
- •1.Характеристика закономірностей та динаміки психічного розвитку дитини.
- •2. Особливості розвитку самосвідомості молодшого школяра.
- •3.Поняття про спілкування, його види та засоби. Спілкування в молодшому шкільному віці.
- •Спілкування молодших школярів з однолітками і дорослими
- •4. Роль навчання в психічному розвитку дитини.
- •6. Характеристика уваги та її видів. Особливості уваги молодших школярів та методи її розвитку.
- •Післядовільна увага
- •7. Характеристика соціальної ситуації розвитку молодшого школяра.
- •8. Характеристика мислення його видів і форм. Методи дыагностики мислення у молодшого школяра.
- •9. Психологічна характеристика учбової діяльності
- •10. Конфлікти та причини їх винекнення
- •11. Характеристика методів корекції девіантної поведінки
- •12.Дайте характеристику поняттю «психологічний вік». Стабільні періоди та кризи
- •14. Воля
- •15. Характеристика уяви
- •1) Уява властива лише людині і є необхідною умовою її трудової діяльності.
- •2) Уява тісно пов'язана з мисленням, пам'яттю, відчуттями та емоціями.
- •4) Уява - складова творчості.
- •5) Уява нерозривно пов'язана з усіма ланками психіки людини.
- •16. Характеристика неуспішності уянів
- •18. Розкрийте особливості роботи практичного психолога з агресивними дітьми.
- •19. Розкрийте особливості роботи практичного психолога з тривожними та сором’язливими дітьми.
- •20. Розкрийте особливості роботи практичного психолога з гіперактивними дітьми.
- •21. Характеристика психологічної готовності дитини до навчання у школі та її діагностика.
- •22. Характеристика основних видів діяльності практичного психолога з учнями початкових класів.
- •23. Сутність поняття «особистість» у психології. Співвідношення понять «людина», «особистість», «індивідуальність».
- •24. Розкрийте поняття групи та її різновидів. Дайте характеристику впливу групи на особистість.
- •25. Розкрийте особливості психологічної роботи з обдарованими дітьми молодшого шкільного віку. Методи діагностики здібностей молодшого школяра.
23. Сутність поняття «особистість» у психології. Співвідношення понять «людина», «особистість», «індивідуальність».
Поняття «особистість» широко використовується як у різних суспільних науках, так і в повсякденному житті. Коли характеризують якусь людину, то говорять про неї або як про особистість, або як про індивіда, або як про індивідуальність. У психології ці поняття розрізняються. Вихіднім є поняття «людина». Людина - це насамперед біологічна істота, яка наділена на відміну від інших тварин свідомістю й мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати. З іншого боку, людина - істота соціальна. Це найсуттєвіша ознака людини, оскільки суспільне життя і відносини, колективна трудова діяльність змінили і підкорили собі її природну індивідуальність. Конкретну людину з усіма її характерними ознаками позначають поняттям «індивід».
Поняття «особистість» більш вузьке ніж поняття «людина». Коли ми говоримо про особистість, ми виходимо з суспільної сутності і соціальних функцій індивіда. Особистість - системна соціальна характеристика індивіда, що формує предметну діяльність та спілкування і зумовлює причетність до суспільних відносин.
Оскільки особистість найчастіше визначають як людину в сукупності його соціальних, придбаних якостей, це означає, що до особових не належать такі особливості людини, які природно обумовлені і не залежать від життя в суспільстві. До числа особових не належать психологічні якості людини, що характеризують його пізнавальні процеси або індивідуальний стиль діяльності, за винятком тих, які виявляються в стосунках до людей, в суспільстві. В поняття "особистість" зазвичай включають такі властивості, які є більш чи менш стійкими і свідчать про індивідуальність людини, визначаючи його значущі для людей риси в. вчинки.
За визначенням Р.С. Немова, особистість - це людина, узятий у системі таких його психологічних характеристик, які соціально обумовлені, виявляються в суспільних за природою зв'язках і відносинах, є стійкими і визначають моральні вчинки людини, мають істотне значення для нього самого і оточуючих.
Поряд з поняттям "особистість" уживаються терміни "людина", "індивід", "індивідуальність". Змістовно ці поняття переплетені між собою. Саме тому аналіз кожного з цих понять, їх співвідношення з поняттям "особистість" дозволить більш повно розкрити останнє (рис. 3).
Людина - це родове поняття, яке вказує на отнесенность істоти до вищого ступеня розвитку живої природи - до людського роду. В понятті "людина" стверджується генетична зумовленість розвитку власне людських ознак і якостей.
Специфічні людські здібності і властивості (мова, свідомість, трудова діяльність тощо) не передаються людям в порядку біологічної спадковості, а формуються прижиттєво, в процесі засвоєння культури, створеної попередніми поколіннями. Ніякої особистий досвід людини не може привести до того, щоб у нього самостійно сформувалися логічне мислення і системи понять. Беручи участь у праці та різних форм громадської діяльності, люди розвивають в собі ті специфічні людські здібності, які вже сформувалися у людства. Як жива істота людина підпорядковується основним біологічним та фізіологічним законам, як соціальна - законам розвитку суспільства.
Індивід - це одиничний представник виду "homo sapiens". Як індивіди люди відрізняються один від одного не тільки морфологічними особливостями (такими, як зростання, тілесна конституція і колір очей), але і психологічними властивостями (здібностями, темпераментом, емоційністю).
Індивідуальність - це єдність неповторних особистісних властивостей конкретної людини. Це своєрідність його психофізіологічної структури (тип темпераменту, фізичні і психічні особливості, інтелект, світогляд, життєвий досвід).
При всій багатогранності поняття "індивідуальність" воно в першу чергу позначає духовні якості людини. Сутнісне визначення індивідуальності пов'язано не стільки з поняттями "особливість", "неповторність", скільки з поняттями "цілісність", "єдність", "самобутність", "авторство", "власний спосіб життя". Сутність індивідуальності пов'язана з самобутністю індивіда, його здатність бути самим собою, бути незалежним і самостійним.
Співвідношення індивідуальності і особистості визначається тим, що це два способи буття людини, два його різних визначення. Розбіжність цих понять проявляється, зокрема, в тому, що існують два відмінних процесу становлення особистості та індивідуальності.
Становлення особистості є процес соціалізації людини, який полягає в освоєнні ним своєї родової, суспільної сутності. Це освоєння завжди здійснюється в конкретно-історичних обставинах життя людини. Становлення особистості пов'язане з прийняттям індивідом вироблених в суспільстві соціальних функцій і ролей, соціальних норм і правил поведінки, з формуванням умінь будувати відносини з іншими людьми. Сформована особистість є суб'єкт вільного, самостійного і відповідальної поведінки в соціумі.
Становлення індивідуальності є процес індивідуалізації об'єкта. Індивідуалізація - це процес самовизначення і відокремлення особистості, її переважання зі спільноти, її оформлення окремо, унікальності і неповторності. Стала індивідуальністю особистість - це самобутній, активно і творчо виявляє себе у житті осіб.
У поняття "особистість" та "індивідуальність" зафіксовані різні сторони, різні виміри духовної сутності людини. Суть цієї відмінності добре виражена в мовою. Зі словом "особистість" зазвичай вживають такі епітети, як "сильна", "енергійна", "незалежна", підкреслюючи тим самим її діяльнісну представленість в очах інших. Про індивідуальності ми частіше говоримо: "яскрава", "неповторна", "творча", маючи на увазі якості самостійної сутності.