підручник / Vstyp

Передмова

Даний підручник підготовлений як базовий навчальний матеріал для вивчення курсу «Комунікативні процеси у навчанні». Його зміст відповідає навчальній програмі курсу, а також охоплює деякі додаткові аспекти, що мають прикладний характер.

Метою написання даного підручника було надання допомоги студентам, викладачам, а також працюючим фахівцям у вивченні матеріалу і використанні знань з проблем спілкування та вдосконалення прийомів взаємодії.

У даному підручнику, основою якого є лекційний курс, розроблений автором для студентів Київського національного економічного університету, приділяється увага як розгляду основних базових положень теорії спілкування, видів, технік та прийомів спілку­вання, так і аналізу специфіки спілкування безпосередньо у конкретних видах діяльності, особливо у педагогічній та управлінській.

Підручник складається з двох частин. У першій:

• розглядаються теоретичні аспекти курсу, пов’язані з предметом, задачами й особливостями психології спілкування;

• дається характеристика вербальних і невербальних сигналів, здатних надати значну кількість інформації про співрозмовника;

• розкриваються прийоми та способи взаємодії в процесі спілкування, здійснення впливу на партнера по спілкуванню;

• розглядаються основні аспекти і механізми сприйняття у процесі спілкування.

У другій частині:

• висвітлюються базові правила організації та проведення основних форм ділового спілкування, методи підвищення ефективності ділових зустрічей, бесід, переговорів і нарад;

• надається типологія особистостей та їхня характеристика з погляду на взаємодію з ними;

• розкриваються особливості педагогічного спілкування — мета, задачі, прийоми, фактори, що детермінують його, і т. ін.;

• розглядаються особливості конфліктного спілкування в цілому і специфіка конфліктів у педагогічній діяльності;

• наводяться способи попередження і розв’язання конфліктів, а також прийоми успішного впливу на психіку співрозмовника.

Після кожної глави надані питання для самоперевірки, що дозволяють здійснити самооцінку засвоєння теоретичних знань; завдання для самостійної роботи, спрямовані на більш повне і глибоке засвоєння навчального матеріалу; проблемні питання, які дозволяють творчо поставитися до самостійно вивченого матеріалу або використати цю можливість у груповому обговоренні.

Під час написання підручника були використані розробки вітчизняних та закордонних психологів і фахівців у галузі спілкування й комунікації. Наприкінці кожної глави надається список літератури. Звернувшись до цих джерел, можна самостійно одержати більш повну інформацію з тих чи інших розглянутих питань.

Підручник призначений для студентів вищих навчальних закладів. Він може бути корисним також фахівцям, менеджерам, керівникам, викладачам і вчителям, а також усім, хто цікавиться проблемами спілкування й оптимізації взаємодії.

Вступ

Спілкування є феноменом соціальним не тільки за зовнішніми формами свого існування (тому що воно здійснюється у суспільстві), але і за своєю природою — тому що воно є необхідною умовою і складовим елементом будь-якої діяльності людини, як безпосередньо колективної, так і тієї, що не має форми безпосередньої колективності (наприклад, теоретичної діяльності). Воно здійснюється суспільством і для цілей суспільства, має певні суспільні функції і лише потім використовується людиною для несоціальних цілей, — як їжа, що, служачи для задоволення природ­них потреб людини, може оформлятися у вигляді «естетичного об’єкта» і задовольняти, отже, й естетичні його потреби; людина не може не їсти, але те, що вона їсть, не обов’язково повинно бути для неї естетично значимим.

Розвиток форм і способів спілкування нерозривно пов’язаний з розвитком праці та розвитком свідомості.

Величезна роль спілкування у житті та діяльності суспільства є безсумнівною. Уже сам процес соціалізації людської особистості, процес становлення окремої людини як «суспільної людини», неможливий без спілкування. Спілкування є в той же час і необхідною умовою будь-якої діяльності людини, що має суспільну природу. Особливо можна виділити роль спілкування у колектив­ному пізнанні, а також у діалектиці взаємин суспільної й індивідуальної свідомості, у психологічному впливі суспільства на його членів (що особливо актуально сьогодні в зв’язку зі збільшенням значимості масової комунікації в житті сучасної людини).

Психологічні, інформаційно-комунікативні та соціально-норма­тивні процеси, що складають предметну галузь теорії міжособистісного спілкування, вивчаються різними дисциплінами гуманітарного знання. Серед них: соціальна психологія і психологія особистості, психо- і соціолінгвістика, мікросоціологія (особливо такі напрями, як символічний інтеракціонізм і драматургічна соціологія). Таким чином, теорія міжособистісного спілкування є сферою міждисциплінарного знання, а її розвиток стимулює міждисциплінарні зв’язки.

Наукове вивчення феномена спілкування проходило у кілька етапів. Спочатку вивчалися комунікативні процеси. Використання засобів масової інформації дало поштовх вивченню процесів переробки та передачі інформації між партнерами по спілкуванню. Розвиток кібернетики зумовив використання понять «зворотний зв’язок» і «корекція» для пояснення процесів, за допомогою яких партнери узгоджують свої зусилля і досягають взаєморозуміння.

Практично одночасно з дослідженням комунікативного процесу проводилися дослідження міжособистісного сприйняття. Були виявлені типові шаблони сприйняття, яким можна було надати значення структурних елементів у спілкуванні. З’явилася можливість передбачати поведінку.

Згодом виявилося, що соціальне сприйняття залежить від перемінних більш високого порядку, тоді почалися дослідження міжособистісної взаємодії. Акцент перемістився з аналізу інформаційних потоків на аналіз процесів і результатів, що їх комунікація забезпечувала чи прагнула досягти. Найважливішими поняттями стали «вплив», «дистанція», «персональна територія», «сценарії» та ін.

І нарешті, дослідження спілкування здійснювалося вже як дослідження міжособистісних відносин: вивчення довгострокових контактів (знайомство, становлення відносин, подолання утруднень, розпад), наближеність до реальних життєвих задач (відносини під час роботи, ділові контакти, родина), камерні ситуації (любов, дружба). Набули значення такі проблеми, як обговорення змісту спілкування, фіксація стабільних структурних характеристик (домінування, маніпулювання, боротьба, ворожнеча, симпатія та ін.).

Складність досягнення єдності у вивченні проблеми спілкування, з одного боку, пов’язана з його присутністю скрізь, яку видно неозброєним оком; з іншого боку, спробою охопити всі можливі складові спілкування, що приводить до того, що воно само зникає, розчиняється, а в результаті або розглядаються якісь окремі частини і види спілкування (ділове, дружнє, конфліктне), або виділяються і вивчаються такі закономірності, що можуть бути спільними для всіх ситуацій спілкування (наприклад, передача і прийом інформації, формування іміджу та ін.).

Проблема спілкування багатогранна. У процесі спілкування люди обмінюються результатами пізнання різних об’єктів, знаннями, досвідом, науковою, життєвою, навчальною інформацією. Взаємодіючи вони досягають домовленості про спільну працю і відпочинок; встановлюють єдність ідей, настроїв, поглядів; досягають спільності думок, переживань, настанов стосовно різних подій, інших людей, самих себе. Під час спілкування передаються манери, звичаї, стиль поведінки, виявляються згуртованість і солідарність, що вирізняють групову і колективну діяльність. Нарешті, спілкування — істотний фактор складного процесу соціальної детермінації людини, стимулятор розвитку особистості.

Таким чином, спілкуванням називається складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який породжується потребами у спільній діяльності й обміні інформацією, що включає в себе вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння людиною іншої людини.

Оскільки педагогічний процес передбачає взаємодію викладача і тих, хто навчається, вміння спілкуватися — одна з обов’яз­кових умов досягнення педагогічної майстерності. Не випадково В. А. Сухомлинський потребу в спілкуванні, потребу людини в людині називав найневикорінною і найлюдянішою. Він вважав, що там, де немає культивування цієї потреби, ніякими хитромудрими організаційними залежностями, ніяким підпорядкуванням і управлінням неможливо відшкодувати убогості виховання (Сухомлинский В. А. О воспитании. М., 1973. С. 200).

У психології вже стало аксіомою, що успіх педагогічної діяльності великою мірою визначається вмінням викладача правильно спілкуватися з учнями і колегами. Висока техніка педагогіч­ного спілкування — не тільки один з компонентів, але й провідна складова педагогічної майстерності.

Опанувати спілкуванням здатен кожен викладач. Для цього необхідна тривала, цілеспрямована, систематична робота над собою. Для оволодіння спілкуванням потрібні певні знання і психологічний тренінг. Головний шлях оволодіння спілкуванням — самоосвіта.

10