29. Політичне лідерство.

1. Політичне лідерство та його обгрунтування.

Проблема лідерства стала предметом наукового дослідження дуже давно. Нею займалися ще Платон і Арістотель. Пізніше Макіавеллі описав образ лідера-государя, який будь-якими засобами досягає політ. цілей. Лідер (від англ. leader-вождь) – авторитетний член організації або малої групи, особливий вплив якого дає йому змогу відігравати істотну роль у соціальних процесах. Лідер – особа, яка здатна впливати на інших з метою інтеграції спільної діяльності. Проблеми лідерства вивчають різні науки: психологія, соціологія, соціальна психологія і т.д. Особистість, яка претендує на лідерство, повинна мати певні соціально значущі риси, які формуються в процесі її взаємодії з іншими людьми. Вебер виокремлює 3 типи лідерства: 1) традиційне лідерство – це право на лідерство, належність до еліти, віра у святість традицій. Воно базується на вірі підлеглих у те, що влада законна, оскільки вона існувала завжди, і ця влада пов’язана з традиційними нормами, на які посилається правитель; 2) харизматичне лідерство хар-ся вірою підлеглих у надзвичайні здібності вождя та його винятковість. Широкі маси населення вірять у те, що такий лідер покликаний самим життям виконувати якусь виняткову місію, тому вони бувають навіть фанатично віддані такій людині; 3)раціонально-легальне лідерство означає появу в суспільному житті політ. лідера через демократичні процедури виборів, що відповідають вимогам закону. Обраному лідеру надаються широкі повноваження, за будь-які зловживання він нестиме відповідальність перед виборцями. Роль лідерів є особливо значною в переломні періоди розвитку, коли від них вимагається швидке прийняття рішень, здатність правильно зрозуміти конкретні завдання.

30. Політична думка в країнах Стародавнього Сходу (Конфуцій, Лаоцзи,

Заратустра)

Конфуцій створює правильну, на його думку, концепцію державного управління,

висловлює з цього приводу конкретні практичні поради, які можна і сьогодні

брати на озброєння, вчить правителів методам завоювання довіри народу,

обгрунтовує принципи керування суспільством, забезпечення всезагального

щастя на шляху чеснот і справедливості. Трактат «Лунь-юй» протягом багатьох

віків вважався основним предметом у китайських школах. Конфуцанство

розвивали Мен-цзи та Сунь-цзи. Мен-цзи одним з перших висловив сумнів у

абсолютності влади правителя, відкидав ідеї демократії. Вважаючи їх не

придатними для Сходу. Сунь-цзи стверджував природність зла у людині, а тому

закликав до її самовдосконалення у суспільстві. На його думку теза про

рівність людей - це направда, а застосуваня сили на основі права і закону

дає гарні наслідки. Основоположною категорією Лаоцзи є «дао», що символізує

природний, незалежний ні від кого і ні від чого перебіг подій, втілення

чеснот, природної справедливості та загальної рівності. Навіть перемога у

війні сприймається Лаоцзи як благо.основний принцип поведінки - можливість

діяти не відходячи від вимог «дао». Даосизм у всіх сферах орієнтувався на

поміркованість, стриманість, незміність природного стану справ. Моїзм -

найзначнішіми його досягненнями є:чітке обгрунтування теорії суспільного

договору виникнення держави; висунення ідеї федеративного устрою держави;

практичні пропозиції щодо побудови жорсткої адміністративної системи;

доктрина казарменого рівноправ(я. Легізм - держава виступає як найвища мета

і вінець діяльності людини, а право і закон як найліпший засіб досягнення

такої мети. Головні риси закону - верховенство, унівуерсальність,

жорстокість, обов(язковість для всіх. Основні методи побудови деспотичної

держави матеріальне стимулювання приватних власників, спрямованість їх на

землеробство; заохочення бідних до набуття власност, а багатих до

добровільної віддачі частини майна бідним;методм нагород і покарань, де

перевага надається покаранням.

31. Політична думка мислителів Стародавньої Греції (Платон і Аристотель).

Головні праці Платона «Політика», «Держава», «Закони». Найвидатніші заслуги

Платона було закладення основ політичної філософії, розробка концепції

ідеальної справедливої держави, політичної солідарності, колективізму і

рівності, аристократії, тимократії, олігархії, монархії, тиранії,

демократії, філософське обгрунтування теорій політики, політичного знання,

політичного мистецтва, ідеології, геніальне передбачення розмежування влад,

поділу праці, освіченого абсолютизму, скасування приватної власності,

оригінальні пропозиції системи державної влади.Держава виконує три функції

(радницьку, захисну і ділову), які покладаються на три стани (правителів,

вояків і виробників). Існує 8 типів держав:1) істинне правління; 2) законна

монархія; 3) незаконна монархія тиранія; законна влада небагатьох -

аристократія; 5) незаконна влада небагатьох - олігархія; 6) законна

демократія із законами; 7) незаконна демократія без законів;8) тимократія -

спартанський тип владування. Політика - це царське мистецтво, засноване на

знанні і таланті правити людьми. Аристотель - головні праці «Політика»,

«Афінська політія», «Риторика», «Етика». Розглядає людину як політичну

істоту, об(єктивне начало всіх політичних явищ. Держава - організація лише

тих людей, хто може брати участь в законотворчій, судовій і військовій

діяльності. Держава, що виникла природнім шляхом - це самодостатня для

існування сукупність громадян. Правильні форми держави ті, де правителі

турбуються про суспільне благо, неправильні - ті, де правителі турбуються

про приватні інтерси. Ідеальна форма - політія, поєднання демократії і

олігархії, де багаті замирюються з бідними шляхом швидкого зростання

чисельності середнього класу. Для запобігання політичних переворотів

принцип рівності політики доповнюють принципом справедливості. Політична

справедливість можлива лише у стосунках між вільними і рівними людьми і

втілюється у політичній формі владування. Право - це виключно політичний

інститут. Воно складається з природнього права і встановленого людьми

права. Всесвітньо історичне значення політичної концепції Аристотеля

полягає: у завершенні мислителем стародавньої політології, як науки наук;

вчення про найвище благо людини і держави; у започаткуванні політичної

етики, розумінні політики як високоморальної інтелектуальної справедливої

діяльності; у створенні політичної юриспунденції, обгрунтуванні

конституціалізму, право народу на законодавчу владу; у закладенні основ

майбутніх теорій держави; у збагаченні правових доктрин.