8.3. Економічна свобода та економічний порядок

Економічний порядок характеризується розділенням в певній формі між державою та окремими особами, між різними державними установами та окремими особистостями прав прийняття економічних рішень - особливо прав розпорядження факторами виробництва, прав прийняття рішень щодо задоволення потреб.

Економічний порядок, у тому числі конкурентний порядок, не перешкоджає економічній свободі, а навпаки, забезпечує її реалізацію. Разом з тим, необмежена економічна свобода може навіть породити рабство, тому що це ідеальне середовище для влади сильного над слабким.

Оптимальною можна вважати таку економіку, коли приватний капітал, свобода організації приватних промислових підприємств і свобода праці зберігаються, але регулюються правовими нормами та установами з метою захисту робітника від експлуатації капіталом і забезпечюють суспільно корисну функцію приватної власності.

Соціальна справедливість - важлива умова, що пред’являється суспільством до економічної моделі. Але справедливість полягає в правильному розподілі прав, а не в неодмінній рівності. Нерівність людей природна і неминуча через їх різні природні здібності. Держава повинна забезпечити лише рівність громадян перед законом і рівність можливостей. Подальша нерівність людей має ґрунтуватися на їхніх особистих якостях і особистій праці, а не на привілеях, пов'язаних з походженням або експлуатацією інших. Більше прав і влади означає також більше обов'язків і відповідальності.

Правовстановлюючим підґрунтям суспільних відносин у державі виступає правляча доктрина, положення якої примушують індивідів до виконання договірних зобов'язань.

Правляча доктрина диктує форму економічного порядку, встановленого в суспільстві. Мета економічного порядку - подолати обмеженість індивідуальних благ і ресурсів.

В. Ойкен дав таке визначення економічного порядку - сукупність реалізованих форм, в яких підприємства і домашні господарства пов'язані між собою і в яких протікають економічні процеси.

Розглянемо основні форми економічного порядку:

1. Централізовано плановий економічний порядок.

Комуністична доктрина заперечує приватну власність. Державна власність в цій ідеології виступає як основа економічних відносин у суспільстві. Розподіл ресурсів і кінцевих благ здійснюється правлячою елітою в централізованому порядку. Комуністична доктрина обіцяла загальний достаток в обмін на відмову від прав власності. З точки зору людей праці, головна ідея комуністичної правлячої доктрини полягає в наступному: додаткову вартість бере в свої руки держава так, що спочатку її розкрадають чиновники, потім самі працівники та всі кому не лінь, а те, що залишається, використовується неефективно.

Завдання влади полягало в тому, щоб підтримувати матеріальну рівність на суспільно допустимому рівні, який гарантує безпеку від збурень і протистояння з владою.

Планове ціноутворення в радянській економіці було нездатне правильно встановити ціни по всій номенклатурі товарів. На початку 1990 р. в СРСР централізовано затверджували майже всі ціни, а номенклатура промислового виробництва становила 24 млн. найменувань. Але тільки ринок у процесі обміну здатний встановлювати обґрунтовані ціни. У ринковій економіці ціни визначають що виробляти, як виробляти і для кого виробляти. Людвіг Ерхард, творець економічного дива в післявоєнній Німеччині писав: «Тільки вільна ринкова ціна робить порівнянними і вимірними результати праці і здатна виявити правильність або помилковість підприємницьких рішень. Підстроювання виробництва під споживання можливо при існуванні вільних цін».

У капіталістичній економіці результати діяльності підприємства оцінюють з використанням кількох показників (ціна фірми, прибуток тощо), а в планових органах СРСР у 1989 році обліком було зайнято 6,7 млн. осіб, які готували наверх звіти, затверджували їх, доводили директивні показники від Держплану до рівня цехів.

2. Ринковий економічний порядок.

Ідеологію капіталістичного суспільства можна звести до трьох основних фундаментальних цінностей: права людини, приватна власність, ринкове господарство. На відміну від принципів комуністичної доктрини, зазначені цінності поділяють більшість населення розвинутих капіталістичних країн.

Ринкова система інтегрує суспільство через такий тип товарно-господарських зв'язків, як обмін (купівля-продаж).

У централізовано плановій системі колишнього СРСР абсолютно переважав розподільний тип товарно-господарських зв'язків, який на відміну від ринкового не здатний виробити об'єктивну ціну товару. Покупці позбавлені тут можливості впливати на ціну («торгуватися»). Система дозволяла лише просити в центру, але не впливати на його рішення.

Західні суспільства навчилися інтегрувати опозицію, яка надає суспільству стабільність. Стендаль писав: «Спиратися можна лише на те, що чинить опір».

Ринкова система господарських зв'язків заснована на наступних основних засобах: економічна свобода, приватна власність, конкуренція і вільне ціноутворення.

Реалізація принципу економічної свободи передбачає:

- свободу вибору і дій споживачів і виробників;

- можливість реалізації приватних ресурсів.

Разом з тим реалізація принципів економічної свободи та приватної власності дозволяє суб'єктам ринку об'єднуватися з метою усунення конкуренції.

Ціни на ринку виступають в якості головних сигналів, що визначають управлінські рішення. Вільне ціноутворення передбачає невтручання держави і приватної влади в ціноутворення виробників.

Функції ринкової ціни зводяться до:

1) Вироблення інформаційних сигналів для виробництва (Що виробляти?).

2) збалансованості попиту та пропозиції товарів і послуг (У якому обсязі виробляти?).

3) вимивання неконкурентних підприємств (Відбір якісних виробництв).

4) Диференціювання доходів виробників залежно від ефективності їх роботи (Стимулювання до ефективної діяльності).

Загроза для збалансованості рівноважної системи ринкових цін виходить не тільки від монополії, а й від кредитно-грошової системи і бюджетної системи.

Використання перерахованих принципів, які доповнюють і підсилюють один одного, забезпечує ефективне функціонування ринкової системи господарських зв'язків. Недооцінка будь-якого з них призводить до серйозних деформацій і ослаблення системи ринкових зв'язків.