NPK_do_KK_Ukrayini_T_2_Tatsiy

Стаття 151

атричної допомоги (див. ст. 1 зазначеного Закону). Вид нагляду в психіатричному закладі за хворим не має значення для визначення цієї ознаки складу злочину.

Злочинвважаєтьсязакінченимзмоментупоміщенняпотерпілоговпсихіатричний заклад на стаціонарне обстеження або лікування.

3.Суб’єктивна сторона злочину. Вина – прямий умисел, за якого винний усвідомлює, що поміщує в психіатричний заклад завідомо психічно здорову людину

ібажає цього. Мотиви та мета цього злочину не є обов’язковими ознаками складу злочину, вониможутьбутирізними(прагнення отриматиматеріальну вигоду, заволодіти житлом потерпілого, бажання позбутися людини тощо) і на кваліфікацію злочину не впливають. Вони можуть ураховуватися при призначенні покарання.

4.Суб’єкт злочину спеціальний – лікар-психіатр, який одноосібно чи у складі комісії лікарів-психіатрів приймає рішення про поміщення особи у психіатричний заклад. Якщо таким суб’єктом є службова особа (головний психіатр, завідувач відділення тощо), вчинене утворює сукупність злочинів і кваліфікується за ст. 151

іст. 365 КК (перевищення влади або службових повноважень) чи ст. 3651 (перевищення повноважень…).

5.У частині 2 ст. 151 КК вказана обставина, що обтяжує кримінальну відпо-

відальність, – спричинення тяжких наслідків. Такими наслідками можуть бути визнані смерть потерпілого, його самогубство, тяжка хвороба тощо. Ставлення винної особи до тяжких наслідків може бути як умисним, так і необережним. Залежно від виду тяжких наслідків та ставлення винного до них скоєне може бути кваліфіковано

іза сукупністю злочинів: ч. 2 ст. 151 і відповідно частини 1 або 2 ст. 115, частини 1 або 2 ст. 119, ч. 3 ст. 120, частини 1 або 2 ст. 121, ч. 2 ст. 122 КК тощо.

121

РОЗДІЛ ІV

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ ОСОБИ

Злочини, що передбачені розділом ІV Особливої частини КК, посягають на ста-

теву свободу та статеву недоторканість особи (зґвалтування, насильницьке задо-

волення статевої пристрасті неприродним способом, примушування до вступу у статевий зв’язок, статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, і розбещення неповнолітніх).

Статева свобода – це право особи, яка досягла шлюбного віку, на сексуальне самовизначення, тобтоїїреальнаможливістьвступативдобровільнесексуальнеспілкування з обраним партнером у будь-який час і в будь-якій сексуально прийнятній формі за умови, що вона не суперечить нормативно-правовим приписам щодо охорони особи та громадського порядку.

Статева недоторканість – це встановлений законодавством України про кримінальну відповідальність імунітет дітей та психічно хворих осіб, які внаслідок малоліттяабохворобливогопсихічногостанунеусвідомлюютьхарактерстатевихвідносин, їх соціальне значення та природні наслідки, щодо неприпустимості сексуального спілкування з ними.

Стаття 152. Зґвалтування

1.Зґвалтування, тобтостатевізносиниіззастосуваннямфізичногонасильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, –

карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

2.Зґвалтування, вчиненеповторноабоособою, якаранішевчинилабудь-який із злочинів, передбачених статтями 153–155 цього Кодексу, –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

3.Зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього –

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

4.Зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього –

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

(Стаття 152 у редакції Закону України № 2295-VI від 1 червня 2010 р.)

1. Об’єктом зґвалтування є суспільні відносини, що забезпечують статеву свободу, а якщо потерпіла особа не досягла статевої зрілості або перебувала в стані без-

122

Стаття 15214

порадності, – її статеву недоторканість. Причому ні моральне обличчя потерпілої особи, ні антигромадський спосіб життя, ні характер відносин з тим, хто притягується до відповідальності за зґвалтування (подружні стосунки, наявність попереднього добровільного статевого зв’язку тощо) не виключають, за доведеності ознак складу цього злочину, відповідальності за ст. 152 КК.

2.Зазмістом ст. 152 ККпотерпілимпризґвалтуванніможебутиособаякжіночої, так і чоловічої статі. У першому випадку безпосереднім, фізичним виконавцем злочину повинен бути чоловік, а потерпілою – жінка, у другому, навпаки, виконавець – жінка, а потерпілий – чоловік. Співвиконавцем може бути будь-яка особа.

3.Зоб’єктивноїсторонизґвалтуванняполягаєустатевихзносинахіззастосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Склад злочину – формальний.

4.Статеві зносини при зґвалтуванні – це природні статеві зносини між особами різноїстаті, щовідбуваютьсявсуперечабозігноруваннямволіпотерпілоїособи. Унаслідок застосування фізичного насильства або погрози ним воля потерпілої особи пригнічується, а при використанні безпорадного стану, коли потерпіла особа не здатна чинити опір, така воля ігнорується. Для відповідальності за ст. 152 КК достатньо, щоб статеві зносини супроводжувалися хоча б однією із зазначених у законі дій:

1)застосуванням фізичного насильства; 2) погрозою застосування такого насильства; 3) використанням безпорадного стану потерпілої особи. Звертаючи увагу на дії, якими супроводжується зґвалтування, ПВСУ в постанові «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» від 30 травня 2008 р. № 5 підкреслює: «перелік неправомірних дій, якими обумовлюється факт зґвалтування, є вичерпним» (п. 1, абз. 2 зазначеної Постанови). Тому одне лише домагання статевого зв’язку, наприклад, шляхом наполегливих пропозицій, не утворює цього злочину. Не є зґвалтуванням і випадки, коли особа вступає у статевий зв’язок, застосовуючи обман або зловживання довірою. Дії особи, яка домагалася згоди іншої особи на статевий акт шляхом зловживання довірою, наприклад, обіцянки укласти шлюб, не можуть розглядатися як зґвалтування, оскільки закон не передбачає такої ознаки цього злочину, як застосування обману.

Неприродні статеві зносини (у тому числі і мужолозтво), здійснені із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, являють собою насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом і кваліфікуються за ст. 153 КК.

5.Фізичне насильство як ознака об’єктивної сторони зґвалтування – це подоланняопору, якийчинитьпотерпілаособа, абонасильство, застосоване дляупередження очікуваногоопору, якийобумовленийнебажаннямвступитиізґвалтівникомустатевий зв’язок. Фізичне насильство має бути здатним перебороти дійсний, а не вигаданий (удаваний) опір потерпілої особи. Злочинець може застосувати фізичну силу, різні предмети або навіть зброю, щоб подолати опір. Він може намагатися зв’язати особу, проти якої здійснює фізичні дії, завдати побоїв, заподіювати тілесні ушкодження різногоступенятяжкості, здавлюватигорлорукамиабонакинутоюнашиюпетлеютощо. Різновидом фізичного насильства ПВСУ вважає також випадки уведення в організм потерпілоїособипротиїїволітазметоюзґвалтуванняалкоголю, наркотичнихзасобів,

123

Розділ ІV. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

психотропних, отруйних, сильнодіючихречовиндляприведенняїїубезпораднийстан (див. п. 5 абз. 2 зазначеної Постанови). У таких випадках при вирішенні питання про те, чи мало місце зґвалтування, необхідно враховувати всі обставини попередніх стосунків між ґвалтівником та потерпілою особою. Зокрема, слід виходити з того, що доросла людина, яка дала згоду на спільне вживання алкогольних напоїв або наркотиків в обстановці, сприятливій подальшому статевому зближенню, тим самим ніби дає згоду на можливість такого зближення, незалежно від подальшого її стану. При цьому слід мати на увазі, що віктимна поведінка потерпілої особи не виключає кримінальної відповідальності за ст. 152 КК, але може враховуватися при призначенні покарання (див. коментар до ч. 2 ст. 66 КК).

Застосування фізичного насильства і спричинення внаслідок цього певної шкоди здоров’юпотерпілоїособиєскладовимелементомоб’єктивноїсторонизґвалтування, що треба врахувати при кваліфікації цього злочину за ст. 152 КК. Так, заподіяння потерпілій особі про зґвалтуванні чи замаху на його вчинення легкого тілесного ушкодження охоплюється відповідною частиною статті 152 КК, і додаткової кваліфікації за ст. 125 КК не потребує. Що стосується поєднання зґвалтування із заподіянням потерпілійособіумисногосередньоїтяжкостітілесногоушкодження, тотаківипадки ПВСУ рекомендує кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 122 КК та відповідною частиною ст. 152 КК (див. п. 3 абз. 2 зазначеної Постанови).

Зґвалтування може супроводжуватися спричиненням потерпілій особітакожтяжких тілесних ушкоджень. Залежно від їх видів дії ґвалтівника кваліфікуються порізному. Так, якщо при зґвалтуванні було нанесено тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили наслідки, зазначені у ст. 121 КК, то його дії кваліфікуються за ч. 4 ст. 152 КК за ознакою спричинення особливо тяжких наслідків. Якщо дії ґвалтівника булипоєднанііззаподіянням потерпілійособітілесногоушкодження, визнаноготяжким лише за ознакою небезпечності для життя в момент його заподіяння, то зґвалтування не вважається таким, що спричинило особливо тяжкі наслідки. Такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 121 і 152 КК.

Діїґвалтівника, якийупроцесізґвалтуваннячиодразужпісляньоговчинивумисне вбивство потерпілої особи, потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів: за п. 10 ч. 2 ст. 115 та за ч. 4 ст. 152 КК як такі, що спричинили особливо тяжкі наслідки

(див. коментар до ст. 115 КК).

Якщо при зґвалтуванні чи замаху на цей злочин смерть потерпілої особи настала внаслідок її власних дій (наприклад, особа вистрибнула з вікна багатоповерхового будинку або із транспортного засобу під час руху останнього й одержала смертельні ушкодження), діїґвалтівника охоплюютьсяч. 4 ст. 152 ККідодаткової кваліфікації за ст. 119 КК не потребують (див. п. 26 абз. 3 ППВСУ «Про судову практику в справах проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2).

6. Погроза застосуванням фізичного насильства являє собою різного роду заля-

кування, якіадресованіпотерпілійособістосовнозастосуваннядонеїі(або) доіншої людини, доля якої цій особі не байдужа (родича, близької особи), для того щоб подолати чи упередити її опір. Наприклад, звернення до жінки з вимогою вступити у ста-

124

Стаття 152

тевий зв’язок, що супроводжується погрозою вбити маленьку дитину, яка знаходитьсяпоручізнею. Такезалякуванняможеполягатиувисловлюваннях(«вб’ю», «заріжу», «покалічу»), жестах, демонстрації зброї або предметів, що можуть бути використані длянанесення тілеснихушкоджень, аботаких, щоімітуютьзброю, якіпотерпілаособа сприймає за справжню зброю, чи інших діях. Погроза може мати конкретизований або невизначений характер (наприклад, «мовчи, а то гірше буде»).

У статті 152 КК при окресленні зґвалтування погрозу застосування фізичного насильства поставлено в один ряд із застосуванням фізичного насильства, отже, ця погроза за своєю небезпечністю визнається законодавцем як рівнозначна фізичному насильству. Погрозазастосуванняфізичногонасильстваповиннабутибезпосередньою, сприйматися потерпілою особою як реальна, у неї має скластися враження, що у разі протидії ґвалтівнику або невиконання його вимог, погроза буде негайно реалізована суб’єктомзлочину. Цейхарактерпогрозиіможливістьїїнегайноговиконанняставлять потерпілуособуубезвихідь, змушуютьпоступитисязагрозливимвимогамґвалтівника. Внаслідок такого насильства воля потерпілої особи практично паралізується. Звертаючи увагу на цю обставину, ПВСУ зазначає, що погроза може сприйматися як реальна, виходячи з часу, місця та обстановки, що склалася: оточення групою осіб, глухе і безлюдне місце, нічний час, зухвале, грубе і настирливе домагання вступити у статеві зносини тощо (див. п. 4 абз. 2 зазначеної Постанови).

Відповідальність за ст. 152 КК настає незалежно від того, чи мав ґвалтівник намір дійсно реалізувати погрозу або розраховував лише таким чином вплинути на потерпілу особу, щобпаралізуватиїїволю, упередитиможливийопіртавступитиустатевийзв’язок.

Іншівидипогроз, змістякихнепередбачав застосування фізичногонасильствадо потерпілої особи чи іншої людини (наприклад, погроза знищити або пошкодити майнопотерпілоїособичиблизькихїйосіб, родичів, розголоситивідомості, щоганьблять їхчестьігідність), недаютьпідставрозглядативчиненізвикористаннямтакихпогроз статеві зносини як зґвалтування (див. п. 4 абз. 3 зазначеної Постанови).

Погрозавчинити вбивство, яка булавиконана зметоюподолання чиупередження опорупотерпілоїособи, охоплюєтьсядиспозицієюст. 152 ККінепотребуєдодаткової кваліфікації за ст. 129 КК.

Якщо після вчинення зґвалтування мала місце реальна погроза вбивством потерпілої особи для того, наприклад, щоб вона нікому не повідомила про те, що трапилося, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю статей 152 та 129 КК.

7. Використання безпорадного стану потерпілої особипризґвалтуванні. Стосов-

но цієї форми вчинення зґвалтування ПВСУ зазначає: «Стан потерпілої особи слід визнаватибезпорадним, коливонавнаслідокмалолітньогочипохилоговіку, фізичних вад, розладупсихічноїдіяльності, хворобливогоабонепритомногостану, абозінших причин не могла розуміти характеру та значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір» (п. 5 абз. 1 зазначеної Постанови). Ґвалтівник при цьому усвідомлює, що потерпіла особа перебуває в безпорадному стані.

Розрізняють два види безпорадного стану: 1) психічну безпорадність і 2) фізичну безпорадність.

У разі психічної безпорадності потерпіла особа не усвідомлює характер і значен-

ня вчинюваних з нею дій. Про психічну безпорадність свідчать:

125

Розділ ІV. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

а) психічна хвороба, занаявності якої потерпіла особа неусвідомлює свої дії (бездіяльність) і (або) не може керувати ними. Психічну хворобу такої особи можна розглядатиякбезпораднийстантількиувипадках, якщоцяхворобамаєявнийхарактер,

або коли винний знав про неї і свідомо використовував виниклу неспроможність по-

терпілої особи, обумовлену психічною хворобою, правильно усвідомлювати або оцінювати те, що відбувається;

б) непритомнийстан(непритомність, щовиникла, наприклад, унаслідокхвороби); в) стан сп’яніння – маються на увазі випадки, коли потерпіла особа вже знаходилася у безпорадному стані (наприклад, міцно спала після уживання алкогольних напоїв), чим і намагається скористатися ґвалтівник. Визнати стан сп’яніння таким, що відповідає психічній безпорадності, можна тільки за такого ступеня сп’яніння потерпілої особи, який позбавляє її можливості усвідомлювати навколишню обстановку

і розуміти значення вчинюваних з нею дій;

г) малоліття потерпілої особи.

Так, С. був засуджений за зґвалтування 6-річної дівчинки. С. зустрів дівчинку на вулиці і запросив її покататися на автомобілі, вивіз за місто в ліс. Там він пригощав дівчинку цукерками, розказував їй казки, грав з нею у схованки, а потім вчинив щодо неїнизкурозпуснихдійіобманнимшляхомздійснивзнеюстатевийакт. Захищаючись у суді, С. лицемірно стверджував, що дівчинка не опиралася і «добровільно» погодиласянавчиненнястатевогоакту. Судцілкомправильновказав, щонеможебутиймови про добровільну згоду на статевий акт з боку шестирічної дівчинки, оскільки вона в силу свого віку і розвитку не розуміла і не могла правильно оцінити дійсний характер такого роду вчинюваних щодо неї дій.

Прифізичній безпорадності употерпілої особивідсутня можливість чинитипротидію ґвалтівнику. Такий стан може бути викликаний фізичними вадами потерпілої особи(наприклад, відсутність рук, ніг, сліпотатощо), їїпохилимвікомабохворобою, що не є психічною, наприклад, пов’язаною з високою температурою; виснаженістю організму, перенесеною операцією тощо. Фізична безпорадність може бути викликана також і внаслідок вживання алкоголю або наркотиків. У цих випадках потерпіла особа, на відміну від психічної безпорадності, хоча й усвідомлює характер вчинюваних щодо неї дій, але не може чинити опір, що й використовується ґвалтівником.

При зґвалтуванні з використанням фізичної безпорадності потерпілої особи опір останньої відсутній. Відсутність опору повинна бути наслідком об’єктивних причин, які використовуються ґвалтівником, а не згоди особи на статеві зносини. У тих випадках, колиособа, незважаючинаважкийфізичнийстан, здатначинитиопірічинить його, дії ґвалтівника кваліфікуються як вчинені із використанням насильства.

8.Суб’єктивнасторона. Вина– прямийумисел. Суб’єктзлочинуусвідомлює, що застосовує насильство, погрозу або використовує безпорадний стан потерпілої особи длявступузнеюустатевізносиниібажає цього. Мотивомзґвалтуванняєпереважно прагнення задовольнити статеву пристрасть.

9.Суб’єктзґвалтування. Безпосереднім фізичнимвиконавцемзлочинуможебути будь-яка осудна особа (як чоловік, так і жінка) протилежної з потерпілою особою статі, що досягла 14-річного віку.

За своєю об’єктивною стороною зґвалтування – це злочин, що має складене ді-

яння, яке полягає не тільки у вчиненні статевого акту, а й у тому, що цей акт вчиню-

126

Стаття 152

ється із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використаннямбезпорадногостанупотерпілоїособи. Томуйоговиконавцем(співвиконавцем) визнається і той, хто, наприклад, застосовує до потерпілої особи фізичне або психічненасильствозметоюпримуситиїївступитиустатевізносинизбезпосереднім насильником. У таких випадках стать виконавця злочину (щодо потерпілої особи) значеннянемає. Безпосереднімнасильникомможебутинетількиособа, якамаєознаки суб’єкта злочину, а й неосудна особа або малолітня.

10.Зґвалтування вважається закінченим злочином з моменту початку статевих зносин. Для визнання зґвалтування закінченим злочином не має значення, чи закінчилаособастатевийактуфізіологічномурозумінні. Неєобов’язковимипристатевих зносинах дефлорація або еякуляція.

11.Заманювання потерпілої особиузручнемісце, придбання наркотиків дляприведення її у безпорадний стан, створення групи та інше умисне створення умов для вчинення зґвалтування утворюють готування до цього злочину. Дії, безпосередньо спрямовані на вчинення статевого акту, але не доведені дойогокінця зпричин, щоне залежать від волі винного, утворюють замах на зґвалтування (наприклад, спроба подолатиопірпотерпілоїособишляхомзастосуванняфізичногонасильства, зв’язування, зривання одягу, погрози негайної фізичної розправи).

12.Добровільна відмова від зґвалтування має місце в тих випадках, коли особа, усвідомлюючиповнуможливістьпочатистатевийакт, засвоєюволеюостаточноприпиняє насилля і тим самим не доводить його до кінця. Така дія, як неодноразово вказував ВСУ, згідно з ч. 1 ст. 17 КК виключає кримінальну відповідальність за готування до зґвалтування або замах на нього.

13.Участині2 ст. 152 ККпередбачена відповідальність зазґвалтування, вчинене

повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених стат-

тями 153–155 КК.

14.Зґвалтування вважається повторним, якщо йому передувало вчинене цією

жособоюдіяння, якезазначенеучастинах1–4 ст. 152 КК. Длявизнаннязґвалтування повторним не мають значення стадії вчинених винною особою злочинів, вчинення їх одноособовочиуспівучасті, наявністьчивідсутністьфактузасудженнявинноїособи за раніше вчинений злочин (злочини). Ознака повторності виключається, якщо за ранішевчиненийзлочинособубулозвільненовідкримінальної відповідальності, або якщо судимість за раніше вчинений злочин було погашено чи знято у встановленому законом порядку, або якщо на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин. Характеризуючи цю ознаку, ПВСУ у постанові від 30 травня 2008 р. № 5 звернув увагу навипадки кваліфікації зґвалтувань, вчинених повторно. Упункті 6 Постанови зазначено, щовідповіднодовимогст. 33 ЗагальноїчастиниККпривчиненнідвохабо більшезґвалтувань, відповідальністьзаякіпередбаченарізнимичастинамист. 152 КК, діївинноїособиналежитькваліфікувати засукупністювчиненихзлочинів. Цеправилозастосовуєтьсяітоді, колипершийзлочинбуловчиненобезобтяжуючихобставин, а другий кваліфікується за ч. 2 ст. 152 КК за ознакою його повторності. Таким же чином слід кваліфікувати і дії винної особи, якщо вчинені нею злочини мали різні стадії, а також коли один із злочинів вона вчинила одноособово чи як виконавець

127

Розділ ІV. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

(співвиконавець), а при вчиненні іншого була організатором, підбурювачем, пособником.

Повторність може мати місце, коли потерпілими (у кожному випадку зґвалтування) єрізніособичиоднайтасама. Разомізтимознакаповторностівиключається, якщопри вчиненніодногозґвалтуваннявиннаособавступилазоднієюйтієюжпотерпілоюособою у статеві зносини два або більше разів, тобто за наявності ознак продовжуваного зґвалтування. В останньому випадку потерпіла особа продовжує перебувати під впливом психічної абофізичноїдії, їїволябулапригнічена щедопершогостатевогоакту.

15.Зґвалтування, вчиненеособою, якаранішевчинилабудь-якийіззлочинів, перед-

бачених статтями 153–155 КК, є спеціальним видом повторності та окремою обставиною, що обтяжує кримінальну відповідальність. У разі вчинення зґвалтування особою, якаранішевчинялабудь-якийіззлочинів, передбаченихстаттями153–155 КК, за який вона не була засуджена, її дії треба кваліфікувати за сукупністю злочинів: за ч. 2 (абочастинами3 чи4, якщоєіншібільшнебезпечніобтяжуючіобставини) ст. 152

ККта відповідною частиною статей 153, 154 або 155 КК.

16.У частині 3 ст. 152 КК передбачена відповідальність за зґвалтування, вчине-

не групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього.

17.Вчинення зґвалтування групою осіб передбачає: вчинення злочину кількома виконавцями (двома або більше), які досягли 14 років, та узгодженість дій учасників групи щодо потерпілої особи.

Якбулозазначено, виконавцемзґвалтуванняєякособа, щобезпосередньоздійснює статевий акт з потерпілою особою, так і та, яка застосовує фізичне насильство або погрози, тобто є співвиконавцем. Дії останніх слід кваліфікувати також за ч. 3 ст. 152 КК за обставиною, що обтяжує відповідальність, – «вчинене групою осіб» – без посилання на ст. 27 КК.

Уразі, коли із групи осіб, які вчинили зґвалтування, лише одна особа має необхідні для кримінальної відповідальності ознаки суб’єкта злочину, а решта осіб внаслідок неосудності або у зв’язку з недосягненням віку, з якого може настати кримінальна відповідальність, не можуть бути суб’єктами злочину, дії винної особи, яка за такихобставин притягується докримінальної відповідальності, неможна розглядати як вчинення злочину групою осіб (див. п. 9 абз. 5 зазначеної Постанови).

Узгодженість дій учасників групи щодо потерпілої особи означає, що свідомістю кожногоучасниказґвалтуванняохоплюєтьсяоб’єктивнесприянняодинодномуувчиненнізлочину, прицьомуневимагається попередньої згодиміж учасниками злочину. Якщо узгодженість відсутня, дії винних не можуть розглядатися як зґвалтування, вчинене групою осіб.

Групове зґвалтування може мати місце як щодо однієї, так і щодо декількох потерпілих осіб. Причому таким визнається зґвалтування, коли винні, діючи узгоджено і застосовуючи фізичне насильство або погрозу стосовно кількох потерпілих, потім вчинюють статеві акти кожний з однією з них.

Дії особи, яка, сприяючи здійсненню насильницького статевого акту іншим учасникам злочину, застосувала насильство до особи, яка намагалася перешкодити вчиненню зґвалтування, необхідно розглядати як пособництво в зґвалтуванні і кваліфікувати за ч. 5 ст. 27 КК і відповідною частиною ст. 152 КК.

128

Стаття 152

Якщо співучасник (не співвиконавець) сприяв здійсненню зґвалтування одній особі, його дії кваліфікуються за ст. 27 і ч. 1 ст. 152 КК (за відсутності інших обтяжуючих обставин). Якщо допомога надається групі осіб, то співучасник повинен відповідати за ст. 27 і ч. 3 ст. 152 КК.

18.Зґвалтування неповнолітньої (чи неповнолітнього) особи має місце тоді, коли воно вчинюється щодо потерпілих осіб у віці від 14 до 18 років. Для відповідальності необхідно встановити, що насильник достовірно знав або припускав, що вчиняє насильницький статевий акт знеповнолітньою особою, або повинен був і міг це усвідомлювати.

У судовій практиці часто виникають труднощі при кваліфікації випадків зґвалтування неповнолітніх віком близько до 18 років. При обґрунтуванні усвідомлення винним віку потерпілої особи слід ураховувати її зовнішній вигляд (схожість на підлітка, що не справляє враження повнолітньої особи, худорлявість, зріст тощо), який дає підстави для висновку, що винний, не знаючи фактичного віку потерпілої особи, повинен був і міг передбачити, що здійснює зґвалтування неповнолітньої.

Водночас, якщо ж винний у вчиненні зґвалтування сумлінно помилявся щодо фактичного віку потерпілої особи, тобто за всіма обставинами справи вважав, що вона досягла повноліття, товіннеможебутипритягнутийзач. 3 ст. 152 ККнапідставі цієї обтяжуючої обставини.

19.Участині 4 ст. 152 ККпередбачена відповідальність зазґвалтування, щоспри-

чинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього.

20.Особливо тяжкими наслідками можуть бути визнані, зокрема: смерть або самогубство потерпілої особи, втрата нею будь-якого органа чи втрата органом його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата репродуктивної функції, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою, що є небезпечноюдляжиттялюдини, якісталисявнаслідокзґвалтування. Такимчином, особливо тяжкими наслідками визнаються лише ті, які заподіюють потерпілій особі реальну шкоду. Спричинення їй тяжких тілесних ушкоджень, лише небезпечних для життя, не належить, як уже зазначалося, до особливо тяжких наслідків зґвалтування, оскільки під ними розуміється не будь-яке зґвалтування, що відрізняється особливо небезпечним характером, а таке, внаслідок якого настали виняткові для людини за своєю тяжкістю наслідки. Тому не становить особливо тяжких наслідків вагітність потерпілої, а також втрата нею незайманості (дефлорація).

Для відповідальності за зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, необхідне встановлення причинного зв’язку між зґвалтуванням і цими наслідками. Відсутністьтакогопричинногозв’язкувиключаєможливістькваліфікації зґвалтуваннязач. 4 ст. 152 КК. Ізсуб’єктивноїсторонивідповідальністьзаспричиненняособливо тяжких наслідків настає як тоді, коли особа передбачала можливість їх настання, так

ітоді, коли вона хоча і не передбачала, але повинна була і могла передбачити настання таких наслідків.

129

Розділ ІV. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

Не є особливо тяжкими наслідками при зґвалтуванні свідоме поставлення потерпілої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, якщо захворювання не настало. Такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 130 та 152 КК.

Заподіяння при зґвалтуванні тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілої особи, слід розглядати як настання особливо тяжких наслідків, передбачених ч. 4 ст. 152 КК, і тому додаткова кваліфікація за ч. 2 ст. 121 КК у таких випадках не потрібна.

Як уже зазначалося, при вирішенні питання про відповідальність за умисне вбивство за обтяжуючими обставинами дії особи, яка у процесі зґвалтування або замаху на цей злочин скоїла умисне вбивство, треба кваліфікувати за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК і відповідно ч. 4 ст. 152 КК або за частинами 2 або 3 ст. 15 і ч. 4 ст. 152 КК як такі, що спричинили особливо тяжкі наслідки.

21. Зґвалтування малолітньоїабомалолітнього, проякейдеться уч. 4 ст. 152 КК,

передбачає, щопотерпілійособіневиповнилося14 років. Такезґвалтуванняпідпадає під ознаки ч. 4 ст. 152 КК лише за умови, що винна особа достовірно знала або припускала, щопотерпілаособанедосягла14 років, абоповиннабулаімоглацеусвідомлювати. У разі сумлінної помилки щодо дійсного віку потерпілої особи, дії ґвалтівника потребують кваліфікації за ч. 3 ст. 152 КК за обставиною зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього.

Стаття 153. Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом

1.Задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи –

карається позбавленням волі на строк до п’яти років.

2.Те саме діяння, вчинене повторно або групою осіб, або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 152 або 154 цього Кодексу, а також вчинене щодо неповнолітньої чи неповнолітнього, –

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3.Те саме діяння, вчинене щодо малолітньої чи малолітнього, або якщо воно спричинило особливо тяжкі наслідки, –

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

(Стаття 153 у редакції законів України № 2276-IV від 21 грудня 2004 р. та

№2295-VI від 1 червня 2010 р.)

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він знаходиться усуперечності іззагальноприйнятим природнимукладомстатевихвідносин, поєднаний із насильством або використанням безпорадного стану людини, здатний спричинити шкоду здоров’ю потерпілої особи.

130