Семінарське заняття 4

Тема 4. Українська культурна ідентичність періоду модерну

Питання для усного опитування та дискусії

1. Образ України у творах романтиків XIX ст.

2. Формування українського культурного простору в умовах Австро-Угорської та Російської імперій.

3. Національно-визвольна боротьба початку ХХ ст.

4. Українська культура в контексті «радянської багатонаціональної культури»

Аудиторна письмова робота

Виконання студентами тестових завдань з питань теми заняття. Методичні вказівки

Ключовими термінами, на розумінні яких базується засвоєння навчального матеріалу теми, є: мантики, культурний простір, багатонаціональна культура, неоготика, неоренесанс, неокласицизм, жанр, романтизм, світогляд, визвольний рух, революція, чинний націоналізм чи націоналізм діла, емігрант, демократія.

Метою глибокого засвоєння навчального матеріалу при самостійному вивченні теми студенту варто особливу увагу зосередити на таких аспектах: романтична традиція продовжується в українській літературі другої половини ХІХІ ст. Події далекого минулого зображаються у творах Є. Грушкевича, І. Грабовича, “Захарі Беркуті” І. Франка, “Запорожцях” І. Нечуя-Левицького, “Олесі” Б. Грінченка.

В образотворчому мистецтві український романтизм найпослідовніше проявився у портретному живописі, у народних картинах “Козак Мамай”, “Козак-бандурист” з їх настроєм елегійного суму. Картини В. Тропініна і В. Бутовича зобразили просту людину, побут України змалювали К. Павлов, Штернберг. У живописі і графічній творчості Т. Шевченка поєдналися елементи класицизму, реалізму й романтизму, особливо в альбомі офортів “Живописна Україна” (“У Києві”, “Видубицький монастир”, “Дари в Чигирині”).

В музиці романтизму особливого значення набуває жанр пісні. У перші десятиліття ХІХ ст. відбувалося становлення романтичної народної пісні-романсу авторського походження з переважанням любовно-ліричної тематики, мотивів зради, розлуки, поетизація туги і смутку (“Ой і зрада, карі очі, зрада”, “Сидить голуб на березі”, “Сонце низенько”), пісні-романси з опер Котляревського “Наталка Полтавка”, “Москаль-чарівник”, Г. Квітки-Основ’яненка “Хусточко ж моя шовковая” зі “Сватання на Гончарівці”, п’єс С Писаревського (“Де ти бродиш, моя доле”). В інструментальній музиці романтичний стиль проявляє себе у більшій емоційній чуттєвості, індивідуалізації мелодизму, народній образності, що проростає фольклорними елементами і інтонаціями пісні-романсу. Це фортепіанні твори О. Лизогуба – романтичні мініатюри – ноктюрни, мазурка, а також варіації “Ой не ходи, Грицю”, твори Й. Витвицького , зокрема його варіації “Україна”, мініатюри для фортепіано знаменитого вченого Михайла Маркевича (наприклад, обробка “Ой чия ти, серденько”), “Полонез” А. Данилевського. Найвидатнішим скрипалем доби був Гаврило Рачинський ( варіації “Віють вітри”, “Ой кряче, кряче молоденький ворон”, полонези, вальси з романтичними рисами). Ілля Лизогуб (брат Олександра) створив ранньоромантичну віолончельну сонату. Романтичні риси виявили себе в ліричному тематизмі симфонії невідомого автора 1809 р., в “Симфоніях” М. Вербицького.

В українській музиці ХІХ ст. романтизм був провідним стилем, який набув найяскравішого вияву й нової якості у творчості М, Лисенка. Загальнокультурні тенденції національного відродження кінця ХУІІІ і впродовж майже цілого ХІХ ст. пов’язані з притаманним романтизмові розвитком національної літературної мови, втіленням народної образності, використанням народно-пісенних джерел, увиразненням національної специфіки у всіх ділянках і жанрах літератури і мистецтва.

Виникнення й розвиток романтизму зумовлений як суспільно-історичними чинниками, так і еволюцією художнього мислення та образної системи. Світ постав перед романтиками в динаміці у безперервному русі та боротьбі суперечностей. Світогляд романтизму, вважаючи людину втіленням духовного начала, створив образ митця, який ставав пророком, а його поезія – божим одкровенням. Романтики надавали пріоритету інтуїції та почуттям над розумом, в них укріпилося нове розуміння мистецтва, відмінне від класичного принципу “наслідування природи”. Вони висунули концепцію мистецтва як сфери, що не відображає природу, а творить поруч з нею і в згоді з нею, підпорядковуючись тим же універсальним законам життя.

Головною метою організації визвольного руху було продовження збройної боротьби за встановлення незалежної соборної України на українських етнічних землях. Рух був прямим наслідком втрати державності на початку 1920-х років (див.Українська революція 1917—1921).

Ідеологія руху еволюціонувала впродовж усіх років його існування. У питаннях майбутнього політичного та соціально-економічного ладу незалежної України існували розбіжності, бо рух об'єднував представників великого спектру партій — від соціалістичних до консервативних.