1.3. Відносини України із Росією

Історія українсько-російських відносин досить давня  і  суперечлива. Починаючи  від  виникнення Київської  Русі по даний  час  український  та російський народи живуть по сусідству, економічно та культурно співпрацюють, конкурують, інколи не знаходять спільну мову.

Сьогодні  Україна  для  Росії  є  стратегічним партнером  в  СНД  і  на міжнародній  арені. Для  народів  наших  країн  характерні традиційно дружні, теплі, практично  родинні  стосунки. Це дуже благодатне підґрунтя, на якому  зусиллями  керівництва  наших країн, простих росіян та українців  ми будуємо  нову систему  міждержавних відносин. Засновується вона на засадах  рівноправності, добросусідства, взаємовигідного  співробітництва. Зрештою, все  це і  є  складові стратегічного  партнерства  для  майже 200 мільйонів людей, які  живуть на величезному просторі, від  Карпат до Тихого океану.

Російська Федерація  —  держава-сусід  України, відносини  з якою мають  стратегічне  значення  для  України  і  значною  мірою  визначають її зовнішню, а  часом  і  внутрішню  політику.

З часу розпаду  Радянського  Союзу  відносини  між  двома  країнами часто  були складними  і  наразі перебувають  у  станi покращення. Відносини двох держав за президентства  Леоніда  Кучми  були найбільш сприятливими і певною мірою  добросусідськими. Певний час  урядам двох країн  вдавалося  домовлятися  із деяких важливих питань двосторонніх відносин: зокрема був  розділений Чорноморський флот, означений  державний  кордон і  укладений   Великий  договір 1997р., за яким Росія  відмовилася  від  територіальних претензій  і  визнала  існуючі  кордони України.

Значне  погіршення російсько-українських  відносин відбулося  під час і  особливо після  Помаранчевої революції 2004 р. Офіційна Москва не тільки втручалася в  президентськ і перегони восени 2004 р., але  й  розцінила  перемогу демократичних сил, як виклик її впливу на терени України. Це знайшло  своє продовження  у  відвертій  пропагандистській  війні особливо під час газової  кризи 2005 р. З того часу за різних урядів України, стосунки між двома державами  залишалися напруженими, зокрема  стосовно постачання російських енергоносіїв через  територію  України  та, визнання Голодомору 33-го року геноцидом, можливого  вступу України  до НАТО та статусу  російської мови в  Україні. Основним невдоволенням української сторони залишається дуже часте втручання Росії у внутрішні справи України [10, с. 312].

Незважаючи на складні міждержавні відносини, на неформальному рівні стосунки між українцями і росіянами залишаються здебільшого позитивними та добросусідськими, але загальне втручання російської влади в суверенні справи України призводить до поступовго зниження довіри між двома народами.

Розділ 2. Інтеграційні відносини України з країнами снд

2.1. Аналіз стану зовнішньоторгівельної політики України з країнами снд

Головною  особливістю  відносин України  з  країнами - членами  Співдружності  незалежних держав є  висока їх залежність від  позаекономічних, суто політичних чинників. Разом  з  тим  ціла сукупність економічних  факторів визначає цей регіон як потенційно особливо важливий для  розвитку українського господарства. Найвагоміші  з  них  – історичні  традиції взаємодії  в  межах  єдиного  народногосподарського  комплексу, відносна близькість ринків збуту  продукції, можливість обміну продукцією, що менш конкурентоспроможна   в  інших  регіонах світу, залишки  колишньої  виробничої кооперації між  підприємствами різних країн  тощо.

Але на шляху  використання цих  сприятливих  передумов  збереження й  розгортання  взаємовигідних економічних  відносин дуже часто  поставали і  постають перешкоди  політичного  характеру, що найвиразніше виявлялися у  відносинах між  Україною та Росією.

Друга особливість  відносин України  з  іншими країнами СНД  пов'язана  з  повільним  перебігом  економічних  реформ у  цьому  регіоні. Крім трьох  прибалтійських республік, що рішуче відкинули  різні  варіанти участі в  Співдружності  й  швидко адаптуються  до європейських параметрів господарського розвитку, всі  інші пострадянські  держави  або  зберегли переважно  директивну модель економіки (Туркменістан, Білорусь), або спромоглися  лише на половинчасті, несистемні та суперечливі  заходи щодо трансформації  економічних  основ  суспільства. Внаслідок  цього  всі  вони до останнього часу перебували в стані глибокої економічної  кризи. Падіння  валового внутрішнього продукту в  більшості  з  них  закінчилося  лише в 1998-1999 рр., а в  Україні та Молдові – аж у 2000 р.

Скорочене відтворення  ВВП  неминуче призводило  до згортання  потреб в  обміні товарами й послугами. Деяке  зростання  взаємного  товарообігу  було пов'язане  в  основному  з  розширенням  товарного  обміну між  учасниками Митного  союзу (Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, а також Таджикистан, які в жовтні 2000 р. утворили нову організацію – Євразійське економічне співтовариство). Україна  не спромоглася  збільшити свої поставки до інших  країн Співдружності. Її експорт  у  регіон СНД у 1999 р. склав лише 79,3% вартості поставок у 1992 р., а  при  зростанні  вивозу до цих  країн  у 2000 р. його вартісна величина практично  дорівнювала показникові першого  року незалежності нашої держави (4100 млн. дол. у 1992 р. та 4497 млн. дол. у 2000 р.) .

Ще  однією особливістю  співробітництва  України  з  країнами цього  регіону  є  непропорційне  регіональне  спрямування  її зовнішньоекономічних зв'язків  із домінуванням у  них  одного партнера – Росії. Від торгівлі з РФ суттєво  залежить український експорт та особливо імпорт. Висока, а стосовно регіону  СНД  –  панівна  позиція  Росії  в  українському експорті та її цілковите  домінування  в  імпорті  України  самі по собі свідчать про  значну залежність від  російського  партнера. Рівень цієї залежності зростає ще більше за рахунок  кількох  додаткових факторів. При аналізі  українсько-російських економічних  відносин уже  звичайним  висновком  є  констатація  того, що саме з РФ Україна  одержує  переважну  частку товарів  так  званого критичного імпорту (насамперед енергоносіїв та комплектуючих  для  вітчизняного машинобудування) і що лише Росія (разом  з  іншими країнами СНД) у  сучасних умовах спроможна  поглинути  неконкурентоспроможні  в  інших  регіонах світу  українські вироби. Недостатньо  уваги  в  такому аналізі приділяється низці не менш важливих факторів залежності України від економічного співробітництва з Росією.