Яка мова є державною ? Що означає проголошення державною мовою української мови?

Інститут «державної(офіційної) мови» – широковідоме явище як у науковій літературі, так і в політико-правовій практиці. Під державною (офіційною) мовою розуміють визнану законом уря­дову мову, обов'язкову для органів законодавчої та державної виконавчої влади, судочинства, освіти тощо. Конституційно-правове закріплення як дер­жавної (офіційної) мови більшості населення країни чи корінної нації, як звичайно, виступає важливим етапом утвердження національної державності, стає її державним атрибутом.

Ст. 10 Конституції України проголошує україн­ську мову державною мовою в Україні. Це означає, що саме українська мова є мовою актів органів державної влади й управління, мовою діловодства й документації (у такому разі й документів, що по­свідчують приналежність особи до громадянства України), мовою судочинства, адміністративного провадження, нотаріального діловодства, прокурор­ського нагляду, мовою міжнародних договорів і угод, освіти, мовою офіційних засобів масової інформації

(телебачення, радіо, преси), мовою зв'язку (пошта, телефон), мовою офіційних назв державних та громадських органів, господарських товариств, мовою топонімів (назви населених пунктів, терито­ріальних одиниць, вулиць, площ, річок, гір і т. ін.) Закріплення за українською мовою статусу дер­жавної мови означає також наявність в Україні державної (офіційної) політики щодо української мови, проблем її збереження та дальшого розвитку. Так, «Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України» (ч.2 ст. 10 Конституції України), а публічне приниження чи зневажання, навмисне спотворення української мови тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ч. 2 ст. 8 Закону України «Про мови»).

Якою відповідно до Конституції України має бути політика української держави щодо українців, котрі проживають за межами держави?

За статистичними даними майже 11 міль­йонів етнічних українців проживає сьогодні за ме­жами української держави. Причини появи такої численної української діаспори сьогодні добре ві­домі, і вони мають здебільшого політико-економічний характер. Однак основним, що призвело до того, що мільйони українців опинилися за межами Батьківщини, є насамперед відсутність протягом століть національної державності в Україні. Сьогодні умовно розрізняють дві групи української діаспори: східну і західну.

Східна українська діаспора – це приблизно 8 мільйонів українців, які проживають на території Російської Федерації та інших країн колишніх радянських республік. Причиною появи такої численної діаспорної групи є колонізаторська по­літика колишнього союзного центру стосовно Ук­раїни: депортації (насильницьке виселення) у Сибір та інші райони Росії українського населення у довоєнні та післявоєнні роки, масове залучення українців через політико-економічні заходи до освоєння просторів Казахстану (цілинних земель), Сибіру, районів Крайньої Півночі в 1960–1980 рр. тощо.

Західна українська діаспора – приблизно 2 мільйони українців, розселених у Канаді, США, Австралії, країнах Південної Америки та Європи. Причини появи даної діаспорної групи – еконо­мічна еміграція з Галичини і Буковини на початку XX ст. у пошуках кращого життя, а також політична еміграція у повоєнні періоди як засіб порятунку від репресій більшовицького режиму в Україні.

Ст. 12 Конституції України зазначає, що україн­ська держава дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які прожи­вають за межами держави. Особливо такої допомоги потребує велика група української діаспори в Російській Федерації. Як приклад можна навести факт відсутності в Москві жодної української школи, українського театру або іншого освітянського чи культурного закладу, і це в місті, де приблизно кожен десятий житель є етнічним українцем (у столиці Російської Федерації проживає близько мільйона українців). Проблема східної української діаспори полягає ще й у тому, що значна частина наших земляків не втрачає надії повернутися в Україну, тому українська держава повинна зробити все мож­ливе для торжества історичної справедливості.