7. Визначення масштабу підприємства (установи, орг-ї) і факторів, які його зумовили.

Як відомо, до середини XX ст. організаційна структура промислових підприємств будувалася на принципах замкнутого циклу виготовлення кінцевого продукту — від надходження сировини до споживання продукту. Такі підприємства мали у своїй структурі повний набір допоміжних і обслуговуючих цехів, служб, виробництв: заготівельних, ремонтних, інструментальних, енергетичних, транспортних тощо. Зрозуміло, що в умовах недосконалого поділу праці, її кооперації, підприємства з такою структурою виробництва могли бути тільки великими і навіть гігантськими.

Малі підприємства мали завжди нижчу продуктивність праці у зв'язку з порівняно високою часткою ручних робіт, нижчою їх механізацією, автоматизацією, практичною неможливістю (економічно невигідно) впроваджувати передові форми організації праці тощо. В результаті малі підприємства порівняно з великими мали вигляд кустарних. Державна політика спрямовувалася на підтримку великого виробництва, підвищення рівня його концентрації.

Розукрупнення виробництва привело до появи невеликих за

Є численні сфери діяльності, де малі підприємства — необхідне доповнення до великих. Вони виконують невигідні для великих підприємств функції. Така найважливіша умова економічної ефективності великих підприємств, як їх спеціалізація, достатньо повно дотримується там, де малі підприємства є агентами великого виробництва. Більше того, раціональна організація великих підприємств, особливо спеціалізація, ускладнюється, якщо певна частина їхньої роботи не перекладається на малі підприємства.

Таким чином, малі підприємства з короткими термінами будівництва відіграють сьогодні незамінну роль у народному господарстві. Вивільняючи великі підприємства від невластивої їм функції виготовлення виробів або деталей дрібними партіями чи від безпосереднього обслуговування споживачів, вони сприяють спеціалізації великого виробництва.

Потрібно зазначити, що техніка малих підприємств інша, ніж великих, але це не означає, що вона застійна та архаїчна. Технічний і технологічний прогрес і тут змінив засоби виробництва.

Проте фондоозброєність праці на малих підприємствах значно нижча, ніж на великих, тобто для працевлаштування однакової кількості робітників на малих підприємствах потрібно менше капіталовкладень, ніж на великих. Зі збільшенням кількості малих підприємств в Україні можна вирішити таку складну соціальну проблему, як зменшення безробіття.

Отже, розвиток малого підприємства стає важливим елементом не тільки структурної перебудови виробничого апарату, а й підвищення рівня життя населення, його трудової активності.

Перспективи розвитку малих підприємств дуже великі. Зарубіжний досвід переконує, що в усіх розвинутих країнах малі підприємства давно оформилися в самостійні структурні підрозділи малого бізнесу; вони зайняті виготовленням продукції невеликих серій, сезонного попиту, виробляють компоненти для великих підприємств. Особливо відчутна роль малого бізнесу в галузі НТП.

Невеликі науково-пошукові фірми перетворилися на важливий фактор НТП. Так, у США всередині 80-х років на малий бізнес припадало 63 % усіх зайнятих, 45 % сукупних активів, 34,9 % чистого доходу. Лише в промисловості тут функціонує близько 2 млн малих підприємств. В обробній промисловості Японії діє 6,5 млн невеликих підприємств, на яких працює близько 40 млн осіб, або понад 80 % загальної чисельності зайнятих. У країнах ЄС на малих підприємствах працює приблизно половина самодіяльного населення.

Усе це свідчить про те, що малий бізнес у ринковій економіці — провідний сектор, який визначає темпи економічного зростання, структуру і якість валового національного продукту. Але справа не тільки в кількісних показниках — цей фактор, по суті, є типово ринковим і становить основу сучасної ринкової інфраструктури. Основні переваги, характерні риси, властиві малому бізнесу, такі:

— можливість більш гнучких й оперативних рішень. Порівняно з великими корпораціями в малому бізнесі спрощена структура прийняття управлінських рішень, що дає можливість швидко й гнучко реагувати на кон'юнктурні зміни, у тому числі шляхом маневру капіталів за переключення з одного виду діяльності на інший;

— орієнтація виробників переважно на регіональний ринок. Малий бізнес ідеально пристосований для вивчення побажань, переваг, звичаїв, звичок та інших характеристик місцевого ринку;

— підтримка зайнятості та створення нових робочих місць (ця проблема надзвичайно актуальна для нашої країни);

— використання допоміжних функцій стосовно великих виробників. Великі фірми децентралізують виробничий процес, передаючи його фази малим підприємствам на основі субкооператорів;

— невеликий первісний обсяг інвестицій. У малих підприємствах менші строки будівництва, невеликі розміри, їм швидше й дешевше переозброюватися, впроваджувати нову технологію й автоматизацію виробництва, досягти оптимального сполучення машинної й ручної праці;

— економічна ефективність;

— інноваційний характер малих підприємств. Як уже зазначалося, малий бізнес відіграє виняткову роль у розгортанні науково-технічної революції.

Дрібний бізнес відіграє важливу роль в економіці країни:

— забезпечує необхідну мобільність в умовах ринку, сприяє глибокій спеціалізації та кооперації, без яких немислима його висока ефективність;

— здатний не тільки заповнювати ніші, що утворюються у споживчій сфері, а й порівняно швидко окуповуватися;

— здатний створювати атмосферу конкуренції;

—- створює те середовище й дух підприємництва, без яких ринкова економіка неможлива.

Малі підприємства відіграють значну роль у технологічних нововведеннях. Відношення нововведень до витрат на наукові дослідження й розробки малих підприємств у 3—4 рази вище, ніж у великих.

Отже, малі підприємства істотно впливають на структуру ринку й розширення ринкових відносин насамперед у результаті зміни кількості суб'єктів ринку, підвищення кваліфікації та ступеня залучення все ширших верств населення до системи підприємництва й ділового адміністрування.

Економічна суть масштабу підприємства

Найважливіша мета сучасного етапу розвитку торгівлі - створення сприятливих умов для ефективної діяльності торгових підприємств. Досягнення цієї мети припускає, з одного боку, вдосконалення законодавчого, фінансового, податкового середовища, в якому функціонують торгове підприємство(ТП), а з іншої - вимагає серйозного поліпшення роботи самих підприємств в умовах ринкових стосунків. Нестабільність вимагає від підприємств високої міри адаптивності. Частенько на зміну умов діяльності підприємство вимушене реагувати зміною свого масштабу.

Термін "масштаб"(йому. Mа.Bstab) в економічному значенні в Малому економічному словнику трактується як "розмах, значення, охоплення, розміри" чого-небудь. При цьому "масштаб" і "розмір" розглядаються як слова синоніми. Так, В.Даль в "Тлумачному словнику російської мови" визначає "масштаб" як "мірило, мірник", а "розмір" - як "міра".

У вітчизняній і зарубіжній економічній літературі різними авторами пропонувалися такі варіанти розкриття поняття розміру підприємства(організації), як, "масштабність операцій"(the scаles of operations) або "межі організації(організаційної структури) і її відповідальності(завдань) " (the scope of an оrganization and its responsibilities"). Найчастіше економісти визначають масштаб підприємства як об'єм його діяльності. Ш.Майталь трактує масштаб фірми, як "об'єм продажів". На нашу думку, слід розрізняти поняття "Масштаб діяльності" і "масштаб підприємства". Показники масштабу підприємства багато в чому визначають масштаб діяльності підприємства і навпаки. Під масштабом діяльності слід розуміти розміри підприємства, виміряні об'ємом випуску або реалізації продукції або ж частку підприємства на товарному ринку. Термін "масштаб підприємства" має ширше значення, оскільки має на увазі не лише показники діяльності, але і його майновий стан, його активи. Таким чином, масштаб підприємства характеризується об'ємом діяльності підприємства, часток завойованого ним ринку, капіталом або використовуваними ресурсами.