4. Взаємозв'язок інциденту та конфліктної ситуації.

Вибрати з питання 13

5. Типи конфліктної ситуації та інциденту за характером їх виникнення

Виділяють чотири типи конфліктної ситуації та інциденту за характером їх ви­никнення:

• об'єктивні цілеспрямовані;

• об'єктивні нецілеспрямовані;

• суб'єктивні цілеспрямовані;

• суб'єктивні нецілеспрямовані.

Таким чином, конфліктна ситуація та інцидент можуть створюватися як:

1) об'єктивно (поза волею і бажанням людей), через обставини, що складаються. Вони можуть припинитися, тільки у результаті зміни об'єктивних обставин;

2) суб'єктивно, через мотиви поведінки, навмисних прагнень сторін, які опонують. Вони мо­жуть закінчитися як через об'єктивні зміни, так і за ініціативою самих сторін-опонентів. Істотно і те, що конфліктна ситуація та інцидент можуть бути або спровокованими,

наперед спланованими, або спонтанними, стихійно виникаючими. Випадковий конфлікт менш схильний до врегулювання, ніж наперед передбачений.

З управлінської точки зору важливо враховувати, як суб'єкти сприймають конфліктну ситуацію, яка підштовхує їх до інциденту.

Конфліктна ситуація та інцидент «поводять себе» у певному розумінні незалежно.

6. Структурна модель конфлікту. Межі конфлікту.

Структуру конфлікту складає сукупність наступних елементів:

• сторони конфлікту – це суб’єкти соціальної взаємодії, що знаходяться в стані конфлікту або ж явно чи неявно підтримують конфліктуючих;

• предмет конфлікту – це те, через що виникає конфлікт, тобто об’єктивно існуюча або уявна проблема, що служить причиною розбрату між сторонами;

• об’єкт конфлікту – це конкретна матеріальна або духовна цінність, до володіння якою прагнуть всі сторони конфліктної взаємодії;

• образ конфліктної ситуації – це відображення предмету конфлікту в свідомості суб’єктів конфліктної взаємодії.

• мотиви конфлікту – це внутрішні спонукальні сили, що підштовхують суб’єктів соціальної взаємодії до конфлікту (мотиви виступають у вигляді потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань).

• позиції конфліктуючих сторін – це те, про що вони заявляють один одному в ході конфлікту або в переговорному процесі.

Щоб точніше з’ясувати природу конфлікту, необхідно визначити його межі, зовнішні межі в просторі і в часі. Виділяють три аспекти визначення меж конфлікту: просторовий, часовий і внутрішньосистемний.

Просторові межі конфлікту визначаються територією, на якій відбувається конфлікт.

Часові межі – це тривалість конфлікту, його початок і кінець.

Початок конфлікту визначається об’єктивними (зовнішніми) актами поведінки, направленими проти іншого учасника конфлікту, при цьому останній повинен усвідомлювати ці акти як спрямовані проти нього і йому протидіючі. Проте, цьому не суперечить запропоноване деякими фахівцями виділення латентної стадії розвитку конфлікту, яка включає планування майбутніх операцій і підготовку до них.

Завершення конфлікту також не однозначне. Він може бути вичерпаний (примирення сторін), може припинитися виходом з конфлікту однієї із сторін або їїзнищенням, нарешті, можливе припинення розвитку конфлікту в результаті втручання третіх осіб. Отже, закінченням конфлікту потрібно вважати припинення дій всіх протиборчих сторін незалежно від причини, за якою вони припинилися.

Внутрішньосистемний аспект розвитку конфлікту і визначення його меж має на увазі, що всякий конфлікт відбувається в певній системі, будь-то сім’я, організація, держава, міжнародне співтовариство. Конфлікт між сторонами усередині системи може бути глибоким, обширним або приватним, обмеженим. Визначення внутрішньосистемних меж конфлікту тісно пов’язано з чітким виділенням конфліктуючих сторін зі всього кола його учасників, оскільки, окрім безпосередньо конфліктуючих сторін, можуть бути і такі фігури, як підбурювачі, посібники, організатори конфлікту, а також третейські судді, радники, прихильники і супротивники тих або інших осіб, що беруть участь в конфлікті. Всі ці особи або організації – елементи системи. Межі конфлікту в системі, таким чином, залежать від того, наскільки широким є коло залучених в нього учасників.