Спрощення у групах приголосних

У процесі словотворення може поєднуватись кілька приголосних звуків, що не завжди буває зручним для вимови, тому один, зрідка два звуки можуть випадати, що відображається на письмі. Це випадіння має назву спрощення і відбувається воно в таких групах приголосних:

стн – сн (вість – вісник);

стл – сл (щастя – щасливий);

здн – зн (проїзд – проїзний);

ждн – жн (тиждень – тижневий);

скн – сн (тиск – тиснути);

слн – сн (мислити – навмисний);

зкн – зн (бризки – бризнути).

ВИНЯТКИ: кістлявий, хвастливий, випускний, пропускний, шістнадцять, шістдесят, пестливий.

У словах іншомовного походження спрощення не відбувається (контрастний, агентство, яхтсмен).

Подвоєння приголосних

Подвоєння відбувається тоді, коли збігаються два однакових приголосних:

1. На межі префікса і кореня (віддаль, роззброїти, віддзеркалення).

2. На межі кореня і суфікса (годинник, денний, законний, винний, іменник, письменник).

3. На межі двох основ (бутиллітій, кротиллактон, вакуумметр).

4. На межі двох частин складноскорочених слів (міськком, юннат).

5. На межі дієслівної основи та постфікса –ся (розрісся, пасся).

6. У наголошених суфіксах –анн-, енн- зі значенням неможливості дії (нездолáнний (взагалі) – нездóланий (поки що), нездійснéнний – нездíйснений).

7. У словах гаття, бовван, лляний, панна, ссати.

Не відбувається подвоєння:

1. у дієприкметниках (даний, варений, смажений, підписаний);

2. у суфіксах –ан-, -ян-,-ен-, -їн- відносних прикметників (гречаний, зміїний, кам’яний).

Подовження приголосних

Приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч, подовжуються тільки між голосними:

1. Перед я, ю, є, і в усіх відмінках іменників середнього роду ІІ відміни, що закінчуються на -я (окрім родового відмінку множини), деяких іменників чоловічого, жіночого та спільного роду І відміни (зілля, баддя, сторіччя, знаряддя, життя, рілля, суддя, стаття, Ілля).

2. Перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду однини, якщо в називному відмінку основа закінчується на один м’який або шиплячий приголосний (річчю, ніччю, подорожжю, розкішшю, міццю).

3. Перед я, ю у прислівниках типу навмання, спросоння, зрання, попідвіконню, попідтинню.

4. Перед є, ю у формах теперішнього часу дієслова лити, литися: ллє, ллю, ллєш, ллють, ллєте.

Якщо м’який приголосний стоїть після приголосного, то подовження не відбувається (молодістю, Керчю, тертя, щастя).

3. Правопис слів іншомовного походження Правопис голосних в іншомовних словах

Іншомовні слова та терміни пишуться за принципами української орфографії – фонетичним, морфологічним, традиційним. Особливу увагу слід звернути на написання голосних И, І, Ї, Е, Є.

Літера И пишеться:

1. За правилом дев’ятки – після д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р (ці літери легко запам’ятати, якщо знати словосполучення „Де Ти З’їСи Цю ЧаШу ЖиРу”).

2. Перед наступним приголосним, крім Й (директор, шифон, тираж, система, Чилі, Алжир).

3. У географічних назвах та прізвищах, які закінчуються на -ида, -ика, та у буквосполученнях –ки, -ри, -ти- перед приголосними (Флорида, Антарктида, Корсика, Китай, Тиціан). При написанні іншомовних власних назв треба бути особливо обережним, оскільки серед них є багато винятків (Сідней, Тіроль, Сінгапур, Сімферополь, Торрічеллі, Міссісіпі, Гельсінкі, Віші).

В багатьох словах літера И пишеться за традицією після приголосних, що не належать до дев’ятки (бромистий, Єгипет, Вавилон, імбир, кипарис, графин, кинджал, кизил, киргиз, гиря, митра, митрополит, вимпел).

Літера І пишеться:

1. На початку слів (ідея, індустрія, історія).

2. Перед голосними та Й (діалог, радій, авіація).

3. У кінці невідмінюваних слів (таксі, поні, шасі, жалюзі, Сочі, Пуччині).

4. Після приголосних, що не входять у правило „дев`ятки”, а саме: Б, П, В, М, Ф, Г, К, Х, Л, Н (кінетика, міф, гіпотеза, фізика, хімія).

5. Після префікса дез- (дезінфекція, дезінформація, дезінтеграція).

Літера Ї пишеться:

1. Після голосних (мозаїка, наївний, атеїст). Але на межі частин складного слова, де перша частина закінчується голосним, а також після префікса, що закінчується на голосний, пишемо І (староірландський, доісторичний, поінформувати, староіспанський).

2. У кінці власних назв після голосних чи м’яких приголосних (Гімалаї, де Віньї, Шатійї)

Літера Е пишеться:

1. На початку більшості запозичених слів (ерозія, етан, енергія, екватор, епос, епітет, Еквадор, елегія, електрон, експорт).

2. Після приголосних, крім Й (декан, метал, пінцет).

3. У звукосполученні ЛЕ (лекція, пленум, балет, інтелект).

4. Після голосних А, О, У (аеробіка, проект, силует, поезія, дуель, Рафаель, але траєкторія).

5. У кінці невідмінюваних слів (бізе, кафе, макраме, турне, Гете, Моне, Мане)

Літера Є пишеться:

1. На початку деяких давно запозичених слів, залежно від вимови (єпископ, єнот, єретик).

2. Після е, і, й, (декадієн, гуайєн, кодієн, фойє, гієна, реєстр).

3. Після апострофа та м`якого знака (кар`єра, портьєра, Мольєр, інтер’єр, Готьє, досьє, круп’є, ательє).

УВАГА!

У словах, запозичених з французької мови, слід розрізняти вживання У і Ю.

При пом`якшенні вживається Ю (люкс, пюре), але після шиплячих та Ф пишеться У (журі, парашут, Жуль Верн, парфуми).