КПК_комен_2012_ч

Стаття 28

Неповнолітній - це малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. У свою чергу, малолітній - це дитина до досягнення нею чотир­ надцяти років (пп. 11, 12 ч. 1 ст. З КПК).

У сенсі цієї статті можна також зазначити, що законодавець, закріпивши цю нор­ му, пропонує правозастосовникам враховувати особливе становище сторони кримі­ нального провадження. До речі, з цього ж виходить й ЄСПЛ, який при визначенні розумного строку судового розгляду у справі «Демас проти Франції» також взяв до уваги коротшу тривалість життя особи, який був ВІЛ-інфікованим внаслідок пере­ ливання крові. Уявляється, що врахування національними судами подібної практики ЄСПЛ та використання ч. 4 коментованої статті за аналогією в інших важливих ви­ падках сприятиме не тільки захисту прав людини, а й свідчитиме про панування верховенства права в державі.

5. Згідно з ч. 5 коментованої статті та ч. 1 ст. 283 КПК України особа має право на розгляд обвинувачення проти неї в суді в найкоротший строк або на його припинення шляхом закриття провадження. У сенсі тлумачення цієї частини доцільно проаналі­ зувати, який саме період слід брати до уваги для розуміння того, чи порушили дер­ жавні органи, які ведуть процес, розумні строки. Здається, що положення цієї части­ ни слід тлумачити в їх єдності із ч. 1 цієї статті. Розумними повинні бути строки як на стадії досудового розслідування, так і в судовому провадженні, а також строки кримінального провадження взагалі.

Важливим є початковий момент перебігу розумного строку та його закінчення. ЄСПЛ у своїх рішення нагадує, що при визначенні тривалості провадження у кримінальній справі належить враховувати строк з моменту пред'явлення даній особі «обвинувачен­ ня» в самостійному й істотному значенні цього терміна (справи «Корільяно проти Італії» від 10 грудня 1982 р., «Імбріоша проти Швейцарії» від 24 листопада 1993 р.).

Відповідно до КПК «обвинувачення» - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК (п. 13 ч. 1 ст. З КПК), яке формулюється в обвинуваль­ ному акті - процесуальному рішенні, яким прокурор висуває обвинувачення у вчинен­ ні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування (ч. 4 ст. 110 КПК). Отже, тлумачення положень цієї частини статті слід здійснювати з урахуван­ ням підходів до поняття «обвинувачення», яке надається в рішеннях ЄСПЛ.

Зокрема, як зазначав ЄСПЛ, у кримінальних справах «розумний строк», про який ідеться у ч. 1 ст. 6, може починати відлік не тільки з моменту висунення офіційного обвинувачення, це може відбутися раніше, ніж справа потрапляє до суду (справа «Девеєр проти Бельгії» від 27 лютого 1980 р.), з дня, коли виписано ордер на арешт, з дати, коли зацікавлену особу було офіційно повідомлено, що проти неї порушено кримі­ нальну справу, або з дати, коли було почато досудове слідство (справи «Вемхов проти ФРН» від 25 червня 1968 р., «Ноймастер проти Австрії» від 27 червня 1968 р., «Рингейзен проти Австрії» від 16 липня 1971 р.). «Обвинувачення» для цілей ч. 1 ст. 6 КЗШІ можна визначити як офіційне повідомлення компетентною владою особи, що є підстави стверджувати про вчинення нею кримінального злочину.

Виходячи із норм чинного національного законодавства та прецедентної практики ЄСПЛ, час, який враховується для визначення розумності строків, починається з дня

89

Глава 2. Засади кримінального провадження

повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Причому таке повідомлення обов'язково робиться не тільки за наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення (п. З ч. 1 ст. 276 КПК), а й у разі її затримання на місці вчинення кримінального правопорушення або безпосе­ редньо після його скоєння, а також при обранні стосовно особи одного з передбачених запобіжних законом заходів (пп.1, 2 ч. 1 ст. 276 КПК). З цього моменту згідно зі ст. 219 КПК України починається і відлік строків досудового розслідування, персоні­ фікується кримінальне провадження - з'являється підозрюваний (ст. 42 КПК).

Досудове розслідування повинно бути закінчено: 1) протягом одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку; 2) протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину. Цей строк може бути продовжений у порядку, передбаченому § 4 глави 24 КПК. Загальний строк до­ судового розслідування не може перевищувати: 1) двох місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку; 2) шести місяців із дня по­ відомлення особі про підозру у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості; 3) дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину (ч. 2 ст. 219 КПК України). Ці строки продовженню не під­ лягають.

У разі зупинення кримінального провадження строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до дня її скасування слідчим суддею або винесення постанови про відновлення кримінального провадження не включається у строки досудового розслідування (ч. З ст. 219 КПК).

Закінчується строк досудового розслідування при закритті кримінального про­ вадження, при зверненні прокурора до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, зверненні прокурора до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру. Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до ЄРДР (частини 2, З ст. 283 КПК).

КСУ у своєму Рішенні у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого від ЗО січня 2003 р. таким чином висловився щодо розумності строків досудового слідства: «Поняття "розумний строк досудового слідства" є оціночним, тобто таким, що визна­ чається у кожному конкретному випадку з огляду на сукупність усіх обставин вчи­ нення і розслідування злочину (злочинів). Визначення розумного строку досудового слідства залежить від багатьох факторів, включаючи обсяг і складність справи, кіль­ кість слідчих дій, число потерпілих та свідків, необхідність проведення експертиз та отримання висновків тощо.

Але за будь-яких обставин строк досудового слідства не повинен перевищувати меж необхідності. Досудове слідство повинно бути закінчено у кожній справі без по­ рушення права на справедливий судовий розгляд і права на ефективний засіб захисту, що передбачено статтями 6,13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод».

Загального строку судового провадження КПК України не встановлює, але ч. 1 ст. 318 вимагає, щоб судовий розгляд був проведений і завершений протягом розум­ ного строку. Отже, визначення розумного строку судового провадження визначається критеріями, які зазначені у ч. З цієї статті.

90

Стаття 29

Що стосується остаточного строку для визначення розумності строків криміналь­ ного провадження, то в сферу застосування коментованої статті входить не тільки судове провадження у суді першої інстанції, а й, з урахуванням їх особливостей, про­ вадження в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідно до тлумачення, яке надав ЄСПЛ у справі «Руіз-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р., до розгляду береться весь період провадження. Тобто, якщо під час розгляду справи виникає необхідність конституційного звернення до Конститу­ ційного Суду для вирішення питання конституційності нормативного акта, яке має суттєвий характер для вирішення справи, той період, протягом якого таке звернення розглядалося в Конституційному Суді, також включається для визначення розумності строку судового розгляду.

6. Закріплення у КПК права підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого на звер­ нення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені КПК, втілює міжнародно-правовий стандарт, на необхідність якого неодноразово звертав увагу ЄСПЛ. Зокрема, у справі «Кудла проти Польщі» від 26 жовтня 2000 р. суд сфор­ мулював принцип, згідно з яким внутрішній суд зобов'язаний гарантувати введення окремої судової процедури, яка стане ефективним засобом правового захисту при подачі скарги на тривалий розгляд справи, а неможливість внутрішнього законодавства забезпечити подібний засіб правового захисту прирівнюватиметься до порушення ст. 13 Конвенції.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КПК підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право оскаржити прокурору вищого рівня недотримання розумних строків слідчим, про­ курором під час досудового розслідування.

Крім того, службові особи, винні в недотриманні розумних строків, можуть бути притягнуті до відповідальності, встановленої законом (ч. З ст. 308 КПК).

Сіаі гя 29

Мова, якою здійснюється кримінальне провадження

1.Кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона обви­ нувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою.

2.Особа повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопору­ шення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення.

3.Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам криміналь­ ного провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі необхіднос­ ті послугами перекладача в порядку, передбаченому цим Кодексом.

4.Судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, надаються сторонам кримінального провадження або особі, стосовно якої вирішено питан-

91

Глава 2. Засади кримінального провадження

ня щодо застосування примусових заходів виховного або медичного характеру, у перекладі на їхню рідну або іншу мову, якою вони володіють. Переклад інших процесуальних документів кримінального провадження, надання копій яких передбачено цим Кодексом, здійснюється лише за клопотанням зазначених осіб. Переклад судових рішень та інших процесуальних документів кримінального провадження засвідчується підписом перекладача.

1. Відповідно до ст. 10 Конституції України та ст. 6 ЗУ «Про засади державної мовної політики» державною мовою в Україні є українська мова.

Стаття 1 ЗУ «Про засади державної мовної політики» містить визначення поняття «державна мова» - це закріплена законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, установах та організаціях, на підпри­ ємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформа­ тики тощо.

Законодавство України про мови складається з Конституції України, Декларації прав національностей України, ЗУ «Про засади державної мовної політики», законів України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», «Про національні меншини», «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин» та інших законів України, а також міжнародних дого­ ворів, що регулюють питання використання мов, згода на обов'язковість яких надана ВР України. ^

Основи державної мовної політики визначаються Конституцією України, а порядок застосування мов в Україні - виключно ЗУ «Про засади державної мовної політики», з норм якого мають виходити інші правові акти, що визначають особливості викорис­ тання мов у різних сферах суспільного життя.

Якщо чинним міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана ВР України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені в законодавстві України про мови, то застосовуються норми, які містять більш сприятливі положення щодо прав людини.

Частина 2 ст. 6 ЗУ «Про засади державної мовної політики» встановлює, що укра­ їнська мова як державна мова обов'язково застосовується на всій території України при здійсненні повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, у міжнародних договорах, у навчальному процесі в навчальних закладах в межах і по­ рядку, що визначаються цим Законом.

Відповідно до положень ЗУ «Про засади державної мовної політики» (статті 14, 15, 17) судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримі­ нальних справах здійснюється державною мовою. У межах території, на якій поши­ рена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, за згодою сторін суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою (мовами).

Професійний суддя повинен володіти державною мовою. У межах території, на якій відповідно до умов ч. З ст. 8 цього Закону поширена регіональна мова, держава гарантує можливість здійснювати судове провадження цією регіональною мовою (мовами). Необхідність забезпечення такої гарантії має враховуватися при доборі суддівських кадрів.

92