23. Закони Логіки

Закон тотожності. Закон суперечності. Закон виключеного третього. Закон достатньої підстави.

Мислення людини не хаотичне, воно підлягає логічним законам.

Закон логіки – це внутрішній, необхідний зв’язок між думками людини.

Філософи Давнього світу встановили: що зв’язки між думками в структурі міркування не залежать від волі людини. Три з основних законів сформулював Аристотель – закон тотожності, суперечності й виключеного третього. Закон достатньої підстави сформулював Г. -В. Лейбніц, хоча такі ж думки висловлював Е. Паскаль. Ці закони є основними тому, що вони такі корисні риси як логічно правильне мислення, як визначеність, послідовність, несуперечливість і обґрунтованість думок.

Закон тотожності

Закон тотожності: будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування тотожна сама собі, скільки б разів вона не повторювалась. Думка тотожна сама собі тоді, коли стосується одного предмета і її зміст залишається одним. Якщо зміст думки змінюється або вона відноситься до іншого, то вона не може вважатись тією ж самою, це буде вже інша думка. Цей закон спрямований безпосередньо проти нечітких, неясних, розпливчастих думок, а опосередковано – проти їх багатозначності.

Закон суперечності

Закон суперечності: два судження, в одному з яких щось стверджується, а в другому це саме, в той же час і тому ж відношенні заперечується, не можуть бути одночасно істинними. Закон суперечності не розв’язує, яке з двох суджень є хибним. Це встановлює конкретна наука і практика. Він говорить лише те, що із двох суджень, із яких одне заперечує те, що стверджує в другому, одне неодмінно хибне. Істинним чи хибним є друге твердження, закон суперечності теж не розв’язує.

Згідно з відомими висновками за логічним квадратом цей закон можна сформулювати і так: два протилежні судження, як і два суперечні, не можуть бути одночасно істинними.

Істинність одного із протилежних суджень зобов’язує нас визнати друге судження хибним. Але встановлення одного з протилежних суджень не в усіх випадках призводить до визнання істинним другого. Це пояснюється різним характером суперечних суджень.

Закон виключеного третього

Закон виключеного третього формується так: із двох суперечливих суджень про один і той же предмет, в один і той же час і в одному і тому ж відношенні одне неодмінно істинне, друге хибне, третього бути не може.

Якщо закон суперечності і між суперечними, і між протилежними судженнями, то закон виключеного третього діє лише між суперечливими судженнями – загальностверджувальними і частковозаперечними, загальнозаперечними і частковостверджувальними, одиничним стверджувальним і одиничним заперечним. Цей закон не може діяти між протилежними значеннями, бо вони можуть бути одночасно хибними.

Необхідно прийняти одне і тільки одне рішення.

Зміст закону полягає в забороні визнавати одночасно хибним або одночасно істинним два суперечливі судження. Із цього випливає вимога третього закону: у процесі міркування не можна вважати одночасно хибними два суперечливі судження і визнавати істинним якесь третє судження.

Закон достатньої підстави

Обов’язковою рисою логічно правильного мислення є його доведеність, обґрунтованість. Даний закон нерозривно пов’язаний з цією рисою мислення. Закон достатньої підстави: достовірною треба вважати тільки ту думку, істинність якої достатньо обґрунтована. Із цього випливає вимога закону: будь-яка думка може бути істинною лише тоді, коли вона обґрунтована.

Закон достатньої підстави забезпечує обґрунтованість і доказовість нашого мислення. Думки повинні бути внутрішньо пов'язаними, випливати одна з одної, обґрунтовувати одна одну. Положення набуває логічної сили коли наведені достатні підстави його достовірності. Думка визнається істинною лише тоді, коли її істинність доведено. Закон достатньої підстави забороняє визнавати істинність думки на віру. Порушення цих вимог призводить до необґрунтованого, бездоказового і голослівного мислення.