5. Елементи процесу прийняття рішень . Етапи та процедури процесу прийняття рішень. Стилі прийняття рішень

Процес прийняття рішень (ПР) характеризується комплексом «інтегральних» процесів інтелектуальної діяльності керівника й апарата управління, доцільною організацією, науково обґрун­тованими технологіями. Процес прийняття рішень має певні елементи: мету, суб’єкта, що приймає рішення, альтернативні варіанти рішення, умови, результати та критерії.

Мета - необхідність прийняття рішень зумовлюється наявністю однієї чи декількох цілей,які необхідно досягнути.

Суб’єкт ,що приймає рішення – господарське рішення може бути прийнять уповноваженою особою ,в межах її компетенції, групою осіб,колективно.

Альтернативні варіанти рішень – у процесі прийняття рішень розробка та порівняння якомога більшої кількості альтернативних варіантів – особливо важлива задача.

Критерії вибору – показники,за допомогою яких визначаються очікувані результати ,вимірювані в категоріях « корисність» , «збиток», «прибуток» ,здійснюється вибір кращого варіанту рішень.

Умови – залежно від забезпеченості інформацією особа,що приймає рішення,може опинитися в різних умовах: в умовах невизначеності,часткової невизнаеності, повної невизначеності.

Результати – особа ,що приймає рішення ,враховує ,до якого результату може привести та чи інша дія,для того ,щоб вибрати з них найкращий варіант.

Етапи та процедури процесу прийняття рішень

Етапи	Процедури
I. Постановка задачі розв’язання проблеми	Виникнення нової ситуації ; 2.Виявлення проблеми 3) Збір необхідної інформації ; 4)Опис проблемної ситуації
II. Розробка варіантів рішення	5)Формулювання вимог, обмежень ; 6) Збір необхідної інформації; 7)Розробка можливих варіантів рішення
III. Вибір рішення	8)Визначення критеріїв вибору ; 9)Вибір рішень, відповідних критеріям 10)Оцінка можливих наслідків ; 11)Вибір кращого рішення
IV. Організація виконання рішення та його оцінка	12)План реалізації обраного рішення ; 13)Контроль ходу реалізації рішення Оцінка розв’язання проблеми та виникнення нової ситуації

Стилі прийняття рішень.

Існує 4 стилі у прийнятті рішень: директивний, аналітичний, концептуальний та біхевіористичний .

Директивний стиль репрезентує метод прийняття рішень, що характеризується незначною терпимістю до двозначності та раціо­нальним способом мислення. Особи з таким стилем мислення діють логічно та ефективно, переважно приймаючи швидкі рішення, зосереджуються на короткому часовому періоді. Для аналітичного стилю прийняття рішень властива висока терпимість до двозначності, доповнена раціональним способом мислення. Особи з таким способом мислення ретельно досліджують численні альтернативні варіанти. Представниками концептуального стилю прийняття рішень є ОПР із дуже широким світоглядом і здатністю досліджувати численні альтернативи. Вони зосереджують увагу переважно на довготерміновому аспекті й часто шукають рішення творчого характеру. Біхевіористичний стиль свідчить про індивіда, який мислить інтуїтивно, проте відзначається низькою терпимістю.

7. Прогнозування та аналіз ГР. Сутність та принципи аналізу ГР. Основні завдання та ключові принципи прогнозування господарських рішень.

Мета прогнозування — зробити зрозумілим процес розробки рішення; допомогти виявити базові тенденції в досліджуваній сфері; визначити основні критичні зони, врахувати ризики стрибко­подібних змін; запропонувати варіанти стратегій досягнення мети управління.

Основні завдання прогнозування: визначення проходження процесу зміни об’єкта прогнозування протягом майбутнього періоду; обґрунтування економічної доцільності розробки ГР, виходячи з наявних ресурсів та пріоритетів.

Ключові принципи прогнозування господарських рішень:

- системність (взаємопов’язаність і підпорядкованість прогнозів розвитку об’єктів прогнозування та прогностичного фону);

- комплектність (необхідність врахування технічних, технологічних, соціальних та інших аспектів діяльності підприємства);

- неперервність (коригування прогнозу в разі появи нових даних про об’єкт);

- варіантність (забезпечення зіставленості варіантів аналізу за різними характеристиками);

- адекватність (урахування ймовірнісного характеру реальних процесів основних тенденцій та оцінка ймовірності реалізації однієї з них);

- оптимальність (можливість вибору найкращого варіанту);

- своєчасність (отримання прогнозів з визначеним ступенем точності);

- надійність (одержання надійних прогнозів);

- простота методики прогнозування для розуміння та використання.

Основні джерела інформації для прогнозування — статистична, фінансово-бухгалтерська й оперативна звітність підприємств, організацій, установ; патентно-ліцензійна документація;

Успішність прогнозування залежить від таких умов : обсягу та якості інформації про прогнозований процес, об’єкт управління; правильності формулювання задачі прогнозування й обґрунтованості вибору методу її розв’язання; наявності необхід­них обчислювальних засобів і обчислювального апарата відповід­но до обраного методу.

Сутність і принципи аналізу господарських рішень підпорядковані законам діалектики та пов’язані зі специфічними принципами аналізу: - принцип єдності аналізу та синтезу — розбиття певної проблеми на окремі складові елементи з наступним розглядом їх у цілому (у взаємозв’язку та взаємозалежності); - принцип відділення провідної ланки (принцип ранжування проблем) і другорядних проблем передбачає постановку цілей та визначення способів їх досягнення; - принцип забезпечення порівнянності варіантів аналізу за різ­ними характеристиками (обсяг, якість, строки виконання - принцип кількісного визначення; - принцип оперативності та своєчасності.

Ключові принципи прогнозування господарських рішень: 1)системність (взаємопов’язаність і підпорядкованість прогнозів розвитку об’єктів прогнозування та прогностичного фону); 2)комплектність (необхідність врахування технічних, технологічних, соціальних та інших аспектів діяльності підприємства);3)неперервність (коригування прогнозу в разі появи нових даних про об’єкт); 4)варіантність (забезпечення зіставленості варіантів аналізу за різними характеристиками); 5)адекватність (урахування ймовірнісного характеру реальних процесів основних тенденцій та оцінка ймовірності реалізації однієї з них); 6)оптимальність (можливість вибору найкращого варіанту); 7)своєчасність (отримання прогнозів з визначеним ступенем точності); 8)надійність (одержання надійних прогнозів); 9)простота методики прогнозування для розуміння та використання.

Сутність і принципи аналізу господарських рішень підпорядковані законам діалектики та пов’язані зі специфічними принципами аналізу: 1)принцип єдності аналізу та синтезу — розбиття певної проблеми на окремі складові елементи з наступним розглядом їх у цілому (у взаємозв’язку та взаємозалежності); 2)принцип відділення провідної ланки (принцип ранжування проблем) і другорядних проблем передбачає постановку цілей та визначення способів їх досягнення;3)принцип забезпечення порівнянності варіантів аналізу за різ­ними характеристиками (обсяг, якість, строки виконання);4)принцип кількісного визначення;5)принцип оперативності та своєчасності.

6. Методи аналізу господарських рішень. Аналітичні, статистичні та математичні методи. Експертні методи та умови їх застосування. Метод порівняння. Порівняння - розгляд одного явища в зв'язку з іншим для встановлення подібностей чи відмінностей, переваг чи недоліків між ними..

Індексний метод. Метод заснований на оперуванні відносними показниками, що виражають відношення рівня даного явища до його рівня в минулому чи до рівня аналогічного явища, прийнятого за базовий. Індекси - це відносні показники, що дозволяють розкласти за факторами відносні й абсолютні відхилення узагальнюючого показника, виявити вплив на досліджуваний показник різних факторів, виразити послідовність зміни певного економічного явища. Балансовий метод. Співставлення взаємопов'язаних показників господарської діяльності з метою оцінки їх взаємного впливу, визначення резервів підвищення ефективності виробництва. При застосуванні балансового методу зв'язок між окремими показниками виражається у формі рівності підсумків, отриманих в процесі різних співставлень.

Метод ланцюгових підстановок. Метод використовується для розрахунку впливу окремих факторів на відповідний загальний показник чи функцію. При використанні методу варто забезпечувати строгу послідовність підстановки, оскільки довільна зміна кількісних і якісних показників приводить до невірних результатів. Графічний метод. Графічний метод виступає засобом ілюстрації господарських процесів, розрахунку сукупності показників, оформлення результатів аналізу.

Факторний аналіз. Передбачає встановлення сили впливу факторів на функцію або результативну ознаку (корисний ефект машини, елементи сукупних витрат) з метою ранжування факторів для розробки плану організаційно-технічних заходів щодо поліпшення функції.

Функціонально-вартісний аналіз. Аналіз спрямований на підвищення корисного ефекту на одиницю сукупних витрат. Задачі ФСА: досягнення найкращого співвідношення між ефективністю роботи апарата управління та витратами на його утримання; зниження собівартості продукції, що випускається, і підвищення її якості; підвищення продуктивності праці управлінських працівників і робітників виробничих підрозділів; оптимізація використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів; скорочення чи усунення браку.

Розрахунково-аналітичні методи -

Використовують такі розрахунково-аналітичні методи (статистичні розрахунки, економіко-математичні методи, економічний аналіз тощо).

Економічний аналіз — це система прийомів для розкриття причинних зв'язків, що зумовлюють результати явищ і процесів (середні й відносні величини, групування, індексний метод, коефіцієнти автономії, довготермінового залучення коштів, маневрування власними коштами підприємства, нагромадження амортизації, реальної вартості основних засобів, коефіцієнти ліквідності (платоспроможності) тощо).

Статистичні розрахунки застосовуються при потребі відтворення реальних кількісних відношень (за їхньою допомогою розраховуються коефіцієнти трудової участі членів бригади, коефіцієнти використання обладнання, ритмічність випуску продукції тощо).

Економіко-математичні методи застосовуються при визначенні впливу факторів на результати господарських процесів з метою їх оптимізації на стадії проектування (оптимізація маршрутів перевезення вантажів автомобільним транспортом тощо).

.Експертні методи та межі їх застосування

Застосування експертних методів дає змогу заповнити прогалину необхідною для аналізу інформацією, грунтуючись на судженнях, ймовірних оцінкахвиявлення експертів у виробництві та управлінні досліджуваних причинно-наслідкових зв'язків. Виходячи із застосованої методики експертизи, розрізняють два види отриманої від експертів інформації і, відповідно, два класи аналітичних завдань, розв'язуваних на її основі. По-перше, експертні методи переважно забезпечують отримання інформації про одиничні прояви типових причинно-наслідкових зв'язків у конкретних обставинах місця і часу. Цю інформацію використовують для вирішення аналітичних завдань, спрямованих на вдосконалення виробництва і керування на окремих робочих місцях, ділянках, у цехах і на підприємстві загалом..

По-друге, на основі експертних методів отримують інформацію про типовий прояв досліджуваних взаємозв'язків.

Серед експертних методів виділяють індивідуальні і колективні. Індивідуальні експертні методи полягають у використанні думок експертів - фахівців відповідного профілю, сформульованих кожним з них незалежно один від одного. До індивідуальних належать такі експертні методи, як інтерв'ю й анкетування.

Метод інтерв'ю полягає в постановці аналітиком у ході бесіди з експертом запитань про фактори, що визначають стан досліджуваного об'єкта, шляхи і засоби зміни стану об'єкта у бажаному напрямку..

Метод анкетування (аналітичного експертного оцінювання) грунтується на самостійній підготовці експертом відповідей на запитання анкети.

Основні переваги індивідуальних методів полягають у можливості використання здібностей і знань окремого експерта, а також у відносній простоті проведення цільового аналізу. Головний їхній недолік - обмеженість знань кожного з опитуваних про стан і розвиток суміжних сфер діяльності.

Перевага колективних методів полягає в організації різними способами взаємодії між залученими фахівцями, що дає змогу проаналізувати проблему різнобічно. Найпоширенішими методами колективного експертного оцінювання є: метод комісії, "; організація роботи експертів щодо застосування методики "відстороненого оцінювання"; метод Дельфі тощо.

Експертне оцінювання на основі методу комісій дає змогу виробити ліпшу альтернативу для оцінювання конкретної ситуації з урахуванням дії комплексу якісно різних факторів. Недолік методу полягає в тому, що група експертів, які беруть участь у нарадах і висловлюють свої судження, керується переважно логікою компромісу. При цьому в учасників остаточно сформувалися оцінки і варіанти вирішення проблеми, які не обов'язково ліпші за ті, що висловлені на нараді.

Методика "відстороненого оцінювання" спрямована на усунення вказаного недоліку методу комісій. Відповідно до цієї методики робота нарад поділена на два періоди: вільного висловлення ідей і критичного аналізу. При цьому нараду організують так, щоб висловлене експертом первинне судження не обтяжувало його, а стимулювало до подальшої роботи з аналізу і підготовки рішень. Відмова від незручних для експертів форм роботи дає можливість застосовувати метод Дельфі. Він характеризується такими основними властивостями: анонімністю, регульованою зворотним зв'язком, і груповою відповіддю. Анонімність забезпечується спеціальною формою опитувального листка чи особливими прийомами опитування, наприклад, контактами експертів через ЕОМ. Регульованого зворотного зв'язку досягають завдяки тому, що учасникам експертизи після кожного туру пропонують ознайомитися з колективним судженням, пояснити свою незгоду з ним і переглянути власну первинну оцінку.