
- •1. Мнім як наука. Зв’язок з іншими науками.
- •2.3 Цілі навчання ім
- •4. Зміст навчання ім
- •5. Методичні принципи навчання ім.
- •6. Методи та засоби навчання ім. Підручник, як головний засіб навчання
- •7. Суть аудіювання.
- •8. Зміст навчання аудіюванню.
- •9. Лінгвопсихологічна характеристика мовленнєвої діяльності.
- •10. Система вправ для формування навичок та вмінь мовлення.
- •11. Активний і пасивний граматичний мінімум.
- •12. Ознайомлення з граматичними структурами активного граматичного мінімуму.
- •13. Автоматизація дії учнів з граматичними структурами активного граматичного мінімуму.
- •14. Ознайомлення та автоматизація дії учнів з граматичними структурами пасивного граматичного мінімуму.
- •15. Процес засвоєння матеріалу. Ознайомлення з новими лексичними одиницями.
- •16. Активний, пасивний і потенціальний словниковий запас.
- •17. Автоматизація дій учнів з новими лексичними одиницями.
- •18. Фонетичний мінімум.
- •19. Навчання звуків іноземної мови.
- •20. Навчання інтонації іноземної мови.
- •21. Навчання читання як виду мовленнєвої діяльності.
- •22. Навчання техніки читання.
- •23. Письмо і писемне мовлення.
- •24. Навчання техніки письма.
- •25. Зв’язок письма з іншими видами мовленнєвої діяльності.
7. Суть аудіювання.
Ауд-ня - це розуміння сприйнятої на слух мови. Це перцептивна (здійснюється сприйняття), розумова (розум. операції: аналіз, синтез, індукцією, дедукцією, порівняння, абстрагування, конкретизація), мнемічна (виділення і засвоєння інформативних ознак мовних і мовл. одиниць, формування образу). Мотиви ауд-ня: інтерес, рівень і спрямованість уваги, переконаність в особистій чи суспільній цінності інформації - внутрішні умови ауд-ня. Зовнішні умови визначаються мовною і змістовою структурою аудіотексту, ступенем його трудності, кількістю незнайомих слів. Необхідно навчати учнів умінню розкривати незнайому інф-ію через концентрування уваги на знайомій. Ауд-ня тісно пов’язане з іншими видами МД. Цілі хар-ся такими параметрами: вид акту розуміння (повний, основне), вид використання аудіо тексту (повідомлення, розповідь опис), тематикою та обсягом тексту, способом контролю розуміння. Ауд-ня не лише мета, а і засіб навч., що одночасно полегшує оволодіння говорінням, читанням і письмом.
8. Зміст навчання аудіюванню.
Аудіювання - це розуміння сприйнятої на слух мови. Це перцептивна (здійснюється сприйняття), розумова (розум. операції: аналіз, синтез, індукцією, дедукцією, порівняння, абстрагування, конкретизація), мнемічна (виділення і засвоєння інформативних ознак мовних і мовл. одиниць, формування образу). Основним компонентом змісту навч. ауд-ня є лінгвістичний, а саме мовний і мовленнєвий навч. мат-л. Мовний мат-л: одиниці мови, що включають: фонеми, морфеми, слова, фразеологічні сполучення, мікро- і макротексти. Вчитель вчить учнів розрізняти звуки ізольовано і в сполученнях, чути різницю, чути довгі і короткі звуки, кількісні та якісні характеристики звуків, ритм, наголос, інтонацію. Мовленнєвий мат-л: ситуативно зумовлені висловлювання різного обсягу, від слова до макротексту. Другим компонентом змісту навч. ауд-ня є психологічний - доведення сприйняття і розуміння іншомовного висловлювання до рівня навички і вміння. Необхідною умовою успішного аудіювання є концентрація уваги учнів на тому, що вони повинні чути, формуванні у учнів уміння сприймати, розуміти і активно переробляти Інформацію, тобто членувати аудіотекст на смислові відрізки і утримувати їх в пам’яті, знаходити основну думку, відділяти основну інф-ю від другорядної. Формування вміння ауд-ня на рівні навичок здійснюється під час накопичення лексичних одиниць і лексико-граматичних структур, під час спілкування вчителя з класом і використання спец. аудіотекстів. Третім компонентом змісту навч. ауд-ня є методологічний, тобто навчання учнів самої технології сприймання і розуміння іншомовних повідомлень. Уміння уважно слухати є запорукою успіху у вивченні ІМ. Вправи на впізнання та розрізнення звуків, слів, пропущених слів у фразі, розуміння текстів, робота після прослуховування.
9. Лінгвопсихологічна характеристика мовленнєвої діяльності.
МД розглядається як один з багатьох видів людської діяльності. Це активний, цілеспрямований, опосередкований мовою та зумовлений ситуацією спілкування процес прийому і видачі мовленнєвого повідомлення у взаємодії людей між собою. Чотири основних види МД: ауд-ня, говоріння, читання та письмо. У процесі говоріння та письма людина висловлює свої думки, тому це продуктивні види МД, а при ауд-ні та читанні сприймає і розуміє думки інших людей, тому це рецептивні види МД. З іншого боку ауд-ня і говоріння об’єднує одна мат. основа - звукова сис-ма мови, тому ці види МД входять до усного мовлення. Мат. основою читання і письма є графічна сис-ма мови, тому вони належать до писемного мовлення. Одиницею МД є мовленнєва дія (грам., лекс., фонет-на), що спрямована на виконання окремого простого завдання. У процесі виконання мовленнєвих дій формуються навички мовлення, у процесі виконання того чи іншого виду МД - мовленнєві вміння. Щоб досягти рівня навички мовленнєва дія має набути таких якостей як автоматизованість, стійкість, гнучкість, відсутність спрямованості свідомості на форму виконання, відсутність напруження і швидкої втомлюваності. Автомат-ть одна з найголовніших, передбачає певну швидкість виконання операцій, цілісність та плавність, а також послаблення напруженості. Стійкість передбачає підготовку окремо сформовані навички до взаємодії, зіткнення різних труднощів, які досі додалися окремо. Гнучкість - здатність функціонувати на новому мовленнєвому мат-лі, включатися у новій ситуації. Підчас виконання різних видів МД формуються мовленнєві уміння: писати, аудіювати, читати, говорити (діал. та монол.). Вправа – спец. організоване в навч. умовах багаторазове виконання окремих операцій, дій або діяльності з метою оволодіння ними або вдосконалення їх. Вони містять: завдання, зразок виконання, виконання, контроль, само-, взаємоконтроль.