Вживання кличного відмінка

Оскільки в усному мовленні доводиться часто звертатися до осіб, слід пам‘ятати, що в українській мові звертання мають специфічну форму, так званий кличний відмінок. Він властивий тільки іменника чоловічого й жіночого роду в однині. Іменники середнього роду й іменники всіх родів у множині цієї форми не мають (виняток – панове). Для звертання тут використовується та ж відмінкова форма, що й для називання – називний відмінок. Як і всі відмінки, кличний відмінок утворюється за певними чіткими нормами – за допомогою відповідних закінчень:

1. Іменники першої відміни у кличному відмінку мають закінчення -о, -е, -є, -ю. Закінчення –о мають іменники твердої групи, а також жіночі імена по батькові (Олено, сестро Ганно, Іванівно, Олегівно, Андріївно), -е – іменники м’якої та мішаної груп (Катре, Неле), -є – після голосного та апострофа (Маріє, Дар’є, а також Іллє), -ю – деякі пестливі іменники м’якої групи (бабусю, доню, матусю, Нелю).

2. Іменники другої відміни в кличному відмінку можуть мати залежно від кінцевої приголосної закінчення -у, --ю, --е:

а) закінчення – умають іменники з суфіксами-ик, -ок, -ко(батьку, синку), іншомовні імена наг, к, х(Джеку, Людвігу, Фрідріху) та іменники з основою нач, ш(товаришу, викладачу, слухачу), а також іменники діду, сину, тату. Закінчення –у мають також і всі імена по батькові для чоловіків (Максимовичу, Петровичу, Семеновичу, Даниловичу);

б) закінчення – юмають іменники м’якої групи (вчителю, водію, Василю, Андрію, лікарю);

в) закінчення – е мають безсуфіксні іменники твердої групи, іменники м’якої групи з суфіксом–ецьта деякі іменники мішаної групи, зокрема власні назви з основою наж, ч, ш, дж,і загальні назви з основою нар, ж(друже, професоре, директоре, інженере, Степане, бухгалтере, декане, ректоре, Олександре, Богдане, чумаче, стороже, школяре).

3. Іменники третьої відміни у кличному відмінку мають закінчення –е (Любове, Нінеле).

У звертаннях, що складаються з кількох слів, є свої особливості:

а) у звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка має як і перше слово, так і друге, хоч друге слово може мати й форму називного відмінка (добродію бригадире (бригадир), товаришу офіцере (офіцер));

б) у звертаннях, що складаються з загальної назви та імені, форми кличного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім’я (сестро Марино, колего Наталю, панно Ірино, лаборанте Терезо, аспіранте Павле, асистенте Вікторіє);

в) у звертаннях, що складаються з двох власних назв – імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка (Людмило Миколаївно, Олено Євгенівно, Тарасе Даниловичу, Сергію Андрійовичу, Віталіно Анатоліївно, Ганно Тарасівно, Олександре Сергійовичу);

г) у звертаннях, що складаються з загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка має тільки загальна назва, а прізвище завжди зберігає форму називного відмінка (пане Ковальчук, пані Ковальчук, декане Попова, декане Попов, викладачу Калинич, добродійко Забіла, друже Гончар). Хоча при відмінюванні більшість прізвищ має форму кличного відмінка.