Професійний відбір та адаптація

Завданням професійного відбору є визначення придатності людини до виконання того чи іншого виду роботи. Під професійним відбором розуміють процес вибору з групи кандидатів на певну посаду тих, від кого можна чекати успішного освоєння і наступного ефективного виконання функцій. Професійно придатними вважаються особи, які успішно оволодівають професією в процесі навчання, вдосконалюються в цій діяльності, а в сприятливих умовах вдосконалюють саму професію.Розрізняють два типи професійної придатності: абсолютну і відносну.

Абсолютна придатність необхідна для тих професій, успішне оволодіння якими і виконання роботи залежать від властивостей нервової системи і якостей людини.

Невідповідність їх вимогам роботи може призвести до зривів, помилок, аварій.

Категоричні оцінки можуть бути застосовані відносно таких психофізіологічних характеристик людини, як сенсомоторика, розпізнавання кольорів, швидкість переключення і широта розподілу уваги, оперативна пам’ять, швидкість реакції, сила м’язів, витривалість і т.ін.

Відносно таких якостей, як рівень освіти, спеціальної підготовки, наявність навичок і умінь, слід виходити з можливостей їх розвитку і вдосконалення як в процесі навчання, так і в процесі праці.

Відносна професійна придатність застосовується при виборі професій масового типу, які не ставлять жорстких вимог до властивостей особистості. Невідповідність або недостатній розвиток одних якостей може компенсуватися розвитком інших.

Виключне значення профвідбір має для професій, які вимагають абсолютної професійної придатності. З цією метою вивчаються професії, для яких необхідний такий відбір, а потім здійснюється сама процедура відбору, тобто виявляється відповідність певних якостей працівника вимогам і особливостям професії.

Для професій, які ставлять підвищені або особливо високі вимоги до окремих психофізіологічних властивостей, встановлюється так званий прохідний бал – ознаку професійної придатності або непридатності.

Психологічна професійна непридатність може бути обумовлена не тільки недостатністю тих чи інших здібностей, а й наявністю в структурі особистості негативних для даної трудової діяльності рис (наприклад, емоційно-моторна нестійкість, розсіяна увага, схильність до невиправданого ризику тощо).

Розрізняють два типи профвідбору:

● за здібностями і схильністю особистості;

● за готовністю до виконання тієї чи іншої професійної діяльності.

Основою для професійного відбору є конкретні нормативні характеристики професії: соціальні, операціональні, організаційні.

Професійний відбір — процедура вірогідної оцінки професійної придатності людини, вивчення її можливостей до оволодіння певною спеціальністю, досягнення необхідного рівня майстерності та ефективного виконання професійних обов’язків. У професійному відборі виділяють такі складники: медичний, фізіологічний, психологічний та, в деяких випадках, педагогічний. 3а змістом та критеріями професійний відбір є соціально-економічним заходом, а за методами — медико-біологічним та психологічним.

Основні етапи психологічного професійного відбору:

1) Пошук та первинна обробка діагностичної інформації;

2) Прогнозування здатності людини до певного виду професійної діяльності та оцінка наявного рівня професійної придатності;

3) Перевірка прогнозування на основі даних про фактичну ефективність професійної діяльності відібраних осіб.

Система психологічного професійного відбору має комплекс спеціальних діагностичних методик, технічних засобів та стандартизованих процедур. Використовуються прийоми узагальнення, інтерпретації отриманої діагностичної інформації та створення прогнозів успішної діяльності.

Умовами, що визначають практичне значення психологічного професійного відбору, є доведення його соціально-економічної доцільності, наявність аргументованої та апробованої системи відбору та досвідчених спеціалістів-діагностів.

Професійна придатність є результатом професійного самовизначення в процесі навчання і освоєння професії, а також професійної спрямованості особистості. Професійна спрямованість характеризується установкою особистості на розвиток якостей, необхідних для успішної праці з обраної професії. Ставлення людини до професії виявляється в її професійних інтересах, під якими розуміють активну пізнавальну діяльність людини в зв’язку в професією. Формування професійних інтересів базується на глибоких всебічних знаннях щодо характеру, змісту і організації діяльності та позитивному ставленні до праці.

Професійний інтерес може супроводжуватись професійним покликанням, тобто специфічним відношенням до певного виду діяльності. Професійне покликання – це соціально зумовлений стійкий потяг людини до певного виду трудової діяльності, за якого робота найбільш продуктивна і відповідає реальним і потенційним можливостям особистості. Виражається професійне покликання сукупністю розвинутих здібностей і стійкою схильністю.

Професійний відбір персоналу і розподіл між працівниками функцій здійснюються за принципом індивідуального підходу. Всебічне вивчення і оцінка персоналу на основі особових справ, бесід, спостережень, тестів дозволяє врахувати не тільки рівень професійно-кваліфікаційної підготовки і виробничий досвід, а й фізичні, психофізіологічні та інтелектуальні характеристики.

Оптимальне поєднання людини і професії забезпечується в процесі професійної і соціально-психологічної адаптації.

Професійна адаптація характеризується досконалим оволодінням вибраною професією або спеціальністю, закріпленням трудових навичок і умінь, що виявляється в стабільному виконанні норм виробітку, високій якості продукції, точності і надійності, творчій активності.

Соціально-психологічна адаптація пов’язана з входженням працівника в мікросередовище, формуванням ділових і неформальних стосунків, прийняттям соціальних норм і цінностей організації.

Адаптація особистості до об’єктивних умов і вимог діяльності забезпечується такими методами:

● вдосконалення або зміна в певних межах окремих властивостей;

● формування стереотипів дій при незмінних особистісних якостях;

● позитивна мотивація до праці;

● вироблення індивідуального стилю діяльності.

Всі ці методи, як правило, стосуються тих професій, які ставлять до людини відносні вимоги професійної придатності.

Готовність до свідомого вибору професії як передумова професійного самовизначення молоді

      Готовність до свідомого вибору професії – це складне структурне утворення взаємопов’язаних і поєднаних переконаннями морально-вольових якостей особистості, способів поведінки, знань про професії, практичні вміння і навички, сформовані у відповідності з вимогами суспільства й можливостями навчально-виховного процесу в школі.       Готовність до свідомого вибору професії включає:       • моральну готовність – усвідомлення суспільного й особистісного значення праці, прагнення максимально проявити свої сили, здібності у праці, позитивне ставлення до різних видів праці;       • психологічну готовність – свідомий вибір професії у відповідності з наявними здібностями та можливостями. Стан психологічної готовності включає усвідомлення людиною своїх потреб, вимог суспільства, колективу, поставлених цілей; прогнозування прояву своїх інтелектуальних, емоційних, мотиваційних та вольових процесів, оцінку співвідношення своїх можливостей, рівня домагань і необхідності досягнення певного результату;       • практичну готовність – загальні та політехнічні знання, загальнотрудові та спеціальні вміння й навички.       Компонентами готовності до свідомого вибору професії виступають:       1) загальне позитивне ставлення до праці;       2) знання певного кола професій, їх змісту, вимог, шляхів отримання професії та перспектив професійного росту;       3) сформованість професійних інтересів;       4) адекватна самооцінка;       5) сформованість мотиваційної сфери;       6) наявність спеціальних здібностей;       7) практичний досвід;       8) збалансованість інтересів, здібностей і нахилів, їх відповідність вимогам професії до особистості;       9) відповідний стан здоров’я;       10) сформованість моральних якостей, які відповідають вимогам професії;       11) професійна придатність – сукупність психолого-педагогічних і психофізіологічних особливостей людини, необхідних для досягнення задовільних з точки зору суспільства успіхів у праці при наявності спеціальних знань, умінь і навичок, а також отримання власного задоволення від самого процесу праці.       Важливою передумовою успішного професійного самовизначення є також сформованість в особистості професійно-важливих якостей – окремих психічних, психологічних і фізичних властивостей, які відповідають вимогам певної професії і сприяють успішному оволодінню нею. Підготовка до свідомого вибору професії передбачає активне формування таких психологічних якостей як здібності, інтереси, ціннісні орієнтації, прагнення, професійні плани, ідеали, переконання.

Поняття та зміст професійного самовизначення

      Актуальність проблеми професійного самовизначення учнівської молоді полягає, насамперед, в тому, що випадковий вибір професії призводить до небажаних наслідків:       – низької продуктивності праці;       – помилок і браку в роботі;       – незадоволення і пригніченого стану людини (психічні розлади);       – економічних втрат на переучування та перекваліфікацію.       Натомість правильний і своєчасний вибір професії у шкільному віці:       – в 2-2,5 рази зменшує плинність кадрів;       – на 10-15% підвищує продуктивність праці;       – в 1,5-2 рази знижує вартість підготовки кадрів.       Вибір професії – одне з найважливіших стратегічних рішень у житті людини і складна комплексна проблема. Це складний акт самовизначення – свідомого вибору суб’єктом життєвої позиції, яка стає вирішальним чинником у виборі способів розв’язання тих чи інших життєвих проблем. За методами вирішення та за змістом робота по професійному самовизначенню молоді – це соціально-економічна, медико-фізіологічна та психолого-педагогічна проблема, а за сферою впливу – соціальна, результати якої відображаються і на економічному рівні. Процес самовизначення завершується досягненням стабільного становища у тій чи іншій сфері соціального життя й формуванням відповідних переконань, принципів, ціннісних орієнтацій та мотивації.       Під професійним самовизначенням у педагогіці розуміють самопізнання та об’єктивну оцінку особою власних індивідуальних особливостей, зіставлення своїх професійно-важливих якостей і можливостей з вимогами, необхідними для оволодіння конкретною професією. Це процес прийняття особистістю рішення щодо вибору майбутньої трудової діяльності (вибір професії, професійного навчального закладу, місця працевлаштування). Педагогічне керівництво професійним самовизначенням передбачає організацію й здійснення керуючого впливу на психологічну сферу особистості школяра відповідним арсеналом педагогічних засобів із метою підготовки учня до свідомого та самостійного вибору професії. Педагогічне керівництво процесом професійного самовизначення не слід розглядати як заперечення принципу свободи вибору професії, оскільки:       – професійне самовизначення ніяк не обмежує свободу дій особистості;       – вільний вибір професії не має нічого спільного із самовпливом та стихійністю;       – вільний вибір професії повинен підпорядковуватись свідомій необхідності узгоджувати прагнення та наміри особистості з потребами суспільства;       – вибір професії передбачає співвіднесення власних якостей і можливостей з вимогами, які висуває кожна професія до людини.       Професійне самовизначення полягає в усвідомленні особистістю себе як суб’єкта конкретної професійної діяльності і передбачає:       1) самооцінку людиною власних індивідуально-психологічних якостей та зіставлення своїх можливостей з психологічними вимогами професії до спеціаліста;       2) усвідомлення своєї ролі в системі соціальних відносин і своєї відповідальності за успішне виконання діяльності та реалізацію своїх здібностей;       3) саморегуляцію поведінки, спрямованої на досягнення поставленої мети.       Професійне самовизначення – це багатомірний процес, який можна розглядати з різних точок зору:       – як серію задач, які суспільство ставить перед особистістю, яка формується, і які дана особистість повинна вирішити за певний період часу;       – як процес поетапного прийняття рішень, за допомогою яких індивід формує баланс між своїми побажаннями та нахилами, з одного боку, і потребами суспільства – з іншого;       – як процес формування індивідуального стилю життя, частиною якого є професійна діяльність.       Структурним компонентом професійного самовизначення є наявність професійного плану – обгрунтоване уявлення про вибрану сферу трудової діяльності, про способи оволодіння майбутньою професією і перспективи професійного росту. Професійний план – це складова життєвого плану – уявлення людини про бажаний спосіб життя, тобто про соціальний, професійний, сімейний статус, а також про шляхи і способи його досягнення.       Основні компоненти професійного плану:       • уявлення про роль праці в житті людини (ціннісно-мотиваційний аспект вибору професії);       • далека перспективна професійна мета (мрія), узгоджена з іншими життєвими цілями (сім’я, рівень матеріального добробуту та ін.);       • ближні професійні цілі (як етапи і шляхи досягнення далекої мети);       • резервні варіанти та їх ієрархія;       • знання професій і відповідних професійних навчальних закладів;       • знання своїх можливостей для досягнення поставленої мети (реальна самооцінка внутрішніх і зовнішніх факторів вибору професії);       • знання шляхів підготовки до досягнення поставленої мети і шляхів роботи над собою;       • реальна підготовка до досягнення мети і реалізація окремих компонентів професійного плану в ході пробних пошукових дій;       • при потребі – інший варіант професійного плану, новий професійний вибір у випадку невідповідності можливостей і вибраних перспектив.       Професійне самовизначення слід розглядати як елемент більш широких систем:       1) соціального самовизначення, яка передбачає пошук молодою людиною свого місця в житті, в соціальній структурі суспільства;       2) життєвого самовизначення – специфічної форми суб’єктно-об’єктної взаємодії, в якій особистість виступає справжнім суб’єктом життєвого процесу, тобто свідомо включається в хід подій, опосередковуючи його творчим ставленням до життя і беручи на себе відповідальність за свої вчинки та дії як їх автор.       Завдання професійного самовизначення:       1) сформувати установку на власну активність та самопізнання як основу професійного самовизначення;       2) ознайомити зі світом професій, потребами ринку праці, правилами вибору професії;       3) забезпечити самопізнання та сформувати “образ-Я” як суб’єкта майбутньої професійної діяльності;       4) сформувати вміння зіставляти “образ-Я” з вимогами професії до особистості та потребами ринку праці, створювати на цій основі професійний план і перевіряти його;       5) сформувати вміння аналізу різних видів професійної діяльності, враховуючи їх спорідненість за психологічними ознаками та схожістю вимог до людини;       6) створювати умови для перевірки можливостей самореалізації в різних видах професійної діяльності шляхом організації професійних проб;       7) забезпечити розвиток професійно важливих якостей;       8) сформувати мотивацію та психологічну готовність до зміни професії і переорієнтації на нову діяльність;       9) виховувати загальнолюдські та загальнопрофесійні якості, розумні потреби.       Етапи професійного самовизначення особистості       Існують різні підходи до виділення етапів професійного самовизначення особистості.       З точки зору психології розвитку (вікових особливостей учнів) професійне самовизначення можна поділити на 4 етапи:       1) дитяча гра – виконання певних професійних ролей і окремих елементів пов’язаної з цими ролями поведінки в процесі гри;       2) підліткова фантазія – уявлення себе в мріях представником тієї чи іншої професії;       3) попередній вибір професії – сортування різних видів діяльності та їх оцінка з точки зору інтересів, здібностей, системи цінностей особистості;       4) прийняття остаточного рішення – вибір рівня кваліфікації, об’єму й тривалості професійної підготовки, вибір спеціальності.       З точки зору педагогіки професійне самовизначення включає наступні етапи:       – емоційно-образний – характерний для дітей старшого дошкільного віку;       – пропедевтичний – характерний для учнів молодшого шкільного віку (1-4 класи);       – пошуково-зондуючий – характерний для молодших підлітків (4-7 класи);       – період розвитку професійної свідомості (8-10 класи);       – період уточнення соціально-професійного статусу (10-11 класи);       – період входження в професійну діяльність (учні та студенти професійних навчальних закладів);       – саморозвиток фахівця безпосередньо у професійному середовищі.       Показники сформованого професійного самовизначення:       – інформованість учня про структуру народного господарства, потреби ринку праці, зміст і умови праці з обраної професії , навчальні заклади, в яких можна отримати професію;       – сформованість професійних інтересів і намірів;       – сформованість мотиваційної сфери при виборі професії;       – наявність спеціальних здібностей;       – наявність практичного досвіду у вибраній сфері діяльності;       – узгодженість інтересів, здібностей і нахилів із вимогами професії;       – відповідний стан здоров’я, відсутність протипоказань.

Місце мотивації у свідомому виборі професії

      Мотивація до свідомого вибору професії – це система мотивів, спрямованих на реалізацію потреби в оволодінні певним видом професійної діяльності.

      Мотив – спонукальна причина дій і вчинків людини. Мотивація формується в людини в міру усвідомлення нею суспільної значимості обраної діяльності і правильної оцінки своїх індивідуальних нахилів і здібностей. Тому мотивацію вибору професії, як і будь-яке психічне явище, дуже важливо розглядати в розвитку, із врахуванням вікових змін. При цьому важливо не лише краще зрозуміти характер зміни мотивації, але й побачити, які її сторони на певному етапі розвитку потребують виховного впливу.       Мотиви вибору професії можна звести до трьох основних комплексів:       1) Інтерес.       Професійні інтереси школярів можна поділити на дві основні групи:       – безпосередні інтереси, які виникають на основі привабливості змісту та процесів конкретної діяльності;       – опосередковані інтереси, зумовлені деякими організаційними, соціальними та іншими характеристиками професії.       Безпосередні професійні інтереси включають:       • професійно-специфічний інтерес – інтерес до предметів, до процесів праці, що характеризують її основні функції, а також до результатів, виражених у створених продуктах, наданих послугах і т. п.       • загальнопрофесійний інтерес виникає на основі привабливості найбільш загальних властивостей професії, з якими школяр має можливість ознайомитись у повсякденному житті.       • романтичний інтерес базується на уявленні про незвичайність даної професії.       • ситуативний інтерес формується на основі випадкових , нетипових для даної професії ознак і пояснюється вузькістю професійного кругозору учня.       Опосередковані професійні інтереси включають:       • професійно-пізнавальний інтерес базується на прагненні до пізнання певних природних, технічних, гуманітарних та інших процесів і явищ.       • інтерес до самовиховання проявляється в прагненні до духовного збагачення і формування суб’єктивно цінних якостей особистості.       • престижний інтерес – вибір професії зумовлений перспективами професійного росту, які ця професія забезпечує, престижністю професії в суспільстві.       • інтерес супутніх можливостей відображає прагнення молодої людини задовольнити з допомогою вибраної професії певні духовні та життєво-побутові запити й потреби (прагнення до спілкування з людьми, потреба в матеріальному забезпеченні тощо).       • невизначений інтерес – в його основі лежать невизначений емоційний потяг до певної професії.       2) Обов’язок       Мотивом суспільного обов’язку у виборі професії є усвідомлення учнем реальної суспільної користі від своєї участі в даній сфері діяльності, переживання особистої відповідальності за успішну працю, готовність до подолання можливих моральних та фізичних труднощів.       Можна виділити 5 основних груп мотивів обов’язку:       – відповідальність по відношенню до повсякденних професійних обов’язків і вимог;       – прагнення до вдосконалення майстерності у вибраній справі;       – новаторство у праці та її організації;       – загальноальтруїстичні прагнення;       – загальногромадянські прагнення.       3) Самооцінка професійної придатності       Процес формування самооцінки професійної придатності протікає нерівномірно і це може виражатись у наступному протиріччі: або учневі не вдається співвіднести відомі йому властивості професії зі своїми особистими якостями (дефіцит самопізнання), або він затрудняється визначити професію, яка відповідає його даним (дефіцит професійної інформації). З віком зміст самооцінки поступово збагачується, але ці зміни не являють собою процесу, який розвивається послідовно та інтенсивно.       Типи мотивації вибору професії:       • І тип мотивації – опорний тип – інтерес до професії гармонійно поєднується з морально зрілою установкою на працю, з об’єктивною оцінкою і практичною перевіркою особистих якостей, готовністю до самовиховання.       • ІІ тип мотивації – учні неясно представляють специфіку обраної професії, обмеження її вибору, зумовлені вимогами до стану здоров’я, фізичних, розумових та інших якостей людини.       • ІІІ тип мотивації характеризується неузгодженістю між інтересом до професії та мотивами суспільного обов’язку.       • ІV тип мотивації найменш ефективний: при виборі професії молоді люди керуються лише своїми бажаннями, без адекватного усвідомлення як суб’єктивних, так і об’єктивних можливостей та умов їх реалізації.

Генетичні методи

Генетичні методи спрямовані на дослідження змін професійного розвитку особи протягом довгого часу. У профпсихології виправдано використовування лонгитюдного методу, методу психобиографії, монографічного опису професійного становлення конкретного індивіда.

Лонгітюдний метод — багатократне систематичне вивчення одних і тих же випробовуваних (або груп) в процесі їх розвитку. Лонгитюднє дослідження проводяться протягом декількох років з метою встановлення професійних змін (розвитку, деформацій) особи.

Лонгітюдний метод оформився в психології в 20-е рр. нашого сторіччя і застосовувався в основному для вивчення генезису психіки і наукового обґрунтовування психологічного прогнозу в дитячій і віковій психології. В подальші роки сталі використовуватися довгі (що проводяться протягом 20 — 30 років) лонгітюди, в яких на великих групах випробовуваних простежувалися зміни певних показників (адаптації до умов роботи, вибору професії і задоволеності нею).

Проведення лонгітюдного дослідження припускає одночасне використовування інших методів: спостереження, опитування, тестування, психографії, праксиметрії і ін.

Отримані в процесі лонгітюда результати залежать від віку, стажу роботи, професійної приналежності випробовуваного і соціально-економічних умов, в яких проводилося дослідження. Наявність стількох чинників ускладнює отримання достовірних результатів. Проте вважається, що лонгитюдні дослідження забезпечують високу валидность, надійність результатів, засновану на однорідності вибірки, що вивчається. Лонгитюд дозволяє проводити індивідуальний аналіз отриманих даних і встановлювати на його основі показники професійних змін в часі. Застосування лонгитюдів в профпсихології дозволить вивчити зміни індивідуальної траєкторії професійного становлення особи, виявити періоди спаду, стабілізації, підйому професійного розвитку.

Недоліки лонгітюдного методу пов'язані саме із значною тривалістю дослідження. Особисті і професійні зміни можуть стати слідством випадкових або драматичних подій. З роками скорочується число випробовуваних, міняється склад дослідників, розширяється спектр досліджуваних параметрів, та і самі методики зазнають зміни. Одним з чинників, що обмежують застосування лонгітюда, є його висока вартість.

Подолання недоліків лонгітюдного методу можливо за допомогою застосування інших методів, зокрема психобіографічних.

Біографічні методи — це способи дослідження і проектування життєвого шляху особистості. Сучасні біографічні методи спрямовані на реконструкцію життєвих програм, професійних планів, розробку сценаріїв професійного розвитку особистості.

Біографічні методи передбачають контент-аналіз автобіографій, мемуарів, побудова траєкторії життєвого шляху, діаграм задоволеності професійною працею і ін. Ця група методів включає каузометрию, психобіографію та ін.

Охарактеризуємо окремі з перерахованих методів, що представляють особливу цінність для профпсихології.

Каузометрія – метод дослідження суб'єктивної картини життєвого шляху і психологічного часу особистості, запропонований Е.І. Головаховою і А.А.Кроніком.

Каузометрія проводиться у формі інтерв'ю, яке включає наступні процедури: біографічну розминку, складання переліку значущих подій, їх датування, аналіз причин, що породили події, визначення їх значущості, емоційну оцінку. Результати інтерв'ю зображаються у вигляді каузограми - графіка подій і зв'язків між ними, яка відображає локалізацію подій в календарному і психологічному часі.

Каузометрія як метод дослідження представляє велику цінність для профпсихології, оскільки дозволяє визначити критичні точки професійного становлення, час їх появи, способи подолання несприятливих подій, професійних інцидентів.

Каузометрія застосовується також в професійному консультуванні і психотерапії для аналізу і корекції сценаріїв професійного життя, проектування кар'єри, подолання професійної стагнації і криз.

Психобіографія — метод психологічного вивчення життєвого шляху конкретних осіб. Спочатку психобиографія використовувалася для аналізу кар'єри політичних діячів, надалі вона стала застосовуватися для вивчення становлення діячів науки і культури, а також для дослідження індивідуальних професійних біографій людей. Використовування психобіографії в профпсихології дозволяє отримати цінну інформацію про зародження професійних намірів, чинники вибору професії, труднощі професійної адаптації, траєкторії кар'єри, кризах професійного становлення особистості.

Метод анамнезу професійного становлення — це збір даних про історію розвитку людини як суб'єкта праці. Даний метод детально розглянутий Е.А.Клімовим. Професійний анамнез застосовується для дослідження мотивів праці, виявлення деяких професіонально значущих якостей, виявлення критичних (професіонально важливих) подій, побудов прогнозу кар'єри і т.д. Предметом розгляду є вислови випробовуваного про своє минуле. Оскільки анамнестичне дослідження включає систему бесід, то в число вимог до нього входять всі ті, які пред'являються до методу бесіди. Разом з ними метод анамнезу повинен задовольняти наступним вимогам:

• програму анамнезу слід доповнити заходами щодо збору предметних джерел: атестаційних документів, відзнак, особистої бібліотеки і т.п.;

• факти біографії повинні співвідноситися з соціально-економічною ситуацією в даному регіоні;

• «суб'єктивний анамнез» необхідно доповнити висловами сторонніх осіб, які знають випробовуваного: викладачів, майстрів виробничого навчання, колег, керівників і ін.

Характеризуючи цей метод, Е.А.Клімов відзначає, що він «має абсолютно унікальний характер і відноситься до малорозроблених в нашій науці питань ретроспективного аналізу ситуацій вибору професії, вивчення шляхів формування майстерності, типології професійних доль («кар'єр»), а також питанням подолання наслідків важких психологічних конфліктів, соціально-трудової реабілітації людей при частковій втраті ними працездатності, нарешті, до питань професійної переоріентації...»¹.

ІІ. Праксиметрічні методи.

Праксиметрічеськіє методи — це способи аналізу процесів і продуктів діяльності. До них Б.Г.Ананьев відносить хронометрію, циклографію, профессіографію, оцінку виробів і виконаних робіт, широко вживані в психології праці. В профпсихології з цієї групи методів важливе значення мають також наступні методи.

Аналіз завдань — це метод вивчення спостережуваної і прихованої професійної поведінки людини. Метод аналізу завдань був розроблений Ф.Тейлором і застосовувався для опису, аналізу і стимуляції професійної активності працівників на конвеєрі. Надалі цей метод був істотно вдосконалений, розширилася сфера його застосування. Аналіз завдань став використовуватися як шлях створення банку даних для розробки інтегральних методів відбору і навчання персоналу.

Щоб зрозуміти суть цього методу, потрібно, перш за все, визначити поняття «завдання». Завдання — це сукупність дій, що забезпечують реалізацію конкретного процесу і досягнення кінцевої мети. Завдання звичайно визначається як комплекс дій, виконуваних одним працівником. Операції, необхідні для виконання завдання, включають сприйняття, розпізнавання, рішення, управління і комунікацію. Кожне завдання є деякою комбінацією цих різних типів пізнавальної і фізичної активності.

Разом з аналізом завдань в інженерній психології широко застосовується метод аналізу робіт.

Е.Мак-Кормік і його колеги за замовленням ВМС США розробили перелік видів діяльності для аналізу 250 видів робіт в металургійній промисловості. З отриманих матеріалів було виділено 14 чинників, які стали основою проектування «Опитувальника позиційного аналізу» (РАО).

РАО складається з 187 елементів (пунктів), які містять в собі різні типи основних форм поведінки в праці. Елементи роботи згруповані в шість розділів, які в свою чергу діляться на підрозділи. Наведемо приклади деяких пунктів: застосування письмових інструкцій, використовування дотику, кодування-декодування, використовування клавіатури, консультації, незвичайний трудовий ритм, кількість підлеглих працівників.

На основі аналізу робіт були розроблені методи аналізу професій. Відмінність між ними полягає в тому, що аналіз робіт спрямований на вивчення діяльності і умов праці працівника на конкретному робочому місці; аналіз професій включає результати аналізу робіт і на цій основі описує працю в рамках певних професій, тобто крім характеристики трудової діяльності в аналіз професії входять організаційні ознаки робочого місця, перелік завдань, особливості фізичних, розумових, вольових і особових вимог.

Для збору даних при проведенні аналізу завдань застосовуються відомі емпіричні методи: вивчення документації, анкетування, інтерв'ювання, спостереження, вивчення продуктів діяльності, трудовий метод і ін.

Аналіз завдань широко використовується в управлінській психології для впорядкування інформаційних рішень, обліку людського чинника при проектуванні технічних пристроїв і органів управління, вивчення надійності системи «людина – машина», моделювання розумових дій з метою вивчення баз знань, постановки проблем і пошуку стратегії їх рішення.

Досить продуктивним є застосування методу аналізу завдань при визначенні необхідних знань, навиків і професіонально важливих якостей, критеріїв і процедур професійного відбору і навчання, систематизації професійної поведінки.

Іншою процедурою аналізу професійної діяльності є метод критичних подій, суть якого полягає в тому, що дослідник описує поведінку працівника, що характеризується як незадовільне.

Метод вивчення документації — це спосіб збору об'єктивної інформації про процес праці, травматизм, склад працюючих, їх професійну підготовку і кваліфікацію. Цю інформацію витягують з наступної документації:

• технологічних карт, що характеризують послідовність дій працівників, способи їх виконання, вимоги до якості роботи;

• технічних характеристик устаткування, апаратури і приладів, що визначають психофізіологічне і психологічне навантаження на людину;

• відомостей про вік, стаж, освіту, професійну підготовку, кваліфікацію працівників, текучості кадрів, її причинах і др.;

• інформації про виробничі аварії і травматизм, а також про стан здоров'я працівників.

З професіонально орієнтованої документації вибирають інформацію, необхідну для роботи з персоналом: планування підвищення кваліфікації, профілактики текучості кадрів, проведення атестації, професійної експертизи, визначення профпридатності і ін.

Трудовий метод — це метод дослідження професії безпосередньо на робочому місці. Психолог, освоюючи і виконуючи професійну діяльність, суміщає в одній особі дослідника і працівника. В основі даного методу лежить самоспостереження. У вітчизняній психології трудовий метод вивчення професій розглянутий в роботах І.Н.Шпільрейна (1925), Е.А.Клімова (1974), Ю.В.Котелової (1986). Вагомість цього методу полягає, на думку Е.А.Клімова, в тому, що досягається доскональне знання професії «зсередини», що украй загострює спостережливість дослідника. Метод включає аналіз умов праці, виділення фізичних і розумових дій і операцій, характеристику психічної напруженості, розгляд взаємостосунків між працівниками. Вивчення професій здійснюється за наперед розробленою програмою, після кожного дня роботи заповнюється протокол по стандартизованій схемі.

Застосування трудового методу виправдано при дослідженні професійного навчання на робочому місці і професіографії нескладних видів праці. Використовування цього методу вимагає багато часу. В даний час трудовий метод вивчення професій вже не застосовується. Більш ефективні методи дослідження на робочому місці. Дослідник по стандартизованій схемі спостереження вивчає діяльність працівника, знаходячись з ним в довірчих відносинах. Перевага цих методів — в максимальній близькості до професійної реальності.

Аналіз продуктів діяльності полягає в психологічному вивченні результатів праці випробовуваних: різних виробів, технічних пристроїв, виробничих виробів, креслень і т.п. За якістю продуктів діяльності можна зробити висновок про рівень розвитку професіонально важливих якостей випробовуваного: акуратності, відповідальності, точності. Аналіз кількості і якості виробів, виготовлених протягом певного проміжку часу, дозволяє знайти тривалість впрацьовування, період щонайвищої продуктивності праці, час настання стомлення і зробити висновки про якнайкращий режим праці.

Аналіз продуктів діяльності як метод доцільно використовувати при дослідженні навчанню професії. Оскільки результати професійної діяльності різні, потрібне визначення кількісних характеристик і оцінка якісних показників, у тому числі новизни і індивідуальності.

Статистична обробка результатів такого аналізу вкрай ускладнена. Мова йдеться про психологічну інтерпретацію отриманих даних у формі опису професійного профілю. Можливо застосування даного методу при дослідженні продуктів праці попередніх поколінь і реконструкції на цій основі професійного вигляду працівників передуючих епох.

Спостереження — метод збору інформації шляхом прямої і безпосередньої реєстрації психічних явищ на основі їх навмисного і систематичного сприйняття. Спостереження проводиться, як правило, за програмою (формалізоване спостереження), в окремих випадках за планом (вільне спостереження).

Вільне спостереження застосовують на початкових етапах дослідження. Воно дозволяє скоректувати постановку питань, глибше вникнути в суть проблеми, що вивчається.

Формалізоване спостереження ведеться за стандартизованою програмою; спостережувані події розбиті на окремі елементи, які фіксуються в протоколі. Наголошуються частота їх прояву, психічна напруженість, поведінкові реакції людей і т.д.

Особливістю спостереження як методу дослідження є те, що збір інформації здійснюється за допомогою різних органів чуття: зору, слуху, нюху, дотику. Адже професійна діяльність супроводжується запахами, шумами і т.п. І звичайно, вони відображаються на психічному стані випробовуваних, визначають продуктивність діяльності, впливають на задоволеність працею.

Залежно від ступеня участі дослідника в спостережуваному процесі розрізняють включене спостереження, коли дослідник входить до складу групи і виконує всі види діяльності цієї групи, і стороннє спостереження, коли дослідник розглядає ситуацію безпосередньо або знаходиться за межами спостережуваної дії, коли аналізуються психічні явища, зняті кино- або відеокамерою.

Спостереження як метод профпсихології застосовується при оцінці організації робочого місця і виробничої ситуації в цілому, при аналізі комунікації випробовуваного, його професійної поведінки, професійного навчання і кваліфікації. Спостереження доцільно використовувати при розробці психограм професій, дослідженні особливостей професійної адаптації, навчання на робочому місці.

Негативні моменти спостереження полягають в недостатній репрезентативності отриманих даних через велику кількість супутніх явищ і високої вірогідності суб'єктивної інтерпретації спостережуваних подій. При спостереженні доводиться інформувати випробовуваних про задачі дослідження, що вносить зміни в їх професійну поведінку і діяльність. Крім того, у працівників, та і у керівників, з'являються побоювання, що результати дослідження негативно позначаться на їх роботі.

ІІІ. Психометричні методи.

Психометрія (психометричні методи) — дослідження кількісних сторін, співвідношень, характеристик психічних процесів і явищ. Найважливішою ознакою психометрії є стандартизація технологій вимірювання параметрів динаміки індивідуальних відмінностей, емпіричних лімітів даного психічного процесу. Психометрія спрямована на створення психодіагностичних методик, що мають валідність, надійність і репрезентативність. До психометричних методів відноситься психологічне тестування.

Тестування — метод психологічної діагностики, при якому використовуються стандартизовані питання і задачі (тести), що мають певну шкалу значень. Тестування застосовується в освіті при визначенні інтелектуальних і спеціальних здібностей, рівня розвитку психофізіологічних властивостей і якостей особи, в професійній сфері при відборі і визначенні профпридатності, професійній експертизі і реабілітації, а також при професійному консультуванні.

В тестуванні виділяють три етапи:

• вибір тесту, опитувальника (що визначається дослідницькою задачею);

• проведення тестування відповідно до інструкції при дотриманні етичних норм;

• обробку отриманих даних і інтерпретацію результатів тестування.

У профпсихології важливе значення набуває діагностика спеціальних здібностей і професійних досягнень. Традиційні інтелектуальні тести спрямовані на вимірювання академічних здібностей. Вони зосереджені головним чином на вивченні абстрактних функцій інтелекту. Потреба в надійних методах професійного відбору кандидатів на вакантну роботу спонукала психологів розробити діагностику спеціальних (професійних) здібностей. Різні галузі виробництва пред'являють до працівників специфічні вимоги. В цілях профотбору, профконсультації, розстановки кадрів, заміщення вакантних робочих місць необхідно мати тести, що дозволяють визначити наявність професіонально значущих психофізіологічних властивостей, психологічних якостей, професійних умінь.

Тести професійних досягнень розробляються для вимірювання ступеня оволодіння певним видом діяльності або для діагностики результатів професійної підготовки.

Дискусійною є проблема діагностики потенційних професійних можливостей. На думку А.Анастазі, всі психологічні тести вимірюють поведінку індивіда, яка відображає вплив минулого навчання, і діагностують досягнутий рівень розвитку спеціальних здібностей.

Е.М.Борисова, аналізуючи відмінності тестів спеціальних здібностей і тестів досягнень, відзначає, що перші служать для прогнозу подальших успіхів індивіда в певній області, останні ж дозволяють оцінювати якість цілком конкретних досягнень суб'єкта після проходження їм курсу навчання або тренування.

В зарубіжній психології виділяють наступні групи здібностей: сенсорні, рухові, технічні і професіоналізовані, куди входять художні, управлінські, підприємницькі, конвенціольні та ін. Відповідно до виділених здібностей конструювалися і різні тести.

Тести спеціальних здібностей застосовуються в основному для професійного відбору. Розглянемо особливості діагностики сенсорних здібностей. Багато професій вимагають високого рівня розвитку сенсорної сфери, зокрема зору і слуху. Тести візуальних здібностей диференціюються залежно від професіонально значущих ознак і виміряють гостроту зору, колірне розрізнення, сприйняття глибини, м'язовий баланс очей. Дуже поширеним тестом, що визначає гостроту зору, є наступний: випробовуваному показують таблицю, на якій зображені ряди друкарських букв, що поступово зменшуються по величині, і пропонують називати букви, які указує експериментатор.

Слухове сприйняття диференціюється на ряд простих функцій, таких як гострота слуху, виділення сигналів з фону, наповненого шумами, розрізнення тембру, висоти звуків. Найбільш часто визначається гострота слуху. При цьому використовується звуковий сигнал, а частіше всього людський голос, що вимовляє які-небудь слова або прості пропозиції. Для вимірювання складніших характеристик слуху, наприклад музичного, застосовують тести музичної обдарованості.

Діагностика рухових здібностей здійснюється за допомогою тестів, що вимірюють швидкість, координацію і інші характеристики рухових реакцій. Оскільки багато моторних тестів виконуються під контролем зору, правильніше б говорити про діагностику сенсомоторных здібностей. Як правило, ці тести конструюються за принципом наслідування або відтворення роботи в менших масштабах. За рубежем широке розповсюдження отримали тести, що діагностують спритність пальців, швидкість маніпулювання предметами, твердість руки, час реакції, швидкість руху руки (приклад моторного тесту: дві секції, в кожній з яких по 48 отворів. Отвори однієї з секцій заповнені циліндровими стрижнями, отвори іншої порожні. Випробовуваному пропонують якнайскоріше переставити стрижні з однієї секції в іншу, діючи одночасно двома руками. Враховується, яку частину роботи випробовуваний встигає виконати за певний період часу).

Важливе місце в профвідборі персоналу займають технічні здібності. Під технічними здібностями розуміють складні інтелектуальні здібності, що включають просторові уявлення, технічну компетентність і сенсомоторні уміння. Тести технічних здібностей застосовують при профвідборі інженерів, механіків, і т.д. Широке розповсюдження отримали тести А.А.Беннета, Міннесотській тест на сприйняття простору.

До останньої групи спеціальних здібностей А.Анастазі відносить професійні здібності. Тести, сконструйовані для їх вимірювання, використовуються при відборі персоналу для певної професійної діяльності. Тести досягнень діагностують ступінь володіння випробовуваним конкретними знаннями, уміннями і навиками. На відміну від тестів інтелекту вони виміряють вплив спеціальних програм навчання, професійної підготовки на ефективність навчання і оволодіння професією. Іншими словами, тести досягнень орієнтовані в основному на оцінку успіхів індивіда після завершення навчання.

Застосовують звичайно три форми тестів досягнень: тести дії, письмові і усні тести. В тестах дії вимагається виконати ряд завдань, найважливіших в конкретній професійній діяльності. Для виконання тесту або використовують виробниче устаткування, або моделюють трудові операції на тренажерах. Тести дії широко застосовуються в конторських професіях (технічний секретар, друкарка, стенографістка, клерк і т.п.).

Письмові тести досягнень використовуються в професіях, де важливі спеціальні знання, обізнаність, письменність. Їх показники орієнтовані на вимірювання засвоєння ключових понять, класифікаційних ознак, технічних характеристик, формул. Стандартизована форма оцінки носить більш об'єктивний характер, допускає групову роботу і не вимагає великих витрат часу.

Усні тести професійних досягнень є серією стандартизованих питань, спеціальних професійних знань, що стосуються. Питання підбираються на основі ретельного аналізу професійної діяльності, спостереження за кваліфікованими працівниками і експертної оцінки значущості кожного питання.

Використовування тестів досягнень для оцінки професійної компетентності можна проілюструвати на практиці атестації психологів в США. Щоб бути допущеними до іспиту на звання психолога, кандидати повинні мати університетську психологічну освіту і пропрацювати 2 роки під керівництвом дипломованого психолога. Іспит складається з двох частин:

• виконати сто завдань за вибором по семи областях діяльності: клінічній психології, психології розвитку, промислової психології, загальної, експериментальної психології, тестуванню і статистичному аналізу, соціальній психології і психологічному консультуванню;

• дати описові відповіді на п'ять питань, один з яких — за методологією дослідження і чотири — по будь-кому двом з перерахованих семи областей діяльності. Ці області кандидат вибирає сам.

В кожному штаті існують свої закони привласнення звання психолога і видачі ліцензії на практичну діяльність. Але всі вони спрямовані на те, щоб захистити суспільство від шарлатанів і некомпетентних осіб, що оголошують себе психологами.

У вітчизняній психології професіонально орієнтовані тести широко застосовувалися в 1920 — 30-е рр. в роботах психотехніків. Частіше всього це були адаптовані методики дослідників, які використовувалися для профвідбору, профконсультації і розстановки кадрів. Після відомої ухвали про педагогічні збочення в системі Наркомпросу дослідження в цій області були припинені.

В 1970-е рр. діагноста спеціальних здібностей знов стає предметом вивчення радянських психологів. Дослідження здібностей під керівництвом К.М.Гуревіча в Москві, Б.Г.Ананьева в Ленінграді, Е.А.Клімова в Казані, Ю.Сиерда в Естонії внесли значний внесок в діагностику здібностей. Відмітна особливість радянської тестологии — підкреслення обмежених можливостей тестування при визначенні професійної придатності. Багато в чому це було зв'язано з розумінням профпридатності як якості, формованої в процесі оволодіння професією. Слід також відзначити відсутність соціального замовлення на психологічний інструментарій по відбору і розстановці кадрів.

Широке розповсюдження тестів досягнень і спеціальних здібностей пояснюється тим, що вони дозволяють фахівцям по розвитку персоналу оперативно виявляти рівень професійної підготовленості працівника, стежити за його професійним становленням (кар'єрою) і прогнозувати професійні досягнення.

Методи опитування — це способи отримання інформації в ході безпосереднього (інтерв'ю) або опосередкованого (опитувальник-анкета) спілкування дослідника з випробовуваним. Опитувальники не є тестами, але достатньо висока їх надійність і валідність дозволяють віднести їх до психометричних методів. До групи психометричних методів відносяться всі стандартизовані форми опитування. В профпсихології широке розповсюдження отримали опитувальники-анкети. До них відносяться біографічні опитувальники, опитувальники інтересів. Біографічні опитувальники діагностують рівень і характер освіти, види професійної діяльності, зміну місця роботи і професії, хобі і т.п.

Опитувальники інтересів призначені для вимірювання освітніх і професійних інтересів. Вони застосовуються для вирішення задач професійного відбору. Одним з перших таких опитувальників став «Бланк професійних інтересів», створений Е.Стронгом в 1920 р. Він діагностує чотири показники інтересів:

1) схожість інтересів обстежуваного з інтересами осіб, успіхів, що досягли, в певній професії;

2) структуру інтересів чоловіків і жінок;

3) ступінь зрілості інтересів;

4) рівень професійної підготовки.

Один з останніх варіантів цього опитувальника, розроблений в 1974р., містить 325 завдань, згрупованих в 7 частин. В перших п'яти частинах випробовуваний відзначає свої переваги думками «подобається», «байдуже», не «подобається». Питання в цих частинах розподілені по наступних категоріях: професії, учбові предмети, види діяльності, типи розваг, спілкування з різними типами людей. Інші дві частини вимагають від опитуваного віддати перевагу одному з двох завдань (наприклад, мати справу з речами або з людьми) і відзначити ряд затверджень про себе думками «так», «ні», не «знаю».

Діагностика професійної навченості. Під навченістю розуміють систему якостей, здібностей особи, що визначає продуктивність учбово-професійної діяльності (за інших рівних умов — наявності початкових знань, умінь і навичок, позитивної мотивації, певного рівня фізичного розвитку, здоров'я).

Чим вище навченість, тим швидше і легше учень набуває нові знання і професійні уміння, тим вільніше він орієнтується в учбово-професійних ситуаціях, тим вище темп його професійного розвитку. В основі професійної навченості лежить розвиток сенсомоторных здібностей, психічних процесів, а також мотиваційно-вольових і емоційних якостей особи. Ступінь розвитку і поєднання цих властивостей визначають індивідуальні відмінності в навченості є її якісними показниками.

До критеріїв навченості відносяться:

• сформованість логічних прийомів мислення;

• самостійність мислення;

• переважаючий тип мислення.

Діагностика цих якісних характеристик мислення здійснюється за допомогою широко вживаних в психології методик.

ІV. Експериментальні методи.

Метод експерименту є основним методом пізнання механізмів і закономірностей психологічної реальності. Його суть полягає в отриманні нового наукового знання в контрольованих і керованих умовах. Основна задача експерименту — встановлення причинно-наслідкових зв'язків і пояснення психологічних процесів і явищ. При проведенні експерименту використовують подвійне правило відмінності і згоди (Дж.С.Милль): якщо за групою подій А, Б слідує подія С, але за Б, В не слідує С, то А є причина С. Перша з двох груп подій розглядається як експериментальна, друга — як контрольна. Єдина відрізняюча їх подія називається незалежною змінною, яка в ході експерименту може піддаватися різним змінам.

Види експерименту:

Природний експеримент – дослідження психічних явищ в природних умовах.

Моделюючий експеримент – застосовують в ситуаціях, коли велика складність і динамічність деяких трудових процесів не дозволяють вивчати їх в звичайному режимі. Виділяють в трудовому процесі його основні складові і в змодельованих умовах вивчають складний трудовий процес.

Лабораторний експеримент – припускає вивчення профпридатної в лабораторних умовах (сенсорні і моторні реакції, реакції вибору і т.д.).

За останні два десятиріччя високого рівня розвитку досягли відеотехніка і різні оптико-механічні пристрої для перетворення значень параметрів руху в електромагнітні сигнали. Все це сприяло, з одного боку, широкому упровадженню в дослідження таких методів, як відеозйомка, стереоскопічна зйомка і т.п., з другого боку, спрощенню процедури підготовчих робіт, проведення експерименту і аналізу експериментального матеріалу. Не дивлячись на універсальність методів відеофоторегистрації просторових координат тіла і окремих його частин, ефективне застосування ЕОМ і іншої спеціальної техніки в дослідженнях дотепер залишається досить складною проблемою.

Формуючий експеримент. Основною межею цього методу є, за визначенням В.В.Давидова, «...не проста констатація особливостей тих або інших емпіричних форм психіки, а їх активне моделювання, відтворення в особливих умовах, що дозволяє розкрити їх суть».

Використовування формуючого експерименту пов'язано з перебудовою певних характеристик учбово-професійного процесу і виділенням впливу цієї перебудови на вікові, інтелектуальні і характерологічні особливості навчання. По суті, даний метод виступає як засіб проведення широкого дослідження з використанням всіх інших методів.

Формуючий експеримент використовується при пошуку оптимальних технологій професійної освіти, ефективної методики професійної підготовки на підприємстві, інноваційних способів підвищення кваліфікації.