Посібник помічника судді загального суду

постановою Пленуму Верховного Суду України вiд 30.05.1997 р., № 8 «Про судову експертизу в кримiнальних i цивiльних справах».

Предметом судової експертизи можуть бути питання, що стосуються будь-якої галузі науки, окрім права, оскільки вирішення правових питань є винятковоюкомпетенцієюоргану, якийрозглядаєсправупроадміністративне правопорушення або суду. Саме з цієї причини на вирішення експертом неприпустимо ставити питання правового характеру.

Експертиза провадиться експертами відповідних установ або фахівцями, призначеними слідчим, прокурором і судом. Експертом може виступати будь-яка особа, що володіє необхідними знаннями для давання висновку. Питання, поставлені перед експертом, і його висновок не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

Будь-яку судову експертизу необхідно призначати лише в тому разі, якщо дійсно в цьому є необхідність — якщо без експертного дослідження і висновку експерта щодо того чи іншого питання неможливо встановити обставини вчинення адміністративного проступку.

Занаданнязавідомонеправдивоговисновку, завідмовубезповажнихпричин від виконання покладених на нього обов’язків, а також за розголошення даних, що стали йому відомі під час проведення експертизи експерт несе кримінальну відповідальність. За злісне ухилення від явки до органів дізнання та досудового слідства або суду експерт несе адміністративну відповідальність (ст. 185-3 КУпАП).

Перекладач призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне праворушення, у тих випадках, коли особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, або інші особи, які беруть участь у розгляді справи, не володіють мовою, якою здійснюється провадження. До обов’язків перекладача входить явка до органу, який його викликає, здійснення точного і повного перекладу. У разі завідомо неправильного перекладу, а також за відмову виконати обов’язки перекладача особанесекримінальну відповідальність, прощовонамаєбути попереджена. У разі злісного ухилення перекладача від явки до суду, ця особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності в порядку ст. 185-3 КУпАП.

За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, у відповідності до вимог ст. 284 КУпАП, суддя виносить одну з таких постанову по справі про адміністративне правопорушення: про накладення адміністративногостягнення; прозастосуваннязаходіввпливу, передбачених статтею 24-1 КУпАП; про закриття справи.

Чинне законодавство передбачає певні вимоги щодо форми та змісту

постанови (ст. 283 КУпАП).

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; викладення обставин, встановлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова судді про визнання особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення має бути обґрунтована достатніми і незаперечними доказами(сукупністьданихпротоколупроадміністративнеправопорушення, пояснення особи, яка притягається до відповідальності, свідків, висновки експерта, речові докази тощо).

В той же час, як свідчить судова практика в багатьох випадках у постановах не наводяться пояснення і ставлення до вчиненого правопорушення особи, яка притягається до відповідальності, пояснення свідків та інші докази вини правопорушника, міркування і мотивовані висновки суду, а лише одним реченням зазначаються ознаки правопорушення, що є недопустимо та тягне за собою оскарження постанови суду, та як правило її скасування.

При вирішенні питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушеннясудомодночаснорозглядаєтьсяпитанняпровідшкодування винним майнового збитку, то у постанові в справі вказується розмір збитку, що підлягає стягненню, порядок і термін його відшкодування.

Постанова у справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі і документи, а також вказівку про порядок і термін його оскарження. Постанова у справі про адміністративне правопорушення підписується суддею, що розглянув справу, та має бути доведена до відома осіб, особисто зацікавлених в результаті розгляду справи, а також до відома підприємств, установ і організацій, яким вона адресована.

Важливим є те, що постанова негайно оголошується відразу ж після закінчення розгляду справи, а її копія протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої винесена постанова. У той же строк копія постанови вручається (під розписку) або висилається (про що робіться відмітка у справі) потерпілому на його прохання. Із даного правила є винятки. Так, у справах про порушення митних правил копія постанови вручається особам, щодо яких її винесено, в порядку, встановленому Митним кодексом України.

Певна специфіка вручення копії постанови передбачена стосовно особи, що вчинила проступок, передбачений статями 174 «Стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах і в невідведених для цього місцях або з порушенням установленого

порядку» та 191 «Порушення громадянами правил зберігання, носіння або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів» КУпАП, і якій підприємством, установою або організацією ввірено у зв’язку з виконанням службових обов’язків або передано у тимчасове користування вогнепальну зброю, а також бойові припаси. У даному випадку копія постанови по справі надсилається керівникові для відома і органу внутрішніх справ для розгляду питання про заборону цій особі користуватись вогнепальною зброєю.

Постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення.

У разі опротестування постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення протесту без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження.

Не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення, у порядку передбаченому ст. 294 КУПАП, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги чи протесту прокурора, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 цього Кодексу.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності,

їїзаконним представником, захисником, потерпілим, його представником або на неї може бути внесено протест прокурора протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, протест прокурора, подані після закінчення цього строку, повертаються апеляційним судом особі, яка

їїподала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Порядок накладення адміністративних стягнень передбачений у главі 4 КУпАП України. Основними принципами застосування адміністративних стягнень є: законність, індивідуалізація адміністративної відповідальності з урахуванням характеру проступку і особи правопорушника.

Чине адміністративне законодавство передбачає ряд гарантій дотримання принципу законності, зокрема:

- КУпАП передбачає вичерпний перелік адміністративних стягнень, за межами якого компетентний орган чи посадова особа виходити не може;

-за кожний адміністративний проступок може бути накладено тільки одне основне чи основне та додаткове адміністративне стягнення, передбачене санкцією відповідної правової норми. При цьому до порушника, одночасно, можуть застосовуватися заходи дисциплінарної чи цивільно-правої відповідальності;

-компетентний орган чи посадова особа не може виходити за межі передбаченого правовою нормою розміру адміністративного стягнення як в сторону зменшення, так і в сторону його збільшення.

Індивідуалізація адміністративної відповідальності проявляється в тому, що зістаттею33 КУпАПпринакладеніадміністративногостягненнявраховується особа правопорушника, ступінь її вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність.

Слід зазначити, що особлива роль відводиться обставинам, що пом’якшують або обтяжують відповідальність, передбаченим, відповідно, статями 34 і 35 КУпАП.

Обставинами, що пом’якшують відповідальність є: щире розкаяння винного, відвернення вигни шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або учинення заподіяної шкоди; вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких обставин чи сімейних обставин; вчинення правопорушення неповнолітнім; вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року. Даний перелік не є вичерпним і законами України можуть бути передбачені й інші пом’якшуючи обставини.

Обставинами, що обтяжують відповідальність є: продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її; повторнепротягомрокувчиненняоднорідногоправопорушення, заякеособу вже було піддано адміністративному стягненню, вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин; втягнення неповнолітнього в правопорушення; вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або інших надзвичайних обставин; вчинення правопорушення в стані сп’яніння

. Перелік даних обставин є вичерпним і орган чи посадова особа не мають права визнавати в якості таких інші, не передбачені даною статтею.

Строки накладення адміністративних стягнень

Важливе значення мають строки накладення адміністративного стягнення. За загальним правилом, адміністративне стягнення може бути накладене не пізнішеякчерездвамісяцізднявчиненняправопорушення, апритривалому правопорушенні – два місці з дня його виявлення.

Якщо по факту правопорушення було порушено кримінальну справу, яку згодом було закрито, але в діях правопорушника виявлено ознаки адміністративного проступку, адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушені кримінальної справи або про її закриття.

У разі вчинення особою двох або більше адміністративних проступків, адміністративні стягнення накладаються за кожне правопорушення окремо. Якщо справи про вчинення особою кількох проступків розглядаються одним і тим же органом чи посадовою особою, стягнення накладаються в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. Водночас, до основного стягнення може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке із вчинених правопорушень.

Якщо особа вчиненням адміністративного проступку заподіяла майнової шкоди громадянинові, підприємству, установі або організації, то компетентний орган чи посадова особа, які розглядають справу про накладення адміністративного стягнення, мають право одночасно вирішити питання про відшкодування винним майнової шкоди. Однак це можливо тільки за умови, що сума заподіяної майнової шкоди не перевищує двох неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Якщо дану справу розглядає суддя, то розмір шкоди не має значення.

У випадку заподіяння майнової шкоди у розмірі одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян неповнолітнім, який досяг шістнадцяти років і має самостійний заробіток, суддя має право покласти на нього відшкодування даної шкоди або зобов’язати своєю працею усунути її.

Накладення адміністративного стягнення не тягне за собою судимості, однак винна особа вважається такою, що має стягнення протягом року з дня закінчення виконання стягнення. Після закінчення року особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню.

Здійснення правосуддя не є разовою дією, воно пов’язане з триваючим у часі процесом аналізу судом правових відносин між сторонами та пошуку єдиного законного варіанту рішення розв’язання спірної правової ситуації, що виникла між сторонами, в межах заявлених стороною вимог на підставі наданихсудучиотриманихнимдоказів. Важливимдляпрактичноїдіяльності є чітко розмежовувати різні часові та логічні проміжки у цій процесуальній діяльності (стадії судового провадження). Це визначає мету кожної стадії зокрематавціломусудовогопровадженняукожнійсудовійсправі, допомагає організувати роботу судді та його помічників, запровадити процедуру здійснення правосуддя у кожній справі у певну процесуальну форму. Слід врахувати, що рух судової справи в межах адміністративного судочинства відбувається в результаті врегульованих нормами права адміністративного судочинства послідовних процесуальних дій учасників процесу60.

Процесуальна діяльність є певною послідовністю стадій та проваджень. Як зазначив свого часу В. М. Горшенев, поступовий розвиток процесуальної діяльності за стадіями відбувається в межах певного процесуального провадження, і поза ними вона (діяльність) неможлива61.

Слід виходити з того, що процесуальні стадії – це комплекси однорідних процесуальних дій суду та учасників процесу, об’єднаних найближчою процесуальною метою, які в процесі взаємодії складають окремі послідовні частини цивільного процесу. Процесуальне провадження – це системне утворення, комплекс процесуальних дій, об’єднаних кінцевою процесуальною метою, які охоплюють весь процес розгляду і вирішення судової (як цивільної, так й адміністративної) справи. Первинними структурними елементами цивільного процесу є процесуальні дії, комплекси яких об’єднані найближчою процесуальною метою, утворюють процесуальні стадії, що їх, в свою чергу, за предметною ознакою охоплюють процесуальні провадження62. Наведені аксіоматичні посилки повною мірою стосуються й адміністративного судового процесу, беручи до уваги подібність цих судових процесів, враховуючи генезу сучасного адміністративного судового процесу з цивільного процесу, оскільки до введення ЦПК України 2004 року питання розгляду скарг на рішення, дії та бездіяльність суб’єктів владних повноважень розглядалися за правилами ЦПК України 1963 року Глави 31-А «Скарги на рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб».

60Цю ідею стосовно руху цивільної справи висловлено Н. Л. Бондаренко-Зелінською, втім, її повною мірою слід віднести й до руху адміністративної судової справи. Див.: Н. Л. Бондаренко-Зелінська. Підготовка цивільних справ до судового розгляду: Монографія. – Х.: Харків юридичний, 2009. – С. 8.

61Цитата за Н. Л. Бондаренко-Зелінською. Вказана праця. – С. 15.

62Н. Л. Бондаренко-Зелінська. Вказана праця. – С. 17.

У розгляді адміністративних справ в суді першої інстанції необхідно виділяти такі стадії судового провадження:

1.стадія подання адміністративного позову та відкриття провадження у справі (стадія порушення судового провадження);

2.стадія підготовка адміністративних справ до судового розгляду;

3.стадія судового розгляду адміністративної справи;

4.стадія звернення судового рішення до виконання та здійснення судового контролю за ним.

Процесуальні стадії як структурні елементи процесу характеризуються незмінноюпослідовністюівзаємообумовленістю. Зокрема, стадіяпорушення судового провадження починається поданням адміністративного позову та може завершитися відкриттям провадження в адміністративній справі, що у своючергуєпочатковим моментомстадіїпідготовки адміністративної справи до судового розгляду. Стадія підготовки до розгляду завершується початком самого судового розгляду, що завершується ухваленням по справі судового рішення, яким справа вирішується по суті, закривається провадження або позов залишається без розгляду.

Межі кожної стадії визначають її конкретну процесуальну мету, права та обов’язки сторін й суду.

Діяльність помічника судді має також відповідати визначеним законом стадіям, тому також відзначається послідовністю та взаємообумовленістю всіх етапів його роботи.

За правилом статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України, позов пред’являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, оформлюється і передається судді в порядку черговості.

Саме після передачі справи судді, розпочинається перша стадія судового провадження в суді першої інстанції.

Суспільні відносини, що виникають при здійсненні адміністративного судочинства, є специфічними і полягають у захисті прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень зі сторони органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі, виконання делегованих повноважень. Особливістю відносин у сфері здійснення адміністративного судочинства є те, що вони пов’язані із

(1) реалізацією прав, свобод та інтересів суб’єктів у сфері публічно-правових відносин і (2) спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при

(3) здійсненні нею владних управлінських функцій63.

Зазначене визначення особливостей відносин у сфері здійснення адміністративного судочинства дозволяє виокремити три кола питань, що підлягають вирішенню на стадії прийняття адміністративного позову та відкриття провадження у адміністративній справі.

Публічне право – це сукупність правових норм, що складають особливу функціонально-структурну систему, яка з метою урегулювання і захисту суспільних інтересів, за допомогою розпоряджень переважно імперативного характеру, регламентуєвідносинизаучастюдержави, атакожміжсуб’єктами, які є фігурантами держави або знаходяться у відносинах влади і підкорення. При цьому, слід врахувати, що питання про межі повноважень органів адміністративної юстиції (адміністративних судів) врегульовано частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Це правило має принаймні два аспекти, перший з яких пов’язаний з правовими межами публічно-правового спору, другий – стосується визначення підвідомчості таких спорів суду64.

Виокремлюючи основні ознаки публічно-правових відносин, називають такі

зних:

1)обов’язкова участь у цих відносинах суб’єкта, який наділений публічно-владними повноваженнями. Для визначення відносин публічно-правовими потрібно, щоб суб’єкт, якого наділено публічновладними повноваженнями, здійснював у цих відносинах свої повноваження;

2)підпорядкованістьодногоучасникапублічно-правовихвідносиніншому

– суб’єкту владних повноважень. Підпорядкованість проявляється у можливості суб’єкта владних повноважень, здійснюючи свої повноваження, вирішувати питання про права, свободи, інтереси та обов’язки особи, яка бере участь у правовідносинах;

3)імперативність публічно-правових відносин, що означає можливість виникнення та реалізації прав, обов’язків осіб, виконання владних повноважень лише у випадках та у спосіб, що визначені законом;

4)домінування публічно-правового інтересу у цих відносинах. Інтерес, що є основою публічно-правових відносин, може бути визначений як прагнення забезпечення блага, які мають загальносуспільну вагу, тобто блага, що є важливими не лише для окремої особи, а

63Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практичний коментар / За ред. С. В. Ківалова, О. І. Харитонової / Ківалов С. В., Харитонова О. І., Пасенюк О. М., Аракелян М. Р. та ін. – Х.: ТОВ «Одісей», 2005. – С. 10.

64Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практичний коментар / За ред. С. В. Ківалова, О. І. Харитонової. – С. 11-12.

для значної кількості людей. Інтереси держави, що є різновидом публічного інтересу, проявляються, зокрема, у потребі забезпечити національну безпеку, суверенітет, територіальну цілісність тощо65.

Помічниксуддіусвоїйроботізнаданнядопомогизрозглядуадміністративних справ повинен діяти за певним визначеним законом алгоритмом, який визначає послідовність його дій як наслідку оцінки поданих матеріалів адміністративного позову.

Як неодноразово зазначалося, помічник судді не є самостійною посадовою особою у процесі відправлення правосуддя, він не має власних повноважень.

Дискусія, що точиться як в науковій, і практичній сферах щодо надання цій особі статусу посадової особи, яка наділена власними повноваженнями на певній стадії розгляду справи, на сьогоднішній момент не завершилася, а головне, незнайшласвогосхваленнязісторонизаконодавця. Іпевнимчином це є виправданим, оскільки залишає суддю відповідальним за вчинення (або схвалення) остаточних процесуальних дій, прийняття рішень, тощо. Це повинно сприяти забезпеченню та підтримці високого рівня професійності та відповідальності у процесі здійснення правосуддя.

Хоча, слід визнати, що за умови зростання навантаження, неухильного збільшення кількості справ, що надходять на розгляд судді в судах першої інстанції, якіуповноваженінарозглядадміністративнихсправ, рольпомічника судді зростає, а від його кваліфікації, професійності та організованості певною мірою залежить своєчасністю, оперативність та обґрунтованістю діяльності і самого судді у здійсненні правосуддя в адміністративних справах.

Повертаючись до питання про алгоритм правової роботи з матеріалами адміністративного позову, слід враховувати, що ця послідовність, у першу чергу, визначена самим процесуальним законом.

Закон, а процесуальний закон особливо, слід розуміти не лише за змістом статей, що його складають, а системно, як єдиний акт, що має на меті врегулювати діяльність суду як певну заформалізовану, наперед визначену процедуру, яку визначає послідовність дій. З огляду на таке, зміст процесуального закону слід розуміти й виходячи з послідовності норм права, що, за загальним правилом, визначає й послідовність процедури розгляду адміністративних справ.

Як представляється, у першу чергу, помічник судді має проаналізувати

65Кодекс адміністративного судочинства України: науково-практичний коментар: У 2 т. / За заг. ред. Р.О. Куйбіди. – К.: Книги для бізнесу, 2007. – Том 1. – С. 33-35.