3.Комерційна таємниця та забезпечення прозорості діяльності менеджера

Під комерційною таємницею підприємства розуміються відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами й іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може заподіювати збиток його інтересам. Комерційна таємниця має наступні, властиві тільки її, відмінні ознаки. А саме: Предмет комерційної таємниці; Суб'єкт комерційної таємниці; Заборона розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю; Наявність збитку і несприятливих наслідків для особи, що причинили збиток власникові комерційної таємниці.

У свою чергу, стаття 162 Господарського кодексу України визначає, що суб'єкт господарювання, який є власником технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а власник інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності. Строк правової охорони комерційної таємниці обмежується в часі.

Склад і обсяг відомостей, що складають комерційну таємницю, порядок роботи з ними і їхнього захисту визначається підприємцем самостійно.

Вимога не розголошення комерційної таємниці має подвійну спрямованість: внутрішню і зовнішню. Внутрішня спрямована на працівників суб'єкта підприємницької діяльності, зовнішня — на службових осіб організацій і органів, що проводять перевірку підприємства.

Підприємцям дана відносна воля у встановленні відомостей, що складають комерційну таємницю, і режиму її дотримання. Але через низьку правову культуру зазначене право не завжди використовується або використовується з досить серйозними порушеннями

Одним з принципів діяльності акціонерного товариства є розкриття інформації та прозорість. Товариство повинно своєчасно та доступними засобами розкривати повну і достовірну інформацію з усіх суттєвих питань, що стосуються товариства, з метою надання можливості користувачам (акціонерам, кредиторам, потенційним інвесторам тощо) приймати поінформовані рішення.

Головною причиною виникнення ризиків в бізнесі є невизначеність, яка заявляється через:

1. Постійну нестабільність економічних процесів, що важко піддаються реальному прогнозуванню. Це і природні явища, і технічний прогрес, і споживчий попит, і багато іншого

2. Обмеженості та неповноти інформації про економічні процеси, що часто визначаються обмеженістю ресурсів (фінансових, часових, технічних, та ін.) Суб'єкту підприємницької діяльності при прийнятті конкретних рішень

3. Наявність "організованої невизначеності, що обумовлена не відкриттям об'єктивної інформації за економічними, політичними та ін. Причинами

4. Відсутність, нерідко, чітко визначених цілей та критеріїв оцінки діяльності підприємства

Основні риси ризику

Ризику властивий ряд рис, які сприяють розумінню його змісту. Можна виділити такі основні риси ризику:

-суперечливість;

-альтернативність;

-невизначеність.

Існування ризику безпосередньо пов'язане з невизначеністю, яка неоднорідна за формою прояву і змістом. Докладніше на цій рисі ризику ми зупинялися раніше, при вивченні ситуації ризику і ситуації невизначеності. Ризик є одним зі способів «зняття» невизначеності. Причому слід не тільки знайти засоби, які дозволяють цілком позбутися впливу факторів невизначеності (що практично неможливо), а й робити облік ризиків з метою вибору раціональних рішень.

Банкрутство як правовий механізм регулювання підприємницької діяльності

Відповідно до ст.. 209 ГКУ банкрутством є визнаний господарським судом юридичний факт неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Коло осіб, які підпадають під дію законодавства про банкрутство, вичерпно визначено положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Частина 23 ГКУ, а також ст. 1 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до кредиторів відносять юридичних або фізичних осіб, які мають у законодавчо встановленому порядку підтверджені вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, включаючи зобов'язання стосовно виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника. Правовій регламентації заходів щодо запобігання банкрутству боржника та позасудових процедур присвячена також ст. 3 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Заходи щодо запобігання банкрутству боржника не належать до судових процедур банкрутства і можуть бути здійснені до подання заяви про порушення справи про банкрутство. До неплатоспроможного боржника, у межах провадження у справі про банкрутство, можуть застосовуватися чотири судові процедури: процедура розпорядження майном боржника; мирова угода; санація; ліквідаційна процедура. До осіб, на яких може поширюватися відповідальність за порушення законодавства про банкрутство, належать боржник, його засновники (учасники), власник майна боржника, а також інші особи, до котрих можуть бути віднесені арбітражний керуючий, кредитори та ін.

Фіктивним банкрутством є звернення боржника до господарського суду із завідомо неправдивою заявою про порушення справи про банкрутство, якщо у боржника є достатньо майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі і відсутні певні обставини, за настання яких у майбутньому може виникнути недостатність майна боржника для задоволення вимог усіх його кредиторів. У разі встановлення факту фіктивного банкрутства боржник несе відповідальність за шкоду, заподіяну кредиторам поданням такої заяви, відповідно до законодавства України. Умисне банкрутство ст 215 ГКУ — це стійка неплатоспроможність боржника, що настала з вини певних осіб. Особи, дії яких кваліфікуються судом як фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконні дії у разі банкрутства відповідно до вимог статей 218—221 Кримінального кодексу України, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності.

Основні положення діагностики кризових ситуацій та банкрутства на під-ві

1. Процес діагностики банкрутства.  1.1. Основні завдання процесу діагностики кризових ситуацій та стану банкрутства.  · Формування кількісних орієнтирів, відповідно до яких фірма буде діяти;  · Визначення тимчасової структури та обсягу фінансових потреб фірми;  · Визначення життєздатності фірми в умовах конкуренції;  · Розкриття інформації для отримання фінансової підтримки;  · Координація різних видів діяльності всередині фірми;  · Контроль поточне діяльності, виявлення причин відхилення;  · Оцінка діяльності центрів відповідальності;  Дані завдання представлені в загальному вигляді і вимагають уточнення для кожної конкретної ситуації.  Ці завдання ставляться при спробі запобігти кризі, поліпшити фінансові показники. Одним з напрямків економічної діагностики є діагностика кризи розвитку підприємства, під якою розуміють систему цільового аналізу, спрямованого на виявлення ознак кризового стану підприємства, оцінку загрози його банкрутства та подолання кризи. Представимо етапи процесу діагностики кризи розвитку підприємства:

1. Створення інформаційної бази дослідження. Інформаційна база розглядається як сукупність двох інформаційних підсистем — внутрішньої та зовнішньої. Джерелами внутрішньої інформації є фінансова звітність підприємства.

2. Діагностика кризового стану та загрози банкрутства підприємства.

- Виявлення ознак кризи та експрес-діагностика загрози банкрутства підприємства. На цьому етапі виявляються зовнішні ознаки наявності кризового стану.

- Фундаментальний аналіз кризових явищ та загрози банкрутства підприємства.

- Визначення основних факторів виникнення та поглиблення кризового стану.

3. Прогнозування наслідків виникнення ситуації банкрутства підприємства. Завданням цього етапу є оцінка вірогідності та можливих наслідків поглиблення кризи.

4. Дослідження та оцінка потенціалу виживання підприємства.

- Оцінка можливостей розвитку підприємства та підвищення його конкурентності.

- Аналіз стану зовн середовища та його сприятливості для виходу під-ва зі стану кризи.

5. Узагальнення результатів діагностики кризи розвитку підприємства. Загальний звіт за результатами діагностики має в систематизованому вигляді містити всі отримані результати дослідження.

Діагностика здійснюється різними методами: аналітичним, експертним, лінійного та динамічного програмування, діагностикою на моделях. Залежно від статусу методичні підходи до проведення діагностики поділяються на державні (обов'язкові) та наукові (рекомендаційні). Державні методики проведення діагностики фінансового стану та загрози банкрутства затверджується Мін фінансів Укр, Агентством з питань банкрутства тощо. Наукові методики діагностики кризи і загрози банкрутства підприємства розробляються та пропонуються для практичного використання фахівцями, фінансовими аналітиками, спеціалістами з антикризового управління.

Загалом, про рівень рейдерства в Україні та його вражаючі масштаби свідчать наступні факти:

- в Україні діє щонайменше 30-50 спеціалізованих рейдерських груп, які складаються з досвідчених юристів та економістів;

- рейдерство набуло в Україні системного характеру. Кількість захоплень сягає 3 тисяч на рік;

- результативність рейдерських атак - понад 90 %;

- за експертною оцінкою, щорічний обсяг сегмента поглинань і злиттів (без приватизації) становить майже 3 мільярди доларів США;

- середньостатистична норма прибутку рейдера в Україні, за експертними оцінками, становить близько 1000 відсотків;

- українське рейдерство має відчутну кримінальну складову: протиправні дії чиняться із залученням охоронних структур, а подекуди - навіть співробітників правоохоронної системи, тощо.

Підводячи підсумок, слід зазначити, що найбільші українські гравці на ринку рейдерських захоплень змогли використати у власних інтересах структурні зміни у вітчизняній економіці і забезпечити максималізацію кримінальних і некримінальних доходів, незважаючи на всеосяжну економічну кризу. Цілий ряд структур зараз активно співпрацюють з міжнародними корпораціями, які досягли певних параметрів концентрації фінансового капіталу. При цьому суть операцій з одержання прибутків у цих корпораціях, як правило, легальна тільки в тій частині, яку неможливо приховати або ж яка потрібна для приховування всієї іншої кримінальної підприємницької діяльності, яка приносить основний прибуток.

В цих умовах єдиним ефективним напрямом державної політики протидії економічній злочинності, що гарантує реальні успіхи у боротьбі з рейдерством, є подальше зміцнення механізмів контролю за відповідними процесами як на національному, так і на регіональному рівнях, і посилення заходів захисту і боротьби з економічною організованою злочинністю. Останні роки продемонстрували нові можливості в цій справі.

Наведені тенденції розвитку рейдерства в Україні обов'язково повинні викликати зміни в правоохоронній діяльності, тому що колишні стратегія і тактика стають неефективними, а за багатьма напрямками і неможливими.

З урахуванням того, що останнім часом в Україні спостерігається досить чітка тенденція зростання кількості виявлених фактів недружнього поглинання, правоохоронні органи мусять прикласти всі зусилля для закріплення позитивних тенденцій в економіці. Зокрема, необхідно вже протягом найближчого часу поставити під контроль ті сфери бізнесу, в яких ще не спостерігається рейдерство; віднайти та стимулювати додаткові джерела для цілей організації жорсткої конкурентної боротьби між різними потужними корпораціями з метою ослаблення їх позицій у контролі за раніше розподіленими сферами і галузями; узгодити з органами державної влади розроблені механізми реформації кримінальних процесів поглинання з типовими проявами корупції і економічної злочинності; закріпити своє місце як економічного контролюючого буфера-посередника між вітчизняною економічною системою і господарюючими суб'єктами, в тому числі емісарами міжнародного економічного співтовариства, спостерігаючи за фінансовими та виробничими потоками і втручаючись лише в разі виявлення порушень закону, цим самим забезпечуючи можливість одержувати контрольовані прибутки.

Найпростішими методами протистояння рейдерству є:

- концентрація акціонерного капіталу або викуп частки в учасників, які не беруть участі в діяльності підприємства; постійний моніторинг змін у складі акціонерів; реструктуризація підрозділів зі зміною їх організаційно-правового статусу; контрольне скуповування акцій і додаткова емісія;

- визначення правового статусу власності, здійснення переоцінки майна. В умовах значного ризику буде корисною структуризація власності з використання дочірніх структур, створення штучної заборгованості підприємства і передача нерухомості та інших активів у позичку під кредитування;

- недопущення виникнення та прострочення кредиторської заборгованості;

- удосконалення роботи менеджменту та персоналу (недопущення конфліктних ситуацій, протиправного звільнення працівників тощо);

- підвищення культури суб'єктів господарювання (прозорі конкурентні відносини, підтримання ділової репутації тощо);

- використання в службі економічної безпеки способів і методів конкурентної розвідки;

- залучення громадськості й засобів масової інформації до боротьби з рейдерством.

Слід наголосити, що боротьба з рейдерством буде ефективною й матиме комплексний характер тільки в разі передбачення кримінальної відповідальності за замовлення, організацію та вчинення неправомірних дій, які мають ознаки рейдерства. Тож законодавцю є над чим попрацювати.

Протидія рейдерству – спільне завдання держави і бізнесу

Учасники погодилися з тим, що зухвале, відкрите рейдерство та корпоративні конфлікти, що переростають у протиправне захоплення підприємств, створюють реальну загрозу національним і економічним інтересам України. Зупинення роботи підприємств, які часто виникають у ході конфліктів, зазвичай завдають величезних збитків державному та місцевим бюджетам, сприяють виникненню соціальної напруги як серед працівників та їхніх родин, так і серед широкого кола населення. Потенційні іноземні інвестори справедливо нарікають на те, що міжнародні норми ведення бізнесу в Україні практично не працюють, а рішення місцевих та європейських судів не виконуються.

На думку експертів УСПП, вітчизняне законодавство має чимало прогалин і протиріч, через що одні й ті самі процеси можуть інакше трактуватися різними інстанціями. Існують суперечності між господарським та трудовим правом. Наприклад, власники підприємства мають право звільнити керівника, але часто не мають для цього можливості, оскільки останній, користуючись розбіжностями між галузями права, може затягнути своє звільнення через суди на досить довгий період. Є в адміністративному праві й така проблема: рейдер має можливість блокувати роботу реєстратора шляхом отримання судових рішень, які не пов'язані з темою конфлікту; використовуючи процесуальні можливості, затягувати розгляд справи в апеляційних судах, при цьому змінюючи власника незаконно придбаних активів захопленого підприємства.

Президент УСПП Анатолій Кінах звернувся з відкритим листом до вищого керівництва країни з конкретними пропозиціями щодо посилення протидії рейдерству. Зокрема, запропоновано:

1. Удосконалити діючі нормативно-правові акти, зокрема в питаннях процедурного та судового захисту прав мажоритарних власників компаній, у тому числі щодо оперативного управління підприємствами та можливості безперешкодного внесення змін до структури та складу їх керівництва.

2. Прискорити розгляд, внесення поправок та прийняття проекту закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання протиправному поглинанню та захопленню підприємств" (реєстраційний N6434 від 27.05.2010) з урахуванням думки громадських експертів та представників бізнесу.

3. Спільними зусиллями влади, бізнесу та громадськості розробити стратегію формування ефективної системи вирішення корпоративних конфліктів, попередження їх загострення та переростання у рейдерське захоплення підприємств.

4. У законотворчій діяльності залучати до обговорення і розробки законопроектів та інших нормативно-правових актів представників малого, середнього та великого бізнесу, профільних асоціацій та об'єднань підприємців, представників консалтингових компаній та недержавних громадських організацій.

Переконаний, що подолання проблеми рейдерства є спільним завданням влади, бізнесу, ЗМІ, кожного громадянина та суспільства в цілому. Тільки за умови консолідації зусиль можливий подальший розвиток України як правової, сучасної, демократичної держави з конкурентоспроможною економікою.

У чому полягає сутність амортизації?

За своїм економічним змістом амортизацію можна розглядати як поступове зниження вартості основних фондів внаслідок їх зносу, перенесення вартості машин, будівель тощо на вироблювану продукцію або поступову сплату боргу фізичною або юридичною особою шляхом періодичних грошових внесків або викупу зобов'язань.

У бухгалтерському обліку поняття "амортизація" пов'язано не тільки з основними засобами і нематеріальними активами. Згідно Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 4 "Облік амортизації" амортизація - це розподіл суми активу, що амортизується, протягом очікуваного строку його корисної експлуатації. До амортизованих належать активи, які:

o за очікуванням використовуватимуться більше одного звітного періоду;

o мають обмежений строк корисного використання;

o утримуються підприємством для використання у виробництві або для постачання товарів чи послуг, для здачі в оренду іншим особам або для адміністративних цілей.

Що собою являє амортизація основних фондів у податковому обліку і як її нараховують?

Відповідно до чинного законодавства України під терміном амортизація основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань.

Амортизація основних фондів нараховується у бухгалтерському і податковому обліку. У податковому обліку нарахування амортизації здійснюється згідно ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Згідно названого Закону амортизації підлягають витрати на придбання, самостійне виготовлення, проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших поліпшень основних фондів і нематеріальних активів, а також витрати на капітальні поліпшення землі.

Об'єктом нарахування амортизації є балансова вартість кожного об'єкта групи і всієї групи загалом; кожного окремого нематеріального активу, груп 2, 3, 4. Сума амортизаційних відрахувань обчислюється за кожний окремий квартал, що відповідає календарному кварталу.

Сума амортизаційних відрахувань за розрахунковий квартал визначається шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок цього розрахункового кварталу. Норми амортизації (у процентах) встановлено для кожної групи основних фондів (табл. 4.2).

Таблиця 4.2

НОРМИ АМОРТИЗАЦІЇ ОСНОВНИХ ФОНДІВ

Номер групи

Склад групи

Період придбання

Норма амортизації

1

Будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі, витрати на придбання і виготовлення яких було здійснено:

до 01.01.2004 р.

1,25 %

1

Після 01.01.2004 р.

2,00 %

2

Автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них, витрати на придбання і виготовлення яких було здійснено:

до 01.01.2004 р.

6,25 %

2

після 01.01.2004 р.

10 %

3

Будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2, і 4, витрати на придбання і виготовлення яких було здійснено:

до 01.01.2004 р.

3,75 %

3

після 01.01.2004 р.

6 %

4

Електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, витрати на придбання і виготовлення яких було здійснено:

до 01.01.2004 р.

6,25 %

4

Після 01.01.2004 р.

15 %

Амортизація окремих об'єктів основних фондів групи 1 припиняється, якщо балансова вартість об'єкта зменшилась до суми, що дорівнює ста неоподатковуваним мінімумам доходів громадян або якщо об'єкт виводиться з експлуатації. Амортизація основних фондів груп 2, 3, 4 здійснюється до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.

Кононенко Г.С., Савко О.А.

ДВНЗ «Донецький національний технічний університет»

Красноармійський індустріальний інститут, Україна

Акціонерні товариства: сутність і типи

Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями [1].

Акціонерні товариства виникли досить давно, що було зумовлено перш за все потребами розвитку продуктивних сил на відповідному етапі еволюції капіталістичного виробництва. Поява акціонерних товариств пов’язана з розвитком і вдосконаленням продуктивних сил. Концентрація і спеціалізація виробництва поступово розширювали масштаби економічних зв’язків між підприємствами. Збільшення обсягів продукції вимагало пошуку нових способів доставки вантажів до місця призначення. На зміну застарілим видам транспорту прийшли досконаліші, функціонування яких було пов’язано з великими капіталовкладеннями. Отже, один підприємець не завжди був у змозі профінансувати весь комплекс робіт (наприклад, будівництво залізниці, мартенівських печей тощо). Об’єктивна необхідність подальшого вдосконалення технічних засобів виробництва посилювалася бажанням підприємців отримувати щоразу більший прибуток на вкладений капітал. Основними негативними рисами акціонерних підприємств є: можлива втрата акцій дрібними акціонерами (і не лише ними) під час економічної кризи; посилення залежності й підконтрольності менших акціонерних компаній від могутніших; використання акціонерної форми як засобу примусового викупу нерентабельних філіалів, цехів та інших господарських структур; зростання маси фіктивного капіталу і можливість фінансових махінацій тощо [2].

Акціонерна форма організації підприємства - порівняно нова для нашої країни. Засади управління акціонерним товариством радикально відрізняються від тих, які практикувалися раніше. Вони потребують принципово нової психології і нового економічного мислення.

Акціонерне товариство - це одна з організаційно-правових форм підприємств. Воно створюється шляхом централізації грошових коштів (об’єднання капіталу) різних осіб, яка проводиться шляхом продажу акцій з метою здійснення господарської діяльності та отримання прибутку. Можна сказати, що акціонерне товариство — це так зване товариство капіталів.

Особливості його правового статусу виражає визначення акціонерне. Ці особливості обумовлені акціонерною власністю, акціонерним способом формування і функціонування статутного фонду товариства.

Акціонерним визнається засноване на установчому договорі та статуті товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. З визначення випливають особливості акціонерного товариства, які обумовлюють специфіку його юридичного статусу.

По-перше, статутний фонд акціонерного товариства має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та/або юридичним особам.

По-друге, акціонерне товариство має публічний статус емітента цінних паперів (акцій, облігацій). Інші товариства не мають статусу емітента акцій. Акціонерне товариство є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов'язується своєчасно виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Шляхом випуску і продажу акцій акціонерні товариства і формують свої статутні фонди, і збільшують їх, якщо це необхідно. Акції відкритих акціонерних товариств допускаються до вільного продажу на умовах, визначених Законом України "Про цінні папери і фондову біржу", іншими актами про фондовий ринок.

По-третє, фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, фіксуються у реєстрі власників іменних цінних паперів і набувають статусу акціонерів.

По-четверте, особливою ознакою акціонерного товариства є обмеження відповідальності акціонерів. Акціонери відповідають (точніше - несуть ризик відповідальності) за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. За ознакою відповідальності акціонерів акціонерне товариство належить до товариств з обмеженою відповідальністю.

Юридичний статус акціонерного товариства характеризується і деякими іншими рисами. Так, товариство має засновницькі права щодо створення господарських об'єднань (участі в існуючих об'єднаннях). Акціонерне товариство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізовувати інші права власника дочірнього підприємства.

Законодавством передбачено, що акціонерне товариство має фірмову марку та товарний знак. Ці реквізити затверджуються правлінням товариства і реєструються в Торгово-промисловій палаті України.

Згідно ст. 5 Закону України «Про акціонерні товариства» розглянемо типи і основні характеристики акціонерних товариств (рисунок 1).

Акціонерне товариство як суб'єкт і об'єкт права власності (майновий комплекс) характеризується складною майновою і фінансовою структурою. Майнова і фінансова структура акціонерного товариства становить врегульовані правом відносини щодо об'єднання вкладів засновників та учасників у статутний фонд товариства як колективну власність акціонерів, щодо випуску та обігу акцій, щодо розподілу майна у фонди товариства та виплати дивідендів на акції.

Рисунок 1. – Основні характеристики акціонерних товариств різних типів

Існує два типи акціонерних товариств: відкриті і закриті. Основна відмінність між ними полягає в засобі розподілу акцій. Акції закритих акціонерних товариств розподіляються серед їхніх засновників. Акції відкритих акціонерних товариств вільно продаються і купуються, і співвласником об'єднаного майна такого товариства може стати всякий, хто купив хоча б одну акцію. При цьому акції акціонерного товариства відкритого типу можуть переходити від одного власника до іншого без згоди інших акціонерів, тоді як акції товариства закритого типу - лише за згодою більшості акціонерів, якщо інше не обговорено в статуті товариства. Акціонерні товариства закритого типу - це в основному невеличкі приватні підприємства з невисокою чисельністю акціонерів. Основними характеристиками акціонерного товариства відкритого типу є масштаби об'єднаного капіталу і велика кількість власників. Таким чином, між відкритим і закритим акціонерними товариствами існують вагомі розходження, і в кожного виду акціонерних товариств є свої показники і критерії. Хочеться відзначити, що в Україні присутні обидва різновиди акціонерних компаній, але кількість відкритих акціонерних товариств на порядок більше.

СУТЬ АДМІНІСТРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Одним з видів управлінських робіт, спрямованих на забезпечення ефективності і високого рівня управління кадрами на підприємстві є адміністрування.Адміністрування націлене на якісне виконання усіх управлінських процесів і робіт. Це досягається за рахунок своєчасного коригування дій виконавців з метою виконання ними становлених вимог. Здійснення адміністрування спирається на оперативне надходження інформації щодо ходу керованих процесів і її обробку. Під адмініструванням розуміється сукупність дій адміністратора щодо супроводу процесів функціонування виконавців і груп виконавців. Адміністрування можна представити як процес, що розвивається в часі і супроводжує дії виконавця. Адміністративним процесом є сукупність взаємозв'язаних операцій, що дозволяють виробити і реалізувати адміністративну дію. Адміністративна дія полягає в здійсненні певних дій, які дозволяють внести зміни в діяльність об'єкту, що адмініструється. Процес адміністрування можна умовно розбити на три етапи. Перший етап включає отримання первинної інформації, що визначає необхідність здійснення адміністративної дії. Другий етап адміністративного процесу є ідентифікацією ситуації, в якій знаходиться об'єкт, що адмініструється, і визначення варіантів адміністративної дії. Третій етап – завершальний зводиться до вибору варіанту адміністративної дії, її здійснення і оцінки отриманих результатів. Таким чином, адміністративний процес включає операції пов'язані з отриманням інформації, оцінкою і аналізом інформації, розробкою і здійсненням адміністративної дії. При цьому слід зазначити, що операції з оцінки і аналізу інформації здійснюються як на етапі підготовки адміністративної дії, так і на етапі її реалізації при оцінці досягнутих результатів. Структура адміністративного процесу достатньо стабільна і включає наступні операції: моніторинг за роботою виконавця (групи виконавців); облік отриманої інформації; оцінка отриманої інформації; аналіз ситуації, що склалася; розробка варіантів адміністративної дій; вибір варіанту дії; здійснення адміністративної дії; оцінка результатів адміністративної дії.

АВУАРИ

Авуáри – це грошові документи (чеки, векселі, перекази, акредитиви), з допомогою яких здійснюються платежі і сплачуються зобов'язання їхніх власників; Кошти банку, які знаходяться на його рахунках в іноземній валюті у закордонних банках; вклади приватних осіб та організацій у банках. Авуари поділяються на вільні (використовуються без обмежень), блоковані (знаходяться у розпорядженні держави або банків) та з певним режимом використання. Формування підприємством грошових авуарів викликано рядом причин, які покладені в основу відповідної класифікації залишків його грошових коштів. Основні види грошових авуарів підприємства: операційний залишок; страховий; інвестиційний (спекулятивний); компенсаційний.

Операційний залишок грошових активів формується з метою забезпечення поточних платежів, пов'язаних з операційною діяльністю під-ва: по закупівлі сировини, матеріалів і напівфабрикатів; оплаті праці; сплаті податків. Цей вид залишку грошових коштів є основним у складі сукупних грошових активів підприємства.

Страховий залишок грошових активів формується для страхування ризику невчасного надходження грошових коштів від операційної діяльності у зв'язку з погіршенням кон'юнктури на ринку готової продукції, уповільненням платіжного обороту та з інших причин. Необхідність формування цього виду залишку обумовлена вимогами підтримки постійної платоспроможності підприємства за невідкладними фінансовими зобов'язаннями.

Інвестиційний (або спекулятивний) залишок грошових активів, формується з метою здійснення ефективних короткострокових фінансових вкладень при сприятливій кон'юнктурі в окремих сегментах ринку грошей. Цей вид залишку може цілеспрямовано формуватися тільки в тому випадку, якщо повністю задоволена потреба у формуванні грошових авуарів інших видів.

Компенсаційний залишок грошових активів формується в основному на вимогу банку, що здійснює розрахункове обслуговування підприємства і що надає йому інші види фінансових послуг. Він є незнижуваною сумою грошових активів, яку підприємство відповідно до умов угоди про банківське обслуговування повинне постійно зберігати на своєму розрахунковому рахунку.

Німецька (континентальна) модель корпоративного управління

Німецька модель характеризується концентрацією власності в руках середніх та великих акціонерів при значному їх перехресному володінні. Акціонери в німецькій моделі грають вирішальну роль в стратегічному плануванні діяльності компанії. Економічний ефект континентальної моделі має ряд переваг: акціонери націлені на реалізацію довгострокової стратегії, прагнуть досягнути високої стійкості та стабільності ділових зв'язків. Вважається, що використання німецької моделі сприяє стійкості. Основні недоліки німецької моделі пов'язують з низьким рівнем інформаційної прозорості акціонерного товариства, досить складною схемою інвестування, неналежною увагою до захисту прав дрібних акціонерів, відносно низька гнучкість, неможливість прийняти швидко рішення про ліквідацію або продажу неефективного бізнесу, про скорочення штатів тощо.

Основні елементи німецької системи корпоративного управління:

- перехресне володіння акціями, у якому центральну роль грають банки і страх компані;

- високий рівень концентрації володіння акціями;

- дворівнева система ради директорів

- система ко-детермінації ()

Крім цього, дана система характеризується слабкою орієнтацією на роль фондових ринків і акціонерну вартість у корпоративному керуванні. Голосування по акціях, що знаходяться на збереженні в банках, є однією з основних характеристик корпоративного управління в німецькій моделі, причому дана характеристика в найбільшій мері виражена в найбільших німецьких корпораціях. Німецька система управління складається з двох органів: наглядової (спостережної) ради, до якої входять виключно невиконавчі директори (зовнішні особи, що не є менеджерами компанії), і керівної ради, що складається лише з виконавчих директорів і яка у веденні бізнесу має широку свободу і гарантовані для цього повноваження, але відповідає за належне виконання наданих повноважень перед наглядовою радою. Обидві ради мають відмінні правові зобов'язання і повноваження. Унікальною рисою німецької системи корпоративного управління є участь співробітників у керуванні компанією.