Додатк.л-раЕконом Іст / Додатк.л-ра / Техн.уклади

4.4. Технологічні уклади: сутність та особливості розвитку

Сучасні економічні теорії: Підручник / За ред. А.А. Чухна. – К.: Знання, 2007. – 878 с.

Розвиток досліджень у галузі економічної теорії технологічних змін зумовив те, що раніше загальний, невизначений, на­віть аморфний науково-технічний прогрес став набувати чітких контурів унаслідок його структуризації. Із цього широкого про­цесу була відокремлена технологія як відносно стале і стабіль­не поняття. Знаряддя праці як найбільш революційний елемент продуктивних сил швидко розвиваються й удосконалюються, з'являються нові зразки техніки, але все це відбувається в ме­жах певної технології. І тільки через досить значний проміжок часу виникає і поширюється нова технологія. Наукове пізнан­ня та осмислення процесів технологічного розвитку породили низку понять і термінів, які характеризують їхній рух: техно­логічна межа, технологічний розрив, технологічний стрибок, технологічний уклад і т. ін.¹

У міру проникнення в процеси розвитку технології стали визначатися поняття і терміни властиві її розвитку. Перш за все технологія — визначена послідовність виробничих операцій і процесів, підпорядкована досягненню певного результату, тоб­то виготовленню певного продукту праці. Кожна технологія, розв'язуючи проблему виробництва певного продукту, має певні технологічні межі, які характеризують вичерпання можливос­тей цієї технології і зумовлюють перехід до досконаліших тех­нологічних процесів. Причому виробництво одного продукту праці може здійснюватися за різними технологіями. Інакше кажучи, в межах панівної технології можна знайти кращі й гірші способи виробництва, що залежить від глибини знань цих процесів і вміння обрати найефективніший із них. Застосуван­ня і використання нової техніки і технології дає змогу зменшу­вати індивідуальні витрати виробництва нижче від суспільно необхідних і домагатися більш високих, ніж середньосуспільні, результатів виробництва. Але, як і все в житті, технологія має певну межу, тобто потенціал закладений у неї вичерпується і вона стає неспроможною для подальшого прогресу. Технологіч­на межа означає, що вищих результатів виробництва можна досягти лише за умови переходу до нової, вищої технології. Процес розвитку тут такий: застосування нової техніки і технології, яке дає додаткові доходи, поширюється, охоплює все більшу кількість підприємств і фірм, що знижує суспільно не­обхідні витрати до рівня, заданого новими умовами виробниц­тва, і для подальшого збільшення доходів необхідно застосову­вати ще новішу і ще ефективнішу техніку і технологію, які за­безпечать зниження індивідуальних витрат нижче від нинішніх суспільно необхідних. Отже, періодично відбувається заміна панівної технології, за якої виробляється основна маса про­дукції, новою технологією і досконалішою, і продуктивнішою. Перехід до нової, вільнішої технології становить технологічний стрибок. Величина чи висота цього стрибка визначається сту­пенем ефективності нової технології, тим, наскільки вона пе­реважає ту, яка панує чи панувала.

Процес заміни наявної технології досконалішою відбувається в часі, тобто охоплює більший або менший проміжок часу. Якщо на­явна технологія досягла своєї межі і виявляється її невідповідність новим умовам, а нова технологія ще не розроблена або ще не довела свої переваги, а тому і не поширюється швидко, такий проміжок часу називається періодом технологічного розриву. Регулювання і стимулювання наукових досліджень і досвідно-конструкторських розробок мають спиратися на врахування і технологічної межі, і особливо технологічного розриву, щоб максимально його скороти­ти і прискорити процес оновлення технології.

Ще істотнішим за своїм значенням і дійовішим засобом у пізнанні науково-технологічного прогресу є поняття “техноло­гічний уклад” (табл. 4.2). Для розуміння його сутності та зако­номірностей розвитку дуже важливий принцип історизму, тоб­то розгляд технологічних процесів від моменту їх виникнення, у процесі розвитку і до занепаду.

Таблиця 4.2. Періодизація технологічних укладів²

Технологічні уклади	Період домінування	Країни-лідери	Переважні технології
1	2	3	4
I	1770 — 1830	Великобританія, Франція, Бельгія	Водяний двигун, виплавка чавуну й обробка заліза, будівництво каналів
II	1840 — 1880	Великобританія, Франція, Бельгія, США, Німеччина	Паровий двигун, вугільна промисловість, машинобудування, чорна металургія, верстатобудування
III	1890 — 1940	Великобританія, Франція, США, Німеччина	Електротехнічне і важке машинобудування, виробництво сталі, неорганічна хімія, важке озброєння, кораблебудування, лінії електропередач, стандартизація
IV	1940 — 1980	США, Західна Європа, Японія	Синтетичні матеріали, органічна хімія, кольорова металургія, автомобілебудування, атомна енергетика
V	1980 — 2020	США, Євросоюз, Японія, країни Південно-Східної Азії	Обчислювальна техніка, телекомунікації, роботобудування, мікро- і оптико-волоконні технології, штучний Інтернет, біотехнології

Як видно, І технологічний уклад утворився під впливом про­мислової революції. Його ключовим фактором були ткацькі машини, а ядром — водяний двигун, виплавка чавуну, обробка заліза, будівництво каналів.

Одночасно в цьому укладі зароджується II технологічний уклад у вигляді парових двигунів та машинобудування, що за­безпечило створення паровозів, пароплавів, а отже, будівниц­тво залізниць, суднобудування, розвиток вугільної та металур­гійної промисловості.

У надрах II технологічного укладу складається ядро III укла­ду — виробництво сталі, електроенергії та неорганічної хімії. Ключовим фактором цього укладу став електродвигун, що зумо­вило розвиток електротехнічного і важкого машинобудування, виробництв неорганічної хімії. Провідним фактором IV укладу стали двигун внутрішнього згорання та нафтохімія. У цьому укла­ді утворюються автомобілебудування, кольорова металургія, аві­аційна промисловість, видобуток і переробка газу. Ключовим фактором V укладу стали мікроелектронні компоненти. Вони визначили розвиток таких галузей, як електроніка, обчислю­вальна техніка, програмне забезпечення, телекомунікації, роботобудування, біотехнології. Як видно, перші чотири технологічні уклади є формою індустріальної технології, розвитку машинно­го виробництва. П’ятий уклад виражає більш високий ступінь технології, коли інформація і знання стали новим фактором ви­робництва. Він є матеріально-технологічною основою переходу людства до вищої стадії цивілізаційного прогресу — інформа­ційного (постіндустріального) суспільства. Відповідно до наве­деної схеми, V технологічний уклад триватиме до 2020 р. Незва­жаючи на це, в економічній літературі вже нерідко йдеться про VI технологічний уклад, до якого відносять біотехнології, ракет­но-космічну техніку, тонку хімію і т. ін. Неважко побачити, що це досягається шляхом вилучення цих технологій із V техноло­гічного укладу. На нашу думку, за своїми основами вони не відрізняються принципово від технологій V укладу, а тому для відокремлення їх у новий уклад немає підстав. Інша справа, що вчені передбачають у найближчі десятиліття швидкий розвиток біотехнологій та генної інженерії, нанотехнологій, мембранних та квантових технологій. Подорожчання і неминучий дефіцит вуглеводневої сировини вимагає винайдення нових джерел енер­гії, перш за все у водневих та термоядерних технологіях. І хоча й тут мають місце біотехнології, як і в V укладі, але, напевно, ми перебуваємо на початковій стадії цього науково-технічного на­пряму і, безсумнівно, тут закладені великі можливості. Вони значною мірою реалізуються в найближчому майбутньому, що зробить шостий технологічний уклад реальністю.

Отже, технологічні уклади — це комплекси, які відобража­ють історичний ступінь розвитку індустріального технологіч­ного способу виробництва. Перехід від парового до електрично­го двигуна як досконалішого й ефективнішого визначив фор­мування III технологічного укладу, зміст якого полягав у пере­творенні електроенергії на основний рушій розвитку всієї еко­номіки. Двигун внутрішнього згорання став ключовим факто­ром розвитку IV технологічного укладу, представленого авто­мобілебудуванням, кольоровою металургією, нафтохімією, утвер­дженням масового і серійного виробництва.

Паровий двигун, електричний двигун, двигун внутрішнього згорання — це ступені в удосконаленні енергетичної основи індустріального виробництва.

Інша справа з V технологічним укладом. Електронні виро­би, комп’ютери, обчислювальна техніка, програмне забезпечен­ня, телекомунікації і багато іншого — це вже, по суті, не тради­ційна індустріальна техніка, це не машини у прийнятому ро­зумінні, а засоби нового типу, які працюють не механічно, а на основі команд людини. Завдяки вмонтованому в цих засобах мікрокомп'ютеру на напівпровідникових кварцових кристалах з інтегральною схемою вони наділяються власною пам’яттю, що дає змогу здійснювати певні операції та управляти ними. Нова комп'ютерна техніка, будучи створеною людиною, її розумом, набагато збільшує масштаби й обсяги виконуваних операцій, що не під силу людині.

Прискорення науково-технічного прогресу, особливо почи­наючи з другої половини XX ст., зумовило швидкі зміни в тех­ніці та технології, поглиблення взаємодії і взаємопроникнення технологічних укладів, скорочення життєвого циклу техноло­гічних укладів до 40 років і менше.

Отже, технологічний уклад — це техніко-технологічний ком­плекс, який функціонує на основі технології, яка є особливою у межах єдності технологічного способа виробництва³. Інакше кажучи, це комплекс галузей, споріднених єдиними техноло­гічними принципами. Як видно з наведеної історії розвитку тех­нологічних укладів, цей процес характеризується певними особ­ливостями.

По-перше, логіка їх розвитку: поряд з існуючим І укладом через кілька десятиліть виникає II, а потім III і наступні укла­ди. Отже, не заперечення, не усунення попереднього укладу, який виник раніше, а їх співіснування, взаємозв'язок і взаємо­дія, тобто технологічна багатоукладність, є характерною рисою техніко-економічних систем.

По-друге, це не простий, еволюційний процес нарощування кількості технологічних укладів, а поєднання еволюційного роз­витку з революційними, стрибкоподібними технологічними но­вовведеннями, які охоплюють різні галузі економіки, що немину­че веде до поширення нових технологій, які підносять продуктивні сили країни, визначають утворення і зростання нового технологіч­ного укладу. Інакше кажучи, в процесі розвитку технологічних укладів постійно долаються технологічні межі та технологічні розриви, безперервний поступальний розвиток змінюється різки­ми стрибками, переходом до якісно нової технології, в кінцевому підсумку — до нового технологічного укладу.

По-третє, для розвитку технологічних укладів характерне поступально-циклічне зростання, за якого кількісні зміни пе­реходять у якісні, які відкривають нові можливості кількісних змін із наступним переходом у нову якість. Накопичення капі­талу і зміна поколінь техніки і технології зумовлюють нерівно­мірний розвиток ринкової економіки, її циклічний характер, що диктує необхідність досягнення макроекономічної рівнова­ги. Тому розвиток технологічних укладів відбувається відпо­відно до малих і великих хвиль, тобто великих і малих циклів, що виявляється зовні у безперервному коливанні ринкової кон’юнктури, піднесенні та падінні ділової активності. Адже ма­теріальною основою промислового циклу є оновлення і розши­рення основного капіталу. Періодичні кризи, коли відбуваєть­ся спад виробництва, його депресія, а потім, поступово нарос­таючи, оновлення капіталу, тобто застосування нової техніки і технології, визначають спочатку пожвавлення, а потім і підне­сення економіки.

Поряд із промисловими циклами ще більшу роль відіграють великі або “довгі”, хвилі М. Кондратьєва, тобто великі цикли. На сьогодні вчені відокремлюють п’ять великих циклів (табл. 4.3).

Таблиця 4.3. Хронологія і тривалість великих циклів, “довгих хвиль”⁴

Великі цикли	I			II			III			IV			V
	Старт	Пік	Старт		Пік	Старт		Пік	Старт		Пік	Старт		Пік
Середня тривалість циклу	1782	1822	1845		1878	1894		1922	1937		1969	1977		2016
Тривалість циклів між стартами		63			49			43			40			39х
Тривалість циклів між піками			56			44			47			40

Із сучасних позицій цілком логічно припустити, що великі хвилі, тобто великі цикли, збігаються з переходом суспільства до якісно нового технологічного укладу. Тим більше, що сьо­годні є можливість зіставити періоди великих хвиль із періода­ми панування певних технологічних укладів. Перша хвиля, тобто перший великий цикл, охоплює період 1782 — 1822 рр., а строки панування першого технологічного укладу 1770 — 1830 рр.; друга хвиля і II уклад, відповідно, 1845 — 1878 рр. і 1830 — 1880 рр.; третя хвиля і III уклад — 1894 — 1922 рр. та 1880 — 1930 рр.; четверта хвиля і IV уклад — 1937 — 1969 рр. та 1930 — 1980 рр.; п’ята хвиля і V уклад — 1977—2016 рр. та 1980 — 2020 рр. Є всі підстави вважати, що “довгі хвилі”, тобто великі цикли, відображають процеси виникнення і роз­витку технологічних укладів.

Другим важливим висновком є те, що незалежно від того, чи ми обраховуємо тривалість циклів, виходячи від їх початку, тобто зі старту, чи за піками їх розвитку, ми бачимо, що три­валість циклів зменшується. У першому випадку — з 63 до 39 років (але остання цифра не фактична, а прогнозна), а в другому — з 56 до 40 років (і теж остання цифра прогнозна). Це ще одне свідчення того, що науково-технічний прогрес прискорюється і час домінування циклів скорочується.

Третім важливим висновком є те, що за всіх відмінностей технологічного та економічного аспектів суспільного виробниц­тва, вони перебувають у тісному взаємозв’язку і взаємодії, є важливими складовими суспільного способу виробництва, а тому утворюють єдність. На жаль, усупереч цьому глибокому зв'язку робляться спроби довести, що це різні процеси, яким притаманні різні закономірності розвитку.

Деякі автори вважають, що “...технологічний прогрес... по­ступальний і необернений, а економічне зростання... цикліч­не”⁵. На нашу думку, це твердження суперечить позиції авто­ра, який обґрунтовує, що “поступальна циклічність усякого еволюційного процесу виражає моменти внутрішнього взаємо­зв'язку кількісних і якісних змін...”⁶. Тому і технологічний прогрес, і економічне зростання відбуваються циклічно, тобто в результаті взаємодії еволюційної та революційної форм руху. Науково-технічні революції є об’єктивно необхідною формою розвитку як технології, так і економіки.

Висловлюється думка, що в індустріальну епоху “провідну роль в економічному розвитку відігравали промислові кризи”, а в сучасну епоху “...найбільш значущими стають довгі хвилі економічної кон’юнктури, ...динаміка яких... пов’язана з жит­тєвими циклами технологічних укладів, ...вони поступово на­бувають вирішального домінуючого впливу на характер еконо­мічної динаміки”⁷.

Справа, напевно, полягає в тому, що в індустріальну епоху і “довга хвиля”, і час панування певного технологічного укладу були довготривалими (40 — 60 років), промислові цикли повто­рювалися кожні 8 — 11 років. Тому, цілком зрозуміло, осмисли­ти довгу хвилю, тобто великий цикл, було досить важко, а про­мислові цикли давали про себе знати досить часто. В сучасну інформаційну епоху тривалість великого циклу скоротилась при­близно у півтора рази, з 63 до 40 років. До речі, промислові цик­ли теж скоротилися, значною мірою змінилися їх характер і руй­нівна сила. Очевидно, тут велику роль відіграє достатньо розроб­лена антикризова політика держави. Тому сучасні, в основному інформаційні, цикли відіграють все вирішальнішу роль в еко­номічній динаміці. Очевидно, справа в тому, що прискорення темпів науково-технічного прогресу зумовлює вихід на перший план довгострокових економічних процесів порівняно з короткостроковими, оскільки саме перші, тобто довгострокові інтереси, визначають структурні зрушення і можливість задоволення не лише поточних, але головне — перспективних потреб, тобто потреб близького чи віддаленого майбутнього. Аналіз показує, що технологічний уклад на першому етапі свого існування утвер­джується як втілення певних техніко-технологічних принципів, а в подальшому, коли встановились адекватні виробничі відно­сини, здатні сприймати технологічні нововведення, останні пе­ретворюються на реальність, усе з більшою повнотою втілюючись у господарській практиці.

Технологія як важливий елемент продуктивних сил завж­ди існує у певній суспільно-економічній формі, яка визначаєть­ся панівними виробничими відносинами. Тому за всієї єдності технологічної й економічної складових суспільного виробниц­тва між ними неминуче виникають невідповідності та супереч­ності. Накопичення капіталу і науково-технічний прогрес змі­нюють структуру капіталу, зростає технічна озброєність праці, а отже, змінюється технічна і вартісна будова капіталу, що ви­значає тенденцію норми прибутку до зниження. На цій основі виведено закони спадної продуктивності капіталу і т. ін.

Отже, накопичення капіталу — це процес, що поєднує еко­номічні і технологічні зміни. Оскільки технологічні процеси, технологічні уклади мають історично визначені межі та прохо­дять цикли від наростання своєї ролі у розвитку економіки до її затихання при наближенні до технологічної межі, то цим проце­сам відповідають процеси збільшення та зменшення віддачі. Економічна складова накопичення капіталу, що базується на само­зростанні вартості, капіталу з одного боку, не має меж, а з іншого — наявність суперечності між виробництвом і споживанням, між зростанням потреб та їх задоволенням разом із технологіч­ними закономірностями неминуче породжує циклічний характер розвитку економіки. Але і глибина спаду виробництва, і зни­ження продуктивності капіталу визначаються істотною мірою станом науково-технічного прогресу та ступенем використання його здобутків. Дуже гостро ці негативні процеси виявляються за незмінного технічного базису. І навпаки, науково-технічний прогрес, застосування нової техніки забезпечують зростаючу віддачу. Тому загальна суперечність розв’язується на шляхах оновлення основного капіталу, підвищення ефективності еконо­міки. Особливо загострюється суперечність тоді, коли той чи інший технологічний уклад наближається до своєї межі, вичерпує свої потенційні можливості. Тому подолання цієї техно­логічної межі досягається переходом до якісно нової технології, тобто до нового технологічного укладу. Поступально-циклічний розвиток технології вимагає від держави, щоб вона вчасно вводила в дію стабілізуючі та стимулюючі заходи, які б передбачали й усували можливе загострення суперечностей, забезпечува­ли успішне просування шляхом цивілізаційного прогресу.

Особливо ці процеси виявляються в сучасному інформацій­ному господарстві. Адже інформація і знання як новий вироб­ничий ресурс, який знімає проблему обмеженості, забезпечує зростання віддачі, реалізує дію закону зростаючої продуктив­ності. Д. Белл зазначає: “Заміна робітників машинами приводить до економії не лише праці, а й інвестицій, тому що кожна наступна одиниця капіталу більш ефективна і продуктивна, ніж попередня, а отже, на одиницю продукції потрібно менше ви­трат. . .”⁸. Швидке поширення інформаційних технологій зумов­лює не лише підвищення ефективності економіки, а й уносить істотні зміни в систему організації виробництва і праці. Так, вони “...прискорюють забезпечення поділу праці між сферами суспільного виробництва. Ця обставина відразу визначає якіс­ну відмінність так званого інформаційного суспільства, що ґрун­тується на виробництві та споживанні інформації, від усіх попередніх, “доінформаційних” суспільств”⁹.

Сучасне інформаційне (постіндустріальне) суспільство, інфор­мація і знання як якісно новий фактор виробництва вносять істотні зміни до характеру і технологічного й економічного роз­витку. Індустріальній економіці властиві не лише закон спадної продуктивності капіталу, а й зростання ентропії при використанні речовини й енергії. Але це можливо, як зазначалося, за умови, коли техніко-технологічний рівень виробництва за­лишається незмінним. Якісно нові технології вирізняються тим, що забезпечують раціональніше та ефективніше використання речовини й енергії, тому радикальні технологічні зру­шення зумовлюють ресурсозбереження і тим самим зменшують ентропію виробничих систем. Одночасно це веде до значного зростання норми прибутку, хоча потім знову можливе поступове її зниження протягом відносно довгого періоду.

Інформаційна економіка та її головний фактор — інформа­ція і знання та їх широке використання у виробництві є важли­вим чинником зменшення ентропії, підвищення ступеня орга­нізації і функціонування економічних систем.

Проте це зовсім не означає, що процес підвищення ефектив­ності інформації і знань є безперервним. Аналіз показує, що відбуваються коливання віддачі від інвестицій в інформацію та знання, періоди зростання і спадання її змінюють один одного. Інакше кажучи, поступально-циклічний характер розвитку і тут набуває вияву, оскільки неминуче спостерігаються мораль­не старіння нововведень та падіння їхньої ефективності.

Поширення інформаційних технологій, усе ширше викори­стання комп'ютерів як особливих знарядь праці, що забезпечують накопичення, обробку і використання інформації, які є якісно новими знаряддями праці, що незмірно переважають засоби праці з обробки речовини й енергії природи, істотно змінюють і умови, і характер праці, підносять людину, змінюють її становище і на виробництві, й у суспільстві. Отже, інформаційне суспільство — це якісно нове суспільство, істотно відмінне від усіх попередніх. Йому властиві свої інформаційні цикли¹⁰, які збігаються з “довгими хвилями”, з циклами існу­вання технологічних укладів, із циклами оновлення суспіль­ного сукупного знання. Вони не заперечують ні промислових, ні аграрних циклів, існують поряд із ними, але все більше відіграють вирішальну роль у розвитку економічних і техноло­гічних процесів, у розвитку економіки і суспільства в цілому.

Вчення про технологічні уклади має велике не лише теоре­тичне, а й практичне значення. Воно дає змогу значно поглиби­ти розуміння структури економіки, тенденцій її розвитку шля­хом урахування змін співвідношення між технологічними укла­дами. Як відомо, до останнього часу у нас поділяли економіку на основні сфери, галузеву структуру промисловості і сільсько­го господарства та ін. Особлива увага приділялася структурі еко­номіки за формами власності. Безперечно, дуже важливо точ­но знати співвідношення матеріального виробництва і сфери послуг, галузей промисловості, сільського господарства і сфе­ри послуг. Не менш значуща структура економіки за формами власності, вона дає її соціально-економічний зріз.