12.1.2. Методика проведення лабораторної роботи

При експериментальному визначенні КПО потрібно виконувати вимірювання освітленості всередині і ззовні приміщення одночасно при небі, закритому хмарами. Точку для вимірювання зовнішньої освітленості вибирають на відкритій ділянці земної поверхні, освітленій усім небосхилом.

При освітленості приміщення прямими сонячними променями ви­мірювання КПО проводити не потрібно.

Для визначення КПО в кількох точках приміщення, як правило, ко­ристуються базовою точкою, для якої КПО визначені значенням е_б, %. Базову точку вибирають на лінії характерного розрізу приміщення. Місце цієї точки має бути добре освітлене природним світлом. За ба­зову точку приймають точку на відстані 1 м від світлових прорізів.

Виконують вимірювання освітленості в обраній точці і ззовні при­міщення. Обчислюють КПО базової точки:

де Е_б — освітленість у цій точці; Е_з — те саме ззовні приміщення.

Щоб визначити КПО будь-якої точки х приміщення, вимірюють одночасно освітленість у базовій Е_б точці і в іншій вибраній точці Е_х. Коефіцієнт природної освітленості будь-якої точки

3. Соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворювання

Вивчення матеріалів розвитку системи соціального страхування в Україні свідчить, що першим законом, який поклав початок формуванню елементів соціального страхування на території нинішньої України був Закон Російської Думи від 2 червня 1903 року “Про винагороду потерпілих внаслідок нещасних випадків робітників та службовців, а рівно членів їх сімейств на підприємствах фабрично-заводської, гірничої і гірничозаводської промисловості”. Цей Закон поширювався на робітників та службовців приватних підприємств.

Основні закони про державне обов’язкове страхування були прийняті Думою 23 червня 1912 року.

Підґрунтям цих законів були основні страхові принципи німецьких законів 1883 – 1889 років, які передбачали страхове забезпечення на випадок захворювання, трудового каліцтва, допомогу на випадок вагітності, пологів і на поховання.

Починаючи з 1917 року, коли почала формуватись державна форма власності, держава, як загальний підприємець і страховик (гарант), а також основний виробник та головний споживач не була зацікавлена у системі страхування, тому вона створила систему соціального забезпечення (безкоштовного медичного та пенсійного).

Перехід України у 90-х роках минулого століття до ринкових відносин при одночасному функціонуванні застарілої системи соціального забезпечення, коли власник підприємства повинен був відшкодувати шкоду нанесену здоров’ю працівника під час виконання ним професійних обов’язків, а також закриття великої кількості підприємств призвели до зростання заборгованості перед потерпілими на виробництві, безробітними, пенсіонерами.

Перед новою незалежною державою Україна постало нелегке завдання, здійснити реформування системи соціального забезпечення, замінивши її на систему соціального страхування.

Державним комітетом з нагляду за охороною праці України в межах програми „Трансформ” за допомогою Міністерства праці та соціального захисту Федеративної Республіки Німеччина було опрацьовано проект Закону “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.” (далі – базовий Закон), який був прийнятий Верховною Радою України у 1999 році і набрав чинності з 01.04.2001 року.

Протягом 2000 року було створено Правління Фонду та його виконавчу дирекцію і обраховані розміри страхових тарифів.

Для надання допомоги працівникам виконавчої дирекції Фонду в організації їх роботи в межах Проекту ТАСІS EDUR 9801 “Сприяння у забезпеченні охорони праці (з метою підвищення рівня продуктивності)” було організовано та проведено навчання працівників виконавчої дирекції Фонду, надано допомогу у створенні її структури та опрацьовано ряд методичних документів для страхових експертів з охорони праці.

Правлінням і виконавчою дирекцією Фонду проведена велика і кропітка робота по створенню в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі 27 управлінь та 425 районних та міських відділень виконавчої дирекції, їх матеріально-технічному, кадровому, нормативно-правовому та іншому забезпеченню.

Система загальнообов’язкового державного соціального страхування, яка створена в Україні, базується на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 р.) та рекомендаціях Міжнародної організації праці № 67 (1944 р.)

Базовий Закон визначив три головних завдання Фонду:

• проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням.

• відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань.

• відшкодування матеріальної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Управління Фондом було запроваджено на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців (принцип трипартизму) по 15 членів правління від кожної сторони. В результаті забезпечено баланс інтересів кожної із сторін соціального партнерства, що створило умови для розвитку суспільних відносин у зазначеній сфері діяльності.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання є єдиним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, що не передбачає сплати страхових внесків найманими працівниками. Кошти Фонду формуються виключно за рахунок страхових внесків роботодавців.