КПК_комен_2012_ч

Глава 3. Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження

1)починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Ко­ дексом;

2)проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випад­ ках, встановлених цим Кодексом;

3)доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;

4)призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом;

5)звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій;

6)повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру;

7)за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та по­ давати їх прокурору на затвердження;

8)приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом,

утому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 цього Кодексу;

9)здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

3.У випадках відмови прокурора у погодженні клопотання слідчого до слід­ чого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій слідчий мас право звернутися до керівника органу досудового розслідування, який після вивчення клопотання за необхідності ініціює розгляд питань, пору­ шених у ньому, перед прокурором вищого рівня, який протягом трьох днів по­ годжує відповідне клопотання або відмовляє у його погодженні.

4.Слідчий зобов'язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Невиконання слідчим законних вказівок та до­ ручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність.

5.Слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.

1.Слідчий - службова особа органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, уповноважена в межах компетенції, передбаченої КПК, здійсню­ вати досудове розслідування кримінальних правопорушень (див. п. 17 ч. 1 ст. З КПК).

Крім того, відповідно до п. 1 розд. XI «Перехідні положення» до дня введення в

дію положень частини першої (в частині положень щодо повноважень здійснення досудового розслідування злочинів, передбачених статтями 402-421, 423—435 КК) та частини четвертої ст. 216 КПК повноваження щодо досудового розслідування перед­ бачених ними кримінальних правопорушень здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначених КПК. При визначенні дня введення в дію вказаних положень див. абз. З розд. X «Прикінцеві положення».

140

Стаття 40

У кримінальному провадженні слідчий може також здійснювати управлінську ді­ яльність, якщо він призначений керівником органу досудового розслідування старшим слідчої групи. Посилання законодавця на те, що слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій, з одного боку, співвідно­ ситься із положенням щодо здійснення розслідування слідчим одноособово (див. коментар до ч. 2 ст. 38 КПК), а з другого - означає, що він не лише повинен забезпе­ чити законність і своєчасність розслідування, а й не повинен виконувати незаконні вказівки керівника органу досудового розслідування або прокурора.

2. У частині 2 коментованої статті наведено перелік повноважень слідчого, але він не є вичерпним, оскільки в п. 9 цієї ж частини вказано, що слідчий здійснює інші повноваження, передбачені КПК. До них слід віднести, наприклад, право слідчого витребувати й отримати від перелічених у ч. 2 ст. 93 КПК державних органів, юри­ дичних, службових і фізичних осіб речей, документів, відомостей тощо.

Повноваження слідчого починати досудове розслідування виникає з моменту вне­ сення визначених у ч. 5 ст. 214 КПК відомостей до ЄРДР. Здійснення досудового роз­ слідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допуска­ ється (див. коментар до ч: 3 ст. 214 КПК).

Проведення слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій як спосіб збирання доказів (див. коментар до ч. 2 ст. 93 КПК) є прерогативою слідчого. І якщо проводити слідчі розшукові дії в одному кримінальному провадженні крім нього може і прокурор, то негласні слідчі (розшукові) дії за відсутності вказівки на їх виконання відповідними оперативними підрозділами може проводити тільки слідчий.

Доручення слідчого відповідним оперативним підрозділам (див. коментар до ст. 41 КПК) щодо проведення ними слідчих (розшукових) і негласних слідчих (роз­ шукових) дій має на меті, з одного боку, прискорення розслідування (слідчий не відволікається на проведення нескладних слідчих дій), а з другого - залучення до проведення негласних слідчих (розшукових) дій фахівців з оперативних підрозділів, які мають певний досвід і спеціальну техніку для проведення оперативно-розшуко- вих заходів. Слідчий, як правило, може доручати проведення тільки тих слідчих (розшукових) дій, що можуть бути виконані за його відсутності без шкоди для вста­ новлення фактичних даних, на підставі яких встановлюються наявність чи відсут­ ність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження, на­ приклад, однотипні допити декількох осіб, пред'явлення речей для впізнання, огляд трупа, отримання зразків для експертизи тощо.

Постанови і клопотання щодо виконання слідчої дії складає сам слідчий, він же у випадках, передбачених законом, одержує згоду прокурора й ухвалу слідчого судді і направляє такі матеріали у відповідний оперативний підрозділ як додатки до свого доручення, наприклад, про проведення обшуку у житловому приміщенні.

Доручення слідчого щодо проведення слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) дій повинно складатись у письмовій формі не на ім'я керівника орга­ ну оперативного підрозділу (про оперативні підрозділи див. коментар до ч. 1 ст. 41 КПК), а на ім'я керівника відповідного правоохоронного органу, який згідно зі своїми службовими повноваженнями контролює діяльність і оперативного підроз­ ділу. Наприклад, начальник районного відділу внутрішніх справ відповідає згідно з посадовими обов'язками за діяльність як підрозділу міліції громадської безпеки,

141

Глава 3. Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження

так і кримінальної міліції, що є оперативним підрозділом. Виходячи із загальних вимог гл. 5 розд. 1 КПК до форми і змісту процесуальних документів, письмове до­ ручення слідчого повинно містити: посаду, звання, прізвище та ініціали керівника правоохоронного органу, назву оперативного підрозділу, який повинен виконати доручення; назву кримінального провадження і його реєстраційний номер у ЄРДР; стислий виклад обставин кримінального правопорушення, встановлених під час розслідування, перелік дій, які необхідно виконати, і мету їх виконання; за необхід­ ності - викладення порядку і засобів виконання процесуальних дій (слідчий не має права вказувати порядок проведення оперативно-розшукових заходів); строк вико­ нання доручення. У дорученні слід зробити посилання не тільки на п. З ч. 2 ст. 40, а й на ч. 4 ст. 7 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність», яка прямо передбачає обов'язок оперативних підрозділів виконувати доручення слідчого та прокурора.

Збирання доказів слідчим здійснюється, зокрема, шляхом витребування та отри­ мання ним висновків ревізій та актів перевірок. Але законодавець наділяє його і пов­ новаженням щодо призначення ревізій та перевірок у порядку, визначеному законом. Такий порядок встановлено ЗУ «Про державну контрольно-ревізійну службу України» від 26 січня 1993 р. зі змінами та доповненнями.

Повноваження слідчого звертатися до слідчого судді з клопотаннями про засто­ сування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій випливає з його обов'язку за­ стосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування (див. коментар до ч. 4 ст. 38 КПК). Такі звернення можливі тільки за погодженням прийнятого слідчим рішення із прокурором.

Повідомлення про підозру складається слідчим і погоджується із прокурором. При цьому з'ясовується питання, хто буде повідомляти особі про підозру: прокурор або слідчий. Якщо повідомлення про підозру склав прокурор, він може повідомити особі про підозру особисто або доручити таке повідомлення слідчому (див. коментар до статей 278, 279 КПК).

За результатами розслідування слідчий складає обвинувальний акт або клопотан­ ня про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, які за­ тверджує прокурор. У разі незгоди прокурора із обвинувальним актом, складеним слідчим, він сам складає новий обвинувальний акт. Прокурор також може скласти і клопотання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характе­ ру (див. коментар до ст. 291, ч. 5 ст. 499, ст. 511 КПК).

Повноваження слідчого приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених КПК, здійснюється у формі винесення постанови. Слід мати на увазі, що КПК перед­ бачив важливе повноваження слідчого: винесення постанови, коли він визнає це за необхідне (див. коментар до ч. З ст. 110 КПК). Слідчий може прийняти рішення про закриття кримінального провадження у випадках, які виключають подальше її роз­ слідування. Перелік таких обставин наведений у ч. 1 ст. 284 КПК.

3. Одним із елементів процесуальної самостійності слідчого є його право на оскар­ ження рішень, дій чи бездіяльності прокурора особисто (див. коментар до статей 311-313 КПК). Але в ч. З коментованої статті встановлено особливий порядок оскар­ ження слідчим відмови наглядаючого прокурора у погодженні клопотання до слідчо-

142

Стаття 41

то судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, прове­ дення слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій. Ініціювати розгляд питань, порушених слідчим у клопотанні до слідчого судді перед прокурором вищого рівня, може тільки керівник органу досудового розслідування.

4.КПК передбачає обов'язковість для слідчого законних доручень і вказівок проку­ рора, що повинні надаватись у письмовій формі. їх невиконання слідчими тягне за собою передбачену законом відповідальність. Таке положення кримінального процесуального закону не обмежує процесуальну самостійність слідчого, оскільки він може оскаржити рішення, дії чи бездіяльність прокурора (див. коментар до статей 311-313 КПК).

5.При здійсненні досудового розслідування слідчий є самостійним у своїй діяльності, втручання в яку, крім керівника органу досудового розслідування, про­ курора, слідчого судді, суду є незаконним і тягне за собою кримінальну відпові­ дальність за ст. 343 КК. Елементами процесуальної самостійності слідчого є його право починати досудове розслідування, приймати процесуальні рішення у кри­ мінальному провадженні, оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням. Гарантією забезпечення процесуальної самостійності слідчого є встановлена кримінальним процесуальним законом процедура досудового розслідування; за­ борона втручання в діяльність слідчого осіб, які не мають на те повноважень; особливий порядок притягнення його до дисциплінарної відповідальності і звіль­ нення з посади. Так, відповідно до Тимчасового положення про органи досудово­ го слідства МВС України, затвердженого наказом МВС України від 15 червня 2011 р.

№336, притягнути слідчого до дисциплінарної відповідальності можуть тільки начальники слідчих управлінь (відділів) ГУМВС, УМВС України, начальник ГСУ МВС України і міністр внутрішніх справ України, а також особи, які виконують їх обов'язки.

І шшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшшш

Оперативні підрозділи

1.Оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора.

2.Під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оператив­ ного підрозділу користується повноваженнями слідчого. Співробітники опера­ тивних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінально­ му провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора.

3.Доручення слідчого, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов'язковими для виконання опера­ тивним підрозділом.

143

Глава 3. Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження

1.Перелічені у ч. 1 коментованої статті оперативні підрозділи є складовими структурами відповідних правоохоронних органів. Але їх особливість полягає в тому, що вони наділені законом повноваженнями з проведення оперативно-розшу- кових заходів. До таких підрозділів відповідно до ст. 5 ЗУ «Про оперативно-роз- шукову діяльність» належать: в органах внутрішніх справ - кримінальна, транс­ портна та спеціальна міліція, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, підрозділи внутрішньої безпеки, судова міліція; в органах безпеки - оперативні підрозділи контррозвідки, військова контррозвідка, захисту національ­ ної державності, спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, оперативно-технічні, внутрішньої безпеки, оперативного документу­ вання, боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів; в органах, що здійснюють контроль за додер­ жанням податкового законодавства, - оперативні підрозділи податкової міліції; в органах Державної пенітенціарної служби України - оперативні органи і установи виконання покарань та слідчих ізоляторів; в органах Державної прикордонної служ­ би України - розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального орга­ ну виконавчої влади у справах охорони державного кордону (агентурної розвідки, оперативно-технічний, власної безпеки), оперативно-розшукові підрозділи відпо­ відного спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у спра­ вах охорони державного кордону та його територіальних органів, підрозділи з охорони державного кордону органів охорони державного кордону та Морської охорони, забезпечення внутрішньої безпеки, забезпечення власної безпеки, опера­ тивного документування та оперативно-технічний; в органах Державної митної служби України - оперативні підрозділи, які ведуть боротьбу із контрабандою. Перелічені органи здійснюють слідчі (розшукові) дії і негласні слідчі (розшукові) дії за письмовими дорученнями слідчого, прокурора у конкретному кримінальному провадженні (про вимоги до письмового доручення слідчого див. коментар до п. З ст. 40 КПК).

2.Посилання у ч. 2 коментованої статті на те, що під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноважен­ нями слідчого, означає, що він, по-перше, повинен виконувати будь-яку слідчу дію відповідно до процесуальної форми, встановленої кримінальним процесуальним за­ коном, і, по-друге, може, користуючись повноваженнями слідчого, застосувати примус при виконанні певної слідчої дії, якщо застосування його передбачено відповідною нормою КПК. Співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертати­ ся з клопотанням до слідчого судді чи прокурора.

3.Посилання у ч. З коментованої статті на те, що доручення слідчого, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов'язковими для виконання оперативними підрозділами, відображено і в ч. 4 ст. 7 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність», де більш детально регламентовано, що «письмові доручення щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, надані слідчим, прокурором у межах компетенції та в установле­ ному порядку, є обов'язковими до виконання оперативним підрозділом».

144

Глава 3. Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження

12)заявляти клопотання про проведення процесуальних дій, про забезпечен­ ня безпеки щодо себе, членів своєї сім'ї, близьких родичів, майна, житла тощо;

13)заявляти відводи;

14)ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 221 цього Кодексу, та вимагати відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу;

15)одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення;

16)оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді в порядку, передбаченому цим Кодексом;

17)вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися;

18)користуватися рідною мовою, отримувати копії процесуальних докумен­ тів рідною або іншою мовою, якою він володіє, та в разі необхідності користува­ тися послугами перекладача за рахунок держави.

4.Обвинувачений також має право:

1)брати участь під час судового розгляду у допиті свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

2)збирати і подавати суду докази;

3)висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників судового провадження;

4)виступати в судових дебатах;

5)ознайомлюватися з журналом судового засідання та технічним записом судового процесу, які йому зобов'язані надати уповноважені працівники суду, і подавати щодо них свої зауваження;

6)оскаржувати в установленому цим Кодексом порядку судові рішення та ініціювати їх перегляд, знати про подані на них апеляційні та касаційні скарги, заяви про їх перегляд, подавати на них заперечення.

5. Підозрюваний, обвинувачений мають також інші процесуальні права, пе­ редбачені цим Кодексом.

6. Підозрюваний, обвинувачений, який є іноземцем і тримається під вартою, має право на зустріч з представником дипломатичної чи консульської установи своєї держави, яку йому зобов'язана забезпечити адміністрація місця ув'язнення.

7. Підозрюваний, обвинувачений зобов'язаний:

1)прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості прибути за викликом у призначений строк - заздалегідь повідо­ мити про це зазначених осіб;

2)виконувати обов'язки, покладені на нього рішенням про застосування за­ ходів забезпечення кримінального провадження;

3)підкорятися законним вимогам та розпорядженням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду.

146

Стаття 42

8. Підозрюваному, обвинуваченому вручається пам'ятка про його процесу­ альні права та обов'язки одночасно з їх повідомленням особою, яка здійснює таке повідомлення.

1.Частиною 1 коментованої статті передбачено дві підстави для визнання особи підозрюваним: 1) повідомлення їй про підозру, яке здійснюється в порядку, встанов­ леному статтями 276-279 КПК; 2) затримання особи за підозрою у вчиненні кримі­ нального правопорушення, порядок та підстави якого містяться у ст. 208 КПК. З інших підстав особа не може набути правового статусу підозрюваного, що має важливе значення для забезпечення правової визначеності у цьому питанні, передбачуваності встановленої законом процедури притягнення особи як підозрюваного.

Процесуальними документами, на підставі яких особа набуває процесуального статусу підозрюваного, є повідомлення про підозру, зміст якого встановлено у ст. 277 КПК, та протокол затримання особи за підозрою у вчиненні злочину, який складаєть­ ся відповідно до вимог ст. 208 КПК.

Фізична особа перебуває у статусі підозрюваного з моменту повідомлення їй про підозру або затримання її за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення до моменту передачі обвинувального акта щодо неї до суду.

2.Згідно з ч. 2 коментованої статті обвинуваченим (підсудним) є особа, обвину­ вальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК. Слід звернути увагу на те, що законодавець використовує терміни «обвинувачений» та «підсудний» як синоніми, що дозволяє констатувати їх рівнозначність, можливість використання у правозастосовній практиці як однакових. Набуття особою статусу обвинуваченого лише після передання обвинувального акта до суду пояснюється тим, що на даному етапі кримінального провадження остаточно формулюється обвинува­ чення, яке в подальшому підтримується державним обвинувачем у суді. Тому логічною

єпозиція законодавця щодо визнання за особою статусу обвинуваченого тільки після формалізації обвинувачення у відповідному процесуальному рішенні слідчого, за­ твердженого прокурором, - обвинувальному акті.

Фізична особа перебуває у статусі обвинуваченого з моменту передання обвину­ вального акта щодо неї до суду до набуття вироком суду законної сили, після чого вона стає засудженим або виправданим.

Підозрюваним, обвинуваченим у кримінальному провадженні може бути тільки особа, щодо якої є достатні підстави підозрювати або обвинувачувати її у вчиненні кримінального правопорушення. Тому підозра або обвинувачення не можуть пере­ ходити на інших осіб і в разі смерті підозрюваного, обвинуваченого кримінальне провадження закривається (п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК).

3. Частиною 3 коментованої статті закріплено перелік процесуальних прав підозрю­ ваного, обвинуваченого, які в сукупності надають можливості здійснювати захист від підозри, обвинувачення. Встановлення єдиного переліку прав підозрюваного та об­ винуваченого обумовлено тим, що ці обидва суб'єкти здійснюють функцію захисту, а тому й мають однакові процесуальні права, які, втім, дещо відрізняються у зв'язку із їх участю на різних етапах кримінального провадження, про що свідчить ч. 4 комен­ тованої статті, якою встановлено перелік процесуальних прав, що належать виключ­ но обвинуваченому.

147

Глава 3. Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження

Перелік усіх закріплених у цій статті прав не є вичерпним, що випливає із змісту ч. 5 коментованої статті, у якій вказано, що підозрюваний, обвинувачений мають також інші процесуальні права, передбачені КПК.

Зазначені у ч. З процесуальні права підозрюваного, обвинуваченого визначені за­ конодавцем з урахуванням засад змагальності та диспозитивності, що логічно перед­ бачає необхідність широкого кола процесуальних можливостей цих суб'єктів сторони захисту. Втім аналіз їх нормативного змісту приводить також до висновку про те, що й інші засади кримінального провадження покладено до визначення правового стату­ су підозрюваного, обвинуваченого. Уявляється, що закріплений у цій статті перелік їх процесуальних прав характеризується системністю, оскільки всі вони пов'язані між собою, а їх реалізація створює нову якість, яка притаманна не кожному з цих прав окремо, а всім їм у сукупності, а саме - забезпеченість права підозрюваного, обви­ нуваченого на захист.

Першим із процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого названо право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинува­ чують. Законодавець вказав про це у п. 1 ч. З коментованої статті у зв'язку з тим, що для реалізації всіх інших прав цих осіб, пов'язаних із здійсненням захисту, необхідною умовою є поінформованість особи стосовно суті підозри, обвинувачення. Це право є елементом більш широкого за своїм обсягом права на справедливий суд, гарантова­ ного ст. 6 КЗПЛ, у якій воно також декларується першим серед інших процесуальних прав обвинуваченого - право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього. Такому праву підозрюваного, обвинуваченого корелює обов'язок слідчого, прокурора щодо: вручення письмового повідомлення про підозру, в якому обов'язково викладається зміст підозри, передбачений ст. 278 КПК; надання копії обвинувально­ го акта, що міститься у ст. 293 КПК. У обвинувальному акті відповідно до ст. 291 КПК серед інших відомостей міститься виклад фактичних обставин кримінального право­ порушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність і формулювання обвинувачення.

Пунктом 2 ч. З коментованої статті закріплено право бути чітко і своєчасно повідом­ леним про свої права, передбачені КПК, а також отримати їх роз'яснення. Таке право забезпечується обов'язком слідчого, прокурора, слідчого судді та суду повідомити підозрюваному, обвинуваченому права, роз'яснити їх суть, а також вручити пам'ятку, що передбачено ч. 8 коментованої статті.

Пункт 3 ч. З коментованої статті містить низку процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого, які пов'язані із отриманням правової допомоги захисника. Важли­ вою гарантією надання ефективної правової допомоги є конфіденційність спілку­ вання підозрюваного, обвинуваченого із захисником, що набуває багатоаспектного значення, адже, по-перше, це забезпечує можливість їх спілкування у спосіб, що виключає прослуховування та підслуховування іншими особами, тобто гарантує їх спілкування від втручання з боку інших осіб (див. коментар до ст. 46 КПК), по-друге, це є умовою створення необхідної психологічної атмосфери між захисником і його підзахисним, довіри між ними, можливості підготовки позиції захисту без будь-якого

148