60. Предмет економічної теорії та еволюція підходів до його визначення.

Предмет – це коло явищ та процесів, що є об’єктом дослідження науки

Предмет економічної теорії є складним та багатогранним, як і економічна життєдіяльність людини. Обєктом наукового дослідження економічної теорії виступає сукупність явищ, яка охоплюється дослідженням. (Єщенко).

Предмет – це мета наукових досліджень, те, що наука ставить у центр своєї системи.(Єщенко)

Предмет економічної теорії – закони, які визначає та вивчає наука, сукупність відносин.

Еволюція уявлень про предмет ЕТ відображена в концепціях представників наукових шкіл меркантилістів, фізіократів, класиків, марксистів, марджиналістів, в сучасних наукових концепціях.

Давньогрецькі та давньоримські мислителі визначали предмет ЕТ як вчення про закони ведення домашнього господарства. Меркантилісти, фізіократи, класики – наука про нагромадження, створення, примноження, розподіл багатства нації.

Марксисти: предмет – наука про виробничі відносини і закони, що управляють виробництвом.

А. Маршал – некласична економічна школа, наголошує на тому, що предмет дослідження: сфера індивідуальних і суспільних дій людей, що пов'язаних із створенням та використанням матеріальних основ добробуту.

П. Самуельсон – неокласична школа – предмет: дії людей в процесі вибору обмежених ресурсів для виробництва різних товарів.

Е. Долан – діяльність людей за умов рідкісності ресурсів.

Макконел Дрю предмет: ефективне використання обмежених виробничих ресурсів та управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб.

61. Прибуток. Основні напрями використання прибутку.

У реальній дійсності прибуток — кінцева мета і рушійний мотив ринкової економіки, головний стимул і основний показник ефективності функціонування будь-якого підприємства (фірми). Одночасно можна стверджувати, що прибуток — зворотний бік витрат виробництва.

На практиці прибуток розраховується як залишок після вирахування витрат виробництва з обсягу продажів. Інакше кажучи, це різниця між доходом від реалізації продукції та сукуп-ними витратами на її виробництво і реалізацію. Наприклад, продано товарів на 1000 грош. од., витрати на їх виробництво і реалізацію становили 800 грош. од. За таких умов, на перший погляд, ніби зрозуміло, що прибуток становить 200 грош. од. Але це не зовсім так, оскільки невідомий механізм формуван-ня даного прибутку. Це по-перше. По-друге, постає питання, як до початку будь-якої форми підприємницької діяльності визначити розмір (чи процент) прибутку та знайти, де ховається його джерело.

В економічній теорії, у т. ч. й політекономії, немає єдиної відповіді на ці запитання. В одних авторів під поняттям «прибуток» поєднані всі форми доходів на ресурси: підприємницький дохід (у т. ч. проценти на капітал); рента — дохід від використання землі (природних ресурсів); заробітна плата — дохід на працю (використання робочої сили).

Теорії та види прибутку

Як результат функціонування капіталу розглядав прибуток А. Сміт. Д. Рікардо нерозривно пов’язував його із заробітною платою, стверджуючи, що її зростання призводить до зменшення прибутку і, навпаки, прибуток зростає, коли зарплата знижується. У марксистській теорії прибуток — це перетворена форма додаткової вартості (поряд з процентом, рентою), яка створена лише найманою працею. Й. Шумпетер вважав, що прибуток — це дохід підприємців-новаторів, який з часом зникає під впливом конкуренції. До речі, К. Маркс у такому механізмі доходів вбачав джерело додаткового прибутку. У західній літературі при поясненні прибутку, окрім теорії трьох факторів виробництва Ж.-Б. Сея, нині поширена концепція, яка вбачає в прибутку плату, що несе суспільство за ризик підприємницької діяльності відповідних господарюючих суб’єктів.

Порівнюючи згадані підходи найправомірніше розглядати сутність і соціально-економічну природу прибутку як перетворену форму чистого доходу. Адже прибуток характеризує чистий дохід у тому вигляді, в якому такий дохід виступає на поверхні економічних явищ за умов економічної відокремленості господарюючого суб’єкта, в т. ч. виробника. Чистий дохід (абстрактно) — це виражена у грошовій формі вартість додаткового продукту, який становить основну частку даного доходу. Його джерелами є, у трактуванні марксистів, додаткова і частково необхідна праця, а згідно з економікс — ще й інші фактори виробництва.

Виокремлюють кілька видів прибутку. Основні з них: балансовий (бухгалтерський) та чистий прибуток. Балансовий (бухгалтерський, або обліковий) прибуток обчислюють як різницю між валовою виручкою від реалізованої продукції та витратами на її виробництво і реалізацію. Чистий прибуток — це частка балансового (загального) прибутку підприємства, що залишилась в його розпорядженні після сплати податків, рентних та інших платежів до бюджету, а також процентів за кредити.

У навчальній літературі також виділяють категорію «економічний прибуток» як різницю між загальною виручкою підприєм-ства і всіма витратами (явними, неявними, включаючи й нормальний прибуток підприємця). Таким чином, економічний прибуток — це дохід, отриманий понад нормальний прибуток. Під останнім розуміється мінімальний дохід підприємця, який необхідний для залучення й утримання відповідного ресурсу в даному виробничому процесі. Так, до нормального прибутку належать: процент на власний капітал, орендна плата, яку можна було б отримати, доходи від продажу власних послуг праці та ін.

Існування двох підходів до визначення витрат фірми (бухгалтерського та економічного) зумовлює застосування двох підходів до аналізу прибутку

Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між валовим доходом (виручкою від реалізації продукції) та бухгалтерськими (зовнішніми) витратами виробництва.

Економічний прибуток визначається як різниця між валовим доходом та економічними (зовнішніми і внутрішніми, з урахуванням нормального прибутку) витратами виробництва.

Нормальний прибуток — звичайний для галузі дохід від економічних ресурсів; мінімальний дохід, який стимулює підприємця продовжувати справу, залишаючись у певній сфері бізнесу. Оскільки нормальний прибуток є винагородою за виконання підприємницьких функцій, він входить до складу внутрішніх витрат фірми.

Кінцевий фінансовий результат, який найбільше цікавить підприємця називається чистим прибутком. Чистий прибуток — прибуток, який залишається у розпорядженні підприємця після розрахунків з бюджетом за податковими та обов'язковими платіжними зобов'язаннями.

Економічний прибуток — це надлишок від нормального прибутку, що є результатом ініціативи підприємця, його вміння знайти найкраще застосування і комбінацію економічних ресурсів, здійснити нововведення, ризикнути.

При його розрахунку можливі такі ситуації:

— економічний прибуток є від'ємною величиною, що свідчить про необхідність пошуку вигідніших шляхів застосування наявних ресурсів;

— економічний прибуток є нульовим — це означає, що підприємець отримує нормальний прибуток і альтернативне застосування вкладених засобів не збільшить його дохід;

- економічний прибуток є додатною величиною, що засвідчує ефективне використання ресурсів.

Соціально-економічна сутність прибутку найповніше виявляється в його функціях. До функцій прибутку належать:

— облікова, індикативна, що характеризує прибуток як найважливіший показник, критерій ефективності господарської діяльності фірми; —розподільча, що характеризує прибуток як основне фінансове джерело розвитку фірм і суспільства в цілому; — стимулююча, що визначає прибуток як потужний мотивуючий чинник, генератор економічного розвитку, здійснення інвестицій та нововведень.

Економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється в таких рисах:

— прибуток є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької діяльності; — прагнення отримати прибуток сприяє ефективному розподілу та використанню ресурсів, упровадженню досягнень науково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якостіпродукції та її споживчих властивостей; — прибуток є джерелом розширення суспільного виробництва, примноження національного багатства та задоволення потреб суспільства, що зростають.

62. Ринок праці і його особливості в Україні.

Ринок праці і його особливості в Україні.

Ринок праці – це сфера економіки, в якій відбувається купівля-продаж праці або робочої сили. Як і будь-який ринок ринок праці має суб’єктів і об’єктів. До суб’єктів відносять: продавець праці (працездатне населення або одна особа, яка згодна продавати свою працю за певною ціною) і покупець (це завжди підприємець (роботодавець), який виражає попит на працю. Попит на працю – це попит на певну кількість певної якості робочу силу для здійснення економічної діяльності. Попит обумовлюється певними детермінантами (чинники, які впливають на предмет):1) ціньові детермінанти;2) рівень технічної оснащеності виробництва (обернена залежність);3) рівень ділової активності (зростаюча ділова активність спонукає до зростання попиту на працю);4) інтенсивність інвестиційного процесу.

Пропозиція праці – це така кількість працездатного населення, яка пропонує свою працю (робочу силу) на продаж. Так само, як і попит має детермінанти:ціновий;неціновий:демографічна ситуація, що обумовлює кількість працездатного населення;рівень безробіття (пряма залежність між безробіттям і пропозицією).

Об’єктом купівлі-продажу є праця або робоча сила. Робоча сила – це сукупність розумових і фізичних здібностей людини до праці. Праця – це доцільна діяльність людей, спрямована на задоволення їх життєвих потреб. Об’єкт ринку праці має певні відмінності від будь-якого іншого об’єкту на ринках:товар має властивость: споживча вартість – це здатність праці задовольняти потреби роботодавця; інтелектуальний капітал.

Робоча сила має найнижчу вартість, і не може існувати без мінімальної межі вартості. Людина завжди має отримувати мінімум – соціальні допомоги від де-ви тощо.

Особливості ринку праці:ринок праці є найбільш недосконалим з усіх видів ринку;специфічність товару – робоча сила;найвищий рівень регулювання ринку з боку держави: обов’язково щорічно приймається норма про мінімальний рівень заробітної плати; законодавчо обумовлено, що не будь-яка особа може бути суб’єктом ринку праці;соціальна угода: де-ва, роботодавець і працівник.

Зауважимо, що існують близькi за значенням поняття «ринок працi», «ринок робочої сили», «ринок трудових ресурсiв», «ринок зайнятості».

Існує думка, що поняття «ринок працi» та «ринок робочої сили» вiдрiзняються одне вiд одного тому, що робоча сила являє собою потенцiйну здатнiсть до працi, а праця — функцiонуючу здатнiсть. Відповідно до цієї думки поняття «ринок робочої сили» дещо ширше, тому що воно охоплює вiдносини не тiльки щодо зайнятих, а й щодо незайнятих членiв суспiльства, якi активно шукають роботу, тобто охоплює зайнятих і безробiтних. Поняття «ринок трудових ресурсів» уявляється ще більш широким, тому що характеризує трудові ресурси суспільства. Отже, згідно з цією думкою, ринок робочої сили розширює горизонти соцiально-трудових вiдносин до масштабiв економiчно активного населення i в вузькому ро­зумiннi поняття «ринок робочої сили» можна використовувати для характеристики вiдносин стосовно безробiтних (Программа изучения дисциплины «Рынок труда и занятость» / Сост. А. В. Калина — К.: МАУП, 1996. — С. 3).

За іншою думкою, економiчно прийнятним і рiвнозначним слiд вважати використання двох термiнiв — ринок робочої сили та ринок працi, оскiльки вони тiсно поєднанi, взаємно доповню-ються, переходячи в процесi ринкових вiдносин з одного в інший (Купалова Г. I. Соцiально-економiчна сутнiсть форми та функцiї ринку робочої сили // Зайнятiсть та ринок працi. — Вип. 2. — 1994. — С. 12 — 19).

Цiкавою, на наш погляд, є думка про те, що в сучаснiй ринковiй економiцi вже замало говорити про ринок працi лише як про ринок живої працi [31]. Згідно з цією думкою, існують вагомi докази включення до ринку працi також i ринку робочих мiсць, тому що реально i постiйно iснують попит на них та їхня пропозицiя. Такий висновок можна зробити на підставi мiркування про те, що господарство пiдприємця, який водночас є i роботодавцем, об’єднує працю багатьох працiвникiв так, що кожен з них закрiплюється за певним робочим мiсцем, а всi робочi мiсця пов’язані мiж собою технологiєю та внутрiшньофiрмовою кооперацiєю. Тому пiдприємець, купуючи робочу силу, водночас пропонує працiвникові трудитися на певному робочому мiсцi. У свою чергу, i працiвник, продаючи свою робочу силу, створює попит на певне робоче мiсце. Отже, угода купiвлi-продажу робочої сили вiдбудеться лише тодi, коли робоче мiсце вiдповiдає вимогам працiвника, i навпаки. Усе це означає, що найманий працiвник і роботодавець-пiдприємець однаковою мiрою виступають на ринку працi як власники: працiвник як власник товару «робоча сила», а роботодавець-пiдприємець як власник свого господарства i всiх робочих мiсць в цьому господарствi, а також тих грошей, якi вiн сплачує працiвниковi. Отже, згідно з цiєю думкою, ринок працi охоплює ринок робочої сили та ринок робочих мiсць.

Об'єктами ринку праці виступають товар, попит і пропозиція.

Що стосується товару, то частіше за все передбачається, що ним є робоча сила, що визначається як сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які вживаються на виробництво товарів і послуг. Це специфічний товар, який:

а) не відчужується від його власника найманого працівника в процесі купівлі-продажу;

б) є живим, одушевленим товаром, а купівля його використання підприємцем в течії якогось часу отримала назву найма;

в) зумовлює продовження відносин роботодавця і найманого працівника аж до його звільнення;

г) має ту особливість, що носієм його є людина з всіма його правами в суспільстві;

д) грає вирішальну роль в створенні прибутків суспільства;

е) не можна покласти на зберігання, як це можна зробити з іншим товаром;

ж) не приносить прибутку, якщо його не продати, і крім того, вимагає все нових життєвих благ для його підтримки і ін.

Розглянемо тепер другий об'єкт ринку праці попит на робочу силу. Виділяють індивідуальний і сукупний попит.

Індивідуальний попит це попит окремого роботодавця. Він залежить від:

попиту на продукцію фірми;

стану виробництва;

якості робочої сили.

Рішення про пропозицію своєї робочої сили приймають самі працівники. Важливу роль в цьому грають: схильність до професії; престиж праці і фірми-роботодавця; можливість реалізувати творчі здібності; культурні або релігійні інтереси і т.п.

Основним матеріальним стимулом виступає заробітна плата: чим вище її рівень для окремих працівників, тим більше працівників пропонують свій труд і тим більше вони бажають працювати.

Пропозиція робочої сили формується під впливом ряду різноманітних чинників:

приріст величини трудових ресурсів;

співвідношення зайнятого і незайнятого населення;

особливості пенсійного законодавства;

культура і релігія і ін.

Основними суб'єктами ринку праці є найманий працівник, як власник, носій і продавець своєї робочої сили, і роботодавець-покупець даного товару.

Важливими умовами здійснення процесу купівлі-продажу товару робоча сила є:

юридична свобода працівника по своєму розсуду розпоряджаються своїми здібностями робочої сили;

відсутність можливостей господарювання свого як джерела отримання всіх потрібних для життя коштів або відсутність інших умов існування;

наявність на ринку праці покупця, що пред'являє попит на робочу силу певної кваліфікації і професійного профілю.