2.1 Теорія і практика розвитку особистості на основі ідей вільного виховання

Категорія "свобода" розглядається як вищий принцип буття людини, як природний потенціал і основа її саморозвитку, визначає спосіб існування людини, здатність "приносити" у світ активність. Нарощування духовного потенціалу суспільства, творче самостворення нації відбувається за умов збереження права на реалізацію особистих здібностей, рівноцінності цього права для індивіда і для цілого народу. Реалізація свободи кожного - необхідна умова для реалізації свободи всіх та навпаки. Оскільки моральне удосконалення суспільства здійснюється на основі духовних цінностей, то основним критерієм вільної людини визнано її духовно-моральні якості.

Основні положення теорії вільного виховання були розроблені П. Верджеріо, В. да Фельтре, М. Монтенем, Ж.-Ж. Руссо, Е. Кей, С. Френе, Л. Толстим, С. Русовою, М. Монтессорі, Р. Штайнером й ін. Узагальнення цих Ідей у філософському аспекті, дозволило встановити, що впровадження їх у педагогічний процес передбачає: природовідповідне формування тіла, душі й духу дитини; розвиток здатності до самостійного судження, позитивного та планетарного мислення; підготовку дитини до прийняття вільного рішення та відповідальності за нього; надання вихованцю права вільного вибору напрямів самоактуалізації. Виявлена взаємозалежність рівня розвитку самостійного мислення школярів, уміння усвідомлювати свій внутрішній світ і власне „Я" від міри свободи в процесі їхнього виховання.

«Вільне»- виховання як напрямок буржуазної педагогіки кінця XIX і початку XX ст. дістало великого поширення в буржуазних країнах Західної Європи. Представники цього напрямку прикривалися педагогічними поглядами Ж.-Ж. Руссо про природне виховання дітей і молоді, а насправді відійшли від нього, перекрутили його і, виходячи з класових інтересів нової буржуазії, пропагували консерватизм, егоїзм та індивідуалізм у вихованні.

Еленн К є й (1849-1926) - шведська письменниця і громадський діяч, брала участь у жіночому русі, виступала на захист матерів і дітей, але поширення жіночої освіти і емансипацію жінок розглядала з буржуазних позицій, вважаючи, що освіта і виховання жінки можуть обмежитись «домашньо-сімейним добром».

Хоч у своїх творах, таких, як «На порозі життя», «Мати і дитина», «Вік дитини», Е. Кей виступала проти недоліків у сімейному вихованні дітей дошкільного віку і старої, схоластичної школи, проте свої педагогічні погляди вона побудувала на теорії «вільного» виховання. Е. Кей вважала, що велика «таємниця» полягає в тому, щоб дітей не виховувати спеціально, а дати їм можливість спокійно і поступово виховуватися самим, розвивати свої природні, індивідуальні здібності, щоб вихователь не навязував дітям своїх думок і вимог, а тільки допомагав їм самовиховуватись.

У дошкільних закладах і в початкових школах треба розвивати їх індивідуальні особливості, діти повинні вивчати тільки те, що згодиться у практичному житті;в основу навчання і виховання слід класти їх інтереси і самостійність, які мають формувати в них «нові думки і вчинки».

Згодом педагогічні погляди Е. Кей були пройняті містицизмом та індивідуалізмом.

Позитивним в її поглядах слід вважати висловлювання про необхідність поліпшити матеріальне і суспільне становище вчителя і вихователя, хоч і ці думки були досить обмеженими і надто «стриманими»-вони не виходили за межі звичайних ліберально-гуманістичних побажань буржуазії.

Генріх Шаррельман (1871-1940)-німецький педагог, представник теорії «педагогіки особи; критикуючи сучасну йому школу за схоластичне навчання, він намагався оновити її на основі педагогічних принципів И.-Г. Песталоцці, але далеко відійшов від поглядів цього видатного педагога-демократа. Школа, на думку Шаррельмана, повинна забезпечити мету виховання -самостійний розвиток дітей через їх фізичну працю («ручну діяльність»), підводити їх до «вирішення душевних питань».В основі навчання і виховання має бути творча самодіяльність учителя й учня на основі їх особистого досвіду, який не диктується згори. Одним з важливих завдань виховання дітей він вважав розвиток у них художньо-естетичних почуттів і смаків.

У педагогічних поглядах Шаррельмана багато педагогічного анархізму, що не може забезпечити організацію навчально-виховного процесу в школі.

Марія Монтессорі (1870-1952)-італійський педагог і лікар, доктор медицини, працювала в психіатричній клініці, професором антропології і гігієни у Вищій жіночій школі і в Римському університеті; брала участь у підготовці вчителів-фахівців для роботи з розумово відсталими дітьми, керувала «будинками дітей», створювала школи за своєю системою.

У своїх творах «Метод наукової педагогіки, що застосовується до виховання у «будинках дітей», «Самовиховання і самонавчання в початковій школі» та інших Монтессорі пропагувала теорію «вільного» виховання. Виходячи з положення про те, що дитина як активна істота за своєю природою здатна до самостійного, спонтанного розвитку, М. Монтессорі головним завданням виховання дітей вважала створення такого оточення, яке б давало їм тільки «поживу»,потрібну для самовиховання.

Теорія «вільного» виховання Монтессорі до деякої міри сприяла боротьбі з гербартіанською педагогікою, була спрямована проти муштри, догматизму і схоластики в школі, але в своїй основі вона була занадто обмеженою, індивідуалістичною, намагалася поєднати фізичний і психічний розвиток дітей з містикою і релігією, ігнорувала справжнє виховання дітей з їх іграми, живим словом, розвагами, почуттям дружби та ін.

М. Монтессорі намагалась свої педагогічні ідеї здійснювати в дошкільних закладах- «будинках дітей», радила зміцнювати зв'язки школи і сім'ї, виступала за емансипацію жінки і виховання дітей для «відродження людства», але все це вона розраховувала здійснити в умовах буржуазного суспільства.

Узагальнюючи виявлені характеристики, ми визначили вільну особистість як людину, що самостійно та цілком свідомо вибудовує свій внутрішній світ, привласнює значущі саме для неї духовні цінності людства, здатна на вільний вибір способів життєтворчості та персональну відповідальність за цей вибір.

Порівняльний аналіз концепцій розвитку вільної особистості дав змогу узагальнити ідеї теорії вільного виховання. До них ми віднесли ідеї: єдності людини зі світом - розуміння людини як творця та складової ноосфери; цілісності людини - природовідповідного та взаємозалежного розвитку тіла, душі та духу; визнання людини вищою цінністю суспільства, що передбачає утворення ефективних умов для її розвитку; вдосконалення суспільства у процесі виховання духовно вільної особистості; першочерговості виховання духовності вихованців за умови засвоєння ними надбань загальнолюдської культури; самоцінності, як права кожного на особистісний розвиток і реалізацію природних можливостей, інтересів та запитів; вільного вибору способів самореалізації на засадах відповідальності за свої рішення та вчинки; визнання обов'язковості узгодження змісту та методів освіти з культурними традиціями нації; обов'язкового залучення вихованців до самостійної активної різноманітної діяльності з набуття власного досвіду.

Вільне виховання можне трактувати, як сприяння процесу всебічного розвитку індивідуальності дитини, педагогічний супровід її духовного становлення, забезпечення умов творчої самореалізації та конструктивного самоcтворення для кожного учня.

Актуалізовано принципи вільного виховання школярів, до яких віднесено: принцип природовідповідності, що передбачає організацію процесу виховання і навчання, орієнтованого на природні ритми розвитку дитини; принцип цілісності, зумовлений обгрунтуванням взаємозв'язку та динаміки формування тіла, душі та духу людини; принцип визнання самоцінності кожного учня; принцип духовності, що передбачає моральне та естетично-емоційне „насичення" душевно-духовних потреб учнів; принцип

єдності авторитету та співтворчості у педагогічній взаємодії вчителя та учня; принцип свободи вибору способів самовиявлення та напрямів самореалізації вихованців у процесі особистісного становлення.