Етикет як морально-естетична культура спілкування

Знання і виконання оптимальних моделей поведінки в конкретних, заздалегідь відомих, ситуаціях стосунків людей, тобто виконання етикету, є невід’ємною частиною культури морального спілкування, в цілому моральної культури сучасної особистості. Правила етикету регламентують, що є припустимим і прийнятним в даному суспільстві чи у даній ситуації, але визначають лише форми, “техніку” спілкування. Тому самого по собі знання правил етикету недостаньо, щоб вважати себе культурною, вихованою людиною. Поведінка в суспільстві повинна спиратися на загальні принципи і норми моралі, демонструючи зв’язок між етикою та етикетом; кожна проблема, що пов’язана з етикетом, має вирішуватися у світлі етичних норм.

Етикет поширюється на усі сфери життя, і без дотримання норм етикету неможливі міжособистісні, культурні, ділові і навіть політичні відносини. Етикет, з одного боку, полегшує спілкування і взаєморозуміння між людьми, з іншого - зберігає гідність кожної особистості, сприяє гуманізації людських стосунків.

Сам термін “етикет” прийшов з французької мови (франц. «etiquette» - «ярлик, етикетка»). Спочатку “етикетками” іменували малюнки, на яких фіксувались основні правила поведінки. Такі етикетки розповсюджувались при королівському дворі Людовіка XIV, щоб кожний міг звіритись, чи вірно він поводиться в тій чи іншій ситуації.

Існують чисельні визначення етикету: сукупність правил поведінки, які регулюють зовнішні ви­яви людських стосунків; правила ввічливості, правила пристойності, культура вчинків і манер. Зазвичай під етикетом мають на увазі сукупність правил поведінки, що стосуються зовнішнього прояву відношення до людей: обходження, форм звертання і привітання, поведінки в громадських місцях, манер, одежі.

Витоки етикету спосте­рігаються вже в ритуалах родоплемінного ладу. Ритуал – це колективна дія, що має символічне значення, сакральний смисл котрого зрозумілий тільки членам певного соціуму - посвяченим. Він є найдревнішою формою трансляції культурних цінностей і смислів, що залучає індивіда до священних витоків культури, вносить відчуття порядку, зв’язку з соціумом. Хоча етикет і виник з ритуалу і обидва є особливими формами регуляції поведінки в стандартних ситуаціях, але між ними є багато відмінностей:

- ритуал орієнтований на далеке минуле, повторює його, а етикет орієнтований на сучасне і майбутнє;

- ритуал є запрограмованою, стандартною формою поведінки, а етикет – більш вільна поведінка, що виходить з принципу самостійної особистості;

- важлива функція ритуалу – дати максимальний вихід емоціям і почуттям, а завдання етикету – стримувати і приховувати емоції і почуття;

- ритуал – колективна масова дія, що передбачає наявність нерозривного зв’язку між індивідом та соціумом, в якій індивід немовби втрачає своє обличчя, але набуває особливої сили від усвідомлення свого тісного зв’язку з соціумом, природою та космосом; етикет же передбачає високу ступінь розвитку особистісних якостей, що виділяють людини із загальної маси і що дає простір для вільного вибору; тому ритуал найбільш характерний для Сходу, а етикет – поняття Західної цивілізації, він виник в Європі як спроба раціоналізувати індивідуально-особистісну поведінку.

Класичного вигляду етикет набуває в епоху феодалізму, аб­солютних монархій. Тут він пов’язаний із життям дворянства і набуває форми зводу правил поведінки і спілкування при дворі монарха, який регламентував ієрархічну залежність сво­го оточення від голови держави. Початкове розуміння етикету було пов’язане з його елітарністю. Етикет – система знаків і символів, зрозумілих культурній еліті. Це елітарне значення етикету зберігалось і у Середні віки і у Новий час. Одне з основних завдань традиційного етикету полягало в тому, щоб відгородити панівну еліту від стороннього проникнення з боку простолюдина. Це був придворний протокол, суворо встановлені порядок і форма поведінки при дворі государя, а також у світськсму суспільстві. Дотримання цих правил було обов’язко­вим для аристократії лише стосовно один одного. Від знання та вміння реалізувати етикет у відповідних колах залежали не тільки кар’єра, але й життя у відповідному колі суспільної ієрархії. Ці правила етикету не поширювалися на нижчих за станом. Етикет, що ставав охоронцем класових щаблин, набув законодавчих рис, будь-які відступи від нього сприймались як посягання на устої і частину їх носіїв.

У XVII столітті відбувається модернізація усіх сфер соціального та культурного життя, поступово складаються досить універсальні правила етикету, головними рисами якого стають раціональність, технологічність та демократичність. Головним правилом пристойності стає емоційна стриманість і безпристрасність.

Сам етикет розглядається як інструмент правильного бізнесу, паблік рілейшенз, що дозволяє при мінімальній витраті сил отримати максимальний результат. Етикет стає засобом забезпечення успіху в бізнесі і в житті. Володіння правилами доброго тону дозволяє зайняти гідне місце в суспільстві, що знайшло відображення в літературі (Б.Шоу “Пігмаліон”).

Отже, в різні історичні часи етикет змінював свої риси, норми, значущість, але завжди зберігав універсальні, загальновизнані перевірені часом форми вихованості, ввічливості, такту, коректності, поваги до себе і до оточуючих, бажання зробити спілкування якомога комфортнішим і доброзичливим. І в сучасному суспільстві етикет не втратив свого значення, більш того, він набув вигля­ду обов’язковості і став необхідністю для кожної сучасної людини.

Етикету притаманні ряд особливостей:

- він несе у собі загальнолюдські норми спілкування, що зберігаються тисячоліттями і притаманні усім людям: прості правила ввічливості, привітності, виразу подяки;

- в етикеті відображені і національні особливості культури кожного народу: традиції, звичаї, обряди, ритуали, що відповідають історичним умовам життя різних народів;

- вимоги етикету носят історичний характер, вони не є абсолютними, а відносними – залежать від місця, часу та обставин;

- норми етикету є умовними, вони носять характер неписаної угоди щодо того, що у поведінці людей є загальноприйнятним, а що – ні;

- його можна розглядати як особливу форму прояву моральної культури, оскільки вишукані манери є зовнішнім відображенням внутрнішньої культури людини, її моральних якостей;

- етикет носить не лише моральний, але і естетичний характер; не випадково ми говоримо: “красиві манери”. Тому можна сказати, що етикет – це прийнята в суспільстві естетична форма прояву моральної культури людини.

Отже, етикет являє собою важливу частину загальнолюдської культури, моралі, що була вироблена на протязі століть спільними зусиллями людей у відповіності з їх уявленнями про добро, справедливість, людяність, красу і порядок у власному житті.

Етикет як зовнішній показник внутрішньої культури людини, її моральності і вихованості базується на ряді простих основоположних норм і принципів, до яких, в першу чергу належать: ввічливость, що проявляється у привітному звертанні до людини, вмінні пам’ятати її ім’я і по-батькові, найважливіші дати її життя; тактовність і чуйність, які проявляються в увазі, глибокій повазі до тих, з ким ми спілкуємося, в бажанні і вмінні їх зрозуміти, при необхідності самокритично, без зайвого сорому вибачитися за допущену помилку; скромність - відсутність прагнення підкреслювати свою перевагу, показувати себе кращим, здібнішим, розумнішим од інших, вимагати для себе пільг, особливих послуг; делікатність – вміння спілкуватися з людиною таким чином, щоб не образити, не скривдити її, не виявляти зайвої цікавості; почуття міри - уміння відчувати межу, за якою наші слова і вчинки можуть викликати в людини незаслужену образу, засмучення, біль.

Просто «навчитися такту» не можна - він виробляється не тільки під впливом середовища і виховання, але й обумовлений характером і бажанням самої людини. Однак розвити його, безумовно, можна. Особливо необхідно це в сфері професійної діяльності, що знаходить свій вираз в дотриманні правил ділового етикету, володіння якими значно полегшує встановлення осо­бистих контактів, сприяє швидкому вирішенню ділових питань, формує комфортну соціально-психологічну атмосферу праці, приводить до активізації людського фактора у виробництві. Це також є необхідною умовою успішного спілкування з представниками бізнесу різних країн, різних культур.

Хоча в епоху глобалізації встановлюються єдині норми і стандарти міжнародних економічних відносин, все ж таки існують значні розбіжності ділової поведінки, обумовлені особливостями національного характеру, національного менталітету; це призводить до певних труднощів у діловому спілкуванні і навіть до серйозних непорозумінь між партнерами по бізнесу. Щоб цього уникнути, бізнесмен повинен мати уявлення про основні типи ділових культур, що притаманні окремим країнам і регіонам (детальніше це питання розглядатиметься в курсі “Економіка зарубіжних країн” в розділах, присв’ячених діловій етиці різних країн). Українським бізнесменам, які тільки-но виходять у великий міжнародний бізнес, необхідно враховувати всі особливості й тонкощі культури народів, з якими ми хочемо мати ділові стосунки.