NPK_do_KK_Ukrayini_T_2_Tatsiy

Стаття 29536

товпі або вчинення нею незначних порушень громадського порядку, наприклад, образливе чіпляння до громадян та інші види дрібного хуліганства не дають підстави для визнання цих осіб суб’єктами масових заворушень.

5. Кваліфікуючими ознаками закон визнає дії, визначені у ч. 1 ст. 294 КК, якщо вони призвели до загибелі людей або до інших тяжких наслідків. Загибель людей має місце уразі спричинення смерті одній чи кільком особам. Доінших тяжких наслідків слід віднести: заподіяння тяжкого тілесного ушкодження одному чи багатьом потерпілим, спричинення значної матеріальної шкоди або дезорганізації роботи транспорту, підприємства, установи чи організації.

Стаття 295. Заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку

Публічнізакликидопогромів, підпалів, знищеннямайна, захопленнябудівель чи споруд, насильницького виселення громадян, що загрожують громадському порядку, а також розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів такого змісту –

караються штрафом до п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

1.Суспільна небезпечність публічних закликів до вчинення таких дій полягає

втому, що вони загрожують громадському порядку, ускладнюють роботу органів управління, порушуютьнормальнийрежимроботипідприємств, установ, організацій, створюють атмосферу тривоги і навіть страху в значної кількості людей за себе, своїх близьких, свої помешкання та інше майно.

2.Об’єктивнасторонацьогозлочинуполягаєувчиненніоднієїзтрьохдій: а) публічні закликидопогромів, підпалів, знищеннямайна, захопленнябудівель чиспоруд; б) публічні заклики до насильницького виселення громадян, що загрожують громадському порядку; в) розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів такого змісту.

Поняття публічні заклики означає усне чи письмове звертання або виступ на мітингах, зборах, інших місцях скупчення людей, по радіо, телебаченню, у яких мають місце заклики до людей вирішувати ту чи іншу проблему економічного, політичного, екологічного, соціального характеру або виявляти своє незадоволення шляхом вчинення погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницького виселення громадян із займаних ними помешкань або певної місцевості. Прозміст понять«погроми», «підпали», «знищеннямайна», «захоплення будівель чи споруд», «насильницьке виселення громадян» (див. коментар до ст. 294 КК). Під виготовленням матеріалів, які містять заклики до вчинення названих дій, слід визнавати як авторське їх створення, так і технічне їх виготовлення (друкування, виготовленняксерокопій, відеопродукції тощо). Розповсюдження матеріалів, щомістятьтакі заклики, полягаєвбезпосереднійпередачічидоведеннібудь-якимспособомїхзмісту

581

Розділ ХII. Злочини проти громадського порядку та моральності

довідомаіншихосіб. Зберіганняозначаєзнаходженнятакихматеріалівбезпосередньо у винної особи, в її помешканні, автомобілі або в будь-яких інших вибраних місцях з метою їх подальшого розповсюдження.

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення будь-якої з названих у диспозиції ст. 295 КК дій.

3.Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює суспільно небезпечний характер і публічність своїх закликів до вчинення названих дій, передбачає, що вони можуть призвести до вчинення цих дій і бажає їх вчинення. Привиготовленнітазберіганнізазначенихматеріалівобов’язкованаявність мети їх розповсюдження.

4.Суб’єкт злочину – будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

Стаття 296. Хуліганство

1.Хуліганство, тобтогрубепорушеннягромадськогопорядкузмотивівявної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, –

карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років.

2.Ті самі дії, вчинені групою осіб, –

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років.

3.Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, –

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

4.Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, –

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

(Стаття 296 у редакції Закону України № 3075-ІІІ від 7 березня 2002 р.)

1.Суспільна небезпечність хуліганства полягає в тому, що це один із небезпечних

іпоширених злочинів проти громадського порядку, тобто комплексу суспільних відносин, які забезпечують нормальні умови життя людей у різних сферах суспільно корисної діяльності, спокійний відпочинок ідотримання правилповедінки всуспільному житті і побуті. Крім цього, хуліганство часто завдає шкоди здоров’ю людей, власності, навколишньому середовищу. КК 2001 р. суттєво змінив визначення хуліганства. Уньомудекриміналізовано діяння, відповідальність заяке булапередбачена

582

Стаття 2936

ч. 1 ст. 206 КК 1960 р. Злочинним визнається тільки таке грубе порушення громадського порядку, яке вчинене з мотивів явної неповаги до суспільства і супроводжувалося особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом (ч. 1 ст. 296 КК) (ПС (2008– 2011). – С. 323–324).

2.З об’єктивної сторони хуліганство є суспільно небезпечною дією, що грубо порушує громадський порядок. Такими закон визнає тільки дії, які спричинили істотну шкоду особистим чи суспільним інтересам і відрізнялися особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Зміст грубості порушення громадського порядку слід визначати з урахуванням характеру хуліганських дій, їх наслідків, місця і тривалості їх вчинення, кількості потерпілих, їх віку, стану здоров’я, суттєвості порушення їх інтересів або інтересів підприємств, установ, організацій. Аналіз цих обставин потрібен і для з’ясування наявності особливої зухвалості або виняткового цинізму, що

єосновними іобов’язковими показниками грубогопорушеннягромадського порядку

(ПС (2008–2011). – С. 319–322).

3.Особлива зухвалість – це грубе порушення громадського порядку, поєднане із завданням потерпілій особі побоїв чи іншим насильством, що спричинило тілесні ушкодження, чи знущанням над потерпілим, знищенням або пошкодженням майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації, руху транспорту тощо. Винятковий цинізм – це демонстративна зневага щодо норм моральності, наприклад, груба непристойність, публічне оголення, знущання над немічними особами та ін.

(Детальніше про ці поняття див. п. 5 ППВСУ «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. № 10). Для кваліфікації вчиненого хуліганства за ч. 1 ст. 296 КК достатньо наявності в діях винної особи однієї з ознак – особливої зухвалості або виняткового цинізму.

4.Підявноюнеповагоюдосуспільства слідвважатинахабновиявлене, зневажливе ставлення винного до громадського порядку та існуючих у суспільстві загальновизнаних правил поведінки і моральності. Ця ознака однаково характеризує як об’єктивну сторону хуліганства – грубе порушення громадського порядку, так і його суб’єктивну сторону – хуліганські мотиви вчинення.

Закінченим злочин визнається з моменту вчинення дії, що грубо порушує громадський порядок.

5.Хуліганські дії можуть бути вчинені в будь-якому місці, частіше це відбувається у парках, на вулицях, у кінотеатрах, магазинах та інших громадських місцях. Як правило, такі дії вчиняються у присутності потерпілих та інших осіб. Однак публічність не є обов’язковою ознакою хуліганства. Воно може бути вчинене у квартирі, на безлюднійвулицітощо. Можливенавітьвчиненняхуліганствапотелефону, коливинний, наприклад, унічнийчасперіодичнотривалийчастелефонуєпотерпілим, порушує їх нормальний сон, цинічно ображає, знущається над ними, виявляючи тим самим явну неповагу до суспільства.

6.Аналіз ознак хуліганства дає підставу для висновку, що такі насильницькі дії, якпобої, мордування, спричиненнярізнихзаступенемтяжкостітілеснихушкоджень, атакожумиснезнищеннячипошкодженнямайнахарактеризуютьособливузухвалість.

583

Розділ ХII. Злочини проти громадського порядку та моральності

Тому хуліганство, яке супроводжується побоями (ч. 1 ст. 126 КК) або спричиненням легкого тілесного ушкодження (ст. 125 КК), не потребує додаткової кваліфікації. Однакякщовтакійситуаціївчиненізлочини, якізасвоїмиознакамиіступенемтяжкості суттєво відрізняються від хуліганства, має місце сукупність злочинів, що потребує кваліфікації за ст. 296 та відповідними статтями КК (наприклад, статтями 121, 122,

ч. 2 ст. 126, статтями 127, 194, 352).

7.Суб’єктивнасторонахуліганства характеризується прямим умислом імотивами явної неповаги до суспільства. Винний усвідомлює, що своїми діями грубо порушує громадський порядок, виражаючи тим самим явну неповагу до суспільства,

ібажає цього. Не змінює характеру вини і вчинення хуліганських дій за наявності кваліфікуючих чи особливо кваліфікуючих ознак. Особа, наприклад, усвідомлює, що їїхуліганськідіїпов’язанізопоромпредставниковівладиабопредставниковігромадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, і знову-таки бажає цього. Однак умисел щодо заподіяння шкоди в результаті хуліганських дій може бути

інепрямим. Неможна, наприклад, заперечуватинаявністьйогоувипадку, колип’яний хуліганпочавлякатизброєюлюдей, апотімугромадськомумісцізробивнеприцільний постріл, заподіявши одномузпотерпілих тілесне ушкодження. Уцьомувипадку винний діяв нецілеспрямовано, він не бажав заподіяти шкоди здоров’ю будь-кому з оточуючих, алесвідомоприпускавтакінаслідки. Такупозиціюподіляєісудовапрактика. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони хуліганства є усвідомлене вчинення діяння з мотиву явної неповаги до суспільства. Такий мотив має важливе значення тому, що він, з одного боку, характеризує хуліганські дії, а з другого – самим законом визнається обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони. Укожному конкретному випадку хуліганський мотив діяння може знайти свій вияв у певних низьких спонуканнях. Це може бути бешкетництво, прагнення протиставити себе суспільству, виявити п’яну зухвалість, показати зневагу до оточуючих тощо.

У деяких випадках посягання на особу з мотивів ревнощів, помсти тощо може трансформуватисявмотивявноїнеповагидосуспільствайутворитискладхуліганства. Подібне, наприклад, має місце, коли через ревнощі двоє в кінотеатрі почали сваритися, вчинили бійку, внаслідок чого було зірвано показ кінофільму, порушено нормальну роботу кінотеатру, спокій і відпочинок глядачів. Усе це свідчить про те, що такі суб’єктивні ознаки, як мотив вчинення і спрямованість умислу є основними критеріями, які відрізняють хуліганство від суміжних злочинів. На це звертає увагу і ПВСУ у п. 4 зазначеної Постанови від 22 грудня 2006 р. № 10.

8.Суб’єктом хуліганства можуть бути особи, які досягли 14-річного віку.

9.У частині 2 ст. 296 КК передбачена відповідальність за хуліганство, вчинене групою осіб (про поняття групи осіб див. коментар до ст. 28 КК). При цьому квалі-

фікація хуліганства не змінюється від того, чи за попередньою домовленістю, чи без попередньоїзмовийогобуловчинено. Різновидомхуліганства, вчиненогозапопередньою змовою групою осіб, слід визнавати і вчинення його організованою групою. Відповідальності за таке хуліганство, крім безпосередніх виконавців, підлягає й організатор, якщо вчинення такого злочину охоплювалося його умислом.

10.Хуліганство, вчиненегрупоюосіб, необхідновідрізнятивідмасовихзаворушень (ст. 294 КК) і від групового порушення громадського порядку (ст. 293 КК). При масо-

584

Стаття 2936

вихзаворушенняхдіїзавждивчиняютьсянатовпом, причомуцідіїсупроводжуються погромами, підпалами, руйнуваннями, насильницькимвиселеннямгромадян, нерідко збройним опором представникам влади. При груповому хуліганстві ці ознаки відсутні, айоговиконавцігрубопорушуютьгромадськийпорядоквинятковозмотивівявної неповаги до суспільства. Групове порушення громадського порядку (ст. 293 КК) відрізняєтьсявідхуліганства, вчиненогогрупоюосіб, відсутністю хуліганських мотивів. Тому у разі, коли групове порушення громадського порядку вчиняється з мотивів явної неповаги до суспільства, відповідальність повинна наставати за ч. 2 ст. 296 КК.

11.У частині 3 ст. 296 КК передбачена відповідальність за хуліганство, визначене в перших двох частинах цієї статті, якщо воно було вчинене особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії. Хуліганство визнається злісним за ознакою його рецидиву, тобто вчиняється особою, яка раніше була судима за будьяке хуліганство, за умови, що судимість з неї не знята і не погашена (див. п. 7 ППВСУ від 22 грудня 2006 р. № 10). Хуліганські дії, вчинені повторно без наявності судимості за одну з них, не є підставою для кваліфікації вчиненого за ч. 3 ст. 296, але це повинно бути враховано при призначенні покарання як обтяжуюча обставина (п. 1

ч. 1 ст. 67 КК).

Друга кваліфікуюча ознака такого хуліганства буде у разі наявності опору, тобто протидіїпредставниковівлади, представниковігромадськостіабоіншимгромадянам, які припиняли хуліганські дії, виконати свій службовий чи громадський обов’язок щодоохоронигромадськогопорядку(пропоняттяпредставникавладитаособи, що виконує свій обов’язок щодо охорони громадського порядку, див. коментар до ст. 342

КК). Це можуть бути погрози на їх адресу, побої, спричинення тілесних ушкоджень тощо. При цьому опір повинен бути складовою частиною хуліганства, мати місце

вперіод його вчинення. Опір, у тому числі поєднаний із насильством чи погрозою його застосування до цих осіб, не потребує додаткової кваліфікації за злочин проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян. Винятком є лише опір, поєднаний з таким насильством, що містить ознаки щейіншогобільштяжкогозлочину(наприклад, статті121, 122, ч. 3 ст. 345 ККтаін.). У тих випадках, коли опір має місце після припинення хуліганства як протидія затриманню, він не може бути кваліфікуючою ознакою хуліганства і відповідальність за такі дії повинна наставати за сукупністю злочинів (ПС (2006–2007). – С. 694–696).

Відсутня ця кваліфікуюча ознака і у разі, коли дрібне хуліганство поєднане з опором представникові влади чи громадськості. За такі дії особа підлягає адміністративній відповідальності за дрібне хуліганство і кримінальній відповідальності за вчине-

ний опір (детальніше див. п. 8 ППВСУ від 22 грудня 2006 р. № 10).

12.Частина 4 ст. 296 КК передбачає відповідальність за хуліганські дії, визначені в перших трьох частинах цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогне-

пальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.

До вогнепальної зброї належать будь-які заводського чи кустарного виробництва вироби, у яких для проведення пострілу використовується сила тиску газів, що утво-

585

Розділ ХII. Злочини проти громадського порядку та моральності

рилися при загоранні пороху або іншої горючої суміші. Це не тільки пістолети, карабіни, автомати й інша стрілецька зброя військового зразка, спортивні малокаліберні пістолети, гвинтівки, обрізи, самопали, пристосованідострільбипороховимизарядами газові пістолети, а й гладкоствольні мисливські рушниці, пістолети з гумовими кулями тощо.

До холодної зброї належать знаряддя, які відповідають стандартним зразкам чи історичновиробленимтипамзброї, абоіншіпредмети, щомаютьколючий, колючо-ріжу- чий, рубаючий, роздроблюючийабоударнийефект(ніж, кинджал, стилет, кастеттощо)

іпризначені для ураження живої цілі (детальніше про вогнепальну та холодну зброю див. коментардост. 263 ККіп. 10 ППВСУвід22 грудня2006 р. №10).

Під іншими предметами, спеціально пристосованими для нанесення тілесних ушкоджень, слідвважатинетількипредмети, заздалегідь спеціальнообробленііпристосованідляцихцілей, як, наприклад, заточенавелосипеднаспиця, айелементарно пристосовані підчас вчинення хуліганських дій(наприклад, відламана івикористана для завдання тілесного ушкодження частина антени радіоприймача). Ними можуть бути і будь-які предмети, щоне піддавалися ніякій обробці, але були заздалегідь під-

готовлені винним для використання з цією ж метою (столовий ніж, молоток, газовий пістолет тощо). Використання предметів, які були випадково підібрані на місці вчинення хуліганських дій для нанесення тілесних ушкоджень, не дає підстави для ква-

ліфікаціїзач. 4 ст. 296 (див. п. 11 ППВСУвід22 грудня2006 р. №10; ПС(2006–2007). – С. 697–700; ПС (2008–2011). – С. 317–318).

13.Застосуванням зброї та інших предметів слід визнавати не тільки їхнє реальне застосування для спричинення тілесних ушкоджень, а й у разі, коли виникає ситуація реальноїзагрозиспричиненняшкодиздоров’юпотерпілого(ПС(2008–2011). – С. 314–315). Подібне має місце й у випадку замаху на спричинення тілесного ушкодження, коли, наприклад, сам потерпілий або стороння людина вибиває ніж із занесеної руки хулігана. Однієюізобов’язковихумовнаявностізастосуваннязброїчиіншихпредметівякознаки цього виду хуліганства є спрямованість їх на спричинення шкоди здоров’ю людей. Вчиненняхуліганськихдійізвикористаннямтакихпредметівпротитварин, дляпошкодженнямайнаабозеленихнасадженьнеутворюєскладуцьоговидухуліганства. Відповідальністьутакихвипадках повиннанаставатизачастинами 1, 2 або3 ст. 296 КК.

Так, судова колегія ВСУ Ухвалою від 22 лютого 2000 р. у справі К., якого було засуджено за сукупністю злочинів, у т. ч. за хуліганство, вчинене із застосуванням вогнепальної зброї (ч. 3 ст. 206 КК 1960 р.), задовольнила протест заступника голови ВСУ, у якому він порушив питання про необхідність перекваліфікації дій К. із ч. 3 на ч. 2 ст. 206 КК 1960 р. (ч. 1 ст. 296 КК 2001 р.). У суді було встановлено, що К., грубо порушуючи громадський порядок змотиву явної неповаги досуспільства, зробивпостріл із пістолета в напрямку будинку № 6. Куля влучила у вікно лоджії квартири

ірозбила шибку. Визнавши доведеність фактичних обставин справи, колегія зробила обґрунтований висновок у тій частині, що суд без достатніх підстав кваліфікував дії К. за ч. 3 ст. 206 КК тому, що він не мав за мету заподіяти будь-кому тілесні ушкодження і під час пострілу в квартирі, у вікно якої влучила куля, нікого не було. Таким чином, при пострілі із пістолета реальної загрози життю або здоров’ю людей не було

(Ухвала колегії ВСУ від 22 лютого 2000 р. у справі К. // РВСУ. – 2001).

586

Стаття 29736

14.При вчиненні хуліганства групою осіб із застосуванням зброї чи інших зазначених у законі предметів відповідальності за ч. 4 ст. 296 КК підлягають ті учасники групи, хтобезпосередньозастосувавабосприявїхзастосуванню(наприклад, передав ніж другому хулігану), а також ті учасники, які заздалегідь чи у процесі вчинення хуліганських дій погодилися на застосування таких предметів. Хуліганські дії інших учасників групи підлягають кваліфікації за частинами 2 або 3 ст. 296 КК (Узагальнення су-

довоїпрактикирозгляду справпрохуліганство // ВВСУ. – 2007. – №2. – С. 26–32; ПС

(2006–2007). – С. 697–700).

15.У випадку вчинення винним різних за ступенем тяжкості хуліганських діянь кожне з них (за наявності реальної сукупності) має бути кваліфіковане за відповідною частиною ст. 296 КК і остаточне покарання необхідно призначати за правилами ст. 70 КК.

Стаття 297. Наруга над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого

1.Наруга над могилою, іншим місцем поховання, над тілом (останками, прахом) померлогоабонадурноюзпрахомпомерлого, атакожнезаконне заволодіннятілом(останками, прахом) померлого, урноюзпрахомпомерлого, предметами, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого, –

караються штрафом додвохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2.Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою, групою осіб, або

зкорисливих чи хуліганських мотивів, або щодо братської могили чи могили Невідомого солдата, абопоєднанііззастосуванням насильства чипогрозоюйого застосування, –

караютьсяобмеженнямволінастроквідтрьохдоп’ятироківабопозбавленням волі на той самий строк.

3.Дії, передбаченічастинамипершоюабодругоюцієїстатті, якщовониспричинили тяжкі наслідки, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

(Стаття 297 у редакції Закону України № 1166-VI від 19 березня 2009 р.)

1.Суспільна небезпечність цьогозлочину полягає втому, щодії, які йогоутворюють, грубо порушують суспільні відносини, що забезпечують загальноприйняті моральні принципи та релігійні традиції щодо поховання померлих та вияву поваги до пам’ятііпрахупокійних. Вчиненнятакогозлочинунайбільшоюміроюзавдаєморальноїшкодирідниміблизькимпомерлих, атакожшкодитьналежномувихованнюлюдей щодо їх ставлення до загальнолюдських цінностей.

2.Предметом цього злочину може бути могила, склеп, надмогильні споруди, пам’ятник, огорожа, урна з прахом померлого, інше місце поховання, а також пред-

587

Розділ ХII. Злочини проти громадського порядку та моральності

мети, що знаходяться на могилі або в ній: тіло, останки, прах померлого, одяг на ньому, нагороди, коштовності, вінки тощо (див. ст. 47 Закону України «Про похован-

ня та похоронну справу» // ВВРУ. – 2004. – № 7 у редакції від 19 березня 2009 р.

№ 1166-VI).

Могила– цевиділенемісценакладовищі, девідбулосяпохованняпомерлого. Інше місцепоховання– цесклеп, мавзолей, окреміпохованнявпарках, скверах, біляхрамів, у лісових зонах, в горах, меморіальна стіна або її частина, де знаходиться урна з прахом померлого, й інші місця поховання. Труп – це тіло померлого, його останки чи окремі його частини незалежно від проміжку часу, що минув з дня його смерті і того, громадянином якоїкраїнибувпокійний. Урноюзпрахомпомерлоговизнається певна посудина, у якій зберігається прах померлого після його кремації.

Однак слід зазначити, що предметом цього злочину не можуть бути ті стародавні поховання, яківизнаніпам’яткамиісторіїабоархітектуриівзятіпідохоронудержави. Їх знищення, руйнування або пошкодження тягне відповідальність за ст. 298 КК.

3.Об’єктивна сторона цього злочину характеризується однією з таких дій: а) наруга над могилою, іншим місцем поховання, над тілом (останками, прахом) померлого або над урною з прахом померлого; б) незаконне заволодіння тілом (останками, прахом) померлого, урною з прахом померлого або предметами, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі, останках чи прахові померлого.

Наруга– можебутивчиненашляхомоскверненнямогили, нанесеннязневажливих написів, малюнків, символів або інших зображень на пам’ятниках чи надмогильних спорудах або на урні з прахом померлого. Наруга буде і у разі розкопування могили, пошкодженнянішіустіні, урнизпрахом, оскверненнятруни, пошкодженняпам’ятника, надгробної плити, пам’ятних написів, зображень, огорожі тощо.

Незаконне заволодіння має місце у разі незаконного таємного або відкритого заволодіннятілом, останкамичиурноюзпрахомпомерлогоабовчиненнянепристойнихдій над тілом (останками) померлого, самовільне знімання одягу з тіла померлого, переміщення його тіла в інше місце, розчленування чи знищення тіла (останків, праху) померлого, вчиненняактунекрофілії, використаннячастинтілапомерлогозритуальними чи іншими незаконними цілями. Незаконне заволодіння інших предметів припускає таємне або відкрите вилучення предметів, що знаходяться в могилі, іншому місці поховання, тіліпомерлогоабонамогилі(одягу, коштовностейзтілапомерлого, пам’ятників, надгробних плит, огорож). Заволодіння такими предметами або їх пошкодження додаткової кваліфікації за злочини проти власності не потребує, оскільки ці предмети не мають власника. Закінченим цей злочин буде з часу вчинення будь-якого зазначеного

вдиспозиціїстаттідіяння. Ащодонезаконногозаволодінняназванихунійпредметів– з моменту їх вилучення, коли винна особа отримає можливість розпорядитися ними.

4.Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. При нарузі над могилою чи іншим похованням винна особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій і бажає їх вчинити, а при незаконному заволодінні зазначенимипредметамивонабажаєнимизаволодіти. Мотививчиненнядіяньможутьбути різними (помста, використання при виконанні ритуальних діянь тощо), але на кваліфікаціювониневпливають. Однаквчиненнятакихдіяньізкорисливихчихуліганських мотивів закон визнає кваліфікуючими ознаками (ч. 2 ст. 297 КК).

588

Стаття 29836

5.Суб’єкт злочину – особа, яка досягла 16-річного віку.

6.Частина 2 ст. 297 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або з корисливих чи хуліганських мотивів, або вчинені щодо братської могили чи могили Невідомого солдата, або поєднані із застосуванням насильства чи погрозою його застосування. Ознаки повторності, попередньої змови групи осіб, вчинені з корисливих чи хуліганських мотивів, відомі (див. коментар ч. 2 ст. 28, ст. 32, пп. 6 і 7 ч. 2 ст. 115 КК). Діяння,

вчинені щодо братської могили, тобто місць масового поховання загиблих військовослужбовців, партизанів, підпільників та інших учасників бойових дій, місць поховань мешканців населених пунктів, які стали жертвами бойових дій, репресій, голодомору, стихійних та техногенних катастроф. Щодо могили Невідомого солдата – місця поховання безіменного учасника бойових дій, що є проявом пам’яті

івдячності народу військовослужбовцям, які загинули в боях за нашу Батьківщину. Дії, поєднані із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, будуть кваліфікуючою ознакою у разі, коли воно не є небезпечним для життя (побої, мордування, легкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження або вчинена погроза застосування будь-якого насильства).

7.Частина 3 ст. 297 КК передбачає відповідальність за дії, зазначені частинами першою або другою, якщо вони спричинили тяжкі наслідки. Такими наслідками слід визнавати вчинення наругинад багатьма (триібільше) могилами чиіншимимісцями поховань, знищення чи пошкодження місць поховань, пам’ятників або інших надмогильних споруд, що спричинило шкоду у великих розмірах. Шкода у великих розмірах – поняття оціночне і з’ясовується у кожному випадку з урахуванням фактичної матеріальної шкоди і тих витрат (у грошовому еквіваленті), що необхідні для поновленнятареставраціїпошкодженихпредметів(відповіднодопримітки3 дост. 185 КК– це розмір, якийу250 ібільшеразівперевищуєн. м. д. г.). Аналогічнийпідхіддопустимий

іпри визначенні великого розміру шкоди, спричиненої вчиненням злочину, передбаченого ч. 3 ст. 297 КК.

Тяжкими наслідками визнаються також заподіяння тяжкого тілесного ушкодження чи смерті одній або кільком особам. Однак якщо при вчиненні цього злочину особа бажала або свідомо допускала настання смерті потерпілого, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів (ч. 3 ст. 297 і ст. 115 КК).

Стаття 298. Незаконне проведення пошукових робіт на об’єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини

1. Незаконне проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних чи підводних робіт на об’єкті археологічної спадщини –

караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян абообмеженнямволінастрокдодвохроків, абопозбавленнямволінатойсамий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

589

Розділ ХII. Злочини проти громадського порядку та моральності

2.Умисне незаконне знищення, руйнуванняабопошкодження об’єктівкультурної спадщини чи їх частин –

караються штрафом до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

3.Дії, передбачені частиноюдругоюцієїстатті, вчиненіщодопам’ятокнаціонального значення, –

караються позбавленням волі на строк до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

4.Дії, передбачені частинамидругоюаботретьоюцієїстатті, вчиненізметою пошуку рухомих предметів, що походять із об’єктів археологічної спадщини, – караютьсяпозбавленнямволінастроквіддвохдоп’ятироківзпозбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох

років або без такого.

5.Дії, передбачені частинами другою або третьою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища, –

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

(Стаття298 уредакціїзаконівУкраїни№1626-IV від18 березня2004 р., №270-VI від 15 квітня 2008 р. та № 2518-VІ від 9 вересня 2010 р.)

1.Історичні, археологічні, культурні цінності та інші об’єкти культурної спадщини – це надбання всього народу. Без їх збереження, вивчення і врахування минулого народу, націїнеможливийцивілізованийрозвитоксуспільства, нормальнестановлення кожного громадянина нашої країни. Тому культурна спадщина України охороняєтьсязаконом. Державазабезпечуєзбереженняісторичнихпам’ятоктаіншихоб’єктів, що становлять культурну цінність (ч. 5 ст. 54 Конституції України) і зобов’язує кожного не заподіювати шкоди природі, об’єктам культурної спадщини та відшкодовуватизавданінимзбитки(ст. 66 КонституціїУкраїни). Успішномувирішеннюцихзавдань сприяють і прийняті ВРУ закони України: «Про культуру» від 14 грудня 2010 р.

№2778-VI; «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини» від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI; від 9 вересня 2010 р. № 2518VІ; «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо компетенції правоохоронних органів в питаннях охорони підводної культурної та археологічної спадщини» від 13 січня 2011 р. № 2947-VI та інші нормативні акти.

ЗгідноіззазначенимиконституційнимиположеннямивирішенецепитанняівКК. Стаття298 ККпередбачаєвідповідальністьзанезаконнепроведенняпошуковихробіт наоб’єктіархеологічноїспадщинитаумиснезнищення, руйнуваннячипошкодження об’єктів культурної спадщини.

2.Суспільна небезпечність цьогозлочину полягає втому, щодії, які йогоутворюють, посягають на суспільні відносини, що забезпечують установлений порядок поводженнязоб’єктамикультурної, утомучисліархеологічноїспадщини, яківпливають

590