NPK_do_KK_Ukrayini_T_2_Tatsiy

Стаття 34200

Під захопленням будівель чи споруд слід розуміти протиправне вторгнення і зайняття цих об’єктів, встановлення контролю над ними, блокування їх роботи.

Якщо захоплення поєднане із застосуванням насильства до осіб, які перешкоджають здійсненню злочинного наміру винного, вчинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів: ст. 341 КК і відповідною статтею про злочини проти життя та здоров’я особи. У випадках, коли захоплення будівель чи споруд поєднане з умисним знищеннямчипошкодженнямчужогомайна, вчиненекваліфікуєтьсязаст. 341 ККіза наявності достатніх підстав за ст. 194 КК.

Для наявності об’єктивної сторони не має значення, захоплені всі приміщення будівлі чи споруди або частина їх площі.

Спосібзахопленнядержавноїабогромадськоїбудівлічиспорудиможебутирізним: відкритим, таємним, насильницьким, обманним тощо.

3.Склад злочину є формальним. Злочин вважається закінченим з моменту захоплення хоча б частини площі будівлі чи споруди. Тривалість незаконного утримання цих об’єктів на кваліфікацію злочину не впливає.

4.Суб’єктивнастороназлочину– прямийумисел. Виннийусвідомлюєсуспільну небезпечність захоплення державної або громадської будівлі чи споруди і бажає його здійснити. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є спеціальна мета – незаконно користуватися або перешкодити нормальній роботі підприємств, установ, організацій. Мотив злочину на кваліфікацію не впливає.

5.Суб’єкт злочину – будь-яка осудна особа, яка досягла шістнадцяти років.

Стаття 342. Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, державному виконавцю, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві, уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

1.Опір представникові влади, крім державного виконавця, під час виконання ним службових обов’язків –

караєтьсяштрафомдодвохсотнеоподатковуванихмінімумівдоходівгромадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2.Опір працівникові правоохоронного органу, державному виконавцю під часвиконаннянимслужбовихобов’язків, членугромадськогоформуваннязохорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов’язків щодо охорони громадськогопорядкуабоуповноваженійособіФондугарантуваннявкладівфізичних осіб –

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадянабоарештомнастроквідтрьохдошестимісяців, абообмеженнямволі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

711

Розділ XV. Злочини проти авторитету органів державної влади…

3.Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, поєднані з примушеннямцихосібшляхомнасильстваабопогрозизастосуваннятакогонасильства до виконання явно незаконних дій, –

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

(Стаття 342 у редакції законів України № 2677-VI від 4 листопада 2010 р. та

№4452-VI від 23 лютого 2012 р.)

1.Об’єктомзлочинувиступаютьсуспільнівідносини, щозабезпечуютьнормальну законну діяльність органів державної влади і об’єднань громадян, особисту недоторканність та здоров’я їх представників.

2.Потерпілими від злочину можуть бути представники влади (ч. 1 ст. 342 КК), працівники правоохоронних органів, державні виконавці, члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовці та уповноважені особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ч. 2 ст. 342 КК).

Про загальне поняття представника влади див. коментар до ст. 364 КК. Відповідно до ч. 1 ст. 342 КК потерпілими є представники влади, які не є праців-

никами правоохоронних органів, членами громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцями, наділеними правом у межах своєї компетенції пред’являти вимоги, а також приймати рішення, обов’язковідлявиконанняфізичними іюридичнимиособаминезалежновідїхвідомчої належності чи підлеглості. До них, зокрема, належать депутати рад усіх рівнів, керівники місцевих державних адміністрацій України, військові коменданти, начальники гарнізонів тощо.

Працівники правоохоронних органів – це працівники органів прокуратури, внутрішніх справ, СБУ, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митних органів, органів охорони державного кордону, державної податкової служби, органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, органів державної контр- ольно-ревізійноїслужби, рибоохорони, державноїлісовоїохорони, іншихорганів, які здійснюютьправозастосовніабоправоохоронніфункції(ч. 1 ст. 2 ЗаконуУкраїни«Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р.

№3781-ХІІ(ВВРУ. – 1994. – №11. – Ст. 50) іззмінами, внесеними згідно іззаконами від11 грудня1998 р. №312-XIV (ВВРУ. – 1999. – №4. – Ст. 35); від15 травня2003 р.

№743-IV (Уряд. кур’єр. – 2003. – 5 черв. (№ 102)); від 14 квітня 2009 р. № 1254-VI

(ВВРУ. – 2009. – № 36. – Ст. 511).

Захисту також підлягають працівники суду і правоохоронних органів, зазначених у частині першій цього пункту, а також співробітники кадрового складу розвідувальних органів України, працівники Антимонопольного комітету України та уповноважені особи Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, які беруть безпосередню участь відповідно у: а) розгляді судових справ у всіх інстанціях; б) провадженні і розслідуванні кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення; в) оперативно-розшуковій та розвідувальній діяльності; г) охороні громадськогопорядкуігромадськоїбезпеки; д) виконаннівироків, рішень, ухваліпостанов судів, постанов органів дізнання і попереднього слідства та прокурорів;

712

Стаття 34200

е) контролі за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чиречовинчерездержавнийімитнийкордонУкраїни; є) наглядііконтролізавиконаннямзаконів(абз. 2 п. 1 ст. 2 ЗаконуУкраїни№3781-ХІІвід23 грудня1993 р. іззмінами, внесеними згідно із законами № 3111-III від 7 березня 2002 р.; № 1518-IV від 19 люто-

го 2004 р.; № 3200-IV від 15 грудня 2005 р. та № 3610-VI від 7 липня 2011 р.).

Спільними ознаками, що характеризують працівників правоохоронних органів, є такі: 1) вони знаходяться у трудових чи службових відносинах з названими правоохороннимиорганами; 2) захарактеромпосади, якуобіймають, виконуютьправоохоронні чи правозастосовні функції.

Протидія виконанню цих функцій є неприпустимою.

Не можуть визнаватися потерпілими від розглядуваного злочину технічні працівники зазначених вище органів, наприклад, працівники митних органів, які не здійснюють митну справу, експерти і спеціалісти, яких залучають для проведення експертиз товарів, інших предметів, та інші особи, які не мають відношення до безпосереднього здійснення митної справи.

Громадське формування з охорони громадського порядку і державного кордону –

це об’єднання, загін, дружина або інша організація людей, створені для підтримання громадського порядку й охорони державного кордону, що мають статут і зареєстровані у встановленому порядку в органах місцевого самоврядування.

Державні виконавці – це начальник відділу примусового виконання рішень, заступникначальника відділу примусовоговиконаннярішеньДепартаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МЮ, начальники відділів примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції МЮ в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції

вобластях, містах Києві та Севастополі, їх заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці відділів примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції МЮ

вАвтономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, заступник начальника районного, районного в місті, міського (міста обласногозначення), міськрайонногоуправлінняюстиції– начальниквідділудержавної виконавчої служби, заступник начальника, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець районного, районного в місті, міського(містаобласногозначення), міськрайонноговідділудержавноївиконавчої служби відповідного управління юстиції (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р. № 202/98-ВР (ВВРУ. – 1998. – № 36–37. – Ст. 243) іззмінами, внесенимизгідноізЗакономУкраїнивід23 червня2005 р. №2716-IV (ВВРУ. – 2005. – № 33. – Ст. 431); в редакції Законів від 22 грудня 2006 р. № 521-V

(ВВРУ. – 2007. – № 10. – Ст. 84); від 4 листопада 2010 р. № 2677-VI (ВВРУ. – 2011. – № 19–20. – Ст. 142).

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових

713

Розділ XV. Злочини проти авторитету органів державної влади…

осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом (ст. 4 Закону України від 24 березня 1998 р. № 202/98-ВР у ред. Закону України від 10 липня 2003 р. № 1095-IV (ВВРУ. – 2004. – № 6. – Ст. 37).

До членів громадського формування з охорони громадського порядку і державно-

гокордонуналежатьчленизведенихзагонівгромадськихформувань, спеціалізованих загонів(груп) сприянняміліціїтаДержавнійприкордоннійслужбіУкраїни, асоціацій громадських формувань тощо, створених для участі в охороні громадського порядку

ідержавного кордону. Їх завданням є сприяння органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам, Державній прикордонній службі України та органам виконавчої влади, а також посадовим особам у запобіганні та припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, захисті життя та здоров’я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин, що мають своє положення (статут), зареєстроване в органах місцевого самоврядування (статті 1, 2 та 6 Закону України«Проучастьгромадянвохоронігромадськогопорядкуідержавногокордону» від 22 червня 2000 р. № 1835-ІІІ (ВВРУ. – 2000. – № 40. – Ст. 238) із змінами, внесеними згідно із законами від 26 грудня 2002 р. № 393-IV (ВВРУ. – 2003. – № 13. –

Ст. 90); від 3 квітня 2003 р. № 662-IV (ВВРУ. – 2003. – № 27. – Ст. 209); Типовий статут громадського формування з охорони громадського порядку, затверджений постановою КМУ від 20 грудня 2000 р. № 1872 (ОВУ. – 2000. – № 52. – Ст. 225).

Член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону – громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив бажання брати участьузміцненніправопорядкуівохоронідержавногокордонутаздатнийзасвоїми діловими, моральними якостями і станом здоров’я виконувати на добровільних засадах взяті на себе зобов’язання.

Члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону можуть брати участь у забезпеченні правопорядку та охороні державного кордону за місцем реєстрації цих об’єднань та лише після проходження відповідної правової та спеціальної підготовки в органах внутрішніх справ, підрозділах Державної прикордонної служби України й одержання в органі місцевого самоврядування посвідчення члена громадського формування і нарукавної пов’язки, зразки яких затверджуються КМУ. Підготовка членів зазначених громадських формувань здійснюється у порядку, що встановлюється МВС і спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону України (ч. 2 ст. 12 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» (ВВРУ. – 2000. – № 40. – Ст. 338) із змінами, внесеними згідно із Законом України від 3 квітня 2003 р. № 662-IV (ВВРУ. – 2003. – № 27. – Ст. 209).

Члени формування можуть брати участь у забезпеченні правопорядку та охороні державного кордонузамісцем реєстрації формування післяпроходження відповідної правовоїіспеціальної підготовкиворганахвнутрішніхсправ, підрозділахДержавної прикордонної служби та одержання в органі місцевого самоврядування посвідчення

інарукавної пов’язки члена формування.

Неможутьбутичленамизазначенихгромадськихформуваньособи, якіпорушують громадський порядок, особи, судимість з яких не знята або не погашена у встановле-

714

Стаття 34200

ному законом порядку, та раніше засуджені за умисні злочини, хворі на хронічний алкоголізм і наркоманію, визнані в судовому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, та інші особи у випадках, передбачених законами України.

Військовослужбовці– цеособи, якіпроходятьвійськовуслужбууЗбройнихСилах Українитаіншихвійськовихформуваннях. ВійськоваслужбауЗбройнихСилахУкраїни та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає в професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, пов’язаній із захистом Вітчизни.

Такими, щопроходятьвійськовуслужбу, требавизнавативійськовозобов’язаних– осіб, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави та резервістів – військовозобов’язаних, які у добровільному порядку проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України та інших військовихформувань. Таківійськовозобов’язаніпідчаснавчальних(абоперевірних) та спеціальних зборів користуються всіма правами і обов’язками, що встановлені Законом, та носять військову форму одягу з відзнаками відповідно до військових звань і роду військ (служби).

Докладніше про поняття «військовослужбовці» див. коментар до ст. 401 КК. Видами військової служби є: строкова військова служба; військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищихвійськових навчальних закладів, атакож вищихнавчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедривійськовоїпідготовки, відділеннявійськовоїпідготовки; військоваслужбазаконтрактомосібофіцерськогоскладу; військоваслужбазапризовомосіб офіцерського складу (статті 2, 7, 29 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25 березня 1992 р. № 2232-XII (ВВРУ. – 1992. – № 27. – Ст. 385) із змінами, внесеними згідно із Законом України від 18 вересня 2012 р. № 5286-VI

(ГУ. – 2012. – 12 жовт.).

Фондгарантуваннявкладівфізичнихосіб– державнаспеціалізованаустанова, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб (Положення про порядок створення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, формуваннятавикористанняйогокоштів, затверджене УказомПрезидентаУкраїни«Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб – вкладників комерційних банків України» від 10 листопада 1998 р. № 996/98 (ОВУ. – 1998. – № 37. – С. 4).

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб – працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку (п. 17 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 р.

№4452-VI) (ОВУ. – 2012. – № 22. – Ст. 824).

3.Із об’єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 342 КК, полягає в опорі представникові влади, крім державного виконавця і працівника правоохоронного органу, під час виконання ним службових обов’язків, ч. 2 – в опорі працівникові пра-

715

Розділ XV. Злочини проти авторитету органів державної влади…

воохоронного органу, державному виконавцю під час виконання ними службових обов’язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов’язків щодо охорони громадського порядку або уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Опір – це активна фізична протидія здійсненню названими особами покладених на них службових обов’язків або обов’язків з охорони громадського порядку і державного кордону. При цьому дії того, хто чинить опір, можуть бути спрямовані безпосередньо проти особи, наприклад, представника влади (винний перешкоджає слідчому пройти в одну з кімнат квартири для проведення огляду місця події або обшуку) абопротипредметів, необхіднихдлявиконанняцимиособамисвоїхобов’язків (винний знищує документ, який прокурор намагався вилучити).

Опір характеризується такими ознаками: 1) він полягає в активних діях; 2) дії винногоспрямованінаорганізмпотерпілого, полягаютьузастосуванніфізичноїсили донього; 3) вониперешкоджають(протидіють) виконаннюпотерпілимсвоїхфункцій, реалізації повноважень; 4) дії винного вчинені в момент виконання потерпілим покладених на нього обов’язків.

Дляоб’єктивноїсторонинеобхідно, щобопірвиявлявсяпривиконаннізазначеними працівниками службових обов’язків або обов’язків по охороні громадського порядку і державного кордону.

Виконанням службових обов’язків є виконання зазначеними особами обов’язків, передбаченихвідповідниминормативно-правовимиактами, щорегулюютьдіяльність органів влади чи правоохоронних органів, а також окремих службових осіб.

Під виконанням обов’язків по охороні громадського порядку слід розуміти: несен-

няпостовоїчипатрульноїслужби, підтриманняпорядкупідчасдемонстрацій, мітингів, інших масових заходів, при ліквідації наслідків аварії, стихійного лиха, дії по припиненню або запобіганню порушень громадського порядку, затриманню поруш-

ника тощо (абз. 2 п. 6 ППВСУ «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» від 26 червня 1992 р. № 8 із змінами, внесеними ППВСУ від 3 грудня 1997 р. № 12).

Зокрема, працівник міліції на території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу в разі звернення до нього громадян або службових осіб із заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких зобов’язаний вжити заходів до попередження і припинення правопорушень, рятування людей, подання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охоронимісцяподіїіповідомитипроцевнайближчийпідрозділміліції(ст. 10 ЗаконуУкраїни«Проміліцію» від20 грудня1990 р. №565-XII (ВВРУ. – 1991. – №4. – Ст. 20) у чинній редакції Закону від 17 травня 2012 р. № 4778-VI (ОВУ. – 2012. – №45. – Ст. 1743). ЯкзазначивПВСУ, працівникиправоохороннихорганівтавійськовослужбовці можуть визнаватися потерпілими не тільки тоді, коли вони виконували свої службові обов’язки, перебуваючи безпосередньо на службі, та коли застосовували заходи по охороні правопорядку відповідно до своїх службових обов’язків, за на-

716

Стаття 34200

казом чи розпорядженням, а й тоді, коли вони вжили зазначених заходів у межах своїх повноважень з власної ініціативи (наприклад, перепиняли правопорушення у неробочий час) (абз. 2 п. 5 ППВСУ «Про застосування судами законодавства, що передбачаєвідповідальністьзапосяганнянажиття, здоров’я, гідністьтавласність суддів і працівників правоохоронних органів» від 26 червня 1992 р. № 8).

Опір слід відрізняти від злісної непокори. Злісною непокорою, відповідальність за яку передбачено ст. 185 КУпАП, є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов’язків, члена громадського формування з охорони громадського порядкучивійськовослужбовця узв’язкузїхучастювохоронігромадського порядку або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок. Відмінність опору від злісної непокори полягає в тому, що опір – це активна фізична протидія законній діяльності потерпілих, а злісна непокора – це пасивна поведінка.

Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, державному виконавцю, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві, вчинений особою під час хуліганства, охоплюєтьсяч. 3 ст. 296 ККяккваліфікуюча ознакацьогозлочину, атомунепотребує додаткової кваліфікації за ст. 342 КК.

Якщо ж опір було вчинено після припинення хуліганських дій – як протидію затриманню, відповідальність має наставати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 296 і 342 КК (див. п. 8 постанови «Про судову прак-

тику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. № 10).

Опір адміністрації виправної установи у законному здійсненні її функцій, вчинений особою, яка відбуває покарання, за наявності необхідних підстав, тягне за собою відповідальність за ст. 391 КК.

4.Складаналізованогозлочинувідсутнійувипадкахвчиненняопорупредставникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування

зохоронигромадського порядкуідержавного кордонуабовійськовослужбовцеві при здійсненні ними явно незаконних дій. До такого опору слід застосовувати правила необхідної оборони.

5.Злочин вважається закінченим з моменту активної протидії.

6.Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу. Виннийусвідомлює, щочинитьопірсамепредставниковівлади, працівниковіправоохоронного органу, державному виконавцю під час виконання службових обов’язків, або члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцю – під час охорони громадського порядку, або уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і бажає тим самим перешкодити виконанню ними своїх обов’язків. Якщо особа не усвідомлювала, що чинить опір названим особам, складданогозлочинувідсутній. Такідіїможутьбутикваліфіковані, занаявності необхіднихознак, якзлочинпротижиттятаздоров’яособиабопротивласності.

7.Суб’єкт злочину – будь-яка особа, яка досягла шістнадцяти років. Ним може бути не тільки особа, щодо якої потерпілий здійснював певні законні дії, а й особа, яка чинить опір здійсненню таких дій щодо інших громадян.

717

Розділ XV. Злочини проти авторитету органів державної влади…

8. У частині 3 ст. 342 КК встановлена відповідальність за опір, поєднаний з примушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій.

Явно незаконні дії – це будь-які дії, що суперечать інтересам служби, призводять до невиконання або неналежного виконання службових чи громадських обов’язків.

Примушення – цефізичнийабопсихічнийвпливзметоюприневолитипотерпілого виконати, всупереч його бажанню, явно незаконні дії (наприклад, застосування насильства з метою звільнення затриманого правопорушника).

Під фізичним насильством розуміють незаконне позбавлення волі, зв’язування, завдавання зазначеним особам ударів, побоїв, тілесних ушкоджень, іншінасильницькідії. Заподіянняпотерпіломупривчиненніопорулегких, середньоїтяжкостітілесних ушкоджень охоплюється ч. 3 ст. 342 КК і додаткової кваліфікації не вимагає. Опір, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або смерті, кваліфікується з урахуванням потерпілого за сукупністю злочинів відповідно за частинами 3 або 4

ст. 345, ст. 348 або п. 8 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 350 КК.

Погрозазастосуваннянасильства– цедіїабовисловлювання, щовиражаютьнамір винного застосувати фізичне насильство щодо цих самих осіб.

Стаття 343. Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, працівника державної виконавчої служби

1.Вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу чи працівника державної виконавчої служби з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися прийняття незаконного рішення –

карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян абовиправнимироботаминастрокдоодногороку, абоарештомнастрокдотрьох місяців.

2.Ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені службовою особою з використанням свого службового становища, –

караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років.

(Стаття 343 у редакції Закону України № 2677-VI від 4 листопада 2010 р.)

1. Для правоохоронних органів діяльність із підтримання правопорядку, запобігання правопорушенням є обов’язковою і полягає у невідкладному й адекватному реагуваннінафактиневиконанняабоненалежноговиконаннявимогіприписівправових норм з боку юридичних і фізичних осіб. Працівники правоохоронних органів повинні діяти на підставі закону і не мають права виходити за межі наданих повноважень.

Ефективне функціонування правоохороннихорганівможебутизабезпечене лише у разі створення належних умов для їх діяльності. Однією з гарантій успішної діяль-

718

Стаття 34300

ності цих органів є неприпустимість стороннього впливу при здійсненні службових повноважень.

Як зазначається в ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхпосадовіособизобов’язанідіятилишенапідставі, вмежахповноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У статті 7 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХІІ (ВВРУ. – 1991. – № 53. – Ст.793) зі змінами станом на 11 січня 2006 р. закріплюється, що втручання органівдержавної владиіорганівмісцевого самоврядування, посадовихосіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій (рухів) та їх представників удіяльністьпрокуратуризнаглядузадодержаннямзаконівабозрозслідуваннядіянь, що містять ознаки злочину, забороняється.

Названі положення поширюються на діяльність працівників й інших правоохоронних органів.

2.Потерпілимивідзлочинує: 1) працівникправоохоронногооргану; 2) працівник державної виконавчої служби. Про поняття працівників правоохоронних органів та працівників державної виконавчої служби див. коментар до п. 3 ст. 342 КК.

3.Об’єктивна сторона злочину виражена у діянні, що полягає у будь-якій формі впливу на працівника правоохоронного органу чи працівника державної виконавчої служби.

Під втручанням у діяльність працівника правоохоронного органу чи працівника державної виконавчої служби слід розуміти конкретні дії, спрямовані на перешкоджання виконанню цими працівниками службових обов’язків або на те, щоб добитися прийняття незаконного рішення. Втручання може проявлятися в умовлянні, шантажуванніпотерпілого, погрозівідмовитиунаданнізаконнихблаг, атакожубудь-якій іншій формі впливу (абз. 1 п. 11 ППВСУ «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» від 26 червня 1992 р. № 8 із змінами, внесеними ППВСУ від 3 грудня 1997 р. № 12). Вплив може здійснюватись усно,

письмово (утомучислі йанонімно), задопомогоюзасобів масової інформації (публікаційугазетах, виступахпорадіо, телебаченнютощо), якособисто, такізадопомогою інших осіб.

Умовляння– цепрохання, переконання, поради, обіцянканадатибудь-якіпослуги, схиляння потерпілого до вчинення чи невчинення будь-яких дій, що перешкоджають виконанню ним службових обов’язків, прийняттю законного рішення.

Разомзтимпрохання, наприклад, батьківабоіншихродичівправопорушникапро прийняття працівником правоохоронного органу рішення в інтересах цього правопорушниканеутворюєскладу цьогозлочину(абз. 1 п. 11 ППВСУ «Прозастосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів»).

Не утворює складу розглядуваного злочину також письмове звернення громадян, службових осіб, захисника до працівника правоохоронного органу з проханням про проведенняслідчихдій, закриттякримінальноїсправи, долученняновихдоказівтощо.

719

Розділ XV. Злочини проти авторитету органів державної влади…

Шантажування – це погроза розголосити відомості, що ганьблять потерпілого чи близьких йому осіб, або відомості, які потерпілий хотів би зберегти в таємниці, тощо.

Інші форми впливу – відмова у наданні певних благ, позбавлення пільг, переваг, втручання в особисте життя, погроза насильством тощо.

Якщо вплив на працівника правоохоронного органу здійснюється шляхом погрози вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо самого працівникаправоохоронногооргануабойогоблизькихродичів, застосуваннянасильства підлягає додатковій кваліфікації за відповідними статтями Особливої частини

КК(статті 342, 345, 348).

Вплив на працівника правоохоронного органу шляхом захоплення чи утримання

заручниками його самого або близького родича чи співробітника охоплюється відповідно ст. 349 або ст. 147 КК і додаткової кваліфікації за ст. 343 КК не потребує.

Впливнапрацівникаправоохоронногоорганучипрацівникадержавноївиконавчої служби шляхом підкупу належить кваліфікувати за сукупністю ст. 343 і ст. 369 КК як пропозиція або давання хабара, а якщо це перешкодило запобігти злочину чи затримати особу, яка його вчинила, то і за ч. 2 ст. 343 КК.

4.Під виконанням службових обов’язків розуміється виконання тих обов’язків працівника правоохоронного органу, у яких втілюються його правозастосовні та правоохоронні функції, передбачені відповідними законами та підзаконними актами.

Обов’язки працівників правоохоронних органів можуть полягати у провадженні

ірозслідуванні кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення; проведенніоперативно-розшуковоїдіяльності; здійсненніконтролюзапереміщенням людей, транспортнихзасобів, товарівтаіншихпредметівтаречовинчерездержавний

імитний кордон України; встановленні обмежень щодо зайняття певною діяльністю; здійсненні різноманітних перевірок; нагляді й контролі за виконанням законів; запобіганні злочинам та адміністративним правопорушенням тощо.

5.Злочинєзакінченимзмоментувтручаннявдіяльністьпрацівникаправоохоронного органа чи працівника державної виконавчої служби незалежно від того, чи призвело це до прийняття незаконного рішення.

6.Суб’єктивна сторона злочину – прямий умисел, поєднаний з метою перешкодити виконанню працівником правоохоронного органу чи працівником державної виконавчої служби своїх службових обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень. Особа усвідомлює суспільну небезпечність впливу на потрепілого і бажає перешкодити виконанню ним своїх службових обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень.

7.Суб’єктом злочину є будь-яка особа, яка досягла шістнадцяти років.

8.У ч. 2 ст. 343 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, якщо вони: 1) перешкодили попередженню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила; 2) вчинені службовою особою з використанням свого службового становища.

Перешкодженнязапобіганнюзлочинучизатриманнюособи, якайоговчинила, має місце тоді, коли саме через втручання винної особи працівник правоохоронного органу не зміг запобігти злочину чи затримати особу, яка вчинила злочин.

Вчинення даного злочину службовою особою з використанням свого службового становища – це спеціальний вид зловживання службовими повноваженнями. Їх ви-

720