ДИТ ЛІТ

ДИТЯЧА.ЛІТ

План:

1. Історія розвитку української дитячої періодики у ХІХ столітті.

2. Розвиток української дитячої періодики у ХХ столітті.

3. Видавництва, що мали вплив на розвиток української дитячої періодики.

4. Історія розвитку друкарства української дитячої книги.

5. Сучасний стан української дитячої періодики.

6. Жанрове різноманіття дитячих україномовних газет та журналів.

1. РОЗВИТКУ ДИТЯЧОЇ ПЕРІОДИЧНОЇ ПРЕСИ В УКРАЇНІ (З КІНЦЯ ХІХ СТ. ДО 1991 РОКУ)

Процес становлення України як молодої держави передбачає осягнення усього культурного досвіду попередніх поколінь. Особливо це стосується літературних набутків. У них є та мудрість, сила і віра, які сприятимуть розвитку нації. А так як формування національної свідомості розпочинається з ранніх років, то не варто оминати увагою українську дитячу літературу. Протягом багатьох років відбувався процес накопичення та систематизації творів для дітей, створювались спеціалізовані видавництва, друкувались книжки, журнали та газети для юних читачів.

Питанням становлення дитячої літератури загалом у різні часи займались Б. Гошовський, Р. Зозуляк, Л. Кіліченко, П. Лещенко, Е. Огар, І. Проценко. Систематизації та розвитку української журналістики приділяли увагу М. Галушко, О. Дроздовська, Н. Зелінська, І. Кузнєцов, І. Монолатій, М. Процик та ін. А деякі аспекти існування дитячої періодичної преси розглядали зокрема Г. Корнєєва, Н. Кіт, У. Лешко, В. Лучук та В. Передирій. У нашому дослідженні ми звертаємо увагу на дитячі періодичні видання. Детальний аналіз існуючих літературних джерел не виявив єдиного зібрання матеріалів з історії становлення української періодики для дітей. Друковані матеріали у більшості надають інформацію вибірково, звертаючись до визначеного періоду чи регіону.

Таким чином, метою статті буде спроба систематизації матеріалів із питання становлення і розвитку дитячої періодичної преси на Україні з початку ХІХ ст. до років незалежності України. Цей період характеризується достатньо жорсткими умовами видавництва, проте існування української дитячої періодики у цей час доводить стійкість і незламність українського духу, прагнення формувати національно свідомі покоління.

Перспективи подальшого розвитку проблеми ми вбачаємо у дослідженні дитячої періодики за часів незалежності України. Адже активна діяльність видавництв із 1991 року спричинила виникнення значної кількості періодичних видань для дітей, що потребують окремої систематизації та аналізу.

Початком становлення української дитячої періодичної преси можна вважати "Домову шкілку” за редакцією Юліана Вислобоцького, яка з’явилась у 1854 році як додаток до рядового часопису "Вістник", що видавався у Відні для "Русинів австрійської держави". Хоча часопис проіснував всього два роки (до 1956), проте його значення неможливо переоцінити. Він став першоосновою дитячої періодичної преси України. У виданні пропонувалися байки, казки, вірші, оповідання, статейки. І за своїм характером, і за тодішньою потребою воно було призначене одночасно для селянства і дітей.

У 1869-1881 рр. у Львові видавалася "Ластовка": письмо для руских детей” М. Клемертовича, як додаток до часопису "Учитель", у якому були друковані писання тодішніх галицьких і буковинських авторів С. Воробкевича, Д. Вінцковського, Г. Врецьони, І. Гушалевича, Б. Дідицького, А. Добрянського, Г. Купчанка, В. Масляка, І. Пасічинського, Г. Полянського та інших. Наступником "Ластовки" стало видання "Приятель детей: Иллюстрированное двухнедельное письмо" Ізидора Трембіцького, яке існувало в 1881-1883 роках у Коломиї [18]. У той же період у Львові за редакцією Олекси Щербаня виходив часопис "Новість", але він був зорієнтований на старших дітей. Як свідчить Б. Гошовський, у цих виданнях, як і в "Ластовці" проявлялися москофільські тенденції [4].

Дещо пізніше у Чернівцях почала виходити друком "Бібліотека для молодежи, міщан і селян". Вона носила більш проукраїнський характер і видавалась "Руською Бесідою" у 1885-1894 рр. за редакцією визначного педагога, дитячого письменника і діяча Омеляна Поповича. Тут друкувалися твори С. Воробкевича, Б. Грінченка, С. Ковалева-П'ятки, Ю. Федьковича, Є. Ярошинської, О. Поповича і ін., і тут вперше побачила світ казка Лесі Українки "Лілея". Справжнім переломним моментом у культурному житті українського суспільства стала поява двотижневика для дітей і молоді "Дзвінок". Поштовхом для цього стало створення у 1868 році товариства "Просвіта", благородна мета якого полягала у пізнанні власного народу, у підвищенні рівня освіти, у пробудженні і розвитку національної свідомості. Незабаром з ініціативи творців "Просвіти" виникає нова народна організація "Руське товариство педагогічне" (1881 рік), що згодом змінює назву на Товариство "Рідна школа" (у 1926 році). Саме останнє забезпечило можливість виходу книжок та журналів для дітей. Серед періодичних видань відомі журнали "Дзвінок", "Світ дитини", "Рідна школа", "Юнацька думка", "Учитель", "Учительська думка", "Вогні" та ін.

2. Чинники розвитку літератури перших десятиріч ХХ століття

Яскравий і нестримний розвиток української літератури й мистецтва у 20-ті роки під впливом революційних подій, а згодом -- українізації, дав підстави дослідникам порівнювати його з добою Відродження.

Термiн "розстрiляне Вiдродження" вперше запропонував дiаспорний лiтературознавець Юрiй Лавриненко, вживши його як назву збiрника найкращих текстiв поезiп та прози 20-30-х рр. За це десятилiття (1921-1931) украпнська культура спромоглася компенсувати трьохсотрiчне вiдставання й навiть переважити на теренi вiтчизни вплив iнших культур, росiйськоп зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Украпнi нараховувалося 5000 письменникiв).

Це вiдродження було пов'язано з тим, що украпнськi митцi навiть за умов замовчування й заборони (пригадаймо Емський Указ) створили тексти, гiднi свiтового поцiновування (П. Кулiш, I. Франко, М. Коцюбинський), з довгожданим набуттям Украпною своєп державностi, з датою украпнiзацiп та рiзнобiчних свобод, обiцяних революцiями 1905-1917 рр.

Вийшовши в масi свопй з нижчих верств населення (службовцi, рiзночинцi, священики, робiтники, селяни), нове поколiння украпнськоп елiти часто не мало можливостi здобути систематичну освiту через вiйну, голод та необхiднiсть заробляти насущний хлiб. Але, працюючи "на гранi", намагаючись використати всяку можливiсть ознайомитися iз свiтовою культурою, розправити вiками скутi крила творчостi, вони просякалися найсучаснiшими тенденцiями i творили дiйсно актуальне мистецтво.

Головними лiтературними об'єднаннями були "Ланка" (пiзнiше "МАРС"), "Плуг", неокласики "Молодняк", "Спiлка письменникiв захiдноп Украпни", ЛОЧАФ (об'єднання армiп та флоту).

У 1925 р. виникла найвідоміша літературно-мистецька організація республіки -- Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), яка об'єднала 22 письменників і поетів. Серед них -- П. Тичина, В. Сосюра, Ю. Смолич, М. Бажан, Ю. Яновський, О. Довженко, Л. Курбас та ін. Ідейним керівником ВАПЛІТЕ був М. Хвильовий (справжнє прізвище -- Фітильов), а першим її президентом -- М. Яловий. Це була доба відносної лібералізації літературного та мистецького процесу, коли популярними стали твори прозаїків І. Микитенка, М. Хвильового, А. Шияна, Ю. Яновського, поетів М. Бажана, В. Сосюри, драматургів І. Кочерги, М. Куліша. У сфері образотворчого мистецтва плідно працювали М. Бойчук, Ф. Кри-чевський, М. Нарбут, А. Петрицький, В. Касіян, в музичному мистецтві -- І. Верьовка, П. Козицький, М. Вериківський, В. Косенко, Б. Лятошинський, А. Ревуцький та ін. Здобули визнання театральні колективи "Березіль" на чолі з Л. Курбасом (Харків) та імені І. Франка під керівництвом Г. Юри (Київ). У 1927 р. почалося будівництво найбільшої в Європі Київської кіностудії, а в 1928 р. з'явився перший фільм О. Довженка "Звенигора".

3--- На початку ХХІ ст. процес вивчення дитячої періодики поволі зрушив з місця. З’явились пресознавчі дослідження, автори яких дали коротку характеристику й кільком галицьким дитячим часописам: М. Романюк [13],

М. Галушко [1], О. Дроздовська [5]. Л. Кусий, В. Передерій опублікували кілька розвідок, присвячених історії розвитку дитячої преси та аналізу окремих львівських видань. Для здійснення типологічного аналізу дитячої періодики корисними є праці Е. Огар, публікації Н. Кіт, Т. Давиденко. Проте ґрунтовного, всебічного дослідження, присвяченого українській дитячій періодиці ГаличиниХХ ст. досі немає (на відміну від української дитячої книги [8] та видань для

„молодіжи” і пластунських часописів [15])

4------- Поява книгодрукування — значна віха в розвитку культури українського народу, серйозний чинник у формуванні національної свідомості. Друкована книга, окрім свого функціонального призначення, започаткувала і новий етап в історії культури — мистецтво книгодрукування. Власне, книгодрукування стало одночасно і виявом гуманістичних тенденцій в українській історії та зброєю представників вітчизняного гуманізму в боротьбі за незалежність. Перші паперові книги з'явилися в Європі в ХІІІ ст. Їх довгий час писали від руки. Одна книга виготовлялася 5-7 років і коштувала дуже дорого.

Перші друкарні являли собою дрібні майстерні, в яких працювала невелика кількість друкарів. Рівень розподілу праці тут був низький, один майстер виконував багато робіт. Друкар-універсал сам займався і виготовленням шрифту і складанням, і правкою, і друкуванням та іншими роботами.

Друкарні початкового періоду мало були схожі на підприємство в сучасному розумінні цього слова. Вони являли собою заклади, довкола яких об’єднувалася певна кількість вчених того часу, які самі писали або перекладали і самі в тій чи іншій мірі брали участь у виготовленні книги. У кожній друкарні був вчений гурток, що збирався біля друкарського верстату і шрифтової каси; кожна друкарня являла собою в мініатюрному вигляді академію наук.