микроэкономика

184

Нехай для виробництва двох благ, X та Y (кожне з яких випускає одна фірма)

використовуються два види ресурсів у фіксованих обсягах — праця (L0) і капітал

(K0), які розподіляються між двома виробничими процесами (тобто між двома

Графічно всі можливі варіанти розподілу двох обмежених ресурсів між двома

фірмами можна показати на діаграмі (ящику) Еджворта для виробництва (рис. 13.4), на якій суміщаються дві системи координат — одна для виробника блага X (початок системи координат у нижньому лівому кутку — точка OX), інша для виробника блага Y (початок системи координат у правому верхньому кутку — точка

OY). Довжина і висота ящика визначаються сукупними запасами ресурсів, згідно з умовою (13.5). Будь-яка точка на діаграмі буде мати чотири координати і відбиватиме варіант розподілу ресурсів між двома фірмами; наприклад, точці А на рис. 13.4 відповідає розподіл ресурсів між першою фірмою – (LXA, KXA) і другою - (LYA, KYA).

Для кожної з фірм можна побудувати ізокванти, які відповідають певним обсягам випуску: для першої — X1, X2, X3, X4, для другої – Y4, Y3, Y2, Y1 (Мал. 13.5); тут обсяги Х та Y перераховані в послідовності зростання випуску. Початковий розподіл ресурсів у точці А дає змогу фірмам забезпечити обсяги випуску X1 та Y3.

Якщо порівняти стан А зі станом Р1 (який досягається внаслідок певного перерозподілу ресурсів), то перша фірма не скорочує свій випуск X1, а друга збільшує випуск з Y3 до Y1. При іншому варіанті перерозподілу, що приводить до стану P3 навпаки, друга фірма не змінює випуск, а перша підвищує свій з X1 до X3.

Можливі також варіанти перерозподілу, коли обидві фірми збільшують свій випуск, наприклад, до рівнів X2 та Y2 (стан P2). Отже, всі варіанти перерозподілу ресурсів, які відповідають точкам заштрихованого сектора AP1FP1 (окрім точки F),

означають покращення за Парето.

185

Як було вже визначено у темі 6, кожна окрема фірма використовує ефективну

(оптимальну) комбінацію ресурсів, що мінімізує вартість виробництва, якщо виконується умова:

Але ринкові ціни факторів PL, PK для кожної ситуації на ринку однакові для всіх фірм. Отже, якщо кожний виробник досягає ефективності у виробництві, то для граничних норм технологічного заміщення, MRTSX і MRTSY, у виробництві,

Це і є умовою ефективності (оптимальності за Парето) у виробництві,

тому що при виконанні співвідношення (13.7) покращення за Парето за наявних запасів ресурсів неможливе. На рис. 13.5 показано точку P4, яка відповідає умові

(13.7): в цій точці нахили ізоквант X4 та Y4, співпадають з нахилом PL/PK спільної дотичної до цих двох ізоквант.

Умові (13.7) відповідають також точки P1, P2, P3. Якщо з'єднати ці точки плавною лінією, отримаємо контрактну криву для виробництва — множину ефективних варіантів розподілу ресурсів у діаграмі Еджворта, які є оптимальними за Парето.

Кожній точці на контрактній кривій відповідають певні обсяги випуску для

186

двох фірм. Отже, можна побудувати систему координат (рис. 13.6), де на осях відкладаються обсяги виробництва благ X та Y. Для кожної точки діаграми Еджворта на рис.13.5 (варіант розподілу ресурсів) є аналогічна точка на рис.13.6

(обсяги готової продукції X, Y). Тоді контрактну криву можна трансформувати у лінію на новому малюнку - криву виробничих можливостей. (Слід звернути увагу на те, що точці OX на рис. 13.6 відповідає ситуація, коли всі ресурси використовуються для виробництва блага Y, а Х=0; i навпаки, точці OY відповідають обсяги виробництва Y=0, Х>0).

Рис. 13.6. Межа виробничих можливостей у виробництві товарів Х та Y

Крива (межа) виробничих можливостей, або крива трансформації (РРС)

— лінія, яка показує максимально можливий обсяг випуску одного з благ для кожного даного обсягу випуску іншого блага при фіксованих запасах ресурсів в економіці та незмінних технологіях. При русі вздовж цієї кривої за рахунок перерозподілу ресурсів між різними виробництвами відбувається начебто трансформація одного блага в інше. Крива трансформації є графіком функції

Всі точки кривої виробничих можливостей є оптимальними за Парето. Крива є

межею, яка відокремлює досяжні обсяги випуску (точки самої кривої і внутрішні

187

точки типу точки A) від недосяжних для економіки з фіксованими запасами ресурсів обсягів випуску. Для внутрішніх точок, на відміну від точок межі, умови ефективності у виробництві не діють, і тому є можливість збільшення випуску продукції за рахунок перерозподілу ресурсів (зверніть увагу, що точці А у наведеному прикладі відповідає повне використання наявних ресурсів, так само як і точкам межі виробничих можливостей, хоча максимально можливий випуск у точці

A не забезпечується). На рис. 13.6 всі точки заштрихованого сектора AP1P3

відповідають варіантам розподілу ресурсів, які ведуть до покращення за Парето у виробництві благ X та Y порівняно із станом А. Рух у напрямку межі виробничих можливостей на рис. 13.6 (чи контрактної кривої на рис. 13.5) веде до покращення за Парето за тих умов, що всі фірми мінімізують вартість виробництва, а ринки є

повністю конкурентними.

Крива виробничих можливостей демонструє альтернативну вартість виробництва різних благ. Адже, якщо ми вийшли на межу виробничих можливостей економіки при повному використанні ресурсів, подальше збільшення випуску кожного з благ можливе лише при скороченні випуску якогось з інших благ. Так,

збільшення випуску блага X на величину Х=Х2-Х1, яке відбувається при переході з точки P1 у P2 на рис. 13.6, вимагає скорочення випуску блага Y на величину Y=Y2- Y1 за абсолютною величиною). Тому альтернативна вартість додаткового випуску

Х дорівнює Y.

Нахил кривої виробничих можливостей дорівнює граничній нормі трансформації (МRТ), яка показує, від виробництва скількох одиниць блага Y

треба відмовитись для збільшення виробництва блага X на одиницю (за даних

(знак мінус виникає тому, що МRТ, за визначенням, є величиною додатною). З

урахуванням того, що Х і Y вимірюються в одиницях альтернативної вартості, а

альтернативна вартість випуску додаткової одиниці продукції Y є граничною

188

МRТ зростає в міру збільшення випуску блага X, що ілюструє зростаючу альтернативну вартість при збільшенні випуску блага X, адже в міру скорочення випуску одного блага і збільшення іншого стає все важчим переміщувати ресурси із галузі в галузь. До того ж залучення для виробництва блага X все нових обсягів ресурсів, які використовувались у виробництві блага Y, стає дедалі менш ефективним. Тут вступає в дію закон спадної граничної віддачі факторів виробництва, що призводить до зростання вартості виробництва кожної додаткової одиниці блага. У зв'язку із зростанням альтернативної вартості, при русі вздовж кривої трансформації вона є опуклою в бік від початку координат.

4. Ефективність розміщення ресурсів

Повернімось до розгляду економіки в цілому. Раніше була визначена умова

ефективності в обміні (13.4) для споживачів благ при фіксованих запасах цих благ.

Також була визначена умова ефективності у виробництві благ (13.7) при фіксованих запасах ресурсів; умову (13.7) задовольняють різні набори благ, яким відповідають точки кривої виробничих можливостей, і для кожного набору виконується умова

(13.10).

Для ефективного функціонування економіки в цілому розміщення ресурсів між виробництвом різних благ має бути таким, щоб структура виробництва благ при ефективному використанні ресурсів збігалася із структурою споживання, яка визначається умовою (13.7). Тобто споживачі повинні бути готові заміщати блага у своєму споживчому кошику в такій само пропорції, як економіка може трансформувати одне благо в інше. Такий збіг можливий, коли всі ринки є повністю

189

Наведене співвідношення і є умовою ефективного розміщення ресурсів.Вибір,

який треба зробити суспільству для ефективного розміщення ресурсів, має бути допустимим і ефективним у виробництві, тобто йому повинна відповідати точка на кривій виробничих можливостей, і він повинен відповідати максимально досяжному рівневі корисності споживачів, згідно з умовою ефективності в обміні.

Якщо, наприклад, економіка перебуває в оптимальному за Парето стані,

Р(Х0,Y0) на рис. 13.7, тоді нахил кривої виробничих можливостей у точці Р визначатиметься умовою (13.12). Для ілюстрації умови ефективності (13.13)

побудуємо в межах прямокутника OX0PY0 діаграму Еджворта для обміну. Розподіл вироблених благ (Х0,Y0) між індивідами В та С, якому відповідає точка Е, має відповідати балансовій умові (13.2) та умові ефективності (13.13); останнє означає,

що нахил кривих байдужості UB i UC в точці Е (норми заміщення MRSB та MRSC)

повинен дорівнювати нахилу кривої виробничих можливостей у точці Р (норма трансформації MRT).

Рис. 13.7. Ефективність розміщення ресурсів

Отже, якщо позначити МRS однакову для всіх споживачів норму заміщення благ, згідно з умовою ефективності в обміні, тоді можна казати, що геометричне відповідна найкращому вибору (13.13) точка Р має міститися на кривій виробничих можливостей РРС і на кривій байдужості, яка є дотичною до цієї межі (рис. 13.8).

Крива байдужості та крива виробничих можливостей у точці Р мають однаковий нахил, що дорівнює відношенню цін PX/PY.

190

OY X

Рис. 13.8. Ефективність на ринках готової продукції

Розглянемо приклад, коли умова (13.13) не виконується. Нехай на кривій виробничих можливостей обрана точка, для якої одна одиниця блага Y

трансформується в одну одиницю блага X (тобто граничні вартості виробництва обох благ однакові, МRT=1). У споживанні для тієї самої точки одна одиниця блага У заміщується двома одиницями блага Х (МRS=1/2), тобто одиниця блага Y є

ціннішою для споживачів, ніж одиниця блага X, і вони готові платити за благо Y

удвічі більше, ніж за X. Тоді буде вигідніше виробляти благо Y, ніж X. У такому разі виробники зацікавлені збільшувати виробництво блага Y, але це можливо за рахунок скорочення випуску X, що призведе до руху вздовж кривої виробничихможливостей вгору, отже, до поступового зменшення норми трансформації і одночасного зростання норми заміщення до такого стану, коли МRТ

збігатиметься з МRS, згідно (13.13).

5. Економічна теорія добробуту

Економічна теорія добробуту — це загальна назва нормативного аспекту економічної теорії, яка вивчає умови економічного оптимуму. Зокрема те, як визначити, що один стан суспільства кращий ніж інший, яка економічна політика може бути застосована для переходу економіки в інший стан.

Центральними положеннями цієї теорії є теореми економіки добробуту.

Перша теорема економіки добробуту стверджує, що за певних умов

191

конкурентні ринки ведуть до оптимального за Парето розміщення ресурсів, тобто конкурентна економіка досягає певної точки на кривій виробничих можливостей. Ця теорема ілюструє бажаність конкуренції в економіці.

Друга теорема економіки добробуту стверджує, що будь-який оптимум за Парето може бути досягнутий конкурентною економікою (в якій всі ринки відповідають умовам повної конкуренції), тобто будь-якому оптимуму за Парето

(точці на кривій виробничих можливостей) відповідають система цін і розміщення ресурсів між учасниками, які можуть привести до цього стану як до конкурентної рівноваги.

Вище ми вже розглянули, як конкурентна економіка досягає станів,

оптимальних за Парето. Але існують ситуації, коли саморегульований ринок не досягає станів, ефективних за Парето. Такі ситуації об'єднуються назвою

неспроможність ринку.

Проявом неспроможності ринку є неповна конкуренція на багатьох ринках

(див. теми 8, 9). Неповна конкуренція веде до втрат в ефективності порівняно із ситуацією повної конкуренції. Специфічною проблемою є існування галузей із спадною вартістю виробництва (природних монополій), які через технологічні особливості не відповідають формальним умовам теорем економіки добробуту. З

метою підвищення ефективності функціонування економіки державна влада проводить відповідну антимонопольну політику і реґулює діяльність природних монополій.

Ще одним проявом неспроможності ринку є неповна інформація учасників щодо цін та інших аспектів функціонування ринків, знання про які необхідні всім учасникам для прийняття ефективних рішень. Приватний ринок часто не забезпечує учасників необхідною інформацією, і тут знову необхідна певна підтримка з боку державної влади у вигляді законодавства про захист прав споживачів, фінансування інституцій по поширенню окремої інформації (бюро погоди) та інше.

У двох наступних розділах будуть висвітлені проблеми, що пов'язані ще з двома проявами неспроможності ринку — існуванням зовнішніх ефектів та проблемою суспільних благ.

192

ТЕМА №МЕ-14

НЕСПРОМОЖНІСТЬ РИНКУ.

ЗОВНІШНІ ЕФЕКТИ

ОСНОВНІ ПИТАННЯ

1.Неефективність ринків.

2.Зовнішні ефекти.

3.Наслідки негативних зовнішніх ефектів.

4.Наслідки позитивних зовнішніх ефектів.

193

5.Інструменти усунення небажаних наслідків зовнішніх ефектів.

1.Неефективність ринків

На конкурентних ринках можуть виникати обставини, які ведуть до відхилення обсягів випуску від рівноважних та ефективних. Внаслідок існування цих обставин ринковий механізм нездатний без зовнішнього втручання з боку держави подолати перешкоди на шляху до ефективного випуску, і в таких випадках ідеться про неспроможність ринку. Випадки, коли неспроможність ринку викликається існуванням ринкової влади (проблема існування недосконалої конкуренції, зокрема у випадку природних монополій) та неповною (асиметричною)

поінформованістю учасників ринку про стан ринку, були розглянуті в попередній темі.

Крім цього, неспроможність ринку пов'язана з наявністю позитивних та неґативних зовнішніх ефектів (екстерналій) та існуванням суспільних благ.

В цій темі зупинимось на проблемах, що пов'язані з існуванням зовнішніх ефектів; проблеми існування суспільних благ розглядатимуться в темі 15.

Ідеальний ринок, тобто повністю конкурентний, характеризується тим, що кожний його учасник має свої витрати, а також отримує винагороду за свої дії. Досі ми припускали, що стосунки покупця і продавця на ринку не впливають ні на кого,

окрім учасників угоди. В деяких випадках наслідки угоди можуть заторкувати інтереси третіх осіб, і тоді обмін на регульованих ринках не завжди досягає ефективності. Невиконання умов моделі досконалої конкуренції призводить до існування так званих зовнішніх ефектів. У сучасній економічній теорії концепція зовнішніх ефектів (екстерналій), розроблена англійським економістом А.Піґу,

займає важливе місце. Розглянемо декілька видів зовнішніх ефектів та заходи, які можуть бути використані для досягнення ефективності.

2. Зовнішні ефекти

Зовнішні ефекти мають місце у тих випадках, коли на економічний стан суб'єктів здійснюється позитивний або негативний вплив у результаті дій інших