4 Виникнення стародавніх держав. Трипільська культура.

На території України первісні люди вперше з`явилися близько 100 тис. рр. до н.е. в епоху стародавнього кам`яного віку – ранньому палеоліті (пратоліті); вони проживали первіснообщинним стадом (праобщиною) з невпорядкованими, хаотичними зв`язками, у т.ч. статевими, та займались збиральництвом, мисливством і рибальством. Найдавніше поселення-стоянка знайдена у с. Лука Врублівецька Кам`янець-Подільського району Хмельницької області. В епоху пізнього палеоліту (міоліту) близько 30 тис. рр. до н.е. на зміну дородовому стадному співжиттю прийшов матріархально-родовий лад з груповим шлюбом та родоводом, спорідненістю і спадковістю за материнською лінією. Селища цього періоду знайдено у Києві на Подолі, у с.Мізині (на Чернігівщині), у с.Гонцях (на Полтавщині), біля Кривого Рогу. Після палеоліту настає доба мезоліту (12-8 тис. рр. до н.е.), коли суспільною організацією людей стали племена – об`єднання споріднених родових общин. Цій добі характерний високий розвиток мисливства і рибальства та перехід до відтворюючих форм господарства – скотарства і землеробства. Споріднені племена об`єднуються у групи, що займають часто великі території (Приазов`я, Північний Буг і Дністер, Середнє Придністров`я, Прикарпаття, Волинь та ін.). Настає патріархально-родовий лад з парною моногамною сім`єю та спорідненістю і спадковістю за батьківською лінією. Господарською основою патріархальних родових общин є велика патріархальна сім`я, що складається з кількох поколінь родичів за батьківською лінією, які займаються спільним виробництвом і споживанням, притому до її складу входять і раби.

У 9-3 тис. до н.е. настає новий кам`яний вік (неоліт), залишки якого знайдені на всій території України, а вперше – у 1893 р. український археолог Вікентій Хвойка знайшов поселення біля селища Трипілля під Києвом, тому у науці культуру цієї доби названо “Трипільська культура” (4-3 тис. до н.е.). Вона охоплювала всю етнічну Україну; ці осілі племена науковці вважають прямими предками українців. Це перша в історії світової цивілізації хліборобська культура. Сприятливі природно-кліматичні умови і високий рівень матеріальної культури дуже рано дає змогу індивідуальній сім`ї повністю забезпечувати свої потреби у продуктах і життєдіяльності. Сільськогосподарські угіддя біли розподілені, а не об`єднані у суцільний колективний лан (на відміну від країн Стародавнього Сходу, де внаслідок посух існувала потреба спорудження зрошувальних систем з масовим використанням колективної, зокрема багатотисячної рабської, праці). Деякі поселення займали до 400 га (на відміну, у Стародавньому Вавилоні – максимально 40 га). Трипільській культурі характерні такі особливості:

1. високий рівень розвитку зумовив індивідуалізацію особи і, відповідно, визнання самоцінності кожної особистості, її свободи і недоторканості;

2. демократизм – усі хлібороби внаслідок їх самодостатності і самоцінності визнавалися рівними;

3. високозначима роль жінки (згодом, вже у Київській Русі, – визнання її суб`єктом права, на відміну від держав Стародавнього Сходу, де жінка перебувала під владою і у повній залежності від свого батька (до заміжжя) та чоловіка (у заміжжі)), яку вчені пов`язують з притаманним хліборобській культурі культом землі-матері.

Трипільській культурі були характерні висока духовно-естетична культура, високорозвинуте рільництво, ширилось гончарство, ткацтво. Територія поширення трипільської культури охоплювала понад 2 тис. різних поселень, притому міста з двоповерховими житловими будівлями.

Наступна доба (з 3 тис. до н.е.) – мідний вік, коли застосування залізного знаряддя зумовлює розвиток обміну, майнове розшарування родів і племен. У процесі збагачення патріархальних родових общин їхні виборні родові ватажки перетворюються на спадкову родову знать, а общинні багатства і раби – на приватну власність окремих невеликих індивідуальних сімей. Розвиток ремесла і торгівлі спричинюється до перетворення родових общин на територіальні (сусідські) общини, коли втрачаються кровні, родові зв`язки і внаслідок перерозселення колишніх кровноспоріднених племен з`являються нові племена, згуртовані за територіальною ознакою, за приналежністю до спільної їм конкретної території. Це стало початком розкладу первіснообщинного ладу та зародження першого елементу державного утворення – території. Вожді-воєначальники наймогутніших племен підкорюють сусідні племена, утворюючи союзи племен. Притому родоплемінна знать перетворюється на спадкову майнову знать, а влада вождів-воєначальників – на спадкову князівську (царську) владу.