85. Підготовка та прийняття Конституції у.

Проголошення незалежності України потребувало внесення відповідних змін і доповнень до Конституції України. 14 лютого 1992 р. було прийнято Закон України "Про вне­сення доповнень і змін в Конституцію". Розділ III було перейменова­но на "Державний і територіальний устрій України", розділ V на Органи законодавчої і виконавчої влади України", розділ VII на ^Україна — незалежна держава". Стаття 68 проголосила Україну незалежною демократичною правовою державою". Згідно з Основ­ним Законом "Президент є глава держави і глава виконавчої влади України'-.

Ще в жовтні 1990 р. Верховна Рада утворила конституційну комі­сію, яка мала розробити проект концепції Основного Закону. Концешря нової Конституції була затверджена в червні 1991 р„ і комісія зайнялася розробкою проекту Основного Закону. Вивчалися і вико­ристовувалися Конституції багатьох демократичних держав світу, міжнародні конвенції та пакти. Враховувався історичний досвід кон­ституційного будівництва в Україні. До жовтня 1993 р. було опрацьо­вано чотири варіанти проекту Основного Закону, однак через полі­тичну кризу, Що охопила владні структур», конституційний процес загальмувався.

Після виборів Президента і нового складу Верховної Ради України почала діяти нова конституційна комісія, утворена за принципом представництва двох гілок влади.

У грудні 1994 р. Л. Кучма вще на розгляд парламеїпу проект консти­туційного Закону "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні". Проект містив конкретні пропозиції щодо розмежування законодавчої і виконавчої влади.

Верховна Рада повинна була віддати Президенту значну частину владних повноважень. 18 травня 1995 р. парламент після тривалих і болісних дискусій простою більшістю голосів прийняв Закон України "Про державну владу і місцеве самоврядування". Згідно з ним Пре­зидент став одноосібним главою уряду, склад якого він мав формува­ти сам, без узгоджень і затверджень Верховною Радою. Він мав очо­лити й систему місцевих органів державної виконавчої влади. Ідея про місцеву владу у вигляді рад депутатів не пройшла. Органами дер­жавної влади від обласного до районного рівня (а також у районах Києва й Севастополя) ставали держадміністрації, главами яких Пре­зидент повинен був призначити обраних народом голів відповідних рад. У компетенції місцевих р;ід залишилися обмежені повноважен­ня: затвердження міського бюджету і програм територіального роз­витку, заслуховування звітів голів адміністрацій. Всі інші повноважен­ня передав;ь\ись держадміністраціям. З прийняттям цього Закону Україна перетворилася з парламснтсько-ігрезидентської держави у президентсько-парламентську республіку-

Закон України "Про державну владу і місцеве самоврядування" було прийнято простою більшістю голосів. Щоб ввести його в дію, погрібна була конституційна більшість голосів, тобто дві третини. Іс­нуючий партійний склад парламенту робив це недосяжною справою. В умовах, що склалися, залишався тільки один варіант мирного роз­в'язання конфлікту: підписання на період до прийняття пової Кон­ституції конституційної угоди між Президентом і Верховною Радою в особі більшості її членів.

Враховуючи ситуацію, що склалася, Верховна Рада як єдиний за­конодавчий орган, з одного боку, та Президент як глава держави і ви­конавчої влади — з другого, тобто сторони, які одержали свої повно­важення безпосередньо від народу, уклали Конституційний договір "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України". Цей договір набрав чинності з моменту підпи­сання його Президентом та Головою Верховної Ради України 8 черв­ня 1995 р. У статті 61 договору йшлося, що він діє до прийняття но­вої Конституції. Щодо положень чинної Конституції України 1978 р., то, згідно з Конституційним договором, вони визнавалися чинними лише в частині, що узгоджувалася із зазначеним договором. Таким чином, Конституційний договір був основним правовим актом, який на той час мав забезпечити організацію й діяльність державного апа­рату України.

На термін дії Конституційного договору обмежувалися права Вер­ховної Ради та місцевих рад і розширювалися функції виконавчої вла­ди. Прийняття цього договору стимулювало конституційний процес. У лютому 1996 р. конституційна комісія передала проект Конститу­ції на розгляд парламеїпу. Проект розглядався майже три місяці.

Найгоетрішу дискусію викликали п'ять пунктів проекту: про роз­поділ повноважень між гілками влади, проблема власності, державна символіка, статус російської мови, статус Криму. В ситуації, що скла­лася, Рада національної безпеки і Рада регіонів рекомендували Прези­денту винести затвердження проекту Конституції на всеукраїнський референдум. Л. Кучма підписав відповідний указ. Загроза розпуску Верховної Ради змусила народних депутатів в ніч з 27 на 28 червня1996 р. прийняти Конституцію України.

Основний Закон складається з преамбули і п'ятнадцяти розділів; загальні засади; права, свободи та обов'язки людини і громадянина; вибори, референдум; Верховна Рада України; Президент України; Ка­бінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади; прокуратура; правосуддя; територіальний упрій України; Автономна Республіка Крим; місцеве самоврядування; Конституційний Суд України; вне­сення змін до Конституції України; прикінцеві положення; перехідні положення.

Прийняття Конституції України мало величезне історичне зна­чення, оскільки була підведена юридична база під державність укра­їнського народу. За оцінками вітчизняних та зарубіжних експертів, Основний Закон України належить до найдемократичніших у свічі

86. Основний зміст нової К-ції України.

Вона є надзвичайно важливим політико-правовим документом довгострокової дії, яким збагатилася наша держава; фундаментом не лише сучасних, але й майбутніх перетворень у нашому суспільстві, основою його консолідації. Одночасно хотілося б звернути увагу, що в ній містяться і окремі моральні орієнтири соціальної справедливості у нашому суспільстві і державі. Конституція закріплює в Україні основи державної політики б спрямовано перш за все на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Вона заклала серйозні підвалини для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, в якій людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Через зміст Конституції проводиться надзвичайно цінна і гуманна ідея проте, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність, а не навпаки. І це є головним її обов'язком. . Крім політичного значення, нова Конституція України має надзвичайно велику юридичну цінність як правовий акт. Перш за все - це Основний Закон нашої держави, який має найвищу юридичну силу. Всі закони та інші правові акти приймаються на її основі і повинні відповідати їй. А це означає, що Конституція є основним джерелом нашого законодавства розрахованим на тривалий період. З точки зору ознак Конституції України як правового документу її юридичними властивостями є те, що: 1. Конституція - це, насамперед, закон, тобто акт виключної ваги і значення; 2. Конституції властиве юридичне верховенство, найвища юридична сила у порівнянні з іншими правовими актами: ні один акт не може перевищувати Конституцію; 3. Конституція є основою правової системи України, її законодавство, поточне законодавство розвиває конституційні приписи, деталізує їх; 4. Конституції властивий особливий порядок її прийняття і зміни, тобто це закон що має підвищений ступінь стабільності; Конституції обумовлені її змістом, тією роллю, яку вона виконує в регулюванні суспільних відносин, задоволенні соціальних потреб. Конституція виступає як невід’ємний елемент всієї соціальної організації, як соціальне благо, ефективний регулятор і перетворювач суспільних відносин. Функції Закріплення в Конституції фундаменту суспільства, різноманітних форм власності, створює умови для реалізації економічної політики України, успішного функціонування її господарського механізму.

Структура Конституції України являє системно-структурну цілісність, що

складається з інститутів, які займають логічно обумовлене місце в її

системі залежно від функціонального навантаження. Таким в цілому і є наш

Основний Закон. У своїй структурі Конституція України, прийнята на п’ятій

сесії Верховної Ради України, складається з преамбули, з 15 розділів, які

об’єднують 161 статтю, в тому числі 2 статті Прикінцевих положень, та 14

пунктів перехідних положень.

Розділ I "Загальні положення " включає 20 статей (ст. 1-20).

Розділ II "Права, свободи та обов’язки людини і громадянина" складається із 48 статей (ст. 21-68).

Розділ III "Вибори. Референдум" включає 6 статей (ст. 69-74).

Розділ IV "Верховна Рада України (ст. 75-101)

Розділ V "Президент України" (ст. 2-112).

Розділ VI ”Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади”(ст. 113-120).

Розділ VII "Прокуратура" (ст. 121-123).

Розділ VIII "Правосуддя" (ст. 124-131).

Розділ IХ "Територіальний устрій України." (ст. 132,133).

Розділ Х "Автономна Республіка Крим" (ст. 134-139).

Розділ XI "Місцеве самоврядування" (ст. 140-146).

Розділ XII "Конституційний Суд України" (ст. 147-153).

Розділ XIII "Внесення змін до Конституції України " (ст. 154-159).

Розділ XIV "Прикінцеві положення" (ст. 160-161).

Розділ XV "Перехідні положення" (пп. 1-14).

Таким чином, структура Конституції - досить чітка, логічно зумовлена система взаємопов'язаних і взаємозумовлених структурних елементів.

В преамбулі Конституції України формулюються цілі, мета побудови держави, важливіші вихідні положення політико-правового характеру, зокрема:- положення про державно-політичне розуміння поняття “український народ”, за яким його визначають як єдність громадян України різних національностей, тобто всі особи, які належать до громадянства України, разом становлять український народ; - положення про те що дану Конституцію прийнято на основі здійснення українською нацією права на самовизначення; - Положення про те, що дану Конституцію прийнято для забезпечення прав і

свобод людини та гідних умов її життя;

Після преамбули перший розділ Основного Закону закріплює загальні засади конституційного ладу, як керівних начал, що визначають сутність Конституції в цілому, усіх її інститутів і кожної статті зокрема.

Україна дійсно вистраждала свою Конституцію, демократичну Конституцію незалежної держави .

Прийняття Конституції, яка увібрала в себе світовий досвід державотворення, зафіксувала основи міжнародного співробітництва, є першим і серйозним кроком на цьому шляху. Тому цілком зрозумілим є те, що

міжнародне співтовариство визнало важливість прийняття Основного Закону нашої держави.

Конституція України створила умови для практичної реалізації закладених у її тексті принципів. Оскільки останні є нормативно закріпленими, то вони як й інші норми Конституції, мають найвищу юридичну силу та є нормами прямої дії. Отже, можна звертатися до суду за захистом своїх прав, посилаючись безпосередньо на принципи конституційного права

25. Ліквід. пол.-адмін.с-ми. Ств. нац. державності. 1648-1654рр. Б.Хм. ств. удільне князівство з центром у Києві. Ф-іїї укр. д.:1. внутр. – забезпечення нормального функціонування сист., наведення порядку; 2. зовн.- захист нац. державності, недоторканість кордонів. Публ. влада скла. з 3 урядів6 генеральний,, полковий, сотинний. Вищий етап влади – Генеральний уряд. Формально діяла військова рада. Гетьман – монарх суверен.держави, вища суд. інстанція. Ген. старшина – поєднання ген. штабу, ояолювала окремі галузі управління. Після гетьмана стояв генеральний писар – ген. бунчужий. На місцях полкові і сотенні уряди. Полки ділилися на сотні (сотники і помічники) до 1683р. У великих містах – магістрати.Село – сільські отамани. З 1649р. Укр. мала право на 40 тис. армію. Особливість – виборність органів публ. влади, роль компільних органів.

29.Соц.-екон. і пол. становище укр. земель у скл. Росії. 17 жов. 1659р. – Переяславська рада підтвердила обрання на гетьманство Юрія. Гетьман втрачав право розпорядження військ. силами. В укр. містах перебували військ. рос. гарнізони (Умань). 1659р.- нові умови договору, доповнення до Березневих статі: 1. обмеж. укр. автономії; 2. росташув. рос. гарнізонів на терит. Рос. 3. контроль над гетьманом. 11 жов. 1965р. обмеж. автономії царським урядом, військом запорізьким – Брюховецьким, який вважав, що гетьман не потрібен, а Московський правитель хотів збільшити к-стьцарських військ на територ. Указ Петра 1 від 16 тр. 1722р. – було ств. І Малорос. колегію на чолі з Вільяміновим. Наказний гетьман – Полуботок Скоропатський. 1727р. після смерті Петра 1 козацька рада обрала гетьманом Миргородського полковника – Д.Апостола. Він скасува Малорос. колегію і прагнув відновити автономію. 1734р. ств. правління гетьманського уряду. 1738р. поділ на губернії. Отже, Укр. почала перетвор. у звичайну провінцію.

38. Джерела і основіні риси права Укр. після ліквідації укр. державності. Цариз намагається поширити на укр. землі загальнорос. законодавство. Для цього була використана кодифікація права, що розпочалась в Рось імперії на поч 19 ст. Загальне кервництво кодифікац. роботою здійснював М.Сперанський. Визначена програма роботи кодифікаційної комісії передбачала кодифікацію загальноімперсьго і місцевого права. Офіційним приводом для кодифікації місцевого права була необх. систематизації норм, що діяли в Укр. Рішення цієї проблеми було покладено на 3 кодифік. комісії. Перша - працювала над кодиф. основ права Рос. імперії в цілому; 2 – кодиф. у окремих місцевосцях; 3 – редагувала розроблені проекти кодексів. Цив. право. Головним джерелом був 10 томний звод законів Рос. імперії, а також частина перша «Сільського суд. уставу» 1839р. 10 том скл. з 4 книг. У першій книзі регламентув. норми сім. права, в 2,3 і 4 – норми цив. права. Книга друга містила норми права власності і володіння, та часково норми зобов язалбного права. В третій книзі спадкове право і зобов язальне. Крим. законод. Джерелами крим. права в Укр. були ІІІ Статут та норми магдеб. права, а з 1840 р. – Уложення про покарання крим. та виправні. Книга перша цієї книги була першим в іст. Росії кодексом крим. права, який скл. з заг. і особл. частини. Як джерело крим. права використ Сільський судовий устав. Адмін. законод. Ця галузь поч. формуватись лише в 2 пол. 19 ст. Центральне місце займало «Положення про заходидо охорони держ. порядку та гром. спокою» 1881р. Такі види адмін. стягнень, як штрафи, арешт, ув язнення в тюрьму або фортецю.

41. Сусп. лад Укр. в період утв. і розв. капіталізму. Після сел. реформи 1861р. дворянство Укр., як і все дворянство Рос., вступило у період кризи і розпаду.Неспроможність більшої частини дворянства перебуд. в нових екон. умовах привело до втрати ним на к. 19 ст. значної к-сті земель. Але це не є фактом занепаду дворянстава. За ним зберігаються у сі права і привілеї, якими вони користувалися до реформи. Отже. правове становище дворянства Укр. за винятком втарати ним влади над селянином не змінюється. Привілеї двор., вст. ще законод. Катер. 3, не втратили сили і на поч. 20 ст. За умови здійснення внутр. колонізації , швидко зростає населення степової зони Укр., за рахунок іімігр. з Росії, Сербії, Нім., Болгар. Відбулися зміни в структурі пром. Укр. – зростає вага добувної промис, посилено розвиваться металургія, машинобудувуння. Створюєтся матеріально відмінні один від одного прошарки буржуації. Весь клас бурж. з цього часу умовно под. на три прошарки – велика. середня та дрібна бурж. Првовідне місце в б. належало великій бурж., яку скл. перш за все промислова та банківська буржуазія. До сер. відносились умовно – бурж. інтелігенція (адвокати, лікарі, інженери) Дрібна бурж. (власники невел. підпр.) відступала на задній план. Бурж, як і дворянсиво займала привілейоване становище. Вона була екон. фундам. сусп. У другі пол. 19 ст. помітно набула сили русифікація укр. церкви. Заборонено проповіді укр.м., укр. вимову в богослужінні. Заборон. буд церкви в укр. стилі. Однак головна маса народу залиш. відданою своїй церкві та своїй вірі. Рефор. 2 пол. 19 ст. привели до якісних змін у місц. населенні. Значну його частину скл. буржуазія та робітники. Головне джерело утв. робітничих кадрів – зубожіле селянство. Головні засади сел. реформи були виклад. в царському маніфесті від 19 лют. 1861р. Селяни ставали особисто вільними, проте право алвсності на землю залишалось за поміщиками. На кріосних селян пошир. економ. права – вони могли купити нерухомість, займатися торгівлею і промислами тощо. Селяни могли подавати позови і відповідати в суді. Отже. реформа 1861 р. дала поштовх соц. диференціації селянства, ств. сільської буржуазії. В 19 ст. завершився процес розшарування укр. козацтва. Головна маса козацтва не отримала двор. прав і сворила окремий стан, який зайняв місце між дворянством і селянством. Козаки зберегли ряд привілеїв.

87. Утвердження незал. Укр. Після прийняття Акту прголош. незалежності Укр. і проведення всеукр. референдуму 1 гр. 1991р. Укр. твердо стала на самостійний державницький шлях. Але одна справа проголосити незал., а інша – втілити її в життя.Прогол. незал. вимагало ств. юрид. бази, здатне забезпеч. суверенне існування Укр. Визнання Укр. на міжн. арені. 24 сер. 1991р. позачергова сесія прийн. постанову «Про військові формування в Укр.», - всі війська, дислоковані на терит. респ., підпорядковувалися ВР. 6 гр. 1991р. прийнято Закон «Про Збройні сили». 4 лист. З»Про націон. гвардію».Укр. стала першою у світі безядерною державою, що ще передбачалось у Деклар. 8 жов. 1991р. – З»Про громад.» Постановою від 9 вер. 1991р. запроваджено обіг купонів багаторазового використ. Найбільше досягнення молодої демократії респ. є прийн. Конст. Чималі здобутки у сфері зовн. відносин. Укр. є рівноправним членом світової спільноти. Майже завершено процес реформ. держ механізму. Знані зміни відбулись в суд. і в ін. правох системі. Суть констит. реформи: внести певні зміни в Конст:1) змінити виборчу систему з пропорційною на мажоритарною (щоб знати кого ми обираємо, тобто списки кандидатів); 2) змінити вік народного депутата, бо 21 р. – не є достатнім для зайняття такої серйозної держ. посади.3) здійснити загальну кодифікацію права; 4)відповідність правовій системі Укр. до правової сист. Європи. 5) зрівняти народних депутатів у правах з народом – скасувати депут. недоторканність.