Розділ 2. Аналіз революції гідності як індикатора української самосвідомості та волевиявлення

2.1 Передумови виникнення Євромайдану та його еволюція в Революцію гідності

Феномен Майдану розкривається  через пізнання взаємозв’язку між його метою, передумовами виникнення та способами дії (реагуванням на виклики та обранням шляхів прямування до мети) [16]. Виникнення Євромайдану, що вочевидь став найбільш масштабним протестом в історії незалежної України, навряд чи можна було спрогнозувати і передбачити. Незважаючи на достатньо високі протестні настрої, які панували в українському суспільстві протягом останніх років, протест з’являється за умови, коли чутлива для суспільства подія, яка виконує роль спускового механізму, накладається на підготовлений до протесту ґрунт, сформований відповідними суспільними настроями [11, c. 3]. Таким поштовхом, який призвів до появи Євромайдану як такого, став розгін студентської демонстрації на підтримку євроінтеграційного курсу України в ніч 30 листопада 2013 р.

До 30 листопада, коли побили студентів, у Києві було два Майдани – на Європейській площі, який називали майданом політиків, і на майдані Незалежності – де був Майдан молоді, без політиків. Після 30 листопада відбулося об’єднання Майданів, і це стало першим спонукальним мотивом для того, аби всі усвідомили, що боротися з режимом Януковича треба всім разом. Євромайдан — це величезний, потужний організм, який постійно діяв. Спочатку було визначено його територію, потім організовано блокпости, відтак забезпечено наметами. Люди чітко усвідомили, що стають на прю з режимом. Розпочався процес побудови інфраструктури, депутати з наших трьох опозиційних до режиму фракцій стали комендантами, відповідальними за ту чи іншу ділянку роботи на Євромайдані, захоплювали приміщення тощо. Але найважливішим було те, аби Євромайдан запрацював як єдиний злагоджений механізм, як величезне багатотисячне місто.

Для Євромайдану характерна недовіра до політиків, роздвоєність руху, що виражається в наявності двох його течій – громадської й політичної, які то зливаються заради успіху, то знову розходяться, виражаючи інтереси різних верств і по-різному розуміючи завдання і цілі руху. Кожна революція має початок і має логічне завершення. І, напевно, найбільша історична цінність Революції гідності полягає в тому приводі, який спонукав до її початку

У своїй аналітичні статті М. Золкіна виділяє наступні передумови виникнення Революції гідності [11]:

• недовіра до державних інституцій. Сутнісною характеристикою недовіри стало те, що її об’єктом стала державна система в цілому, яка включала інститути і законодавчої, і виконавчої, і судової гілок влади. Така комплексна недовіра означала не просто кризу легітимності, а фактично вже делегітимацію всієї системи у її нинішньому вигляді.

• незадовільна оцінка українській демократії та розвитку держави;

• активізація протестних настроїв населення. Нездатність звернутися до консенсусної моделі вирішення конфлікту між владою і певною частиною суспільства призводить до наростання протестних настроїв, нашарування незадоволення станом справ у різних сферах і призводить до того, що конфлікт, а не консенсус стає неминучою платформою зустрічі інтересів влади, з одного боку, і суспільства, з іншого.

Важливо, що столичний Майдан ніколи б не добився таких результатів, якби не відбулися регіональні Майдани. Коли на місцях почали захоплювати адміністративні будівлі, тільки тоді режим Януковича зрозумів, що треба йти на переговори. Дуже важливо, що Майдан відбувся не спонтанно, а був організований. Звісно, приводом до початку Майдану стало відтермінування запланованого підписання угоди про асоціацію з ЄС, а причини були набагато глибші — три роки режим Януковича нібито принижував гідність української нації.

Прикметно, що під час Майдану всі його учасники об’єдналися навколо нав’язаної ідеї повалення режиму Януковича і створення нової Української держави. Основною нашою вимогою, крім зміни облич у владі, була вимога змінити її систему, оскільки вона є «гнила» і не відображає європейських прагнень українців. Нині революція перейшла в іншу фазу. Основне завдання нової української влади – дати гідну відповідь на всі виклики, які стоять перед Україною, захистити її від агресора, від зубожіння тощо. Дуже важливо, аби люди знову не розчарувалися.

Історичне значення має кожна революція, навіть псевдореволюція чи контрреволюція. Чи вплинула Революція гідності (відповідно й революційний процес, який почався від Помаранчевої революції) на зміну свідомості — важке запитання не лише до істориків і політологів, а й до соціологів і психологів. Тому що, як на мене, за 10 років не можна було б змінити психологію так докорінно, якби не було наступної серії, якою стала Революція гідності. Назва «Революція гідності» апелює до сфери громадянського суспільства. Євромайдан, на противагу майдану Помаранчевої революції, став такою моделлю громадянського суспільства. Історичне значення Революції гідності полягає передовсім у тому, що вона змінила політичний режим. і той політичний режим, в якому ми нині перебуваємо, звичайно, далеко недосконалий, його аж ніяк не можна назвати повною мірою демократичним. Якщо говорити про Революцію гідності, то це мала б бути нова якісна річ. і назву їй дав сам український народ, тому що він хотів гідного трактування своїх вимог. і не лише підписання угоди про асоціацію з ЄС. [16]..

Через 9 років після Помаранчевої революції українці знову стали свідками величної революції духу, змагання за людську гідність і свободу, за європейські цінності.

Революція гідності має великий вплив на українське суспільство і на майбутнє Української держави. Звичайно, процес розбудови нової Української держави – такої, якою її хочуть бачити українці, – ще не завершено і триватиме він довго. Наразі українців чекає війна між українськими олігархами, крім того Україна має зовнішнього агресора, з яким треба боротися, і це буде важка боротьба ще надовго. Однак все ж таки відбувається формування політично свідомої частини суспільства, яка об’єднається і не залежатиме від олігархічних кланів, а її основною метою стане захист інтересів Української держави і її громадян.

Але чи є підстави говорити про Майдан, як про революцію?  Думаю, що такі підстави є, якщо врахувати, що революція – термін дуже багатозначний і не обмежується традиційними (переважно марксистськими) підходами, які панують у суспільній свідомості посткомуністичних країн. З цієї причини потрібно зазначати, в якому саме сенсі ці події можна вважати революційними. Серед сучасних підходів до визначення суті революцій, особливо того мирного і часто карнавального їх типу, який набув поширення з останньої чверті ХХ ст., найбільш плідним, на мій погляд, є підхід до розуміння сутності та призначення революцій Ганни Арендт та її послідовників.

Ідеї, сформульовані в праці Г. Арендт «Про революцію» (1963) [5, c. 45] схематично можна викласти приблизно так: Революції є втіленням фундаментальної потенційної здатності людини творити політичні зміни. Їх головна мета – свобода. Саме ті революції, які до кінця зберегли вірність цій меті, були найбільш успішними. Їхні невдачі найчастіше пов’язані з бідністю – наявністю значної кількості населення, що жило в злиднях, а отже прагнуло не стільки свободи, скільки переділу майна (соціальної справедливості). Навіть порівняно успішні революції залишились незавершеними, бо не створили надійних інституцій постійної участі народу у творенні політики. Поряд з широким розумінням революції в означеному сенсі, говорять також про революцію у вузькому значенні як особливий спосіб метод боротьби за владу з виходом за межі правового полі, розривом неперервності. На думку політолога, 400  і більше тисяч людей на Майдані Незалежності – це вже революція, адже «це та сила, що здатна на дії історичного масштабу».

Набагато поміркованіше про українську «євроревлюцію» говорить інший політолог Антон Шеховцов. Описуючи Майдан як національну і водночас європейську революцію, він бачить її зміст у тому, «що громадянське суспільство хоче дійсно незалежну українську і європейську націю. І українці розуміють, що для досягнення цієї незалежності їм необхідно провести повне переформатування політичної системи» [25, c. 36].

Революція – це і повстання мас з метою кардинальної зміни суспільства в цілому або ж якоїсь із його основних сфер, це й спосіб заміни політичної чи суспільної системи радикальними методами, з розривом правової неперервності. В якому сенсі Євромайдан називатимуть революцією, покаже час. Успіх у перезавантаженні суспільної системи дав би підстави для впевненості в тому, що відбулася революція.