Персоналії

Каганович Лазарь Моісейович (1893-1986) – радянський партійний і державний діяч. З 1907 р. працював шевцем на взуттєвих підприємствах у Києві. З 1911 р., ставши членом РСДРП(б), брав активну участь у більшовицькому русі, входив до складу керівних органів більшовицьких організацій у Катеринославі (тепер Дніпропетровськ), Мелітополі, Юзівці (тепер Донецьк). 1917–1918 рр. – очолював Поліський (Гомельський) комітет більшовицької партії. 1918–1922 рр. – партійний функціонер у Нижньому Новгороді та Воронежі (Росія), Туркестані. 1922–1925 рр. – завідуючий відділом ЦК РКП(б), секретар ЦК РКП(б). 1925–1928 рр. – будучи генеральним секретарем ЦК КП(б)У, став запеклим противником українізації. Виступав проти політичної лінії українських націонал-комуністів О.Шумського і М.Хвильового, часто конфліктував з головою РНК України В.Чубарем. У березні 1927 р. звинуватив у «націоналістичному ухилі» О.Шумського і керівника Закордонного бюро допомоги КПЗУ К.Саврича (Максимовича). Політикою переслідування націонал-комунізму в Україні (резолюція Пленуму ЦК КП(б)У про «націоналістичних зрадників», березень 1928 р.) довів до розколу Комуністичну Партію Західної України, добився арешту, а згодом, і знищення її провідних членів — Й.Крілика (Васильківа), М.Косара (Заячківського), К.Саврича (Максимовича), Г.Іваненка (Барабу), Р.Кузьму (Турянського) та ін. 1928 р. – призначений секретарем ЦК ВКП(б), з 1933 р. очолював сільськогосподарський відділ ЦК ВКП(б). Був одним з найближчих прибічників Й.Сталіна. Беззастережно підтримував ідею Сталіна про суцільну колективізацію, наполегливо добивався її реалізації шляхом застосування репресивних заходів щодо селянства, в першу чергу українського. 6 липня 1932 р. на конференції КП(б)У разом з В.Молотовим звинуватив керівників КП(б)У у провалі колективізації і виступив проти пропозиції українських комуністів зменшити норми хлібозаготівель в Україні, значно завищені плани яких стали однією з головних причин голоду 1932–1933 років. 1935 –1945 рр. – керував роботою наркоматів СРСР з важкої і нафтової промисловості, шляхів сполучення З серпня 1938 р. – заступник голови Раднаркому СРСР. У березні 1947 р. знову був призначений першим секретарем ЦК КП(б)У. Продовжував традиційну для більшовиків політику репресій проти української інтелігенції, звинувативши її в «українському буржуазному націоналізмі», провів широку чистку серед українських національних кадрів. У грудні 1947 р. відкликаний до Москви. Після смерті Й.Сталіна очолював ряд міністерств, був першим заступником голови Ради Міністрів СРСР. 1957 – разом з В.Молотовим, Г.Маленковим, Д.Шепіловим та ін. створив опозиційну тодішньому партійному курсу групу, яка зробила спробу змістити з посади першого секретаря ЦК КПРС М.Хрущова. У червні 1957 р. на Пленумі ЦК всіх членів групи (зокрема, і Кагановича) було усунено від керівних державних і партійних посад. 1962 р. – виключений із КПРС, після чого реальної участі у політичному житті не брав.

Мануї́льський Дмитро́ Захарович (партійні псевдоніми — «Мефодій», «Фома», «Іван Безграмотний»; 1883–1959) – радянський партійний і державний діяч, академік АН УРСР з 1945 р. Міністр закордонних справ УРСР (1944-53). 3 1903 р. навчався в Петербурзькому університеті. В цьому ж році став членом РСДРП. У 1905–1906 рр. займався агітаційно-пропагандистською діяльністю в Петербурзі. В 1906 р. за участь у Кронштадтському повстанні матросів заарештований і засуджений до 5-річного заслання в Якутію. Втік з Вологодської тюрми до Києва. З 1907 р. – член Київського комітету РСДРП. Восени 1907 р. емігрував у Париж. У 1911 р. закінчив юридичний факультет Сорбонського університету. В 1912–1913 рр. нелегально перебував у Петербурзі і Москві, згодом знову емігрував закордон. У травні 1917 р. повернувся у Росію. Після жовтневого більшовицького перевороту 1917 р. Мануїльський – член колегії Наркомату продовольства РСФРР. З травня 1918 р. – заступник голови більшовицької делегації на мирних переговорах з Україною. 12 червня 1918 р. Мануїльський разом з Християном Раковським підписав умови прелімінарного миру з Українською Державою. В 1918 р. висланий ЦК РКП(б) для організації більшовицького руху в Україні. Деякий час був близький до фракції так званих федералістів КП(б)У. В 1928–1943 рр. – секретар виконкому Комінтерну, голова делегації ВКП(б)У в Комінтерні, один з провідників сталінської політики терору в апараті Комінтерну та закордонних компартіях. У липні 1944 р. призначений заступником голови Раднаркому УРСР і народним комісаром закордонних справ УРСР. У квітні 1945 р. очолював українську делегацію на міжнародну конференцію у Сан-Франциско, що оформила створення ООН, та на Паризькій мирній конференції 1946 р. Брав участь у роботі перших сесій Генеральної асамблеї ООН, на яких виступав з промовами, спрямованими проти діяльності української еміграції. В 1945–1946 рр. Мануїльський, виступивши, ініціатором, ідеологом і керівником нової кампанії боротьби проти «українського буржуазного націоналізму», розгорнув широкомасштабну акцію по переслідуванню й цькуванню української інтелігенції, зокрема, найвідоміших тогочасних істориків Мирона Петровського та Івана Крип'якевича, письменників Олександра Довженка, Володимира Сосюру, Юрія Яновського, Максима Рильського та інших. У 1946–1953 рр. – заступник голови Ради Народних Міністрів УРСР. Помер і похований у Києві. Могила Д.З. Мануїльського на Байковому кладовищі.

Рильський Максим Тадейович (1895–1964) – український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, академік АН України. Після приватної гімназії Рильський у 1915-1918 рр. навчався на медичному факультеті Київського університету Св. Володимира, потім на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві. З 1919 по 1929 рік вчителював у селі, зокрема й у Романівці, а також у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти. Перша збірка його поезій "На білих островах" вийшла 1910 р. У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угруповання "неокласиків Протягом десятиріччя вийшло десять книжок поезій та декілька книжок поетичних перекладів, зокрема 1927 р. – переклад поеми Адама Міцкевича "Пан Тадеуш". 1931 р. Рильського заарештовує НКВД, й він майже рік просидів у київській Лук'янівській тюрмі. З 1931 р. творчість Рильського зазнає змін, він, не в змозі виступити проти режиму, змушений поставити свою поезію на службу йому. Його творчість ділиться на два річища - офіційне та ліричне 1943 р. його обрано академіком. У 1944-1964 рр. Максим Рильський був директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України. 1960 р. йому було присуджено Ленінську премію, у 1943 р., 1950 р. – Державну премію СРСР.

Шухевич Роман Йосипович (1907–1950). З 1929 р. він вступив до Організації українських націоналістів, а з 1930 по 1934 рік обіймав посаду бойового референта Крайової екзекутиви на західноукраїнських землях. З 1934-го по 1935-й він був політичним в'язнем концтабору у Березі Картузькій, пізніше – у польській тюрмі. У 1940 р. брав активну участь у створенні Революційного проводу ОУН, який очолив Степан Бандера. З березня 1943 р. Шухевич стає військовим референтом проводу ОУН. На нараді ОУН від 11 – 13 травня 1943 р. було попередньо вирішено замінити пост одноосібного керівника ОУН. Головнокомандуючим УПА він став 27 січня 1944 р., рішенням Головного військового штабу. Шухевич до дня загибелі керував визвольною боротьбою на українських землях. Останнім роком його життя був 1950 р.