ОТВЕТЫ Microsoft Word (4)

№ п/п

Зміст питань на залік з УВКР для груп 4-ОПУ в 2011/2012 н. р., на основі яких розроблено тести в системі «Прометей» в 1 семестрі

Поняття „ перевізного процесу ”, його складові

Перевізний процес – це сукупність різних операцій, що виконуються з вантажами в пунктах відправлення, на шляху перевезення та в пунктах призначення. Він починається на складі вантажовідправника і закінчується на складі вантажоодержувача. Про організацію перевезень вантажів між залізницею і вантажовідправником укладається договір.

Перевізний процес складається з наступних елементів:

• планування перевезення; воно може здійснюватись завчасно, ще в процесі виготовлення продукту;

• підготовка вантажу до відправлення і накопичення на складі вантажовідправника;

• оформлення перевізних документів, розрахунки за перевезення;

• доставка вантажу на станцію відправлення, ця операція здійснюється, якщо навантаження виконується зі складу станції і відсутня у випадку відвантаження з під’їзних колій вантажовідправника;

• приймання вантажу до перевезення, накопичення і зберігання його на станції перед навантаженням у вагони;

• навантаження у вагони, маневрові операції, пов’язані з їх прибиранням;

• формування поїзда і підготовка його до відправлення;

• відправлення поїзда з вантажем зі станції відправлення;

• операції з вантажем на шляху прямування, тобто в процесі транспортування (розформування, формування і прямування поїздів, сортування контейнерів і дрібних відправок тощо);

• перевантаження з одного виду транспорту на інший при змішаних перевезеннях (наприклад, залізнично-водних);

• прибуття поїзда з вантажем на станцію призначення;

• розформування поїзда на станції призначення вантажу;

• подача вагонів з вантажами до місця вивантаження;

• вивантаження вантажу з вагонів;

• оформлення видачі вантажів і кінцеві розрахунки за перевезення;

• видача вантажу одержувачу;

• доставка вантажу зі станції призначення на склад одержувача.

У вище приведеному переліку операцій є такі, що виконуються за участю автомобільного транспорту: доставка вантажу від складу відправника до станції відправлення та зі станції призначення на склад одержувача. Ці операції можуть виконуватися експедиційними організаціями або засобами відправників і одержувачів вантажу. Якщо до складів відправників і одержувачів вантажу підходять під’їзні залізничні колії, тоді вантаж безпосередньо перевозиться у вагонах від складу вантажовідправника до складу вантажоодержувача без участі автомобільного транспорту.

У перевізному процесі розрізняють технічну і комерційну експлуатацію залізничного транспорту.

Основні питання, які вирішує вантажна робота, та задачі залізничного транспорту в цій галузі.

Поняття „вантаж”, „вантажовідправник”, „вантажоодержувач”, „місце загального користування”, „ місце незагального користування”

Кількість найменувань продукції, що перевозиться залізницями України перевищує 5 тисяч. Від моменту приймання від вантажовідправника на станції відправлення до моменту видачі вантажоодержувачу на станції призначення вся продукція носить назву вантаж.

Вантажовідправник – зазначена у накладній юридична чи фізична особа, яка довіряє залізниці перевезення вантажу.

Вантажоодержувач – зазначена у накладній юридична чи фізична особа, яка за дорученням вантажовідправника одержує вантаж.

Вантажовласник не завжди можуть бути відправником або одержувачем. Від його імені та за дорученням ними можуть виступати експедитори

До місць загального користування відносяться транспортно-складські комплекси (далі ТСК), тобто вантажні райони станцій і склади, які належать залізницям, та на яких можуть обслуговуватися клієнти залізничного транспорту.

До місць незагального користування відносяться прирейкові склади, майданчики та інші пункти, які належать підприємствам, організаціям та установам. Зауважимо, що більшість вантажів ( 90 %) пред’являється до перевезення, навантажується та розвантажується на під’їзних коліях (далі - ПК) підприємств, які примикають до станцій мережі залізниць України за допомогою з’єднувальних колій.

Транспортна класифікація вантажів.

1. транспортна;

2. за специфічними властивостями та умовами транспортування (11 груп);

3. за умовами та способами зберігання (3 групи);

4. для нормування, фінансування та обліку навантажувально-розвантажувальних робіт (10 груп);

5. за терміном безкоштовного зберігання (7 груп).

Класифікація вантажів за специфічними властивостями та умовами транспортування:

1 група – швидкопсувні вантажі;

2 група – гігроскопічні вантажі;

3 група – вантажі, які легко акумулюють сторонні запахи;

4 група – вантажі, які володіють специфічними запахами;

5 група – вантажі, які стійко зберігають свої характерні фізико-хімічні властивості в процесі перевезення та зберігання;

6 група – вантажі навальні, які при транспортуванні та зберіганні втрачають сипкість внаслідок змерзання або спікання частить;

7 група – навальні вантажі, яким притаманна злежуваність при тривалому зберіганні чи транспортуванні;

8 група – небезпечні вантажі, які можуть стати причиною захворювання, отруєння або опіків людей або тварин, викликати псування або пошкодження інших вантажів, рухомого складу, пристроїв та споруд;

9 група – вантажі, які під час перевезення та зберігання здатні до значної втрати маси;

10 група – живність;

11 група – продукція машинобудування.

Класифікації вантажів: 1) за умовами та способами зберігання; 2) за способом розміщення та кріплення в вагоні (на відкритому рухомому складі).

1. Класифікація вантажів за умовами та способами зберігання

1 група – цінні вантажі та вантажі, що можуть зіпсуватися під впливом вологи або температурних коливань, тому зберігаються в закритих складах;

2 група – вантажі, яким не притаманний вплив температурних коливань, але вплив вологи може призвести до псування, тому вони зберігаються в критих складах або на критих майданчиках;

3 група – вантажі, на які зовсім не впливає або впливає незначно зовнішнє середовище, тому вони зберігаються на відкритих майданчиках.

7.

Класифікації вантажів: 1) за терміном зберігання на станціях; 2) для нормування, фінансування й обліку ВРР

Класифікація вантажів за терміном зберігання на станціях

1 група – 6 годин (наприклад, лід, молоко свіже);

2 група – 12 годин (наприклад, ВМ, сильнодіючі отруйні, дріжджі, тварини та птахи, риба, молочні продукти, м’ясопродукти, овочі, гриби, бджоли, рослини, квіти, фрукти, ягоди);

3 група – 1 доба (наприклад, картопля, капуста, пиво, консерви овочеві, безалкогольні напої, небезпечні, крім ВМ та СДОР);

4 група – 2 доби (наприклад, консерви овочеві, фруктові та ягідні, яйця);

5 група – 3 доби (наприклад, добрива, вапно, солома, макулатура, сіно, торф...);

6 група – 5 діб (усі інші, крім вказаних в 1-5 групах та домашніх речей);

7 група – 30 діб (домашні речі).

Повний перелік передбачено Правилами перевезень вантажів залізничним транспортом України, ч. 1 (Київ, 2004 р).

Класифікація вантажів для нормування, фінансування та обліку навантажувально-розвантажувальних робіт

1 група – тарно-пакувальні та штучні вантажі;

2 група – м’ясні вантажі;

3 група – хлібобулочні вироби;

4 група – великовагові вантажі та контейнери;

5 група – метали та металовироби;

6 група – зернові вантажі;

7 група – лісні вантажі;

8 група – навальні вантажі;

9 група – вогневідпірні вантажі;

10 група – овочеві вантажі.

Ця класифікація реалізована в Єдиних нормах виробітку та часу на вагонні, автотранспортні та складські навантажувально-розвантажувальні роботи (ЄНВЧ).

Єдина тарифно-статистична номенклатура вантажів, її склад, принцип кодування вантажів

1. Єдина тарифно-статистична номенклатура вантажів (ЄТСНВ – Тарифне керівництво № 1), яка призначена для встановлення тарифного класу вантажу та в кінцевому результаті – для визначення провізних плат та зборів. ЄТСНВ нараховує більше, ніж 5100 найменувань вантажів, які об’єднано в 69 тарифних груп (7 груп – продукція сільського господарства, інші – промислова продукція). Кожному вантажу в ЄТСНВ призначено шестизначний код, в якому перші 2 цифри – номер тарифної групи, 3 цифра – номер позиції в тарифній групі, 4 і 5 цифри – порядковий № вантажу в тарифній позиції, 6 цифра – контрольне число для захисту коду.

Крім того, кожен вантаж віднесено до 1, 2 чи 3 тарифного класу або винесено у позакласну групу ВН (1-й клас – найдешевші, 3-й – найдорожчі).

Дана номенклатура діє до відміни.

Гармонізована номенклатура вантажів, її склад, принцип кодування вантажів

1. Гармонізована номенклатура вантажів (ГНВ), яка діє з 01 квітня 2004 року, призначена для класифікації вантажів міжнародного вантажного сполучення (СМГС), кодове позначення якої відповідає кодовому позначенню гармонізованої системи опису та кодування товарів. ГНВ містить 99 глав та 1271 позицію. Усього в ній близько 10 тисяч найменувань вантажів. Кожному вантажу в ГНВ призначено восьмизначний код: 1 та 2 цифри - № групи вантажів, найменування якої відповідає найменуванню глави, 3 та 4 цифри – позиція вантажу в межах даної групи, 5 та 6 цифри – номер вантажу в позиції, 7 та 8 цифри – для уточнення.

Номенклатури вантажів, що визначають умови перевезення, та номенклатури планування перевезень вантажів

1. Номенклатури, що визначають умови перевезення вантажів (12 груп):

   1. вантажі, які допускаються до перевезення на відкритому рухомому складі;

   2. вантажі, перевезення яких допускається в критих вагонах та цистернах без пломб, але з обов’язковим накладанням на криті вагони дротяних закруток;

   3. вантажі, зберігання яких допускається на відкритих платформах та майданчиках;

   4. вантажі, перевезення яких допускається навалом;

   5. вантажі, які перевозяться навалом без упакування;

   6. вантажі, при навантаженні яких повинні встановлюватися двірні загородження;

   7. вантажі, що перевозяться без тари;

   8. вантажі, після вивантаження яких виконується промивання вагонів;

   9. вантажі, які змерзаються;

   10. вантажі, які підлягають ветеринарно-санітарному нагляду;

   11. вантажі, які дозволено перевозити в вагонах-цистернах та бункерних піввагонах;

   12. небезпечні та легкогорючі вантажі

Перераховані номенклатури наведено в Правилах перевезень вантажів.

При цьому, вантажі, які допускаються до перевезення на відкритому рухомому складі, - це здебільшого промислова продукція, на якість якої не впливає навколишнє середовище, а також такі, які за своїми розмірами не можливо та не допускається завантажувати до критого рухомого складу. Такі вантажі в залежності від основних властивостей та способу розміщення та кріплення в вагоні поділяються на:

2. сипкі та кускові вантажі навалом (додатково не закріплюються);

3. штучні вантажі (закріплюють відповідно до Технічних умов навантаження та кріплення вантажів на рухомому складі – ТУ);

4. штабельні вантажі – однорідні за геометричною формою та розмірами предмети, що укладаються в кілька ярусів по довжині вагона, наприклад, залізобетонні вироби (штабелі ув’язують та закріплюють відповідно до ТУ).

5. Номенклатури вантажів плану та обліку навантаження.

Номенклатури використовуються для планування перевезень вантажів залізничним транспортом України (розд. 1 ППВ, ч. 1)

Фактори, що впливають на властивості та якість вантажів

Під час перевезення та зберігання в масі вантажу можуть проходити якісні та кількісні зміни. Як правило, вони пояснюються дією зовнішніх факторів:

• взаємодією вантажу із зовнішніх середовищем;

• механічними впливами на вантаж в процесі руху та під час виконання НРР;

• несправностями кузовів рухомого складу та складських пристосувань.

На якість окремих вантажів впливають вологість, температура, газовий склад повітря, його запиленість на наявність в його складі мікроорганізмів, світло. Під дією вказаних факторів у речовині окремих вантажів виникають біохімічні, фізико-хімічні, мікробіологічні процеси.

Наявність в повітрі водяних парів характеризується:

• абсолютною вологістю;

• насиченістю (при даній температурі повітря повністю насичено парами);

• вологоємністю;

• відносною вологістю;

• точкою роси.

Сухе повітря викликає усушку та погіршує технологічні властивості деяких вантажів, а вологе – викликає виникнення плісняви та розвиток гнилісних процесів.

Механічний вплив на вантаж проявляється у вигляді статичних (максимальне значення – у нижніх рядах вантажів внаслідок тиску верхніх у штабелі) і динамічних (при падінні окремих місць, співударянні вантажів під час НРР, співударянні вагонів під час виконання маневрів, внаслідок вібрації та коливань рухомого складу).

Біохімічні процеси розвиваються в вантажах рослинного та тваринного походження під час їх взаємодії з навколишнім середовищем. До цих процесів відносяться:

1. ті, що викликані процесами в самому продукті:

   1. автоліз – процес розчинення тканин внаслідок розпадання білків, жирів та вуглеводів (м’ясні, тютюнові, борошно тощо);

   2. дихання – характерне для вантажів рослинного походження. Стає інтенсивнішим при підвищенні температури та вологості повітря;

   3. дозрівання – зерно (цукор переходить в крохмаль) або овочі та фрукти (навпаки);

   4. проростання – в овочах та в зерні. Супроводжується інтенсивнішим диханням.

2. ті, які пояснюються життєдіяльністю різних мікроорганізмів:

   1. бродіння – розкладання вуглеводів внаслідок діяльності мікроорганізмів (спиртове, молочнокисле, маслянокисле та оцтовокисле);

   2. гниття – розкладання білків внаслідок діяльності гнилісних мікроорганізмів;

   3. пліснявіння – розкладання жирів і вуглеводів, в деяких випадках утворення отруйних речовин.

Способи визначення якості вантажів

Якість вантажу – це сукупність властивостей, які визначають ступінь придатності продукції до використання її за призначенням. Основні показники якості визначено стандартами або технічними умовами.

Використовуються 3 методи визначення якості вантажу:

1. органолептичний – за допомогою органів чуття людини оцінює зовнішній вигляд вантажу або тари. При ньому визначаються колір, твердість, гнучкість, шершавість, забрудненість, зараженість шкідниками, наявність сторонніх запахів. Переваги – простота виконання, її швидкість та економічність. Недоліки – суб’єктивність оцінювання та неможливість надання кількісної характеристики властивостей вантажів;

2. лабораторний – відбір проб, їх дослідження та подальше зберігання. При цьому розрізняють наступні види досліджень: фізичне (визначення щільності, в’язкості, вологості, кута природного відкосу, температури спалаху, температури займання, температури застигання), механічне (визначення пружності, розтяжності, опору зсуву, розриву, укручення), оптичне (вивчення природи та внутрішньої будови речовин), хімічне (визначення хімічного складу вантажу, його активності у різних середовищах) та біологічне (визначення наявності в продукті живих організмів, які сприяють його псування). Результати лабораторний досліджень для робітників транспорту наводяться в паспортах, свідоцтвах про якість, сертифікатах, ветеринарних свідоцтвах та інших документах;

3. натурний – використовується для перевірки зовнішнього стану вантажу та його тари й упакування, визначення об’ємно-масових характеристик , а також температури, вологості, кута природного відкосу тощо у виробничих умовах. При цьому крім органів чуття людини використовуються різні пристосування – рулетки, кутовимірювачі, ваги, термометри, барометри, гігрометри та інші.

На практиці частіше за все використовується комплексний метод, який включає в себе елементи усіх трьох методів визначення якості вантажів.

Фізичні та хімічні властивості вантажів

1. Фізичні властивості вантажів

Фізичні властивості вантажів залежать від гранулометричного складу, який характеризує кількісний розподіл частинок (кусків) насипних і навальних вантажів а величиною.

За гранулометричним складом насипні та навальні вантажі поділяються на групи в залежності від розміру частинок:

1. особливо крупні (розмір типових кусків >320 мм);

2. великокускові (160...320 мм);

3. середньокускові (60...160 мм);

4. дрібнокускові (розмір типових частинок 10...60 мм);

5. великозернисті (2...10 мм);

6. дрібнозернисті (0,5...2 мм);

7. порошковидні (0,05..0,5 мм);

8. пиловидні (<0,05 мм).

Гранулометричний склад значно впливає на наступні властивості вантажів:

• сипкість – здатність насипних та навальних вантажів переміщуватися під дією сил тяжіння чи зовнішнього динамічного впливу. Вона характеризується величиною кута природного відкосу та опору зсуву;

• скважистість – визначає наявність та величину пустот між окремими частинками вантажу та оцінюється коефіцієнтом скважистості;

• пористість – характеризує наявність та об’єм внутрішніх пор та капілярів у вантажів та оцінюється коефіцієнтом пористості;

• окремі вантажі (концентрати руд, гранульовані шлаки) мають властивість розрідження: тобто накопичують воду між частинками вантажу до псевдорідкого стану. Це призводить до переміщень вантажу у вагоні при зрушенні поїзда з місця, гальмуванні і до підвищених інерційних зусиль, що виникають в кривих ділянках колії. З цієї причини може мати місце вибивання торцевих стін вагона;

• здатність до ущільнення - характеризує коефіцієнтом ущільнення. Ущільнення проходить під дією на вантаж статичних та динамічних навантажень за рахунок заповнення порожнин та більш компактного розміщення окремих частинок відносно одне одного. Ступінь ущільнення в значній мірі залежить від гранулометричного складу, пористості та скважистості вантажу та є важливим фактором підвищення статичного навантаження вагона;

• крихкість – здатність деяких вантажів при механічному впливі руйнуватися, минаючі при цьому стадію помітних пластичних деформацій. При виконанні НРР з такими вантажами уникати падінь, ударів тощо;

• злежуваність – здатність окремих частинок вантажу зчіплюватися, прилипати до стінок рухомого складу, бункерів, силосів та одне до одного та утворювати достатньо міцну монолітну масу. Основними причинами є запресування частинок вантажу під тиском верхніх шарів, кристалізація солей із розчинів та перехід сполучень речовини з одного стану до іншого, а також хімічні реакції в масі вантажу. Злежуваність притаманна рудам та рудним концентратам, вугіллю, мінерально будівельним вантажам, міндобривам, торфу, солі, цукру... При виконанні НРР їх сипкість необхідно відновити. Для попередження використовуються попереджувальні заходи;

• сводоутворення – це процес утворення своду над вихідним отвором рухомого складу, бункеру, силосу та є характерним для насипних та навальних вантажів. Воно виникає внаслідок зачеплення рухомих частинок вантажу за частинки, які знаходяться в стані спокою;

• в’язкість – це властивість частинок рідини опиратися переміщенню відносно одне одного під дією зовнішніх сил. В’язкість характеризує внутрішнє тертя між частинками та пояснюється силами молекулярного зчеплення. Розрізняють наступні види в’язкості: 1) динамічна – визначає коефіцієнт внутрішнього тертя та дорівнює силі внутрішнього тертя між двома шарами рідини площею 1 м² на протязі 1 секунди;

• динамічної в’язкості до щільності; 3) на практиці частіше використовується умовна, яка вимірюється в градусах Енглера (вони визначають відношення часу витікання 200 см³ продукту при температурі вимірювання до часу витікання 200 см³ дистильованої води при температурі +20 С. Зі зниженням температури в’язкість продукту зростає до повного застигання. За ступенем в’язкості та температурою застигання наливні вантажі поділяються на 4 групи (наведено в Правилах перевезень, частина 2). Підвищена в’язкість наливних вантажів викликає збільшення часу наливу-зливу та втрат продукту при НРР внаслідок налипання частинок на внутрішніх стінках рухомого складу;

• пилоємність – це здатність вантажів легко поглинати пил із навколишнього середовища. Поглинання пилу призводить до псування матеріалів або викликає необхідність очищення продукції від пилу перед використанням у виробництві. Підвищеною пило ємністю відрізняються хутрові вироби, тканини тощо;

• роспиляємість – це здатність найдрібніших часточок речовини утворювати разом з повітрям стійкі суспензії та переноситися повітряним потоком на значні відстані від місця розміщення вантажу (пил при перевантаженні та перевезенні вугілля, цементу, борошна тощо);

Сильний пил викликає необхідність використання при НРР засобів індивідуального захисту (респіратори, протигази). Органічний та металевий пил при визначеній концентрації може займатися або навіть вибухнути під впливом будь-якого зовнішнього джерела вогню. Розпилення призводить до значних втрат вантажу (якщо не використовувати спеціальні запобіжні заходи – до 5-8 %) та забруднення навколишнього середовища. Крім того, пил легко абсорбує гази, випаровування, радіоактивні речовини.

Для попередження роспиляємості використовуються наступні заходи: вдосконалення тари та упакування вантажів; використання спеціалізованого рухомого складу та НРМ і пристроїв; використання фільтрів у вентиляційних пристроях складів; покриття поверхні вантажу захисними плівками тощо.

• абразивність – це здатність вантажів до стирання поверхнею рухомого складу, НРМ та споруд при їх доторканні. Абразивність залежить від твердості часток вантажу, яку оцінюють за шкалою Мооса (наприклад, тальк – 1, алмаз – 10). За цією шкалою вантажів поділяють на малоабразивні (до 2,5), середньоабразивні (2,5 – 5) та високоабразивні (більше 5). При роботі з абразивними матеріалами необхідно запобігати розпиленню часток вантажу та їх попаданню на поверхні з метою попередження псування останніх;

• гігроскопічність – це здатність вантажів легко поглинати вологу повітря та пояснюється різними причинами:

• для карбіду кальцію та негашеного вапна – поглинанням вологи внаслідок їх хімічної активності;

• для солі та цукру – тим, що вони є сильно розчинними;

• для вовни, бавовни, зерна – тим, що вони поглинають вологу внаслідок згущення випаровувань води на великих внутрішніх поверхнях вантажу.

Інтенсивність поглинення вологи вантажами зростає з підвищенням температури, вологості та швидкості руху повітря, а також залежить від площі поверхні вантажу, яка межує з повітрям, від пористості та скважистості речовини. Волога може знаходитися у вантажі у вільному або у зв’язаному стані.

Розрізняють абсолютну та відносну вологість вантажів:

якщо

тоді відносна – (частіше використовується на практиці),

а абсолютна – (використовується в теоретичних розрахунках).

Стандартами, технічними умовами та іншими нормативними матеріалами встановлено кондиційну вологість різних вантажів, при якій речовина здатна зберігати свої якісні характеристики. Відхилення вологості від кондиційних вимог призводять до псування або втрати якості.

Підвищена вологість ряду вантажів посилює небажані для транспорту властивості вантажу (злежуваність, змерзаємість, схильність до сводоутворення), а також призводить до налипання вантажу на внутрішній поверхні бункерів, кузовів рухомого складу та на робочих органах НРМ.

2) кінематична – це відношення динамічної в’язкості до щільності; 3) на практиці частіше використовується умовна, яка вимірюється в градусах Енглера (вони визначають відношення часу витікання 200 см³ продукту при температурі вимірювання до часу витікання 200 см³ дистильованої води при температурі +20 С. Зі зниженням температури в’язкість продукту зростає до повного застигання. За ступенем в’язкості та температурою застигання наливні вантажі поділяються на 4 групи (наведено в Правилах перевезень, частина 2). Підвищена в’язкість наливних вантажів викликає збільшення часу наливу-зливу та втрат продукту при НРР внаслідок налипання частинок на внутрішніх стінках рухомого складу;

• пилоємність – це здатність вантажів легко поглинати пил із навколишнього середовища. Поглинання пилу призводить до псування матеріалів або викликає необхідність очищення продукції від пилу перед використанням у виробництві. Підвищеною пило ємністю відрізняються хутрові вироби, тканини тощо;

• роспиляємість – це здатність найдрібніших часточок речовини утворювати разом з повітрям стійкі суспензії та переноситися повітряним потоком на значні відстані від місця розміщення вантажу (пил при перевантаженні та перевезенні вугілля, цементу, борошна тощо);

Сильний пил викликає необхідність використання при НРР засобів індивідуального захисту (респіратори, протигази). Органічний та металевий пил при визначеній концентрації може займатися або навіть вибухнути під впливом будь-якого зовнішнього джерела вогню. Розпилення призводить до значних втрат вантажу (якщо не використовувати спеціальні запобіжні заходи – до 5-8 %) та забруднення навколишнього середовища. Крім того, пил легко абсорбує гази, випаровування, радіоактивні речовини.

Для попередження роспиляємості використовуються наступні заходи: вдосконалення тари та упакування вантажів; використання спеціалізованого рухомого складу та НРМ і пристроїв; використання фільтрів у вентиляційних пристроях складів; покриття поверхні вантажу захисними плівками тощо.

• абразивність – це здатність вантажів до стирання поверхнею рухомого складу, НРМ та споруд при їх доторканні. Абразивність залежить від твердості часток вантажу, яку оцінюють за шкалою Мооса (наприклад, тальк – 1, алмаз – 10). За цією шкалою вантажів поділяють на малоабразивні (до 2,5), середньоабразивні (2,5 – 5) та високоабразивні (більше 5). При роботі з абразивними матеріалами необхідно запобігати розпиленню часток вантажу та їх попаданню на поверхні з метою попередження псування останніх;

• гігроскопічність – це здатність вантажів легко поглинати вологу повітря та пояснюється різними причинами:

• для карбіду кальцію та негашеного вапна – поглинанням вологи внаслідок їх хімічної активності;

• для солі та цукру – тим, що вони є сильно розчинними;

• для вовни, бавовни, зерна – тим, що вони поглинають вологу внаслідок згущення випаровувань води на великих внутрішніх поверхнях вантажу.

Інтенсивність поглинення вологи вантажами зростає з підвищенням температури, вологості та швидкості руху повітря, а також залежить від площі поверхні вантажу, яка межує з повітрям, від пористості та скважистості речовини. Волога може знаходитися у вантажі у вільному або у зв’язаному стані.

Розрізняють абсолютну та відносну вологість вантажів:

якщо

тоді відносна – (частіше використовується на практиці),

а абсолютна – (використовується в теоретичних розрахунках).

Стандартами, технічними умовами та іншими нормативними матеріалами встановлено кондиційну вологість різних вантажів, при якій речовина здатна зберігати свої якісні характеристики. Відхилення вологості від кондиційних вимог призводять до псування або втрати якості.

Підвищена вологість ряду вантажів посилює небажані для транспорту властивості вантажу (злежуваність, змерзаємість, схильність до сводоутворення), а також призводить до налипання вантажу на внутрішній поверхні бункерів, кузовів рухомого складу та на робочих органах НРМ.

Стандартами, технічними умовами та іншими нормативними матеріалами встановлено кондиційну вологість різних вантажів, при якій речовина здатна зберігати свої якісні характеристики. Відхилення вологості від кондиційних вимог призводять до псування або втрати якості.

Підвищена вологість ряду вантажів посилює небажані для транспорту властивості вантажу (злежуваність, змерзаємість, схильність до сводоутворення), а також призводить до налипання вантажу на внутрішній поверхні бункерів, кузовів рухомого складу та на робочих органах НРМ.

2. Хімічні властивості вантажів

До хімічних властивостей вантажів відносяться:

• самонагрівання та самозагоряння виникають під дією внутрішніх джерел тепла – хімічних та біохімічних процесів, які протікають у масі вантажу та підвищують його температуру. Самонагрівання є характерним для зерна, сіна, кам’яного та бурого вугілля, деяких руд та концентратів (для кожного пояснюється характерними для нього причинами).

Самонагрівання сільськогосподарської продукції пояснюється наявністю процесу дихання у продукті, життєдіяльністю мікроорганізмів та шкідників. Вантаж має малу теплопровідність, тому теплота накопичується та температура продукту підвищується, що в кінцевому результаті призводить до його псування, обвуглювання та самозаймання.

Утворення благодатних умов зберігання та перевезення, активна вентилювання вантажу, дозволяють попередити або уповільнити біохімічні процеси, знизити інтенсивність життєдіяльності мікроорганізмів та шкідників, забезпечити своєчасне видалення вуглекислого газу та тепла.

Самонагрівання руд, вугілля, торфу ... пояснюється хімічною реакцією взаємодії з киснем. Реакція окислення супроводжується виділенням та накопиченням тепла в масі вантажу, що в свою чергу прискорює реакцію окислення. Якщо не забезпечити відведення тепла із маси вантажу, його самонагрівання може призвести до самозаймання. При цьому температура вантажу, при якій починається бурний процес окислення з наступним самозайманням називається критичною.

• окисні властивості вантажів – це здатність легко віддавати надлишок кисню іншим речовинам. Наявність окисників може викликати займання горючих матеріалів і забезпечити їх стійке горіння без доступу повітря. Окисні вантажі та горючі матеріали заборонено зберігати поряд, перевозити разом. Деякі окислювачі разом з органічними речовинами здатні до створення вибухових сумішей, які вибухають внаслідок детонації, тертя або поштовху. Активні окисники – різні кислоти, луги, міндобрива, перекис водню;

• корозія – це зруйнування металів або металевих виробів внаслідок їх хімічної та електричної взаємодії із зовнішнім середовищем. Для умов залізничних перевезень є характерною атмосферна корозія, яка обумовлена електрохімічними процесами, де електролітом виступає волога повітря. Швидкість корозії зростає із підвищенням вологості, температури повітря, його забрудненням вугільним пилом, газами, попелом тощо. Для захисту від корозії під час перевезення металеві вироби ретельно упаковують, покривають антикорозійним покриттям (мастилами), не допускають сумісного перевезення поряд з активними окисниками. Перевезення активних окисників вимагає заходів щодо нейтралізації кородуючої дії на металеві частини рухомого складу та НРМ.

• змерзаємість – це здатність вантажу витрачати свою сипкість внаслідок змерзання окремих часток продукту в одну суцільну масу. Змерзаються руди чорних металів, вугілля кам’яне, мінерально-будівельні матеріали, глина тощо. Тривалість змерзання маси залежить від температури, тривалості її дії, гранулометричного складу, вологості та теплопровідності продукту.

Процес розморожування та заморожування є достатньо повільним внаслідок низької теплопровідності. Стандартами та технічними умовами встановлено для різних вантажів межі безпечної вологості (%), при якій продукт не змерзається. Якщо вологість неможливо або важко довести до безпечної межі – проводять профілактичні заходи проти змерзання.

• морозостійкість – це здатність вантажів витримувати вплив низьких температур, не руйнуючись та зберігаючи свої якості при відтаюванні. Несприятливо впливають низькі температури на свіжі овочі та фрукти, рідкі вантажі в склотарі, гумовотехнічні вироби та метали.

• спікаємість – це властивість часток деяких вантажів злипатися при підвищенні температури. Спікаємість є характерною для гудрону, асфальту, пеку. Попередити неможливо, тому вивантаження таких вантажів вимагає значних витрат праці.

• теплостійкість – це здатність речовин протидіяти розвитку біохімічних процесів, руйнуванню, окисленню, плавленню або самозайманню під дією високих температур. Найбільш несприятливо впливає висока температура на вантажі рослинного та тваринного походження, вугілля кам’яне, торф, сланці тощо.

• вогнестійкість – це здатність вантажів не займатися та не змінювати своїх початкових властивостей(міцність, колір, форма) під впливом вогню. Вона є характерною для обмеженої кількості вантажів.

Деякі вантажі мають небезпечні властивості:

• вогненебезпека – це здатність вантажів при виникненні джерела загоряння до прогресуючого горіння. Для горючих рідин розрізняють важливі характеристики – температура спалаху та температура займання. Температура спалаху – це температура рідини, при якій насиченні випаровування здатні займатися під дією зовнішнього джерела вогню тривалістю до 5 хвилин. Температура займання – це температура, значно вища за температуру спалаху. Це мінімальна температура, при якій можливе стійке горіння випаровувань рідини;

• вибухонебезпека – це здатність вантажів викликати фізичний чи хімічний вибух. Фізичний вибух можуть викликати стиснені або скраплені гази. Хімічний вибух являє собою реакцію окислення вибухової речовини киснем повітря, яка протікає з великою швидкістю. Горіння вибухових речовин супроводжується детонацією, яка призводить до миттєвого вибуху всієї маси вантажу та утворенню ударної хвилі. Ступінь небезпечності вибухових речовин залежить від властивостей та маси продукту, якості тари та упакування;

• їдкість – здатність впливати на шкіряні покрови людей..., викликаючи їх пошкодження (опіки...);

• шкідливість – це здатність випаровувань або часток у повітрі уражати органи чуття, шкіру, дихальні шляхи та легені людей. Ураження проявляється у вигляді отруєння або захворювання. Несприятливі – випаровування або пил свинцю, цементу, фосфору, бензину, шкіряної сировини, ртуті тощо. Встановлено гранично допустимі концентрації їх у повітрі. При переробці таких вантажів є необхідним забезпечення охорони здоров’я;

• токсичність (отруйність) – це властивість деяких вантажів, які безпосередньо небезпечні для здоров’я та життя людей і тварин. Сила дії отруйних речовин на організм визначається їх токсичністю. При виконанні вантажних робіт з отруйними речовинами категорично забороняється пити, палити, приймати їжу. В необхідних випадках обслуговуючий персонал забезпечується спецодягом та запобіжними дихальними апаратами;

• інфекційна небезпека притаманна таким вантажам, як живність, сировина тваринного походження, вовна тварин, шкіряна сировина, бактеріологічні препарати тощо, які можуть стати причиною розповсюдження інфекцій, захворювань і навіть загибелі людей і тварин;

• радіоактивність – це здатність деяких речовин до радіоактивного випромінювання, небезпечного для здоров’я та життя людей і тварин. Розрізняють 3 групи радіоактивних речовин:

• ті, що випромінюють ,  та - промені;

• джерела нейтронів - променів;

• джерела  та - променів.

Показник небезпечності радіації – це потужність дози випромінювання на поверхні упакування радіоактивного вантажу або на відстані 1 м від центру поверхні упакування. В залежності від дози випромінювання на поверхні упакування радіоактивні вантажі поділяються на 3 транспортні групи.

А також вже вказані вище:

• корозійна небезпека – здатність впливати на металеві частини рухомого складу, ВРМ, викликаючи їх пошкодження (іржа);

• окисні властивості.

Стандартами та технічними умовами встановлено для різних вантажів межі безпечної вологості (%), при якій продукт не змерзається. Якщо вологість неможливо або важко довести до безпечної межі – проводять профілактичні заходи проти змерзання.

• морозостійкість – це здатність вантажів витримувати вплив низьких температур, не руйнуючись та зберігаючи свої якості при відтаюванні. Несприятливо впливають низькі температури на свіжі овочі та фрукти, рідкі вантажі в склотарі, гумовотехнічні вироби та метали.

• спікаємість – це властивість часток деяких вантажів злипатися при підвищенні температури. Спікаємість є характерною для гудрону, асфальту, пеку. Попередити неможливо, тому вивантаження таких вантажів вимагає значних витрат праці.

• теплостійкість – це здатність речовин протидіяти розвитку біохімічних процесів, руйнуванню, окисленню, плавленню або самозайманню під дією високих температур. Найбільш несприятливо впливає висока температура на вантажі рослинного та тваринного походження, вугілля кам’яне, торф, сланці тощо.

• вогнестійкість – це здатність вантажів не займатися та не змінювати своїх початкових властивостей(міцність, колір, форма) під впливом вогню. Вона є характерною для обмеженої кількості вантажів.

Деякі вантажі мають небезпечні властивості:

• вогненебезпека – це здатність вантажів при виникненні джерела загоряння до прогресуючого горіння. Для горючих рідин розрізняють важливі характеристики – температура спалаху та температура займання. Температура спалаху – це температура рідини, при якій насиченні випаровування здатні займатися під дією зовнішнього джерела вогню тривалістю до 5 хвилин. Температура займання – це температура, значно вища за температуру спалаху. Це мінімальна температура, при якій можливе стійке горіння випаровувань рідини;

• вибухонебезпека – це здатність вантажів викликати фізичний чи хімічний вибух. Фізичний вибух можуть викликати стиснені або скраплені гази. Хімічний вибух являє собою реакцію окислення вибухової речовини киснем повітря, яка протікає з великою швидкістю. Горіння вибухових речовин супроводжується детонацією, яка призводить до миттєвого вибуху всієї маси вантажу та утворенню ударної хвилі. Ступінь небезпечності вибухових речовин залежить від властивостей та маси продукту, якості тари та упакування;

• їдкість – здатність впливати на шкіряні покрови людей..., викликаючи їх пошкодження (опіки...);

• шкідливість – це здатність випаровувань або часток у повітрі уражати органи чуття, шкіру, дихальні шляхи та легені людей. Ураження проявляється у вигляді отруєння або захворювання. Несприятливі – випаровування або пил свинцю, цементу, фосфору, бензину, шкіряної сировини, ртуті тощо. Встановлено гранично допустимі концентрації їх у повітрі. При переробці таких вантажів є необхідним забезпечення охорони здоров’я;

• токсичність (отруйність) – це властивість деяких вантажів, які безпосередньо небезпечні для здоров’я та життя людей і тварин. Сила дії отруйних речовин на організм визначається їх токсичністю. При виконанні вантажних робіт з отруйними речовинами категорично забороняється пити, палити, приймати їжу. В необхідних випадках обслуговуючий персонал забезпечується спецодягом та запобіжними дихальними апаратами;

• інфекційна небезпека притаманна таким вантажам, як живність, сировина тваринного походження, вовна тварин, шкіряна сировина, бактеріологічні препарати тощо, які можуть стати причиною розповсюдження інфекцій, захворювань і навіть загибелі людей і тварин;

• радіоактивність – це здатність деяких речовин до радіоактивного випромінювання, небезпечного для здоров’я та життя людей і тварин. Розрізняють 3 групи радіоактивних речовин:

• ті, що випромінюють ,  та - промені;

• джерела нейтронів - променів;

• джерела  та - променів.

Показник небезпечності радіації – це потужність дози випромінювання на поверхні упакування радіоактивного вантажу або на відстані 1 м від центру поверхні упакування. В залежності від дози випромінювання на поверхні упакування радіоактивні вантажі поділяються на 3 транспортні групи.

А також вже вказані вище:

• корозійна небезпека – здатність впливати на металеві частини рухомого складу, ВРМ, викликаючи їх пошкодження (іржа);

окисні властивості.

• радіоактивність – це здатність деяких речовин до радіоактивного випромінювання, небезпечного для здоров’я та життя людей і тварин. Розрізняють 3 групи радіоактивних речовин:

• ті, що випромінюють ,  та - промені;

• джерела нейтронів - променів;

• джерела  та - променів.

Показник небезпечності радіації – це потужність дози випромінювання на поверхні упакування радіоактивного вантажу або на відстані 1 м від центру поверхні упакування. В залежності від дози випромінювання на поверхні упакування радіоактивні вантажі поділяються на 3 транспортні групи.

А також вже вказані вище:

• корозійна небезпека – здатність впливати на металеві частини рухомого складу, ВРМ, викликаючи їх пошкодження (іржа);

• окисні властивості.

Небезпечні властивості вантажів

Масові та об’ємні характеристики вантажів

Масові характеристики вантажів

Масові характеристики вантажів визначаються з точністю до 0,01. До масових характеристик вантажів відносяться:

• щільність  – це маса однорідної речовини в одиниці об’єму. Вона вимірюється в кг/м³ (на практиці частіше в т/м³). На залізничному транспорті  використовують для розрахунків маси рідких вантажів, які перевозяться наливом. Розрізняють термін стандартна щільність – при температурі +20 С.

Для визначення  рідких вантажів використовують ареометри, гідростатичні ваги, пікнометри.

• питома маса – характеризує масу об’єму вантажу з врахуванням об’єму внутрішніх пор і капілярів (також використовується для розрахунку маси вантажів) і визначається за формулою , де - коефіцієнт пористості вантажу.

• об’ємна маса –використовується для визначення маси насипних та навальних вантажів і визначається за формулою , де коефіцієнт скважистості вантажу.

Об’ємні характеристики вантажів

До об’ємних характеристик вантажів відносяться:

• питомий об’єм V – це об’єм одиниці маси вантажу. Для насипних та навальних визначається як , де m – маса вантажу. Для рідини:

Для тарно-пакувальних та штучних вантажів визначається виходячи з характеристик окремих вантажних місць: довжини, ширини та висоти, а також маси брутто:

де - сумарний об’єм вантажних місць;

- сумарна маса брутто вантажних місць.

• об’єм штабелю тарно-пакувальних вантажів внаслідок наявності зазорів між вантажними місцями. Збільшення при цьому об’єму оцінюється коефіцієнтом укладання, який залежить від розмірів та форми вантажних місць, способу та щільності їх укладання та визначається за формулою

• питомий навантажувальний об’єм показує, який об’єм рухомого складу в середньому займає 1 т вантажу та визначається за формулою ,

де - об’єм вагону, зайнятий вантажем з врахуванням пустот між окремими вантажними місцями у вагоні; - маса вантажу у вагоні.

• якість розміщення вантажу у вагоні оцінюється за допомогою коефіцієнта заповнення:

Види тарифів на залізничному транспорті України

Тарифи на вантажні перевезення розрізняються також: загальні, виняткові і місцеві.

Загальними називаються тарифи, що застосовуються для перевезень залізницями усіх вантажів, за винятком тих, для яких установлені виняткові чи місцеві тарифи. Загальні тарифи – основні.

Виняткові тарифи встановлюються для перевезення одного чи декількох вантажів на визначені відстані чи у напрямку між визначеними пунктами, а також у деякі періоди. Вони бувають знижені (заохочувальні) і підвищені (заборонні) і мають форму процентних знижок чи надбавок. У діючій системі передбачений ряд виняткових тарифів, що сприяють стимулюванню використання місцевого палива, залученню вантажів у напрямках стійкого проходження порожніх вагонів і контейнерів, раціональному розподілу перевізної роботи між залізничним і річковим транспортом, наданню допомоги сільському господарству.

Місцеві тарифи застосовують у місцевому сполученні на перевезення: залізничними лініями, які не входять у загальну мережу залізниць; у межах під'їзних колій, що належать залізницям без виходу на колії станцій; через ріки на поромних переправах між станціями залізниць; у стійких напрямках руху порожніх вагонів і контейнерів

Диференціація тарифів за видами

за видами відправок, типами вагонів, їх завантаженням та приналежністю, дальністю та швидкістю перевезення, ступенем та видом негабаритності та іншими умовами перевезення, що впливають на собівартість. При цьому собівартість складається з двох частин – початково-кінцевих операцій та перевезення (перша – не залежить від відстані перевезення).

Способи визначення маси вантажів при прийманні їх до перевезення.

Розрізняють наступні способи визначення маси вантажів (див. схема на рис. 2):

1. зважування – на вагонних, товарних та інших вагах (тип ваг обов’язково зазначається в накладній);

2. за стандартом – тарно-пакувальні та штучні вантажі, коли перевозяться вантажні місця стандартної маси;

3. за трафаретом – тарно-пакувальні та штучні вантажі, на вантажних місцях яких нанесено трафарет про їх масу;

4. за обміром – лісоматеріали (знаючи об’єм штабелю і щільність лісоматеріалів визначається маса);

5. за розрахунком – наливні вантажі (наприклад, шляхом заміру під люком цистерни глибини вантажу, яка при конкретній температурі вимірювання відповідає об’єму вантажу в цистерні, а виходячи з того визначається і маса вантажу) При цьому в перевізних документах зазначається висота наливу, температура, при якій виконувався замір, та щільність.

6. умовно – лісоматеріали (в залежності від кількості та висоти штабелів за спеціальними таблицями).

рис. 2 Класифікація способів визначення маси вантажів

1. 11188

2. 18.Статут залізниць України: його склад та призначення. Історія його становлення

Нормативно-правова база діяльності залізничного транспорту

Діяльність залізничного транспорту регламентується законами України:

Закон України “Про транспорт”, прийнятий Верховною Радою України в 1994 році, визначає: загальні правові, економічні та соціальні засади діяльності єдиної транспортної системи України, основні завдання транспортних галузей щодо задоволення потреб суспільного виробництва і населення в перевезеннях, принципи відповідальності транспортних підприємств за виконання зобов’язань щодо перевезень, за безпеку перевезень і життя людей, збереження вантажів.

Закон України “Про залізничний транспорт”, прийнятий Верховною Радою України в 1996 році, визначає: основні правові і економічні засади діяльності залізничного транспорту України, його роль в економічній і соціальній сфері держави; принципи його відносин з державними і місцевими органами, іншими видами транспорту, всіма галузями економіки, підприємствами, організаціями, установами і громадянами країни, які користуються послугами залізничного транспорту.

При виконанні перевезень вантажів залізниця вступає в певні правові відносини з підприємствами, організаціями, окремими особами. Ці відносини торкаються великого загалу питань і, зокрема, таких, як право відправника пред’явити вантаж до перевезення, обов’язок залізниці перевезти його в установлені терміни і забезпечити повну цілісність та збереження, право вантажовласника на подання для розгляду залізницею претензій, а також позовів до судових органів.

Загальні правові норми, що визначають взаємовідносини різних юридичних осіб, встановлені цивільним законодавством, але вони недостатні для регулювання відносин, що виникають при виконанні перевезень, оскільки вони не відображають специфіку перевізного процесу. Тому виникла необхідність в спеціальних правових нормативних документах, які б регулювали відносини залізниць, з одного боку, та підприємств, організацій і громадян, що користуються залізничним транспортом, з іншого боку.

Таким документом, що визначає обов’язки, права і відповідальність органів залізничного транспорту та організацій і осіб, які користуються ним, є Статут залізниць України.

Затверджений на урядовому рівні, він є важливим нормативним документом, який регулює правові взаємовідносини і визначає основні завдання та обов’язки сторін під час перевезення. Статут регламентує порядок складання та виконання плану перевезень, основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти, експлуатації під’їзних колій, а також відносин залізниць з іншими видами транспорту. Неухильне та точне виконання його вимог є обов’язком залізниць, відправників і одержувачів вантажів.

Якщо прослідити історію статутів залізниць, то необхідно відмітити, що вже з самого початку роботи залізниць загального користування в усіх країнах світу, в тому числі і в царській Росії, діяли окремі правила, які регулювали взаємозв’язки під час перевезення вантажів і поступово набували статусу державних законів.

З 1885 р. вперше в царській Росії став діяти загальний Статут російських залізниць, в якому були зведені основні правила комерційних відносин при залізничних перевезеннях. Він відображав умови суспільних відносин і рівень економіки тих часів.

Після перемоги більшовицької революції у 1920 р. був введений Статут залізниць РРФСР, що відображав економічні умови періоду військового комунізму і громадянської війни. Усі перевізні засоби використовувалися тільки для перевезення вантажів державних підприємств та організацій, а перевезення вантажів, що належали приватним особам, були різко обмежені. Статут залізниць 1922 р. відображав умови нової економічної політики (НЕП).

Подальші перетворення в економіці і планове регулювання перевезень у Радянському Союзі призвели до видання в 1927 р. нового Статуту залізниць. Перевезення найбільш важливих вантажів здійснювалися за попередньо розробленим планом, державним організаціям і підприємствам надавалися пільги при перевезенні.

Введений у дію в 1935 р. Статут залізниць СРСР передбачав більш досконалу систему планування перевезень усіх вантажів. За невиконання плану для залізниць і вантажовідправників була введена матеріальна відповідальність. Матеріальна відповідальність була встановлена також за неефективне використання транспортних засобів відправниками і одержувачами (затримка вагонів під навантаженням та розвантаженням, не повне використання вантажопідйомності і місткості вагонів).

Статут залізниць СРСР 1955 р. відображав зміни в економіці країни в післявоєнний період. У ньому були розвинуті основні положення з планування і раціоналізації перевезень, організації виконання плану, покращення використання рухомого складу, забезпечення повного збереження вантажів і багажу при перевезенні.

У другій половині ХХ століття на залізничному транспорті Радянського Союзу в організації вантажної і комерційної роботи відбулися великі зміни: широко впроваджувалися нові прогресивні методи організації роботи, концентрація вантажної роботи на опорних станціях, централізована доставка вантажів на станції та вивезення їх зі станцій, коопероване використання технічних засобів станцій і під’їзних колій тощо. Велика частина під’їзних колій була передана залізницям, значно збільшився обсяг вантажно-розвантажувальних робіт, що виконувалися засобами залізниць. Розширилася взаємодія залізниць з іншими видами транспорту. В зв’язку з цим Статут 1955 р. був переглянутий і в 1964 р. введено новий Статут залізниць СРСР, який діяв з окремими змінами і доповненнями до розпаду Союзу РСР.

Із набуттям незалежності України почалася робота над створенням нового Статуту залізниць, який би регулював перевезення пасажирів і вантажів залізничним транспортом нашої держави. Статут залізниць України був введений у дію постановою Кабінету Міністрів 6 квітня 1998 р. № 457.

Нині діючий Статут залізниць України включає 137 статей, об’єднаних у сім розділів.

У розділі 1 “Загальні положення” (ст.ст.1-6) викладені завдання органів залізничного транспорту, а також міністерств і відомств, підприємств, організацій – відправників і одержувачів вантажів, визначена сфера дії Статуту, встановлено порядок розробки і затвердження Правил перевезень вантажів і Технічних умов навантаження і кріплення вантажів.

У розділі 2 “Вантажне господарство. Пристрої для обслуговування пасажирів” (ст.ст.7-16) викладені основні вимоги до вантажного і пасажирського господарства станцій, визначено порядок відкриття і закриття їх для виконання комерційних операцій, а також порядок розглядання скарг і пропозицій пасажирів, відправників і одержувачів вантажів.

У розділі 3 “Планування та організація перевезень вантажів” (ст. ст.17-63) наведені положення про складання і організацію виконання планів перевезень, визначені права начальників залізниць, дирекцій і станцій в питаннях планування, виконання та зміни планів, викладені обов’язки залізниць, вантажовідправників і вантажоодержувачів при виконанні комерційних операцій, прийманні та видачі вантажів, транспортно-експедиційному обслуговуванні.

Розділ 4 “Залізничні під’їзні колії”(ст.ст.64-78) присвячений основним умовам експлуатації під’їзних колій, вимогам до їх технічної оснащеності, в ньому зазначені умови і порядок укладання договорів про експлуатацію, подачу і прибирання вагонів, визначені порядок примикання під’їзних колій і вимоги до їх будівництва та реконструкції.

У розділі 5 “Перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні за участю залізниці та інших видів транспорту” (ст.ст. 79-99) встановлені основні вимоги і норми перевезень вантажів у прямих змішаних сполученнях за участю залізничного та інших видів транспорту, умови приймання до перевезення і видачі вантажів, передачі їх в пунктах перевалки, порядок планування і розрахунків, відповідальність сторін за невиконання установлених обов’язків щодо обсягів перевалки і збереження вантажів.

У розділі 6 “Перевезення пасажирів, багажу і пошти” (ст.ст.100-104) викладені обов’язки залізниць щодо організації перевезень пасажирів, багажу і пошти.

Розділом 7 “Відповідальність залізниці, вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів. Акти, претензії, позови” (ст.ст.105-137) регламентуються основні положення про відповідальність сторін за невиконання плану перевезень, за втрату, нестачу, псування і пошкодження вантажів, прострочення їх доставки, за користування вагонами і контейнерами. У цьому розділі встановлюється порядок складання актів, пред’явлення претензій та позовів.

Дія Статуту розповсюджується на всі види перевезень вантажів, пасажирів, багажу та пошти залізницями, що входять до залізничної мережі України.

Статут містить тільки основні принципові положення та правові норми, які відносяться загалом до всіх перевезень. Передбачити всю різноманітність конкретних умов і особливостей перевезень окремих вантажів у ньому не можливо. Тому в розвиток тих чи інших його статей видаються нормативні документи, які деталізують його положення.

У відповідності зі Статутом Міністерство транспорту і зв’язку України (далі – Мінтранс) видає Правила перевезень вантажів (ППВ), Технічні умови навантаження і кріплення вантажів (ТУ), Тарифне керівництво № 4, Збірник тарифів на перевезення вантажів в межах України та пов’язані з цим послуги (Тарифне керівництво № 1), Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти. Ці документи розробляються в порядку, передбаченому ст. 5 Статуту, після погодження з Державним комітетом регуляторної політики та підприємництва затверджуються наказом Мінтрансу і реєструються в Міністерстві юстиції України.

Правила і Технічні умови, тарифи, а також всі зміни та доповнення, що вносяться до них, публікуються в збірниках правил перевезень і тарифів залізничного транспорту України, які видаються Укрзалізницею і є обов’язковими для всіх залізниць, вантажовідправників та вантажоодержувачів.

Опубліковані в збірниках правил перевезень і тарифів зміни та доповнення обов’язково повинні вноситися в усі робочі примірники Правил, Технічних умов і тарифних керівництв шляхом вклейок або виправлення тексту. Керуватися невиправленими примірниками забороняється.

Крім Правил перевезень, Технічних умов і тарифних керівництв на залізничному транспорті діють службові та посадові інструкції. До таких інструкцій належать Інструкція прийомоздавальника вантажу, Інструкція з ведення станційної комерційної звітності, Інструкція з перевезення негабаритних і великовагових вантажів, Інструкція комерційним ревізорам залізниць з організації контрольно-ревізійної роботи, Інструкція про порядок застосування засобів ваговимірювальної техніки на залізничному транспорті України та інші.

Необхідно зазначити, що Статутом регулюються перевезення в межах України, перевезення в міжнародних сполученнях регулюються міжнародними угодами.

Залізниці України налічують близько 1,5 тис. станцій, які мають різне призначення і на яких виконуються різноманітні вантажні та комерційні операції. У кожному випадку, коли виникає потреба виконати перевезення конкретного вантажу на конкретну станцію мережі залізниць, необхідно точно знати – чи зможе прийняти цей вантаж ця станція. Іншими словами – чи відкрита вона для операцій саме з цим вантажем. Крім цього, для визначення провізної плати необхідно знати тарифну відстань перевезення вантажу, тобто найкоротшу (виключенням є випадки, коли провізна плата стягується за фактично пройдений шлях, наприклад, негабаритні найбільших ступенів негабаритності).

Всю необхідну для цього інформацію можливо отримати за допомогою «Тарифного руководства № 4 железных дорог Украины» (ТР № 4).

Короткий зміст ТР № 4:

1. Алфавітні списки роздільних та зупиночних пунктів (в т.ч. спеціалізація станцій у вузлах з вивантаження вантажів повагонними відправками);

2. Тарифні відстані між транзитними пунктами (усього – 207 ТП);

3. Тарифні відстані транзиту залізницями та між станціями дільниць;

4. Алфавітний список річкових та морських портів;

5. Алфавітний список міст, назви яких не співпадають з назвами станцій, які знаходяться на їх території.

Крім цього, в доповнення ТР № 4 видано Довідкову інформацію до ТР № 4, яка містить назви станцій на російській і українській мовах.

Алфавітний список станцій (розділ 1) містить таку інформацію:

1. Найменування пункту (в т.ч. – які операції виконуються на ньому);

2. Скорочене найменування залізниці;

3. Сторінка в таблиці відстаней між станціями дільниці (див. розділ 3);

4. Строка в таблиці відстаней між станціями дільниці (див. розділ 3);

5. Найменування транзитних пунктів та відстань до них (або ТП – саме ця станція і є транзитним пунктом);

6. 6-значний код станції для мережі залізниць України.

«Тарифное руководство № 4 железных дорог Украины» (ТР № 4), розділ 2 Тарифні відстані між транзитними пунктами містить таку інформацію:

1. Вказівки щодо визначення тарифних відстаней.

2. Перелік транзитних пунктів на мережі залізниць України.

3. Таблиці тарифних відстаней між транзитними пунктами.

«Тарифное руководство № 4 железных дорог Украины» (ТР № 4), розділ 3 Тарифні відстані транзиту залізницями та між станціями дільниць містить наступну інформацію:

1. Таблиці транзитних відстаней.

2. Таблиці тарифних відстаней по відправленню та прибуттю.

Із набуттям незалежності України почалася робота над створенням нового Статуту залізниць, який би регулював перевезення пасажирів і вантажів залізничним транспортом нашої держави. Статут залізниць України був введений у дію постановою Кабінету Міністрів 6 квітня 1998 р. № 457.

Нині діючий Статут залізниць України включає 137 статей, об’єднаних у сім розділів.

У розділі 1 “Загальні положення” (ст.ст.1-6) викладені завдання органів залізничного транспорту, а також міністерств і відомств, підприємств, організацій – відправників і одержувачів вантажів, визначена сфера дії Статуту, встановлено порядок розробки і затвердження Правил перевезень вантажів і Технічних умов навантаження і кріплення вантажів.

У розділі 2 “Вантажне господарство. Пристрої для обслуговування пасажирів” (ст.ст.7-16) викладені основні вимоги до вантажного і пасажирського господарства станцій, визначено порядок відкриття і закриття їх для виконання комерційних операцій, а також порядок розглядання скарг і пропозицій пасажирів, відправників і одержувачів вантажів.

У розділі 3 “Планування та організація перевезень вантажів” (ст. ст.17-63) наведені положення про складання і організацію виконання планів перевезень, визначені права начальників залізниць, дирекцій і станцій в питаннях планування, виконання та зміни планів, викладені обов’язки залізниць, вантажовідправників і вантажоодержувачів при виконанні комерційних операцій, прийманні та видачі вантажів, транспортно-експедиційному обслуговуванні.

Розділ 4 “Залізничні під’їзні колії”(ст.ст.64-78) присвячений основним умовам експлуатації під’їзних колій, вимогам до їх технічної оснащеності, в ньому зазначені умови і порядок укладання договорів про експлуатацію, подачу і прибирання вагонів, визначені порядок примикання під’їзних колій і вимоги до їх будівництва та реконструкції.

У розділі 5 “Перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні за участю залізниці та інших видів транспорту” (ст.ст. 79-99) встановлені основні вимоги і норми перевезень вантажів у прямих змішаних сполученнях за участю залізничного та інших видів транспорту, умови приймання до перевезення і видачі вантажів, передачі їх в пунктах перевалки, порядок планування і розрахунків, відповідальність сторін за невиконання установлених обов’язків щодо обсягів перевалки і збереження вантажів.

У розділі 6 “Перевезення пасажирів, багажу і пошти” (ст.ст.100-104) викладені обов’язки залізниць щодо організації перевезень пасажирів, багажу і пошти.

Розділом 7 “Відповідальність залізниці, вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів. Акти, претензії, позови” (ст.ст.105-137) регламентуються основні положення про відповідальність сторін за невиконання плану перевезень, за втрату, нестачу, псування і пошкодження вантажів, прострочення їх доставки, за користування вагонами і контейнерами. У цьому розділі встановлюється порядок складання актів, пред’явлення претензій та позовів.

Дія Статуту розповсюджується на всі види перевезень вантажів, пасажирів, багажу та пошти залізницями, що входять до залізничної мережі України.

Статут містить тільки основні принципові положення та правові норми, які відносяться загалом до всіх перевезень. Передбачити всю різноманітність конкретних умов і особливостей перевезень окремих вантажів у ньому не можливо. Тому в розвиток тих чи інших його статей видаються нормативні документи, які деталізують його положення.

У відповідності зі Статутом Міністерство транспорту і зв’язку України (далі – Мінтранс) видає Правила перевезень вантажів (ППВ), Технічні умови навантаження і кріплення вантажів (ТУ), Тарифне керівництво № 4, Збірник тарифів на перевезення вантажів в межах України та пов’язані з цим послуги (Тарифне керівництво № 1), Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти. Ці документи розробляються в порядку, передбаченому ст. 5 Статуту, після погодження з Державним комітетом регуляторної політики та підприємництва затверджуються наказом Мінтрансу і реєструються в Міністерстві юстиції України.

Правила і Технічні умови, тарифи, а також всі зміни та доповнення, що вносяться до них, публікуються в збірниках правил перевезень і тарифів залізничного транспорту України, які видаються Укрзалізницею і є обов’язковими для всіх залізниць, вантажовідправників та вантажоодержувачів.

Опубліковані в збірниках правил перевезень і тарифів зміни та доповнення обов’язково повинні вноситися в усі робочі примірники Правил, Технічних умов і тарифних керівництв шляхом вклейок або виправлення тексту. Керуватися невиправленими примірниками забороняється.

Крім Правил перевезень, Технічних умов і тарифних керівництв на залізничному транспорті діють службові та посадові інструкції. До таких інструкцій належать Інструкція прийомоздавальника вантажу, Інструкція з ведення станційної комерційної звітності, Інструкція з перевезення негабаритних і великовагових вантажів, Інструкція комерційним ревізорам залізниць з організації контрольно-ревізійної роботи, Інструкція про порядок застосування засобів ваговимірювальної техніки на залізничному транспорті України та інші.

Необхідно зазначити, що Статутом регулюються перевезення в межах України, перевезення в міжнародних сполученнях регулюються міжнародними угодами.

Залізниці України налічують близько 1,5 тис. станцій, які мають різне призначення і на яких виконуються різноманітні вантажні та комерційні операції. У кожному випадку, коли виникає потреба виконати перевезення конкретного вантажу на конкретну станцію мережі залізниць, необхідно точно знати – чи зможе прийняти цей вантаж ця станція. Іншими словами – чи відкрита вона для операцій саме з цим вантажем. Крім цього, для визначення провізної плати необхідно знати тарифну відстань перевезення вантажу, тобто найкоротшу (виключенням є випадки, коли провізна плата стягується за фактично пройдений шлях, наприклад, негабаритні найбільших ступенів негабаритності).

Всю необхідну для цього інформацію можливо отримати за допомогою «Тарифного руководства № 4 железных дорог Украины» (ТР № 4).

Короткий зміст ТР № 4:

6. Алфавітні списки роздільних та зупиночних пунктів (в т.ч. спеціалізація станцій у вузлах з вивантаження вантажів повагонними відправками);

7. Тарифні відстані між транзитними пунктами (усього – 207 ТП);

8. Тарифні відстані транзиту залізницями та між станціями дільниць;

9. Алфавітний список річкових та морських портів;

10. Алфавітний список міст, назви яких не співпадають з назвами станцій, які знаходяться на їх території.

Крім цього, в доповнення ТР № 4 видано Довідкову інформацію до ТР № 4, яка містить назви станцій на російській і українській мовах.

Алфавітний список станцій (розділ 1) містить таку інформацію:

7. Найменування пункту (в т.ч. – які операції виконуються на ньому);

8. Скорочене найменування залізниці;

9. Сторінка в таблиці відстаней між станціями дільниці (див. розділ 3);

10. Строка в таблиці відстаней між станціями дільниці (див. розділ 3);

11. Найменування транзитних пунктів та відстань до них (або ТП – саме ця станція і є транзитним пунктом);

12. 6-значний код станції для мережі залізниць України.

«Тарифное руководство № 4 железных дорог Украины» (ТР № 4), розділ 2 Тарифні відстані між транзитними пунктами містить таку інформацію:

4. Вказівки щодо визначення тарифних відстаней.

5. Перелік транзитних пунктів на мережі залізниць України.

6. Таблиці тарифних відстаней між транзитними пунктами.

«Тарифное руководство № 4 железных дорог Украины» (ТР № 4), розділ 3 Тарифні відстані транзиту залізницями та між станціями дільниць містить наступну інформацію:

3. Таблиці транзитних відстаней.

Таблиці тарифних відстаней по відправленню та прибуттю.

Документи, які доповнюють Статут залізниць України

1. Види сполучень при залізничних вантажних перевезеннях.

Під час організації перевезень вантажів залізницями в межах України розрізнюють наступні види сполучень:

• місцеве – перевезення вантажів виконується в межах однієї залізниці;

• пряме - перевезення вантажів виконується за участю 2-х і більше залізниць за одним перевізним документом;

• пряме змішане - перевезення вантажів виконується за одним перевізним документом за участю 2-х і більше видів транспорту (наприклад, пряме змішане залізнично-водне сполучення – далі ПЗЗВС).

Під час організації міжнародних перевезень вантажів виділяють наступні види сполучень:

• пряме міжнародне сполучення - перевезення вантажів виконується за одним перевізним документом за участю залізниць 2-х і більше країн;

• непряме міжнародне сполучення - перевезення вантажів виконується за різними перевізними документами за участю залізниць 2-х і більше країн;

пряме змішане міжнародне сполучення - перевезення вантажів виконується за одним перевізним документом за участю 2-х і більше видів транспорту 2-х і більше країн.

Види відправок вантажів, які можуть прийматися до перевезення залізницями.

Відправка – це кількість вантажу, яка перевозиться за однією накладною (одним договором на перевезення).

Згідно з ППВ, ч. І на залізничному транспорті перевезення вантажів виконуються наступними видами відправок:

• вагонна – це партія вантажу, яка є достатньою для повного завантаження окремого вагону та яку пред’явлено за однією накладною;

• дрібна – це партія вантажу, яку пред’явлено за однією накладною, та для перевезення якої не потрібно надання окремого вагону (зараз практично таких відправок не відправляється);

• маршрутна – це партія вантажу за однією накладною, що відповідає ваговій нормі, яка встановлена для маршруту. Маршрутом при цьому називають склад поїзду, встановленої ваги та довжини, що формується вантажовідправником чи залізницею з вагонів, навантажених 1-м чи декількома відправниками на 1-й чи декількох станціях, призначенням на 1-у станцію призначення чи розпилення;

• групова – це партія вантажу за однією накладною, для перевезення якої необхідно більше одного вагону, але менше маршруту;

• контейнерна – це партія вантажу, яку пред’явлено за однією накладною для перевезення в універсальному або спеціалізованому контейнері або саме перевезення приватного універсального або спеціалізованого контейнера в порожньому стані;

• контрейлерна - це завантажені на залізничні платформи автопоїзди, знімні автомобільні кузови, напівпричепи, причепи, які перевозяться за однією накладною.

Техніко-експлуатаційні параметри вантажних вагонів.

Структура вагонного парку залізничного транспорту, класифікація та призначення вагонів.

Класифікація ВРМ, які використовуються для вантажних робіт

Класифікація складів для зберігання вантажів

Класифікація ваг і види датчиків, які використовуються в них.

Основні характеристики ваг.

Порядок зважування вантажів на вагонних вагах.

Основні принципові схеми вантажних неспеціалізованих станцій (загального призначення), їх переваги та недоліки.

Класифікація ТСК. Основні задачі, що вирішуються при виборі зовнішньої і внутрішньої схем проектування ТСК.

Принципові схеми ТСК різних типів, їх переваги та недоліки.

Види вантажних фронтів.

Переробна спроможність вантажних фронтів, за якими критеріями вона визначається.

Склад Тарифного руководства № 4 (ТР № 4)

Основним законодавчим актом, що визначає державну політику в галузі ціноутворення, є Закон України ,,Про ціни і ціноутворення”, прийнятий 03.12.90 р.

Тарифи на перевезення вантажів – це система цінових ставок та правил їх застосування, за якими провадяться розрахунки з клієнтурою за перевезення вантажів залізницями.

Тарифи за перевезення існують двох видів.

Перший вид – це тарифи, які затверджуються на державному рівні та підлягають державного регулюванню у порядку, встановленому Кабміном:

1. „Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом в межах України та пов’язані з цим послуги (Тарифне керівництво № 1). К., 2009 р.” Мінтрансом введено в дію за узгодженням з Мінекономіки тарифи, які застосовуються на всіх лініях широкої та вузької колії загальної мережі залізниць України, що включені в постійну експлуатацію, для всіх відправників і одержувачів вантажів. Щорічно, враховуючи інфляцію грошових одиниць, до цих тарифів згідно з Наказом Мінтрансу встановлюються коефіцієнти. Тарифи справляються у гривнях;

2. для розрахунків перевізної плати під час виконання транзитних перевезень вантажів застосовується „Тарифная политика железных дорог Украины на 2010 фрахтовый год. Сборник тарифов на транзитные перевозки грузов железнодорожным транспортом Украины” (друкуються щорічно). Ці тарифи узгоджено з відповідним рішенням учасників тарифної Угоди, прийнятої на 7 тарифній Конференції (Баку). Тарифна валюта – швейцарський франк.

Другий вид тарифів складають ті, що затверджуються залізницями. Зокрема, це тарифи на перевезення вантажів усіма залізничними лініями, які не належать загальній мережі залізниць, пільгові у місцевому сполученні, деякі інші тарифи та збори (збори – це цінові ставки, за якими проводяться розрахунки на виконання підприємствами залізничного транспорту робіт та послуг, пов’язаних з перевезенням вантажів, пасажирів, багажу та вантажобагажу. Крім встановлених Збірником є й договірні тарифи, які узгоджуються між залізницею та клієнтурою).

За основу тарифних ставок на перевезення вантажів приймається собівартість перевезення з урахуванням відповідної рентабельності залізниць. При цьому також враховуються такі фактори, як ціна вантажу, його масовість та багато інших.

Тарифи на вантажні перевезення розрізняються також: загальні, виняткові і місцеві.

Загальними називаються тарифи, що застосовуються для перевезень залізницями усіх вантажів, за винятком тих, для яких установлені виняткові чи місцеві тарифи. Загальні тарифи – основні.

Виняткові тарифи встановлюються для перевезення одного чи декількох вантажів на визначені відстані чи у напрямку між визначеними пунктами, а також у деякі періоди. Вони бувають знижені (заохочувальні) і підвищені (заборонні) і мають форму процентних знижок чи надбавок. У діючій системі передбачений ряд виняткових тарифів, що сприяють стимулюванню використання місцевого палива, залученню вантажів у напрямках стійкого проходження порожніх вагонів і контейнерів, раціональному розподілу перевізної роботи між залізничним і річковим транспортом, наданню допомоги сільському господарству.

Місцеві тарифи застосовують у місцевому сполученні на перевезення: залізничними лініями, які не входять у загальну мережу залізниць; у межах під'їзних колій, що належать залізницям без виходу на колії станцій; через ріки на поромних переправах між станціями залізниць; у стійких напрямках руху порожніх вагонів і контейнерів.

Діючі на теперішній час тарифи є диференційованими за видами відправок, типами вагонів, їх завантаженням та приналежністю, дальністю та швидкістю перевезення, ступенем та видом негабаритності та іншими умовами перевезення, що впливають на собівартість. При цьому собівартість складається з двох частин – початково-кінцевих операцій та перевезення (перша – не залежить від відстані перевезення).

Тарифна відстань перевезення вантажів. Транзитні пункти

Основні методи прогнозування обсягів вантажної роботи та етапи прогнозу.

Класифікація вантажних станцій за характером і обсягами роботи. Вантажні станції бувають неспеціалізовані (загального призначення) – для переробки різноманітних вантажів, а також спеціалізовані для конкретного виду вантажів.

За обсягом роботи вантажні станції (як і всі інші) поділяються на позакласні, І, ІІ, ІІІ, ІV і V класів.

За схемами проектування вантажні станції бувають наскрізні та тупикові.

За характером операцій, виконуваних на них, вантажні станції поділяються на:

• навантажувальні – на них навантаження значно перевищує розвантаження (наприклад, обслуговують великі підприємства видобувної промисловості, спеціалізовані бази, лісорозробки, елеватори тощо);

• розвантажувальні - на них розвантаження значно перевищує навантаження (наприклад, обслуговують великі промислові центри з добре розвиненою переробною промисловістю, машинобудуванням, легкою, харчовою, хімічною, металургійною ... промисловістю, на які у достатньо великій кількості надходить сировина, паливо, матеріали, а готова продукція відвантажується в значно невеликих об’ємах);

• навантажувально-розвантажувальні – з приблизно однаковими обсягами навантаження та розвантаження (наприклад, обслуговують великі промислові центри з добре розвиненою як видобувною, так і переробною промисловістю);

• перевантажувальні – на яких виконується перевалка вантажів з одного виду транспорту на інший або з вагонів однієї ширини колії на вагони іншої, які в свою чергу поділяються на:

• портові, які розміщено в пунктах стикування залізничного та водного транспорту;

• прикордонні, які розміщено в пунктах стикування залізничної колії різної ширини (наприклад, 1520 мм і 1435 мм);

• станції примикання вузької колії 750 мм до магістральних ліній.

• передавальні – станції, які розміщені в пунктах переходу між залізницями суміжних держав з широкою колією.

Залежно від розмірів вантажні станції розрізняють:

• станції з великими ТСК (розміщуються в великих містах і промислових центрах);

• станції, призначені в основному для обслуговування ПК;

• станції, які через ПК обслуговують спеціалізовані пункти навантаження та розвантаження;

• опорні станції, які виникли в місцях концентрації вантажної роботи.

Класифікація вантажних станцій за схемами проектування.

Фактори, що впливають на вибір схеми вантажної станції.

Спеціалізовані вантажні станції, їх типи.

Основні операції, які виконуються на вантажних станціях.

Технологічний процес роботи вантажної станції

Структура управління вантажною роботою на залізницях України в цілому

Структура управління вантажною роботою на вантажній станції.

Обов’язки ДСЦ вантажної станції.