СХК
.docx1990 рік – затверджено програму з СХК О.П.Щолокової, яка була орієнтована на весь шкільний період – 1-11 класи. Структурно вона була дуже схожа на програму Л.М.Предтеченської.
VI етап – 2002 рік – програма «Мистецтво» (автори – Л.М.Масол, О.Бєлкіна, В.Рагозіна та інші). Ця програма розрахована на чотири роки ( молодша школа) і містить наступні теми:
«Абетка мистецтв», «Краса довкілля у мистецтві», «Образ людини у мистецтві», «Світ у мистецьких шедеврах». Надання первинних знань в галузі «Мистецтво» проводиться паралельно – у порівнянні музичної та образотворчої мов (звук – крапка, мелодія – кольорова лінія тощо).
VII –– створення концепції загальної мистецької освіти, яка була розроблена відповідно до закону України «Про загальну та середню освіту». Методологічним підґрунтям цієї концепції стали загальні положення про 12-річну школу («Концепція загальної середньої освіти»), які виходять з Національної доктрини розвитку освіти в Укоаїні. Автор концепції – Л.М.Масол. Головною метою мистецької освіти автор вважає виховання в учнях ціннісного ставлення до дійсності та мистецтва, розвиток художньої свідомості та компетентності, здатності до самореалізації.
VIII етап - останній етап – 02.02.2004 рік – було затверджено Міністерством освіти і науки України Державний стандарт базової та повної загальної середньої освіти, який містить нову галузь – «Естетична культура», що базується на загальній концепції мистецької освіти, яка була розглянута вище. Структуру галузі складають дисципліни естетичного циклу, що формують інваріантну (обов`язкову для вивчення всіма учнями ) та варіативну дисципліни (які вивчаються за вибором міської, шкільної адміністрації або за бажанням учнів, факультативно). Предмети, які входять до інваріантної частини – «Музичне мистецтво» (1 – 8 кл.), «Образотворче мистецтво» (1 – 7 кл.), «Художня культура» (9 – 11 кл.), «Основи естетики» (12 кл.). Предмети, які входять до варіативної складової – «Хореографія», «Дизайн», «Медіакультура».
5.НОВИЙ СТАНДАРТ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ:
науковий коментар до основних змін
(аналіз змісту і структури розділу "Освітня галузь «Мистецтво»"
нового Державного стандарту початкової освіти,
а також концептуальних змін у галузі мистецької освіти)
Людмила МАСОЛ,
кандидат педагогічних наук,
провідний науковий співробітник
лабораторії естетичного виховання,
Інститут проблем виховання НАПН України
За десять років функціонування Державного стандарту початкової загальної освіти, прийнятого у 2000 р., відбулися соціокультурні зміни, які детермінують необхідність оновлення навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі. Також набув подальшого розвитку напрям науково-педагогічного пошуку, присвячений тлумаченню змісту категорії компетентність, визначенню шляхів адаптації міжнародного досвіду з упровадження компетентнісного підходу в освіту.
У новій редакції Державного стандарту початкової загальної освіти відповідно до розвитку особистісно розвивальної парадигми проголошено компетентнісний підхід – спрямованість навчально-виховного процесу на досягнення таких результатів, як ієрархічно підпорядковані компетентності учнів, а саме ключова, загальнопредметна і предметна. У документі визначено освітні компетентності з усіх галузей знань, на формування яких спрямовано навчання у загальноосвітній школі, розширено і поглиблено вимоги до прикладних результатів освіти учнів молодшого шкільного віку.
Численні наукові джерела (порівняльні дослідження О. Локшиної, О. Овчарук, дидактичні праці Н. Бібік, О. Савченко, психологічні розвідки І. Беха, О. Кононко та ін.) розкривають особливості застосування поняття компетентність до різних освітніх сфер, проте в галузі мистецької освіти, на жаль, ця тема майже не розроблена.
Незважаючи на розбіжності у визначеннях терміна компетентність у науково-педагогічних працях, сутність цього поняття пов'язується з кінцевими результатами освіти, які чітко фіксуються і вимірюються. У Держстандарті розведено два суміжні поняття: компетенція і компетентність.
Компетенція інтерпретується як суспільно визначений рівень знань, умінь, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини, тобто це – задана ззовні вимога, норма, а компетентність – інтегрована здатність особистості, що складається із знань, досвіду, цінностей і ставлення, які можуть цілісно реалізовуватися на практиці, тобто передбачає індивідуальний досвід використання набутих у процесі навчання компетенцій. Отже, компетентність – це знання в дії.Кожна освітня галузь через свій специфічний зміст має сприяти формуванню загальної життєвої компетентності школяра.
6. Критерії добору творів мистецтва до уроків художньої культури.
головний критерій, яким повинні користатися майбутні вчителі є критерій шедевру. Твір мистецтва, який пропонується до розглядання на уроці має бути безсумнівно визнаним, як твір “високого мистецтва”, що пройшов випробування часом та не викликає сумління щодо його художньої цінності.
критерій глобальності ,- окреслення цього критерію окремо може здатися зайвим, адже шедеври мистецтва завжди апелюють до загальнолюдських проблем та цінностей, але ми вирішили що це виділення обумовлено наріжною потребою у звертанні до гуманізму, як визначної складової людської культури. Звертання до загальних проблем моралі, духовної екології є конче необхідним у викладанні єдиного предмету загальноосвітній школи, який спрямований на духовне зростання та вдосконалення дитини. / Наведемо приклад з педагогічної практики. критерій народності, - твір мистецтва повинен бути квінтесенцією ментального сенсу певної етнічної спільності, впроваджувати цінності та ідеали народу, бути ярко специфічним для заочного ознайомлення із духом та обличчям нації. Присутність цього критерію має надати дитині відчуття духовної спорідненості та розуміння того , що є спільним для людей світу, або того, що становить неповторну своєрідність та особливий колорит. критерій концептуальності ,- даний критерій, разом із наступним, ми можемо віднести до групи структурних, як тих, які реалізують ідею полі культурного та полі художнього розвитку ( за Б.Юсовим). Спорідненість творів мистецтва за обраним концептуальним вирішенням певної теми.
Формування художнього світосприйняття учнів загальноосвітніх шкіл засобами позакласної та позашкільної художньо-естетичної діяльності
Педагогічно спрямоване формування художнього світосприймання учнів відбувається засобами мистецтва та їх особисту творчу діяльність. З цією метою існують різноманітні форми позакласної та позашкільної виховної роботи. До позакласної художньо-естетичної діяльності відносять: екскурсії до музеїв, театрів, виставок, філармоній, творчих вечорів, історичних заповідників тощо; відкриття у школах вокальних, вокально-хорових, образотворчих, танцювальних гуртків, шкільних оркестрів, оперних та театральних студій, студій декоративно-прикладного мистецтва, студій навчання гри на різноманітних інструментах, гуртки кіномистецтва тощо; організація у школі концертів, будь-яких свят, виставок, творчих вечорів та інше. До позашкільної художньо-естетичної діяльності відносять: відкриття музичних, художніх, театральних, хореографічних шкіл, шкіл преси та телебачення, будинків творчості, де існують різноманітні творчі колективи, у тому числі гуртки моделювання одягу, макраме, дизайн інтер`єрів, різні форми декоративно-прикладного мистецтва тощо. Для того, щоб учні цих шкіл та будинків творчості успішно та ефективно розвивали свої художньо-естетичні смаки, треба обов`язково приймати участь у концертах, конкурсах, фестивалях, олімпіадах, виставках, а також відвідувати концерти симфонічної музики, камерно-вокальної, відвідувати виставки художників та інших діячів мистецтва, театральні вистави тощо.
7.Художньо-педагогічна технологія: сутність, види, форми впровадження
У педагогічну практику універсальний грецький термін «тех¬нологія» (означає «знання про майстерність») увійшов разом із виникненням необхідності наукового обґрунтування закономірностей пошуку оптимальної сукупності методів і засобів організації навчально-виховного процесу, цілеспрямованого впливу на особистість учня, що характеризують майстерність педагога, подібну до мистець¬кої діяльності (від «технос» — мистецтво, майстерність, «логос» — учення, наука). педагогічна технологія — це інтегративний спосіб організації навчально-виховного процесу, спрямований на оптимальне досяг¬нення виховних і дидактичних цілей, системне планування та уп¬равління вирішенням педагогічних проблем; Він подає розгорну¬ту структуру дидактичної технології:а) концептуальна основа;б) змістова частина навчання:мета навчання — загальна і конкретна;зміст навчального матеріалу;процесуальна частина — технологічний процес:організація навчального процесу;методи і форми навчальної діяльності школярів;Резюмуючи, визначимо складові педагогічної технології як систем¬ного інтегрованого способу організації навчально-виховного процесу:• планування цілей і завдань, прогнозування результатів педаго¬гічної взаємодії;• реалізація цілей через систему засобів, інструментальних дій і опе¬рацій у процесі організації педагогічної взаємодії;• оцінювання й коректування результатів педагогічної взаємодії. Екстраполюючи загальнотеоретичні положення в галузь педагогі¬ки мистецтва, розглянемо зазначені позиції, що стосуються техноло¬гічної сторони навчання і виховання, роблячи акцент на процесуаль¬ному аспекті. При цьому необхідно пам'ятати, що вибір і поєднання педагогічних технологій, методів і прийомів має відповідати меті мистецької освіти, цілям, завданням і драматургії уроку, змісту теми, рівням підготовленості учнів.
8. Художня драматургія як засіб організації освітнього простору уроку мистецтва
Драматургія — теорія і мистецтво побудови драматичного твору, а також сюжетно-образна концепція такого твору. Драматургією називають також сукупність драматичних творів окремого письменника, країни або народу, епохи. Розуміння основних елементів драматичного твору і принципів драматургії історично мінливі. Утілення положень театральної педагогіки, зокрема принципів художньо-педагогічної драматургії, сприятиме перетворенню звичай¬ного уроку на справжній урок мистецтва, коли він народжуватиметь¬ся у творчій діяльності співучасників — учителів та учнів, подібно, до театральної вистави на професійній сцені. Це передбачає створен¬ня проблемно-пошукових та евристичних ситуацій, які підвищують емоційний і розвиваючий (креативний) потенціал уроку, а також ор¬ганізацію художньо-пізнавальної діяльності за такими умовно визна¬ченими «драматургічними кроками»: вступ або інтродукція (повідомлення теми) — зав'язка (постановка проблеми) — розвиток (виклад теми) — кульмінація (вирішення проблеми) — завершення (висновок). Нами розроблено варіанти художньо-педагогічної драматургії ін¬тегрованих уроків мистецтва, побудовані за логікою драматургії му¬зичних форм (ідея Н. Гродзенської стосовно уроків музики):у формі варіацій, коли одна й та сама тема поступово висвітлюєть¬ся в образах різних видів мистецтва — музичного, образотворчо¬го, театрального, екранного;у поліфонічній формі (тема уроку розробляється на матеріалі двох або більше видів мистецтва, які відносно самостійні, але між ними встановлюються певні зв'язки — «діалог»);у сонатній формі, коли навчальний матеріал спочатку «експо¬нується» (основні теми — головна і побічна, демонструються ав¬тономно в домінантних видах мистецтва — музичному та образо¬творчому, можна додати ще зв'язуючу та заключну на матеріалі театру і кіно), потім цей матеріал «розробляється» (міжвидові порівняння, зіставлення, протиставлення, аналогії, взаємопро¬никнення тощо), нарешті, в кінці уроку, коли весь матеріал по¬вторюється та узагальнюється (інтегрується), настає реприза і кода (висновок).Як бачимо, головна ідея такої музично-педагогічної драматургії — утворення системних інтеграційних зв'язків між етапами і компонен¬тами уроку, що забезпечують його цілісність, зрозуміло, з умовним, об¬разно-символічним дотриманням композиційних особливостей обраних музичних форм.
10. Організація процесу художнього сприйняття на уроці мистецтва в ЗОШ.Художнє сприйняття — вид естетичної діяльності, що виражається в цілеспрямованому і цілісному сприйнятті витворів мистецтва як естетичній цінності, яке супроводжується естетичним переживанням. В естетиці склалися три типа трактування художнього сприйняття. Перший тип запропонований класичною естетикою: твір рівний самому собі, його онтологічний статус незмінний, художнє сприйняття більш менш точне відтворює укладений в творі незмінний зміст, осягає раз і назавжди даний смисл.Другий тип запропонований сучасною рецептивною естетикою: твір не рівний собі, він історично рухливий, його зміст по-різному розкривається залежно від характеру діалогу тексту з історично змінним типом читача. Третій тип виходить з концепції рецептивної естетики, але підкреслює межі варіативності смислу твору. Так, твір не рівний собі, його смисл історично мінливий завдяки "діалогу" тексту і читача. Мінливість смислу твору визначається історичним, груповим і індивідуальним досвідом читача. Однак не усяке прочитання тексту автентичне: у тексті міститься стала програма ціннісних орієнтації і смислу. Допоміжний момент механізму художньої рецепції (сприйняття) — синестезія — взаємодія зору, слуху і інших відчуттів в процесі сприйняття мистецтва. Художньому сприйняттю властива також асоціативність. Коло художніх асоціацій величезне: аналогії з відомими фактами художньої культури, життєвими переживаннями, мріями та випадками із життя та ін. Психологи відмічають, що шлях розвитку кожної особистості своєрідний, хоча й існують загальні для тієї чи іншої вікової групи ознаки. Так, старшокласники поставлені в таку соціальну ситуацію, коли вони повинні визначити своє місце не лише у плані майбутньої професійної діяльності, але й життєвого шляху в цілому. Старший шкільний вік - це період інтенсивного фізичного і морального розвитку, соціального визначення, включення людини до активного життя держави. На старшокласника впливає, нове положення, яке він починає займати у суспільстві, колективі, у системі суспільних відносин. Змінюється характер його навчальної та громадської діяльності: вона виходить за межі школи. У старших школярів особливо інтенсивно розвивається моральна свідомість, з'являється потреба аналізу особистої поведінки, внутрішнього почуття. Молода людина здатна встановити, що вона володіє рядом психологічних якостей і станів (приязність, взаєморозуміння, принциповість, почуття обов'язку, честь, гідність). Її ідеали більш усвідомлені та стійкі.
Вже напередодні 9 класу учні виявляють глибокий інтерес до інших людей, до їх внутрішнього світу, переконань, поведінки. У них з'являється потреба порівняти себе з іншими, оцінити; вони бажають розібратися у своїх думках, почуттях, поглядах; помітно зростає їх інтерес до проблеми самовиховання. Спираючись на психологічні дослідження, Борєв називає ряд важливих механізмів художнього сприйняття:
- ідентифікацію героя з власним "Я";- синестезію (взаємодія органів рецепції: слуху, зору тощо);
- асоціативність (коло життєвих та художніх аналогій);- часові рецепції (теперішнього, минулого, майбутнього часу);- рецепційну установку (опора на попередню систему культури", попередня настроєність на сприйняття, яка діє протягом усього процесу художнього переживання).
9. Творчий метод як засіб реалізації процесу художнього сприйняття. Творчий метод ( використання цього методу обумовлено художньою природою дисципліни СХК, може бути реалізованим як у безпосередній художній діяльності учнів на уроці, так і можливості “вторинної творчості” – інтерпретації, художнього осмислення “мови митця”, створення власної художньої точки зору, естетичного світобачення дитини).Якщо проектувати освітню діяльність з урахуванням цього творчого потенціалу, то доцільно звернутися до деяких специфічних прийомів застосування “творчого” методу . прийом організованого споглядання;прийом емоційного привласнення;прийом фіксованої рефлексії;Прийом “організованого споглядання” – безпосереднє сприйняття явищ та речей реального світу, яке здійснюється за акцентованим проханням. Від звичайного споглядання відрізняється тим, що об’єкт обирається невипадково і має емоційний чи суттєвий зв’язок з подальшою темою обговорення. Перший етап “споглядання” базується на первинному цілісному охопленні об’єкта, без зосередження уваги на фрагментах, деталях, особливостях. Наступний етап – виділення більш конкретного об’єкту, що є елементом попереднього, більш поглиблене сприймання його, з урахуванням особливих специфічних прикмет, встановлення його зв’язків з цілим (структурування цілого ) , шляхом спрямованої уваги .Прийом “емоційного привласнення” є продовженням процесу споглядання, як сприйняття дійсності, та першим кроком до створення, або відтворення художнього образу . Існування та взаємозв’язок етапів споглядання та привласнення ми можемо віднести до періоду, що передує усвідомленому естетичному сприйняттю дійсності. Здатність людини до естетичних вражень не є вродженою – наявність і розвиненість рівня естетичного ставлення до оточуючого залежить від багатьох складових: віку, психофізичних особливостей, інтелекту, досвіду, рівня освіченості тощо. Ще один прояв “творчого” методу - це прийом “фіксованої рефлексії”. За Дж.Локком, рефлексія – джерело особливого знання, коли спостереження спрямовуються на внутрішні процеси свідомості, тоді як відчуття мають за предмет зовнішні речі.
Процес рефлексії є невід’ємною власністю психічного життя людини с того моменту , як вона усвідомлює своє “я” . Потреба у фіксації цього процесу не виникає без потреби ззовні регулювати психічні прояви особистості (тобто вже у процесі виховання, коли виникає необхідність коригувати поведінку дитини згідно норм родини та суспільства. )Момент фіксації власної психічної діяльності є ознакою певного особистісного прогресу та соціалізації індивідууму. Складовими цього прогресу є розвиток інтелекту ,мови, та складання моральних установок людини.
10. Художньо –педагогічний аналіз твору мистецтва.
Твір мистецтва-головний структурно-змістовний компонент уроку художньої культури.
Метод художньої критики, як основа художньо-педагогічного аналізу твору мистецтва.
Аналіз зовнішніх зв’язків художнього тексту: соціологічних, історико - культурних, біографічних.
Структурний аналіз художнього твору: будова, семіотика, мікроаналіз.
Аналіз емоційно-змістового боку художнього твору.
Особливості презентації творів мистецтва різних видів ( архітектура, скульптура, живопис, графіка, декоративно-ужиткове мистецтво, музика, література, поезія, драматичне мистецтво, кінематограф)
Педагогічна складова процесу презентації твору мистецтва.
Алгоритм презентації твору мистецтва на уроці Художньої культури.
11.Типи та види уроків художньої культури.Існуюча типологія уроків спирається на дидактичну мету , а саме:урок ознайомлення із новим матеріалом урок закріплення знань урок застосування знань урок узагальнення та систематизації набутих знань урок перевірки та корекції набутих знань комбінований урок Форма проведення заняття визначає вид уроку, як: урок – бесіда урок – лекція урок-екскурсія урок самостійної роботи лабораторні та практичні заняття комбіновані заняття.Уроки дисциплін галузі « Естетична культура » здебільшого мають нестандартну структуру. Це обумовлено інтегративною природою їх змісту . Нестандарт¬ний урок — це імпровізоване навчальне заняття, що має не¬традиційну структуру. Назви уроків дають деяке уявлення про цілі, завдання і методику проведення таких занять. Найпоширеніші серед них : урок – подорож урок - прес-конференція урок-змагання урок КВК урок прес-конференція театралізований урок.Для уроку мистецтва характерне велике емоційне навантаження , тому формат відносин між суб’єктами педагогічного спілкування диктує своєрідність у відборі жанрової основи Так, найбільш розповсюдженим буде урок з високою ступінню взаємодії, контакту між вчителем та учнем, і саме такому рівню взаємодії можуть відповідати: уроки, що збагачені емоційно –чуттєвими відносинами ( уроки –образи, символи, спостереження, споглядання); уроки, що звернуті до морально – психологічних ,ціннісно – змістовних проблем ( уроки –заклики, роздуми, міркування, проповіді, діалоги); уроки, які розкривають різноманітні способи контактної взаємодії ( колективні роздуми, колективні, пошуки, досліди, дискусії, полілоги); уроки, яки покликани підримати ,або протидіяти внутрішнім особистісним, або конфліктним ситуаціям ( уроки релаксації, загруження, уроки з елементами арттерапії. )
12. Загальнодидактичні та культурологічні методи викладання мистецтва.Три групи дидактичних методів:1 – методи організації та здійснення навчально – пізнавальної діяльності;2 - методи стимулювання навчальної діяльності;3 - методи контролю та самоконтролю навчання.загально дидактичних методів, які ми пояснили з урахуванням використання при викладанні дисциплін художньо – естетичного циклу та культурологічної спрямованості: інформативно – рецептивні ( описання, розповідь, бесіда, роз’яснення з аналізом художнього тексту та текстів культури, порівняльний аналіз текстів культури, робота з інформаційними носіями); репродуктивні (інструктаж, роз’яснення з показом методу дії, загальна художньо – практична діяльність); діагностичні ( усне та письмове опитування, тестування, бесіда – полілог, виконання письмових завдань); комплексні ( дослідницький, евристичний, мозкового штурму)До специфічних методів викладання культурологічних дисциплін можливо віднести наступні :метод художньо – педагогічної драматургії ( побудовано на основі законів художньої драматургії, стосується як структури уроку, так і способу його втілення );порівняльний метод ( в основу покладено принцип інтеграції. У процесі співставлення різних творів мистецтва, знаходячи спільність, або протилежність, вчитель має створити у свідомості учнів уявлення про цілісність художнього напрямку, епохи, країни, народу окремого культурного явища); історичний метод ( передбачає синхронне вивчення “фактів життя”( конкретних історичних подій) та “фактів культури” (художніх добутків, що відтворили ці події ). За допомогою цього методу можливо виявити провідні ідеї певного часу, проникнутися “ароматом” епохи, порівняти творчий метод минулого та наступних часів);творчий метод ( використання цього методу обумовлено художньою природою дисципліни СХК, може бути реалізованим як у безпосередній художній діяльності учнів на уроці, так і можливості “вторинної творчості” – інтерпретації, художнього осмислення “мови митця”, створення власної художньої точки зору, естетичного світобачення дитини).
15.Принципи загальної мистецької освіти.Загальна мистецька освіта як підсистема шкільної освіти спирається на загальнодидактичні, а також на специфічні художньо-педагогічні принципи Загальнодидактичні принципи: гуманізації; природовідповідності та культуровідповідності; глобальної освіти, тобто органічного поєднання універсального, національного і регіонального компонентів змісту освіти та виховання, спрямування навчально-виховного процесу на формування національної свідомості, патріотизму, полікультурної компетентності); континуальності; синергетичного та інтегрального характеру освіти; систематичності, послідовності, неперервності освіти; проблемності навчання; активності, самостійності, творчості, саморозвитку учнів у навчальній діяльності; диференціації та індивідуалізації.
13.Функції і принципи загальної мистецької освіти
У сучасних наукових дослідженнях співіснують різні інтерпре¬тації питання ієрархії функцій мистецтва, їх загальної кількості та пріоритетності щодо освітнього процесу. Узагальнюючи теоретич¬ний матеріал, одо віддзеркалює філософську множинність поглядів на функціонування мистецтва в соціумі, можна коротко перелічити такі основні його функції: духовно-творча, естетична, гносеологічна або інформативно-пізнавальна, світоглядно-виховна, аксіологічна, евристична, соціально-орієнтаційна, комунікативна, регулятивна, сугестивна, гедоністична, релаксаційно-терапевтична, компенсатор¬на, катарсистична та ін.
Загальна мистецька освіта характеризується поліфункціональністю. Однією з основних функцій у навчально-виховному процесі традиційно вважається інформативно-пізнавальна. Проте уроки мистецтва в школі не можуть бути основним джерелом художньої інформації для учнів. Важливу роль відіграють також ціннісно-орієнтаційна, або світоглядно-аксіологічна функція, котра спри¬ятиме вихованню естетичних смаків учнів, формуванню адекватних критеріїв оцінки різноманітних явищ у сфері мистецтва, що змо¬жуть нейтралізувати зовнішні антихудожні впливи мікро- і макро- середовища. Мистецька освіта здійснює духовно-творчу функцію, від якої залежить самореалізація та самовдосконалення особис¬тості у сфері мистецтва, зокрема й шляхом самоосвіти. Інтегратив¬на функція спрямована на забезпечення систематизації художньо-естетичних знань та уявлень учнів, координацію різноаспектних мистецьких вражень і досвіду. Функції можуть бути методологіч¬ні та регулятивні, які відображають питання їх практичної реалі-зації. Інтегративна функція належить до методологічних — систе-моутворюючих.
Загальна мистецька освіта як підсистема шкільної освіти спи¬рається на загальнодидактичні, а також на специфічні художньо-пе¬дагогічні принципи.
Місце принципу в структурі педагогічного процесу визначаєть¬ся між метою та засобами її досягнення (В. Безрукава). Принцип, зорієнтований на мету, конкретизує та опосередковує вибір змісту, форм і методів навчання і виховання, координує діяльність педаго¬га та учнів.
До основних загальнодидактичних належать такі принципи:
• гуманізації (повага до інтересів і потреб особистості);
• природовідповідності (врахування вікових особливостей, приро¬ди дитини) та культуровідповідності (ідентичність змісту освіти культурному простору, в якому вона функціонує, забезпечення культурної спадкоємності поколінь);
• глобальної освіти, тобто органічного поєднання універсального (загальнолюдського), національного (державного) і регіонального (етнолокального, краєзнавчого) компонентів змісту освіти та виховання, спрямування навчально-виховного процесу на форму¬вання національної свідомості, патріотизму, полікультурної ком¬петентності);
• континуальності (єдності навчання, виховання і розвитку);
• синергетичного та інтегрального характеру освіти;
• систематичності, послідовності, неперервності освіти;
• проблемності навчання;