20. Суть державного підходу до суспільного виховання аномальних дітей.

Правові засади щодо задоволення особливих потреб дітей з обмеженими фізичними та психічними можливостями у соціальному захисті, навчанні, лікуванні, соціальній опіці та громадській діяльності відображені у Законах України: “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, “Про освіту”, “Про пенсійне забезпечення”, “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, “Про фізичну культуру і спорт”, “Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, “Про благодійництво та благодійні організації”, в Основах законодавства України про охорону здоров’я, Основах законодавства України про культуру.

В українському законодавстві основні положення соціальної політики держави щодо інвалідів визначені у законі України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, який прийнято у березні 1991 року. Цей закон повністю відповідає міжнародним документам, передбачає медичну, соціально-трудову реабілітацію та адаптацію інвалідів, гарантує здобуття освіти на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям. Законом також передбачено створення належного архітектурно-інженерного середовища, пільги у наданні житла. Але на практиці більшість положень цього закону не виконується, що з одного боку можливо пояснити рівнем економічного розвитку нашої держави, а з іншого боку байдужістю чиновників різного рівня до проблем інвалідів та їх сімей.

21. Особливості навчання та виховання дітей з логопедичними порушеннями.

Відновне навчання з усунення порушень мовлення проводиться за спеціальною, заздалегідь розробленою програмою. Програма має включати певні завдання і відповідні їм методи роботи, диференційовані в залежності від форми порушень мовлення, ступеня вираженості дефекту, етапу захворювання, індивідуальних особливостей порушень мовлення, але відновлювальна робота в ній повинна вестися над усіма сторонами порушеної функції. Крім того, відновне навчання перш за все повиннe бути спрямованe на відновлення комунікативних здібностей хворих. Необхідно залучення дитини в спілкування не тільки на заняттях, але і в сім'ї, а також в громадських місцях. У процесі комплексної корекційно-логопедичної роботи відбувається поліпшення мови, голосові реакції стають більш інтенсивними, а фонетичні характеристики звуків більш точними. Хворі з порушенням мовлення потребують допомоги з відновлення всіх ланок мовленнєвої діяльності: усного мовлення, розуміння мови оточуючих, письма, читання і рахункy. При проведенні занять з дитьми з розладами мовлення потрібна велика тактовність, тому що вони надзвичайно вразливі психологічно і важко переживають свої помилки.

Корекційний вплив складається з двох напрямків:

Медичний напрямок- пряме відновлення постраждалої функції з використанням медикаментозних засобів.

Логопедичний напрямок- безпосереднє відновне навчання на спеціально організованих заняттях.

22. Психолого-педагогічна характеристика дітей з зпр

Затримка психічного розвитку зустрічається значно частіше, ніж олігофренія. Тут мова йде не про стійке психічне недорозвинення, а про уповільнення його темпу, яке частіше виявляється при вступі до школи і виражається в недостатності загального запасу знань, обмеженості уявлень, незрілості мислення, малої інтелектуальної цілеспрямованості, переважанні ігрових інтересів, швидкій перевантаженності в інтелектуальній діяльності.

Такі діти вимагають санаторних умов , відпочинку, сну , правильного режиму харчування , медикаментозного лікування. Прогноз таких дітей залежить від їх стану здоров'я. При затримці психічного розвитку мають місце особливості моторного розвитку.

• відставання (в порівнянні з нормою) становлення довільних рухових і статичних функцій;

• сповільненість і недостатня координованість довільних рухів;

• підвищена рухова активність, непосидючість, розгальмованість;

• утруднення в засвоєнні нових рухових дій, особливо пов'язаних з дрібними точними рухами;

• недостатність рухового тонусу, що призводить до порушення автоматизації рухів і дій;

• підвищена виснаженість (уповільнення темпу, нечіткість рухів з наступною втратою рухового стереотипу);

• недостатність ритмічності та автоматизації рухів;

• недостатній розвиток дрібної моторики,

• загальне фізичне і соматичне ослаблення та ін.