1.2. Економічна освіта в системі

ЕКОНОМІЧНОЇ КУЛЬТУРИ СУСПІЛЬСТВА

Україна перебуває в стані переходу від адміністративно-організованого до економічно-організованого суспільства. За цих умов класична схема ієрархія-культура-ринок має бути розглянута стосовно взаємозв’язку цих найважливіших чинників впливу на людей та інструментів управління ними з системою освіти, особливо економічної.

Під ієрархією ми розуміємо систему управління як відношення влади і людини. Культура в нашому контексті розглядається як система визнаних суспільством групових цінностей, соціальних норм і моделей поведінки. Ринок — це система рівноправних відносин по горизонталі, що ´рунтуються на купівлі-продажу товарів і послуг, на відносинах власності та рівновазі інтересів продавця і покупця.

Кожний з цих елементів — системне явище. Вони існують у перехідний період у різних фазах, тому що зміни в них відбуваються з різною швидкістю та глибиною. Наприклад, якщо зміни в системі управління можна впровадити досить швидко, то в культурі мають здійснитися зміни економічного, психологічного та управлінського мислення, що потребує тривалого часу. Культура як етнопсихологічний феномен — це пам’ять суспільства. Суспільні цінності, трудова та повсякденна мораль — це те, що можна швидко зруйнувати, але треба дуже довго формувати. Освіта й виховання відіграють велику роль у культурі суспільства, бо вони безпосередньо впливають на мислення і поведінку людини. Треба відзначити, що ієрархія, культура та ринкові відносини в процесі взаємодії можуть давати синергічні ефекти.

!

Важливою галуззю економіко-соціологічного знання є вивчення економічної поведінки людей і чинників, що цю поведінку визначають.

Як відомо, поняття «економічна поведінка» складається з

	мотивації,	що спрямована на підвищення свого добробуту (підвищення кваліфікації теж),
	мислення,	що віддзеркалює економічні зв’язки та відно­шення між суспільними, виробничими та особистісними суб’єктами,
	вчинків,	що базуються, з одного боку, на національних традиціях, а з іншого — на спеціальних знаннях та вміннях, які реалізуються в контактах між суб’єктами економічної діяльності.

Схематично вплив культури на формування конкретної поведінки людини можна відобразити схемою (рис. 5 [20, с. 15]).

Рис. 5. Вплив культури на формування поведінки

Для розуміння проблем економічної культури та економічної освіти дуже важливо спинитись на таких моментах.

1. Існують об’єктивні труднощі засвоєння сучасної економічної культури та ринкового мислення.

2. Ринкові відносини вимагають (незалежно від наших бажань) від людей нового рівня економічних знань.

!

Ми повністю поділяємо погляди Р.В. Ривкіної, яка ще в 1989 р. в статті «Економічна культура як пам’ять суспільства» [106, с. 39] писала, що «оздоровить экономику можно только через оздоровление экономической культуры... Нужно сформировать у людей критическое отношение к дефектам экономической культуры, которое будет способствовать их изживанию... Необходимо отказаться от позиции, что можно поднять экономику, «перескочив» через дефекты массовой культуры, проигнорировав их, сделать вид, что их нет... Короче, нужно ликвидировать механизм «культурного торможения»... заменив его механизмом прогрессивного влияния культуры на развитие экономической культуры как социальной памяти».

Виховання і культура (з релігією включно) — це материнське лоно економіки. Такою є концепція відомого американського спеціаліста професора Френсіса Фукуями [92, c.11].

Як відомо, ХХІ вік прийнято вважати майбутнім століттям азіатсько-тихоокеанського регіону. Фукуяма пояснює це тим, що в Азії населення може вільно слідувати матеріальним інтересам. Він пише: «Безумовно, вільні ринки і стабільність політичної системи — обов’язкові умови економічного зростання. Але також безсумнівно й те, що культурна спадщина далекосхідних суспільств, етика праці, сімейного життя, ощадливість, релігія, котра, на відміну від ісламу, не накладає обмежень на форми економічної поведінки та інші моральні якості, що міцно сидять у людях, аж ніяк не менш значущі для пояснення економічної діяльності людей». Нині світ уражений стрімким економічним піднесенням Японії, Китаю та так званих малих драконів (Тайвань, Південна Корея, Сингапур і Гонконг). Сподіваючися зрозуміти витоки стабільного економічного зростання цих країн, американці та європейці були здивовані поясненнями «капітанів» економічного дива. Всі вони вказували на Конфуція та його ціннісні орієнтири (існує навіть поняття «конфуціанський культурний регіон»). Визначні політики південно-східного регіону неодноразово визнавали, що своїми економічними успіхами їхні країни зобов’язані конфуціанським цінностям, які вміло інтегровані як у сферу виховання особистості, так і в її господарську діяльність. Особливу увагу приділяють етичному аспекту підприємницької діяльності, що випливає з морального імперативу Конфуція.

!

Як відомо, суть конфуціанського вчення полягає, за висловом Льва Толстого, в тому, що «істинне (велике) вчення навчає людей вищому добру — оновленню людей та перебуванню їх у цьому стані». Щоб опанувати це найвище благо, конче потрібні благоустрій народу, благоустрій у родині, благоустрій у самому собі (щоб серце було чисте). Треба мати вищі знання, вивчати самого себе. Цікавий факт, що першим до Конфуція в російській культурі звернувся О.С. Пушкін. У чернетках «Євгенія Онєгіна» були такі рядки: «Мудрец Китая нас учит юность уважать — от заблуждений охраняя, не торопиться осуждать...» [92, c. 12].

Необхідність визначення в Україні національного шляху до економічно організованого суспільства потребує розуміння як українського менталітету, так і специфіки нашої економічної культури, хоч створити більш-менш ´рунтовний її образ нині досить важко. У цих питаннях, проте, вельми важливим є розумне співвід­ношення патріотизму та запозичення зарубіжного досвіду. Навіть молодь вже згодна з тим, що замість слів «менеджер» і «бізнесмен» краще вживати «керівник (керуючий)» і «підприємець», а кількість «шопів» та «супермаркетів» вже перейшла всі можливі межі. Водночас не варто забувати, що суть будь-якого націоналізму полягає в штучному роздмухуванні почуття власної вищості та такому ж штучному відторгненні від уроків і досягнень світової культури.

?

Велич нації виявляється у зміцненні національних традицій та доцільному використанні світового досвіду. Сучасний економічний стан України потребує різкого підвищення культури технологій, праці, комуні­кацій тощо. Досить сказати, що з кожної тисячі винаходів в Україні впроваджується у виробництво тільки один! Рівень економічної й загальної культури яскраво виявляється у виступах деяких депутатів у Верховній Раді.

Суттєва і показова для оцінки економічної підготовки особистості — проблема витрати грошей. Те, що так звані нові росіяни або нові українці витрачають гроші на «Мерседеси», курорти, казино й таке інше, характеризує низький рівень їхньої споживацької культури як складової загальної економічної культури нашого суспільства.

За умов адміністративно-командної системи люди вступили лише у виробничі відносини, що зовсім не рівнозначно економічним. Економічна поведінка (мотивації, мислення, вчинки) існувала тільки в домашньому господарстві, де більш-менш вдало будувалися ринкові відносини.

!

Витратне господарювання виховувало майже в усіх соціаль­них групах утриманство, недбалість, марнотратство та ін. Часто-густо такі настанови маскувалися традиційними національними цінностями: гостинністю, безкорисливістю тощо. Поряд з цим часто відкидалися такі цінності, як ощадливість, намагання заробити, які безпідставно ототожнювалися зі скупістю, жадібністю. Тяжіння до добробуту, заробленого чесною працею, часто називалося куркульською, приватновласницькою психологією, підприємництво й діловитість — наживою та орієнтацією на буржуазні стандарти життя. Як вдало висловився М. Шмельов у дуже відомому есе «Аванси і борги», нашому суспільству притаманний «економічний романтизм, густо замішаний на економічній мало-грамотності» [137, c. 27].

?

Усе це створювало такий тип господарського життя, який краще назвати антиекономічним або абсурдно економічним. Виникає запитання: чи здатна наша надто деформована структурно економіка ефективно функціонувати згідно з правилами ринкових відносин?

За період так званої перебудови в сфері соціальної психології сталися певні зміни, але вони ще недостатні.

Поступово руйнується менталітет «радянської людини», що ´рунтувався на ідеї патронату держави. Більшість населення починає усвідомлювати, що кожна людина має сама домагатися успіхів, а держава та уряд лише гарантують і захищають права і свободи своїх громадян. Особливо помітні зміни відбуваються в мисленні та поведінці молоді, що дає надію на підвищення рівня економічної культури суспільства в майбутньому.

Майбутнім учителям з економіки корисно буде прочитати статтю О. Меншикової та Т. Попової «Чи потрібні дітям економічні казки» [76, c. 43]. Вони пишуть: «Пересічних громадян шокують і дратують незнайомі слова — приватизація, лібералізація, брокер, біржа. Крім брудних бризок з-під коліс «Мерседесів» і «Тойот» простому споживачеві ринок ще нічого не приніс. Тому ми вважаємо, що сподівання вітчизняного бізнесу треба зв’язувати не з тими, кому зараз 50, 40, 30 і навіть 20 років, а з тими, хто сьогодні вчиться в школі або ходить до дитячого садка, з тими, хто продає в переходах газети, любить грати в «Монополію» і точно знає, що Аліса — не тільки героїня Люїса Керрола, а ще і собаченя — фірмовий знак біржі...»

Ринок поки що для наших дітей є дуже непоказним видовищем: багаті вітрини різних «шопів»; «човники», які упрівають під непомірним вантажем; брудні товкучки навіть на центральних вулицях; батьки, що не можуть купити дитині якусь дешевеньку цукерку, бо не знають, як «звести кінці з кінцями»; занадто високі ціни і цілковита невпевненість у завтрашньому дні.

Дітям нашої держави випала нелегка доля — разом з батьками «випливати» з болота неуцтва й бездіяльності. Без знання економіки зробити це неможливо.

!

Людина, що є носієм економічної культури, виявляє цю куль­туру через вчинки. А здобуває культуру значною мірою через освіту й виховання.

Кожна нація бажає щастя своїм дітям. Кожне економічне піднесення супроводжувалося змінами в освіті. У цьому плані цікаво звернути увагу на особливості підготовки економічної еліти в розвинених країнах. Актуальним є не тільки усвідомлення культурних особливостей, а й розробка методології добору позитивного іноземного досвіду в галузі освіти і виховання. У розробці концепції економічної освіти в Україні слід вивчати відповідний досвід інших країн. Але в кожній справі треба виходити зі своїх національних можливостей, бути патріотами своєї Батьківщини.

Ми мусимо довести, на що спроможні, тільки тоді нас у світі сприйматимуть серйозно. Вислів «ніколи нікого не наслідуйте, будьте самим собою» можна вживати в багатьох випадках. Але особливо він слушний у методиці викладання.

Від того, наскільки ефективною буде допомога дітям та підліткам щодо поглиблення їхніх економічних знань, багато в чому залежить майбутнє України.

Проте вивчення економічних понять і категорій — це лише один бік шкільної економічної підготовки. Ми абсолютно впевнені, що процес реформування постсоціалістичної економіки доводить необхідність вирішення відповідних морально-етичних проблем. Той, хто добре знає Андріївський узвіз у Києві, пам’ятає Музей однієї вулиці. Там демонструється книга «Экономика и нравственность в экономике», яка була видана ще у 1902 році!

Поєднання етики й економіки може здаватися неможливим поєднанням протилежностей. Але в українській, російській, англій­ській, німецькій (може й в інших мовах) слово «добро» може бути як матеріальним (майно), так і моральним терміном^*. Аналіз походження інших моральних категорій засвідчує їхній зв’язок з економічними категоріями. Наприклад, одна з заповідей Мойсея засуджувала зазіхання на чужу власність: не кради!

У всіх економічних формаціях економічна поведінка людини дуже жорстко регулювалася її матеріальними потребами, але нині на перший план виходить і дещо інше, наприклад, питання взаємозв’язку економіки та екології. Ми вже зрозуміли, що природу не можна нескінченно використовувати. В цьому теж виявляється економічний закон межі. Отже, суспільство, тобто наші діти і ми, має обмежити деякі свої апетити: перейти до платного природокористування, відмовитись від деяких продуктів і товарів (наприклад, виробів з хутра і шкіри диких звірів, слонової кістки та ін.), пропагувати здоровий спосіб життя тощо (підготуйте урок на цю тему).

Дуже важливо виходити з національного менталітету та моральних цінностей. Уже минув етап орієнтації суто на Захід. У нашій країні формується новий тип економічної культури, і економічна освіта відіграватиме в цьому провідну роль.

Для створення в Україні економічно організованого сус­пільства необхідно, щоб система економічної освіти як складова культури була адекватна вимогам управління за умов ринкових відносин. Всі ці елементи мають бути між собою в певній гармонії.

При цьому треба підкреслити, що культура і мораль створюються в суспільстві дуже довго, але, на жаль, надто швидко руйнуються. Завдання економічної освіти полягає в перетворенні потрібних економічних знань в економічне мислення, а далі в економічну поведінку та економічну дисципліну як окремої людини, так і суспільства в цілому.

?

Я завжди намагалася зрозуміти: «Чому ми не можемо працювати, як працюють у цивілізованих країнах? Чому в нас склалася звичка до низької якості праці? Чому повага до чужої і своєї праці, хазяйський підхід траплявся як виняток?». З іншого боку, нам якось дико чути, що діти відвідують батьків зі своїми бутербродами, а в ресторані на спільній вечірці кожний платить за себе, для нас є дивним укладання «брачного контракту». Це інший менталітет, інше економічне мислення. Коріння його, безумовно, — в культурі, трудовій моралі, системі навчання й виховання.

Колись відомий економіст-реформатор академік Л. І. Абалкін в інтерв’ю «Місячний ландшафт, або що зросте на нашому соціальному ´рунті» відзначив, що «соціальний гумус — це культура праці, побуту, спілкування, що накопичується десятками років, і він потребує тривалого якісного відновлення...» [1, c. 2]. Коли почалася перебудова, реформатори гадали, що «відчиняться двері, й до економіки прийдуть економічно грамотні, ініціативні, діяльні та працелюбні підприємці, але ... ми спочатку побачили місячний ландшафт. Тобто, як на Місяці, був знятий культурний прошарок...». Багато наших молодих бізнесменів нагадують або Остапа Бендера, або онуків лейтенанта Шмідта, або мільйонера Корейка, або Буратіно. Це випливає з низького рівня як економічних знань, так і культури. Але значною мірою — це наслідки адміністративно-командної системи, поганого юридично-правового забезпечення підприємницької діяльності, хибної податкової політики тощо. Ну що ж, будемо сподіватись, що економічна освіта незабаром «оживить» мертву пустелю і люди побачать перші пагонці справді цивілізованого ринку. Як вважав Песталоцці, країна може розвиватись тільки завдяки молоді.