Висновки

На відміну від XIX ст., коли еволюціоністи Тайлор, Фрейзер говорили про лінійний розвиток людства, сьогодні прийнято спиралевидний синусоїдний розвиток культури.

Також механізм саморозвитку культури можна пояснити за допомогою концепції М. С. Кагана, який вирішальним поняттям в цьому процесі вважав діяльність людини. Головною характеристикою людської діяльності, що принципово важлива для усвідомлення специфіки культури, є те, що людина спочатку визначає мету, а потім чинить певні акти. У процесі пізнання навколишнього світу й самого себе людина створює артефакти (будь-які досягнення людства) - це діяльність опредмечування, при якій ідеї втілюються в конкретних речах або явищах. Наступною стадією є предметне буття культури (об'єктивне існування артефактів), за цим - діяльність розпредмечування (нове покоління людей переосмислює досягнення пращурів, частково переймає їх досвід). Після цього артефакти змінюють людину, що виступає вже й як співучасник творчості культури.

Культура є підсистемою буття («система природа-людина-культура»). Складність цієї системи полягає в тому, що людина поєднує в собі і природні характеристики, і творчу діяльність. Людина не має своєї біологічної ніші й виживає тільки за рахунок культури. При тому, що людина живе по законах природи, культура не передається генетичним шляхом, кожне нове покоління людей має заново засвоювати цінності минулих.

Найпоширеніший тип періодизації — лінійна періодизація, під якою розуміють розчленування історико-культурного розвитку на відрізки, коли кожний наступний відрізок безпосередньо виростає з попереднього і має рівне з ним історичне значення. Світова культура поділяється на такі усталені хронологічні відрізки: культуру первісного суспільства (до 4 тис. років до н. е.), культуру Стародавнього світу (4 тис. до н. е - 5 ст. н. е.), культуру Середньовіччя (5-14 ст.,); культуру Відродження, або Ренесансу (14—16 ст.); культуру Нового часу (кінець 16—19 ст.), що розпадається на три епохи Реформації (початок 17 ст.), Просвітництва (17—18 ст.) та культуру 19 століття; культуру Новітнього часу (1914 - по сьогоднішній день).

Взаємний зв'язок культури й суспільства підкреслювали етнографи, культурологи, психоаналітики. Так, Едвард Тайлор визначав культуру як комплекс, що включає знання, вірування, мистецтво, закони, мораль, звичаї й інші здібності й звички, які людина здобула як член суспільства. Хос Ортега-і-Гассет писав, що культура - це біологічні потенції, яким ми надаємо соціальний напрям. К. Г. Юнг визначав культуру як форми поведінки, звичні для групи, спільноти людей, соціуму, що має матеріальні й нематеріальні риси.

Список використаних джерел

1. Закович M.M. Культурологія: українська та зарубіжна культура: [навч. посіб.] / – К.: Знання, 2007. – 567 c.

2.                 Дмитренко М.К. Українська фольклористика: акценти сьогодення / М.К. Дмитренко. – К.: Видавництво “Сталь”, 2008. – 236 с.

3.                 Дрожжина С.В. Культурна політика сучасної полікультурної України: соціально-філософський та правовий аспекти / Світлана Володимирівна Дрожжина. – Донецьк: ДонДУЕТ, 2005. – 198 с.

4.                 Культура чи імітація культури?: Матеріали парламент. слухань на тему: “Культурна політика в Україні: пріоритети, принципи та шляхи реалізації” у Верховній Раді України, 20 квітня 2005 року / Верховна Рада України. Комітет з питань культури і духовності. – К.: Парламентське вид-во, 2005. – 160 с.

5.                 Культурна політика: методологічні, правові, економічні проблеми: [зб. наук. праць] / Ред. О.А. Гриценко; Український центр культурних досліджень; Інститут культурної політики. – К., 1995. – 64 с.

6.                 Культурологія: українська та зарубіжна культура: [навч. посіб.] / M.M. Закович. – К.: Знання, 2007. – 567 c.

7.                 Нікітін В., Кузьменко М., Кузьменко О. Культурна політика в Україні: гуманіт. безпека, мова, освіта / В. Нікітін, М. Кузьменко, О. Кузьменко; Міжнародний центр перспективних досліджень. – К.: Оптима, 2007. – 88 с.

8.                 Українська та зарубіжна культура: [навч. посіб.] / М.М. Закович, І.А. Зязюн, О.М. Семашко та ін. – К.: Знання, КОО, 2000. – 611 с.

9.                 Шейко В. М., Богуцький Ю. П. Формування основ культурології в добу цивілізаційної глобалізації (друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.): [монографія] / – К.: Ґенеза, 2005. – 592 с.

10. Електроне посилання матеріалу http://creativecities.org.ua/uk/creative-industries/texts/?newsid=21