Глосарій до курсу «Загальна соціологічна теорія»

Загальнотеоретична соціологія – вищий рівень достовірного, узагальнюючого знання про соціальні процеси, формування та розвиток соціальних відносин, закономірності соціального життя. Теоретична соціологія спрямована на формування методологічної бази соціологічного пізнання та вироблення методологічних засад розвитку спеціальних соціологічних теорій, емпіричних досліджень.

Категорії аналізу в науці трактуються як універсальні форми мислення, які відображають загальні властивості і відношення об’єктивної дійсності та пізнання; загальні, ключові поняття, які відповідають дослідницьким завданням.

Макросоціологія – вивчає будову суспільства, взаємозалежність і взаємодію його структурних утворень.

Методологія – система загальних принципів науки, а також сукупність її дослідницьких засобів. Коли ми говоримо про поліпарадигмальний характер соціологічного знання йдеться про можливість обрання різних принципів і засобів дослідження суспільства представниками різних парадигм. Методологія спрямовує вченого на дослідження спеціальної сфери (області) соціальної реальності; відбір фактів, які характеризують каузальні (причинні) залежності саме в цій сфері; орієнтує щодо використання специфічного інструментарію збирання і систематизації даних, інтеграції, синтезу, узагальнення розрізнених знань, здобутих емпіричним шляхом та формування їх у систему висновків, узагальнень, понять.

Мікросоціологія –вивчення повсякденного життя людини у її найближчому оточенні. Мікросоціологію ще називають інтерпретативною (пояснювальною) або гуманістичною соціологією, тому що вона спрямована на вивчення життєвого світу людини, її поведінки в малих групах.

Ноосфера – це перетворена людьми біосфера у відповідності до пізнаних і освоєних законів її будови, розвитку і функціонування.

Парадигма – сукупність основних положень і принципів, які лежать в основі тієї чи іншої теорії, володіє специфічним категоріальним апаратом і визнається певною групою вчених.

Система соціологічного знання – сукупність взаємопов’язаних, функціонально визначених структурних елементів соціологічної науки (історія соціології, загальні соціологічні теорії, галузева соціологія).

Соціальна взаємодія – система взаємозумовлених соціальних дій, за яких дії одного суб’єкта (індивіда, групи, спільноти) одночасно є причиною і наслідком відповідних дій інших.

Соціальна система — цілісне утворення, основним елемен­том якого є люди, їх зв'язки, взаємодії та взаємовідносини, со­ціальні інститути та організації, соціальні групи та спільноти, норми і цінності.

Соціальна структура ( від. лат. „будова”) – порівняно стійкий та впорядкований зв’язок елементів суспільства, якими є люди, соціальні ролі й статуси, соціальні спільноти та інститути. Елементи структури взаємопов’язані і взаємодіють, вступаючи в соціальні відносини між собою.

Соціальне (від латинського «socialis» – спільний, товариський, суспільний) – одна з центральних категорій, яка відображає суть суспільного життя, специфіку соціальної форми руху матерії. В широкому розумінні соціальне – все, що належить до суспільства взагалі, на відміну від природного. У вузькому – соціальне означає сторону суспільних відносин, з яких складається суспільство і стосується відносин людей один до одного і до суспільства. В більш глибоких теоретичних судженнях категорія соціальне відображає особливу об’єктивну та суб’єктивну реальність, яка створюється людьми безпосередньо через буття в спільнотах.

Соціальний закон – об’єктивний і повторюваний причинний зв’язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей або їх дій; це вираз суттєвого, загального і необхідного зв’язку соціальних явищ і процесів, перш за все – зв’язок соціальної діяльності людей і їх власних соціальних дій.

Суспільство — сукупність усіх засобів взаємодії та форм об'єднання людей, що склалися історично, мають спільну тери­торію, загальні культурні цінності та соціальні норми, характе­ризуються соціокультурною ідентичністю її членів.

8