Рекомендована література до теми

1. Богиня Д. П.. Основи економіки праці : навч. посіб. / Д. П. Богиня, О. А. Грішнова. — 3-тє вид. — К.: Знання-Прес, 2002.— 387 с.

2. Богоявленська Т. В. Економіка і менеджмент праці : навч. посіб. / Ю. В. Богоявленська, Є. І. Ходаківський. — К. : Кондор, 2005. — 332 с.

3. Бурлакова В. В. Інформаційні чинники формування людського капіталу в українській та міжнародній економіці / В. В. Бурлакова // Зовнішня торгівля: право та економіка. — 2008. — № 3. — С. 33—40.

4. Буряк П.Ю. Економіка праці й соціально-трудові відносини : навч. посіб. / П. Ю. Буряк, Б. А. Карпінський, М. І. Григорьева. — К.: ЦУЛ, 2004. — 438 с.

5. Городня Т. А. Економіка праці : навч.-метод, посіб. / Т. А. Городня. — Л.: ЛКА, 2007. — 132 с.

6. Гринкевич С. С. Формування трудового потенціалу: проблеми та напрями забезпечення його розвитку / С. С. Гринкевич//Наук. вісн.УкрДЛТУ. — 2006. — Вин. 16.3. — С. 168—172.

7. Данюк В. М. Управління трудовими ресурсами : навч.-метод. посіб. / В, М. Данюк, А. М. Колот. — К. : Політвидав України, 1991. — 103 с.

8. Економіка праці та соціально-трудові відносини : навч. посіб. / за ред. В. М. Ковальова. — К.: ЦНЛ, 2006. — 256 с.

9. Єсінова Н.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини : навч. посіб. / Н. І. Єсінова. — К. : Кондор, 2004. — 432 с.

10. Завіновська Г.Т. Економіка праці : навч. посіб. / Г. Т. Завіновська. — К.: КНЕУ, 2003. — 432 с.

11. Карпіщенко 0.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини : навч. посіб. / О. І. Карпіщенко. — К. : Університет, кн., 2006. — 264 с.

12.' Корчевсъка Л, О. Прогнозування рівня використання трудового потенціалу України як складова управління його розвитку / Л. О. Корчевська // Акт. пробл. економіки. — 2008. — № 3. — С. 136—141.

13. Лукашевич В. М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: навч. посіб. / В. М. Лукашевич. — Л.: Новий світ, 2004. — 248 с.

14. Осовська Г. В. Управління трудовими ресурсами : навч. посіб. / Г. В. Осовська, О. В. Крушельницька. — К. : Кондор, 2003. —223 с.

15. Регіони України — 2008: статистич. зб. / за ред. О. Г. Осауленка. — Держ. ком. статист. України, 2008. — 365 с.

16. Сай І. А Особливості формування трудових ресурсів в економіці / І. А. Сай // Економіка і держава. — 2008. — №2. — С. 103—104.

17. Шевчук Л. Т. Медико-соціальні аспекти використання трудового потенціалу: регіональний аналіз і прогноз / Л. Т. Шевчук. — Л., 2001. — 489 с.

Тема 3. Соціально-трудові відносини як система Методичні вказівки до вивчення теми Соціально-трудові відносини

Вивчення теми "Соціально-трудові відносини як система" передбачає ознайомлення із еволюцією та сучасним розумінням сутності поняття, оскільки з-поміж фундаментальних проблем, з якими зіштовхується суспільство, важливою е проблема формування й удосконалення соціально-трудових відносин.

Термін "соціально-трудові відносини" увійшов у науковий обіг і став широко використовуватися відносно недавно.

Це пов'язало:

— по-перше, зі зміною уявлень про роль людини у розвитку економіки ("трудові ресурси", "людський капітал", "трудовий потенціал");

— по-друге, з вирішенням найважливіших завдань соціально-економічної реформи в Україні: стабілізації соціально-економічної й політичної ситуації в країні, вдосконалення виробництва і підвищення життєвого рівня населення.

Соціально-трудові відносини — це об'єктивно існуючі взаємозалежність і взаємодія суб'єктів цих відносин у процесі праці спрямовані на регулювання якості трудового життя. їх структура досить складна й охоплює різноманітні чинники: від соціально-економічних аспектів майнових відносин до системи організаційно-економічних і правових інституцій, що пов'язані з колективними та індивідуальними переговорами, укладенням договорів та угод, визначенням умов і розмірів оплати праці, вирішенням трудових конфліктів, участю найманих працівників в управлінні виробництвом тощо.

За визначенням А. А. Чухно, соціально-трудові відносини — це комплекс взаємозалежностей і взаємодій між сторонами — найманими працівниками і роботодавцями, суб'єктами і органами сторін за участі держави (органів законодавчої та виконавчої влади) і місцевого самоврядування, що пов'язані з найманням, використанням, відтворенням робочої сили і спрямовані на забезпечення високого рівня якості життя особистості, колективів і суспільства загалом.

Сукупність взаємопов'язаних елементів (параметрів) у широкому розумінні є системою. Кожен елемент системи має властиві лише йому якості; елементи пов'язані між собою і чинять вплив один на одного. Окрім цього, система не може існувати поза часом і простором. Структуру системи соціально-трудових відносин наочно зображено на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Структура системи соціально-трудових відносин.

Провідною складовою системи відносин, що розглядається, є їх сторона (сторони).

Сторона — носій первинного права у відносинах у соціально-трудовій сфері. Для сучасної економіки найважливішими сторонами соціально-трудових відносин є: найманий робітник, роботодавець, держава (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Сторони соціально-трудових відносин.

Найманий працівник — громадянин, який уклав трудовий договір (контракт) з роботодавцем, керівником підприємства чи окремою особою. Ця угода найму може бути письмовою чи усною.

Роботодавець відповідно до міжнародної класифікації — це людина, яка працює самостійно і постійно наймає для здійснення трудового процесу одного або декількох осіб. Роботодавець є власником загального виробництва. В соціально-трудових відносинах роботодавця представляє керівник підприємства (організації), який діє від імені роботодавця і обстоює його інтереси.

Специфіка держави як сторони соціально-трудових відносин полягає у тому, що її функції різноманітні. В соціально-трудових відносинах вона може виконувати роль: законодавця, захисника прав, регулювальну, роботодавця.

Суб'єкт соціально-трудових відносин — це юридична або фізична особа, яка володіє первинними або делегованими первинними носіями правами у соціально-трудових відносинах.

Відмінність між сторонами і суб'єктами соціально-трудових відносин полягає у тому, що перші є носіями первинного права в цих відносинах, а другі можуть володіти як первинними, так і делегованими первинними носіями правами.

Вітчизняні економісти виділяють чотири групи суб'єктів соціально-трудових відносин (рис. 3.3).

Рис. 3.3. Групи суб'єктів соціально-трудових відносин.

Похідними від особливостей суб'єктів соціально-трудових відносин є види соціально-трудових відносин, які класифікують за змістом діяльності, способом спілкування, за суб'єктом, ступенем регламентованості, обсягом владних повноважень та характером розподілу доходів (рис. 3.4).

Ключовою характеристикою соціально-трудових відносин є предмети соціально-трудових відносин. Вони визначаються цілями, яких прагнуть досягти на різних етапах діяльності. Предметами соціально-трудових відносин можуть бути: — на рівні індивідуумів — певні сторони у трудовій діяльності (трудове самовизначення, профорієнтація, профнавчання, процес наймання — звільнення з роботи, соціально-професійний розвиток, профпідготовка та перепідготовка, ступінь трудової активності); їх зміст залежить від життєвого циклу людини і особливостей цілей і завдань, які людина реалізує протягом певного життєвого циклу;

Рис. 3.4. Види соціально-трудових відносин.

— на рівні колективних відносин — кадрова, політика (атестація кадрів, контроль та аналіз трудової діяльності, оцінка ефективності праці, організація праці, нормування праці, трудові конфлікти, трудова мотивація).

Складовими предмета соціально-трудових відносин є:

— соціально-трудові відносини зайнятості;

— соціально-трудові відносини, пов'язані з правилами внутрішнього розпорядку;

— соціально-трудові відносини, пов'язані з охороною та умовами праці;

— соціально-трудові відносини, що виникають у зв'язку з розвитком персоналу (підвищенням кваліфікації, перепідготовки тощо);

— соціально-трудові відносини, зумовлені організацією індивідуальної та колективної праці;

— соціально-трудові відносини, що виникають у зв'язку з оцінюванням індивідуальних якостей і результатів роботи;

— соціально-трудові відносини, що виникають у зв'язку з винагородою за послуги робочої сили;

— соціально-трудові відносини, пов'язані з дотриманням норм трудового законодавства та угод і договорів;

— соціально-трудові відносини з інших питань трудового життя.

Важливим є поділ соціально-трудових відносин за рівнями їх регулювання, оскільки саме за допомогою цього поділу вони набувають конкретного наповнення і змістового викладення. Кожний рівень має своїх суб'єктів відповідно до наявних у них первинних чи делегованих повноважень (рис. 3.5).

Рис. 3.5. Рівні соціально-трудових відносин.

.

Соціально-трудові відносини в залежності від способу їхнього регулювання, методів вирішення проблем класифікують за типами. Типи соціально-трудових відносин характеризують етичні, психологічні та правові форми взаємовідносин у процесі трудової діяльності. Виділяють два типи соціально-трудових відносин (рис. 3.6), на формування яких суттєво впливають принципи цих відносин.

Принципи — це першооснова наукових поглядів та практичних заходів щодо реалізації політики у певній сфері. Дотримання принципів соціально-трудових відносин створює передумови для успішного функціонування системи.

Вирізняють такі основні принципи формування та функціонування соціально-трудових відносин:

— зі ставності прав і можливостей соціально-трудових відносин;

— солідарності — передбачає спільну відповідальність людей у соціально-трудових відносинах, яка ґрунтується на особистій відповідальності й згоді;

— субсидарності — спрямований на збереження прагнення людини до власної відповідальності та самореалізації, запобігає перенесенню відповідальності на суспільство;

— конфлікту чи конфліктної ситуації — свідчить про загострення і протиріччя у трудових відносинах; принципами трудових конфліктів можуть бути економічні, адміністративні, соціально-психологічні аспекти діяльності підприємств і держави загалом, обставини, пов'язані з технологічними параметрами виробництва;

— дискримінації — тобто довільне обмеження прав суб'єктів соціально-трудових відносин, що унеможливлює рівні можливості па ринку праці; може спостерігатися при найманні на роботу, виборі професії, оплаті праці, отримані освіти і профпідготовки тощо.

Рис. 3.6. Типи соціально-трудових відносин.

— патерналізму — означає перевагу ролі держави або повну регламентацію нею соціально-трудових відносин;

— соціального партнерства — передбачає активні позиції суб'єктів соціально-трудових відносин при захисті й реалізації власних інтересів.

Для ефективного функціонування соціально-трудових відносин у ринковій економіці необхідна дієва система соціального партнерства та активна діяльність держави в соціально-трудовій сфері. Дієвість системи соціального партнерства буде висвітлено в окремій темі, а зараз надзвичайно важливо детально розглянути комплекс державних заходів (адміністративних, організаційних, економічних тощо) щодо регулювання соціально-трудових відносин.