2.Філософія як світогляд

Філософію часто визначають як вищий тип світогляду. І це цілком зрозуміло, тому що для того, щоб відповісти на питання, що таке філософія, слід з’ясувати питання про виникнення, або витоки філософії. Відповідь на це питання доцільно починати з визначення поняття світогляду.

Передусім, світогляд - це сукупність поглядів, принципів, оцінок, які визначають цілісне уявлення людини про світ, її місце в ньому, розуміння та оцінку людиною сенсу свого життя та діяльності; це сукупність узагальнених наукових, філософських, соціально-політичних, правових, моральних, релігійних, естетичних орієнтацій, переконань, ідеалів. Світогляд виступає як результат духовного опанування світу; він виникає стихійно, спонтанно, об’єктивно в процесі практичної діяльності людини, з моменту її формування. Внаслідок тривалого усвідомлення зв’язку між людиною та світом зароджується світоглядна потреба, а з нею первісний світогляд. Рівень узагальнення первісної свідомості був невисоким, переважала емоційно-психологічна сфера світогляду, тобто світовідчуття, світосприйняття, світоспоглядання.

І для людства взагалі, і для окремої людини характерне прагнення визначити, що таке світ, яким він є і яким він повинен бути. Спочатку таке уявлення про світ було виражене більше відчуттями, ніж раціональним мисленням. Відбувалась фіксація взаємозв’язку процесів та явищ, їх тотожність та різниця між ними. І тільки тоді, коли з’являється понятійний рівень осягнення світу, формується світогляд, здатний розкрити закономірності й сутність явищ та процесів. Світогляд набуває характеру раціонального, теоретичного світорозуміння. Саме його і репрезентує філософія.

Світогляд представляє собою певну духовну цілісність, його складовими є різні вияви людського духу, поєднані єдиним смислом. Це різного типу знання, переконання, ціннісні орієнтації, переживання, норми, а також похідні від них уподобання, імперативи поведінки тощо. Світогляд, однак, не варто зводити до всіх поглядів та уявлень про світ – це лише їх максимальне узагальнення.

Системоутворюючим смислом світогляду є переконання, за допомогою яких знання різного типу не просто фіксуються людиною, але приймаються як свої власні, набуваючи при цьому відповідного емоційного забарвлення, оволодівають нею, стають імперативами її діяльності. Переконання – це ті знання, котрі людина вважає за необхідне обов’язково втілювати у життя.

Світогляд абсолютної більшості людей в усі епохи базувався на здоровому глузді та на повсякденному досвіді, це була своєрідна форма існування “життєвої філософії”. Такий світогляд був обмеженим, нерідко виявлявся беззахисним перед помилками, характеризувався низьким рівнем систематизації, далеко не кожний носій такого світогляду був здатний до напружених духовних пошуків, свідомих зусиль по утвердженню життєвих смислів.

В історичному вимірі філософія – більш пізній тип світогляду, який виникає після міфу та релігії; тобто міфологічний та релігійний світогляд слід розглядати як передумови виникнення філософії. Хоча в цілому, в сучасній філософській думці генеральним шляхом, який веде до філософії, визнається шлях від міфу до логосу. Тому і проблему виникнення філософії у багатьох випадках пов’язують з аналізом сутності міфу.

Міф – це історично перший тип світогляду, єдина універсальна форма свідомості, в якій відображалось світовідчуття, світорозуміння, світосприйняття людини; це таке утворення, в якому фантазія приймалась за реальність. Визначальною рисою міфу є ототожнення образу та його предмету, суб’єктивного та об’єктивного, внутрішнього та зовнішнього, йому притаманне уявлення, що “усе в усьому”. Взагалі в культурології поняття “міф” тлумачиться як те, що протиставлене раціональному поясненню світу. А для наукового мислення міфічним виявляється все те, що не можна перевірити з допомогою досвіду.

Міфологія (в перекладі с грецької – вчення про міфи, сказання) - це такий спосіб осягнення світу, який не розрізняє природне та людське, чуттєве та надчуттєве, допускає при цьому багато сутностей предметів, наявність в них таємничих сил. Для первісної людини щось знати - означало мати магічну владу, тому й свідомість стародавніх народів формувала міфи про фантастичні істоти, про справи богів та героїв. Багато міфів присвячено космогонічним (космогонія вивчає причини походження світу) питанням про те, як могло з’явитися все те, що є у світі; чому світ улаштовано так, а не інакше, хто створив цей світ, як довго він буде існувати тощо. Існували також міфи есхатологічні, які описували кінець світу з наступним його відродженням. Цікава деталь: сучасна експериментальна дитяча психологія показує, що значна частина питань, які ставить дитина п’яти-шести років, носить космогонічний характер.

Міфологія була першою спробою систематизованого абстрактного пояснення та відповіді на питання: чому, в силу яких причин, під впливом чого або з чого виникло все, що існує. Для подальшого виникнення філософії суттєвим було те, що вже раніше, за часів міфу, постало питання про походження світу, небесних тіл і таке інше. Більш того, міфологія створила декілька пояснювальних конструкцій, які пізніше лягли в основу перших грецьких філософських ідей. Так, для філософії Фалеса (VΙ ст. до н.е.) міфологія дала майже готову структуру, на яку він спирається, перетлумачує, будуючи свою філософську, багато в чому наївну модель світу. Філософія в певному смислі перейняла самі питання у міфології, релігії і сформулювала їх у більш “чистій” формі раціонального вчення про першооснову.

Разом із питаннями про походження світу багато уваги приділялось людині, її народженню, стадіям життя, смерті. Але в дивовижних сплетіннях міфологічних образів мала місце і пробивала собі дорогу абстрагуюча робота думки – аналіз, узагальнення, особливе символічне уявлення про світ як ціле.

Таким чином, міфологія за всіма своїми ознаками є передумовою філософії, оскільки міф не якийсь примхливий вимисел, а певна первісна мова описання світу. При цьому міфологія має здатність об’єднувати усі знання про світ у єдине ціле, що дозволяло легко та доступно орієнтуватися людині в сучасному їй світі. Міф володіє логікою пояснення складних питань, які мають філософський характер.

Формування та розвиток філософії відбувались і під впливом релігії, в якій є дуже багато спільного з міфологією. І, в першу чергу, це орієнтація на ірраціональний спосіб пояснення світу. Релігія – це така форма світогляду, в якій осягнення світу здійснюється через його роздвоєння на природний (”земний”, який сприймається органами відчуттів) та надприродний (”небесний”, надчуттєвий). Релігія прагне до розрізнення ідеального та реального, Бога та світу. В міфі такого роздвоєння немає. Визначальною ознакою релігії є віра в надчуттєве, ідеальне, яке ототожнюється з духовним. Ідея Бога як духовної сили, ідея панування духовного над тілесним є вирішальними в релігійній свідомості.

Становлення філософії у багатьох випадках відбувалось під впливом релігійних ідей. Так, античні філософи будували релігійно-філософські системи, які відрізнялись від сучасних їм політеїстичних, так званих народних релігій. Це вже були раціоналістичні системи, які прагнули обґрунтувати поняття про Бога, створивши особливе вчення – теологію. Бог філософів античності це – абстрактне поняття. Так, наприклад, “Нус” (розум) у Анаксагора (біля 500-428 рр. до н.е.), “Логос” у Геракліта (530-470 рр. до н.е.), “Форма” у Аристотеля (384-322 рр. до н.е.). Він суттєво відрізняється від антропоморфних богів релігійно-міфологічних уявлень: Зевса, Аполлона, Афродіти тощо.

Як відомо, філософія виникає майже одночасно в VI–V ст. до н.е. в трьох цивілізованих центрах тогочасного світу – Індії, Китаї, Греції. Її появі передували докорінні зміни у формах господарювання людини (перехід від господарства, яке привласнювало, до виробництва), що в підсумку дало небувалий досі приріст додаткового продукту. Підвищення економічної самостійності окремих індивідів, усвідомлення ними своїх власних інтересів, своєї нетотожності з колективом спонукало їх до пошуку якісно нового типу світогляду, формування нової життєвої позиції, котра допомогла б людині вирватись з родоплемінних уз. Таким новим типом світогляду й стає філософія, котра базувалась на засадах, абсолютно протилежних як міфу, так і релігії, а саме – на зміну ірраціональній міфологічній картині світу філософія пропонує раціональну, котру створює вже сама людина, покладаючись на власний досвід духовно-практичного освоєння світу. Якщо міфологія всіляко урівнювала індивіда з колективом, то філософія допомагала йому подолати свою залежність від роду, відкривала шлях до його самовдосконалення. Через філософію людина повірила в себе, а не в міфічних богів.

Зазначимо, що, незважаючи на досить різноманітні та багато в чому суперечливі думки з проблеми виникнення філософії та її співвідношення зі світоглядом, найбільш переконливою, на нашу думку, є точка зору, яка зводиться до ствердження, що філософія є системою основоположних аргументованих ідей щодо загальних питань буття в складі світогляду. Саме філософія, спираючись на знання та розум, висунула на перший план інтелектуальні аспекти світогляду. Специфічною ж ознакою формування інтелектуальних аспектів світогляду був перехід від образного мислення до понятійно-логічних абстракцій. Тому і процес виникнення філософії слід розглядати як тривалий процес вирішення суперечності між старим, міфологічним світоглядом і новим мисленням, яке зароджувалось в рамках спеціального знання елементарних наук, пов’язаних із практикою та реальним життєвим процесом людей.