
- •Міністерство освіти і науки україни
- •Київська Русь та Галицько-Волинське князівство
- •Володимир Святославович
- •Галицький Данило Романович
- •Володимир Мономах
- •Роман Мстиславович
- •Ярослав Мудрий
- •Литовсько-польська доба
- •Вишневецький (Байда) Дмитро
- •Дашкевич (Дашкович) Остафій
- •Могила Петро Симеонович
- •Наливайко Северин
- •Конашевич-Сагайдачний Петро Кононович
- •Національно-визвольна революція
- •Богун Іван
- •Брюховецький Іван
- •Виговський Іван Остапович
- •Дорошенко Петро
- •Кривоніс Максим (Перебийніс, Вільшаський)
- •Многогрішний Дем’ян Ігнатович
- •Пушкар Мартин (Пушкаренко)
- •Самойлович Іван Самійлович
- •Сомко Яким Семенович
- •Тетеря Павло Іванович
- •Ханенко Михайло
- •Хмельницький Богдан-Зіновій Михайлович
- •Хмельницький Юрій Богданович
- •Під імперською владою (кін. Xvіі – поч. XX ст.)
- •Апостол Данило
- •Білозерський Василь Михайлович
- •Вербицький Михайло Михайлович
- •Гонта Іван
- •Довбуш Олекса Васильович
- •Драгоманов Михайло Петрович
- •Залізняк Максим
- •Калнишевський Петро Іванович
- •Кармалюк (Кармелюк) Устим Якимович
- •Костомаров Микола Іванович
- •Куліш Пантелеймон Олександрович
- •Мазепа Іван Степанович
- •Орлик Пилип Степанович
- •Палій Семен Пилипович
- •Полуботок Павло Леонтійович
- •Розумовський Кирило Григорович
- •Сірко Іван Дмитрович
- •Сковорода Григорій Савич
- •Скоропадський Іван Ілліч
- •Українка Леся
- •Франко Іван Якович
- •Чубинський Павло Платонович
- •Шевченко Тарас Григорович
- •XX – ххі століття в українській історії
- •Азаров Микола Янович
- •Бандера Степан Андрійович
- •Бондаренко Михайло Ілліч
- •Бош (Готлібівна) Євге́нія Богда́нівна
- •Вернадський Володимир Іванович
- •Винниченко Володимир Кирилович
- •Волошин Августин
- •Григоренко Петро Григорович
- •Грушевський Михайло Сергійович
- •Довженко Олександр Петрович
- •Донцов Дмитро Іванович
- •Дурдинець Василь Васильович
- •Єфремов Сергій Олександрович
- •Єхануров Юрій Іванович
- •Звягі́льський Юхим Леонідович
- •Казанець Іван Павлович
- •Кальченко Никифор Тимофійович
- •Кінах Анатолій Кирилович
- •Ковпак Сидір Артемович
- •Коновалець Євген
- •Корнієць Леонід Романович
- •Коротченко Дем’ян Сергійович
- •Кравчук Леонід Макарович
- •Кучма Леонід Данилович
- •Лазаренко Павло Іванович
- •Левицький Кость
- •Любченко Панас Петрович
- •Ляшко Олександр Павлович
- •Марчак Микола Макарович
- •Марчук Євген Кирилович
- •Масо́л Віталій Андрійович
- •Махно Нестор Іванович
- •Мельник Андрій
- •Міхновський Микола Іванович
- •Петлюра Симон Васильович
- •Петрушевич Євген
- •Пустовойтенко Валерій Павлович
- •Раковський (Ста́нчев) Християн Георгійович
- •Валентин Костянтинович
- •Скоропадський Павло Петрович
- •Скрипник Микола Олексійович
- •Степаненко Іван Никифорович
- •Стецько Ярослав
- •Стус Василь Семенович
- •Теліга Олена Іванівна
- •Тимошенко Юлія Володимирівна
- •Фокін Вітольд Павлович
- •Хвильовий (Фітільов) Микола Григорович
- •Хрущов Микита Сергійович
- •Черняхівський Іван Данилович
- •Чикаленко Євген
- •Чорновіл в’ячеслав Максимович
- •Чубар Влас Якович
- •Шелест Петро Юхимович
- •Шухевич Роман
- •Щербицький Володимир Васильович
- •Ющенко Віктор Андрійович
- •Янукович Віктор Федорович
- •Великі князі київські та роки їхнього правління
- •Галицькі й галицько-волинські князі та роки їхнього правління
- •Гетьмани та роки їхнього правління
- •Запорізькі гетьмани та роки їхнього правління
- •Українські гетьмани та роки їхнього правління
Раковський (Ста́нчев) Християн Георгійович
(1873 – 1941)
Більшовицький політичний діяч болгарського походження, очолював уряд УСРР (січень 1919 р. – червень 1923 р.).
Народився 13 серпня 1873 р. в болгарському гірському містечку Котел. Лише декілька років його життя безпосередньо пов’язані з Україною. З них чотири з половиною він очолював уряд УСРР – якраз тоді, коли посада голови уряду в компартійно-радянській ієрархії була найвища. Румунський підданий, походив з поміщицької родини з Південої Добруджі. У 1890 р. еміґрував до Швейцарії, де увійшов у зв'язки з російським соціал-демократичним рухом, потім студіював у Франції, брав участь у студентському революційному русі.
У 1904 р. заснував соціалістичну партію Румунії, а в 1914 р. – Об'єднану соціалістичну партію Балкан. Заарештований у 1915 р. й ув'язнений у Ясах, Х. Раковський у травні 1917 р. був звільнений російськими солдатами і відтоді став діячем більшовицької партії.
Шість років працював в Україні. На початку 1918 р. очолював ВЧК в Одесі й Севастополі, був членом радянської делегації на мирних переговорах у Бересті Литовькому, у травні-червні був головою Мирової Делегації РРФСР з Українською державою; 25.1.1919 р. був призначений головою Раднаркому і наркомом зовнішніх справ УСРР, сприяв відкриттю дипломатичних місій УСРР за кордоном. Одночасно в Комінтерні представляв Балкани. Спочатку поставився вороже до української мови й українську націю називав “вигадкою інтелігентів”, але з 1920 р. почав поступово міняти погляди на національне питання: у 1922 р. критикував Й.Сталіна, що тоді був наркомом національностей РРФСР, за втручання у внутрішні і зовнішні справи УРСР, а в грудні того ж року, при створенні СРСР, відстоював конфедерацію, з залишенням права за національними республіками на самостійні дипломатичні зв'язки й зовнішню торгівлю; на XII з'їзді РКП(б) (1923 р.) критикував Й.Сталіна за російський шовінізм і централізм. Наслідком цього було усунення в 1923 р. з посади голови Раднаркому УРСР і призначення амбасадором спочатку до Англії, а потім до Франції, звідки 1927 р. був видалений за підривну революційну діяльність.
Ще з початку 1920-их pp. пристав до троцькістів, за що в 1928 р. був виключений з партії і засланий. Після покаянного листа Й.Сталіну 1934 р. повернувся з заслання і був призначений головою делегації Червоного хреста в Японії. 31 грудня 1936 р. був знову заарештований і на третьому московському процесі (1938 р.) засуджений на 20 pоків ув'язнення. Він проходив у сфабрикованій справі так званого антирадянського правотроцькістського блоку разом з М.Бухаріним, О.Риковим та іншими керівними діячами партії.
11 вересня 1941 р. під час наближення гітлерівців до Орла всіх політв'язнів місцевої тюрми розстріляли, серед них був і Християн Раковський.
Симоненко
Валентин Костянтинович
(нар. 4.07.1940)
Український політичний і державний діяч. Виконувач обов'язків Прем'єр-міністрУкраїни (2-12 жовтня1992р.). Від вересня 1994 – головаРахункової палати України.
Народився 4 липня 1940 р. в м. Одеса в робітничій родині.
У 1962 р. закінчив Одеський інженерно-будівельний інститут. Набув спеціальність інженера-будівельника. Направлено на будівництво Київської ГЕС, де працював на посаді майстра.
Від лютого до серпня 1963 р. – інженер-конструктор Одеської кіностудії. Від серпня 1963 р. до вересня 1965 р. – інженер-конструктор проектного інституту “Укрдіпрогідроліз” у м. Одеса. Протягом 1965–70 рр. працював на Іллічівському заводі залізобетонних конструкцій. Від грудня 1970 р. до квітня 1973 р. – начальник виробничого відділу, директор заводу залізобетонних конструкцій № 3 тресту “Одесазалізобетон”. У 1973–76 рр. – завідуючий відділом будівництва Одеського міськкому компартії України. До 1980 р. працював першим секретарем Приморського райкому компартії України, а від березня 1980 р. до березня 1983 р. – другим секретарем Одеського міськкому компартії України.
Від березня 1983 р. до березня 1992 р. – голова виконкому Одеської міської ради народних депутатів. Від березня до липня 1992 р. представник Президента України в Одеській області. Займався науково-дослідною роботою. Від 11 липня 1992 р. – перший віце-прем’єр-міністр України. Від 2 до 12 жовтня 1992 р. виконував обов’язки прем’єр-міністра України.
Кандидатська дисертація: “Удосконалення організаційно-економічного управління великим містом” (1992 р.). Докторська дисертація: “Удосконалення управління соціально-економічними процесами в регіонах” (1996 р.). Автор понад 200 наукових праць, з проблем соціально-економічного розвитку України, становлення ринкової економіки, регіональної політики, формування і виконання державних бюджетів, ролі виконавчих і законодавчих органів у цьому процесі тощо, зокрема книг: “Украину возродят регионы” (1995 р.), “Украинское Причерноморье: потенциальные возможности и перспективы развития” (1996 р.), “Регионы Украины – проблемы развития” (1997 р.), “Покаяние?!” (1997 р.), “Основи економічної теорії” (2000 р.), “Основи єдиної системи державного фінансового контролю в Україні” (2006 р.), “Пятилетки независимости: Экономические ссе” (2007 р.). Член-кореспондент Національної академії наук України. АкадемікАкадемії економічних наук. ЛауреатДержавної премії України в галузі науки і технікиза цикл робіт з проблем регіональної та соціально-економічної політики (2003 р.). Почесний академік Міжнародної Кадрової Академії (2004 р.). Президент Федерації альпінізму України, організатор і керівник першої національної експедиції “Еверест-99”, майстер спорту по альпінізму.
Герой України(2009 р.).Заслужений економіст України. Заслужений тренер України. Член Спілки журналістів України. Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, “За заслуги” I, II і ІІІ ст., Ярослава Мудрого V ступеня, “За розбудову України” ім. М. Грушевського IV ст., Почесною грамотою Верховної Ради України, медалями.