3. Надсвідомі процеси

Надсвідомі процеси – утворення деякого інтегрального продукту великої несвідомої роботи, що потім “вторгається” в життя і, як правило, радикально змінює його плин. Уперше описані У.Джемсом. Відбувається це поза свідомістю, тому що суб'єкт не знає того кінцевого підсумку, до якого приведе надсвідомий процес; невідомий момент, коли надсвідомий процес завершиться. До надсвідомих належать процеси творчого мислення, переживання великого горя або великих життєвих подій, кризи почуттів, особистісні кризи тощо.

Ці процеси відбуваються над свідомістю в тому розумінні, що їх зміст і часові масштаби більше за все, що може вмістити свідомість. Проходячи через свідомість окремими своїми ділянками, вони як ціле перебувають за його межами.

 

Лекція 7. Психологія особистості

7.1. Поняття особистості в психології.

7.2. Структура особистості.

7.3. Спрямованість та самооцінка.

7.4. Типології особистості.

 

7.1. Поняття особистості в психології

Ще в 1937 р. Г.Оллпорт нарахував 49 визначень особистості, почерпнутих з філософії, теології, юриспруденції, соціології та психології [15]. Сьогодні, природно, таких визначень значно більше. До того ж помітна специфіка визначень особистості у закордонній (американській і західно-європейській) і вітчизняній психології.

Головні відмінності цих двох груп визначень такі:

а) у закордонній психології поняття "особистість" зводиться до поняття "індивідуальність", у вітчизняній психології особистість розуміється насамперед як деяка характеристика людини, що не є природженою, а здобувається в ході розвитку, у зв'язку з включенням у діяльність і спілкування;

б) для закордонних визначень особистості характерне перерахування різних особливостей особистості (рис, потреб, самосвідомості й под.) як таких, що утворюють один ряд, у вітчизняній же психології вони розглядаються як певна ієрархія, що задається місцем людини в системі суспільних відносин.

Людина водночас являє собою і біологічну істоту, і соціальну, вона є і суб'єктом природи, і суб'єктом суспільних відносин. Виходячи з цього, для розуміння специфіки особистості необхідне розрізнення понять "індивід", "особистість", "індивідуальність". Найбільш чітко такий поділ здійснив у своїх роботах О. М. Леонтьєв [7].

Індивід – це поняття, що характеризує людину як біологічну істоту, індивід – це представник виду, що відрізняється від інших його представників. Індивідами ми народжуємося, особистостями стаємо.

Особистість – це відносно пізній продукт суспільно-історичного й онтогенетичного розвитку людини, особистість – поняття соціальне, вона “виробляється” тією сукупністю суспільних відносин, у які людина вступає в міру свого розвитку.

Індивідуальність – сукупність властивостей і особливостей, характерних для даної людини, що відрізняють її від інших індивідів і особистостей. Це поняття біосоціальне, оскільки ми відрізняємося один від іншого найрізноманітнішими проявами, одні з яких є характеристиками індивіда (колір очей, статура тощо), інші ж характеризують особистість (система цінностей, структура самосвідомості, уявлення про сенс життя).

Сьогодні поняття "індивідуальність" набуло дещо іншого значення. Якщо термін "особистість" характеризує насамперед діяльне зображення людини в очах інших, то поняття "індивідуальність" відбиває внутрішню самостійну сутність людини. Індивідуальність – це самовизначеність і відокремленість особистості, її виділеність з-посеред інших. Таке оформлення власної унікальності і неповторності припускає усвідомлення, відрефлексованість людиною свого життя, внутрішній діалог із самим собою.

Отже, особистістю ми стаємо. Таким чином, особистість – це людина, яка досягла певного рівня психічного розвитку, пройшла деякий шлях, "набуваючи" на цьому шляху різних властивостей і якостей. Які факти власного життя, які свої характеристики могли б ми привести як аргументи, якби нам раптом знадобилося довести кому-небудь, що ми – особистість? Напевно, ми говорили б про те, що в нас є свої погляди й переконання, своє ставлення до світу, своя система оцінок і моральних вимог, що ми вміємо володіти собою, робити вибір між різними варіантами власної поведінки.

Усе це, безумовно, правильно. Тому можна погодитися з визначенням, яке належить сучасному російському психологу Б.С.Братусю: "Стати особистістю – це, по-перше, зайняти певну життєву, насамперед міжособистісну моральну позицію; по-друге, у достатньому ступені усвідомлювати її і нести за неї відповідальність; по–третє, затверджувати її своїми вчинками, справами усього свого життя" [2, с.48].