ЕЗТ / Lek-10

Лекція-10

Визначення чисельності працівників та продуктивності праці

1.Структура плану та порядок визначення чисельності працівників

2.Поняття продуктивності праці

3.Методика визначення продуктивності праці

1.Структура плану та порядок визначення чисельності працівників

План по праці містить такі показники, як продуктивність праці, чисельність працівників, фонд оплати праці і середньомісячна заробітна платня.

При діючій системі планування розробку планів по праці розробляють на основі встановленого вищою інстанцією ліміту фонду заробітної платні, чисельності працівників по перевезеннях і заданого відсотка зростання продуктивності праці на перевезеннях.

При розрахунку відсотка зростання продуктивності виходять з бази, яку приймають по звіту року, передуючого плановому періоду.

Ліміт чисельності працівників по перевезеннях встановлюється вищою інстанцією. При цьому враховуються чинники, що знижують чисельність працівників (введення нових технічних засобів, ресурсозберігаючі технології, поліпшення технологій, поліпшення експлуатаційних показників і ін.), і чинники, які збільшують потребу в контингенті (виробничі об'єкти, що знов вводяться, і виробничі потужності).

Чисельність працівників на залізничному транспорті визначають в три етапи.

На першому етапі розраховують загальну чисельність працівників, виходячи з планового об'єму робіт і виробітку одного працівника.

На другому етапі визначають чисельність працівників по видах діяльності, ділянках, цехах на основі прогресивних норм виробітку, норм часу і планової програми робіт (послуг). При цьому чисельність працівників всіх видів діяльності не повинна перевищувати загальну чисельність працівників лінійного підприємства.

На третьому етапі обчислюють професійно-кваліфікаційний склад працівників на основі технологічного процесу і єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника (ЕТКС) робіт і професій робітників. На основі ЕТКС виробляють віднесення кожної роботи (операції) до відповідного тарифного розряду. Явочну чисельність працівників розраховують в плані одним з трьох способів:

• по плановому об'єму роботи і нормам вироблення або планової трудомісткості і нормам часу;

• по кількості устаткування, технічних пристроїв, обслуговуваних робочих місць і нормам обслуговування в одну зміну;

• по числу структурних підрозділів або штатному розкладу, який встановлюється залежно від класу і групи підрозділу.

Першим способом розраховують планову (облікову) чисельність працівників локомотивних бригад у вантажному русі, робочих, зайнятих на деповському ремонті вагонів, вантажників і ін.

По плановій трудомісткості визначають чисельність робітників, зайнятих на ремонті локомотивів.

Чисельність керівників, фахівців і технічних виконавців визначають класом і групою лінійного підприємства, його структурою (відділення, цехи, ділянки) і штатним розкладом.

Відсоток на заміщення відпускних і хворих залежить від середньої тривалості відпустки по даній групі працівників. Щорічна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю не менше 24 календарних днів у розрахунку на шестиденний робочий тиждень. При розрахунку відсотка на заміщення відпускних враховуються і щорічні додаткові відпустки, що надаються працівникам, зайнятим на роботах зі шкідливими умовами праці, з ненормованим робочим днем і ін. Чисельність робітників на заміщення відпускних і хворих коливається в середньому від 8 до 11%, а для локомотивних бригад досягає 20%.

Планування фонду оплати праці здійснюють, виходячи із ліміту чисель­ності персоналу, зайнятого на перевезеннях, і середньомісячної заробітної платні.

За базу приймають середньомісячну заробітну плату звітного періоду і її індексацію на відсоток зростання цін на продовольчі товари і послуги в плановому періоді.

Фонд заробітної плати і чисельність працівників, зайнятих на вантажо-розвантажувальних роботах, капітальному ремонті колії, будівель і споруд, і працівників необлікового складу визначаються лінійним підприємством самостійно. Середньомісячну заробітну плату індексують у тому ж розмірі, що і на перевезеннях.

2.Поняття продуктивності праці

Продуктивність праці є найбільш важливим елементом у системі трудових показників і займає провідне місце у системі показників, що характеризують ефективність суспільного виробництва.

У виробництві продукції бере участь жива і уречевлена праця. Жива праця затрачається працівниками при здійсненні поточних виробничих процесів. Уречевлена праця була витрачена на більш ранніх стадіях виробництва, в галузях народного господарства і використовується для виробництва продукції.

Продуктивність праці характеризує результативність корисної, конкретної праці, що визначає ступінь ефективності доцільної продуктивної діяльності протягом даного проміжку часу.

Варто розрізняти: продуктивність суспільної праці в цілому по народному господарству; локальну чи групову продуктивність праці, тобто продуктивність праці в галузі, підгалузі; індивідуальну продуктивність праці, тобто продуктивність праці на підприємстві в цілому, у цеху, у бригаді, на ділянці, на робочому місці.

Продуктивність суспільної праці відбиває витрати живої і уречевленої праці. Локальна й індивідуальна продуктивність праці відбиває витрати живої праці на виробництво одиниці продукції.

Продуктивність суспільної праці визначається розподілом національного доходу на чисельність працівників, зайнятих у всіх галузях матеріального виробництва.

Для характеристики локальної й індивідуальної продуктивності праці можуть використовуватися наступні показники: вироблення продукції, трудомісткість продукції.

Вироблення продукції за одиницю часу визначають по формулі:

(51)

де - обсяг виробленої продукції; - витрати робочого часу. Трудомісткість розраховують по формулі(нормо-год, людино-год):

3.Методика визначення продуктивності праці

Існують наступні основні методи виміру продуктивності праці: натуральний, умовно-натуральний, трудовий, вартісний.

При натуральному методі продуктивність праці визначають розподілом виробленої продукції в натуральних одиницях (наприклад, тоннах, штуках, квадратних метрах) на чисельність працівників. Даний метод простий, наочний і достовірний. Однак він має дуже обмежену сферу застосування, тому що рідко підприємство випускає однорідну продукцію.

При умовно-натуральному методі продуктивність праці визначається розподілом кількості умовних облікових одиниць продукції на чисельність працівників. Даний метод заснований на приведенні різних виробів до одного вимірника. При розглянутому методі один вид продукції прирівнюється до іншого по відносній трудомісткості. Область застосування цього методу також обмежена.

Вимір продуктивності праці при трудовому методі припускає використання показника трудомісткості як вимірник продукції. Обсяг продукції визначають у трудовому вимірі в годинах шляхом множення обсягу продукції в натурапьному вираженні на норму часу на виготовлення (виробництво) одиниці продукції. Даний метод вимагає наукової обгрунтованості використовуваних норм часу. Трудовий метод придатний для оцінки рівня продуктивності праці на окремих робочих місцях, у бригадах, на ділянках, у цехах. Цей метод не має широкого поширення. При вартісному методі продуктивність праці визнача­ють розподілом обсягу продукції у вартісному вираженні на чисельність працівників. Обсяг продукції обчислюють у грошовому вираженні шляхом множення обсягу продукції в натуральному вираженні на відповідні оптові ціни. Даний метод є найбільш універсальним. Він дозволяє проводити порівняння рівня і динаміки продуктивності праці на підприємстві, у галузі, регіоні, країні. Складність вартісного методу полягає у виборі найбільш прийнятного для конкретних умов способу обчислення обсягу виробництва в грошовому вираженні. Розрізняють наступні основні методи виміру обсягу виробництва у вартісному вираженні: валова продукція, товарна продукція, реалізована продукція, умовно-чиста продукція, чиста продукція, нормативно-чиста продукція, нормативна вартість обробки.

Основними методами використання вартісних показників для виміру продуктивності праці є: повторний рахунок продукції, невідповідність динаміки обсягів продукції динаміці витрат праці при зрушеннях у її асортименті через вартісні вимірники продукції, недостатнє відображення впливу на динаміку продуктивності праці підвищення якості продукції, відображення динаміки продуктивності праці через економію тільки живої праці без обліку використання уречевленої праці.

Основним методом визначення продуктивності праці за допомогою вало­вої продукції, товарної продукції і реалізованої продукції є те, що оптові ціни включають вартість усіх матеріальних витрат. Рівень вироблення в цьому випадку в значній мірі підданий змінам матеріалоємності. На залізничному транспорті застосовуються всі методи виміру продуктивності праці. На залізницях натуральний і умовно-натуральний методи виміру продуктивності праці знаходять широке застосування, тому що продукція залізничного транспорту однорідна і виражається у натуральних чи умовно-натуральних одиницях виміру. Вартісний метод визначення продуктивності праці використовують у будівництві, капітальному ремонті основних засобів, частково на ремонті рухомого складу.

Продуктивність праці працівників мережі і залізниць виміряється в умовно-натуральних одиницях - кількістю приведених тонно-кілометрів, що приходяться на одного працівника експлуатаційного контингенту, зайнятого на перевезеннях, і розраховується по формулах:

(53)

де - вантажообіг, приведені тонно-кілометри;

- вантажообіг, тарифні тонно-кілометри;

- пасажирообіг, пасажиро-кілометри;

- коефіцієнт приведення по пасажирообігу;

- середньоспискова чисельність працівників, зайнятих на перевезеннях, чол.