4. Ідейно-художній аналіз поезії Дмитра Павличка «Два кольори». Прочитати вірш напам’ять.

По всьому світу линуть чудові пісенні вірші Павличко. Знамениті «Два кольори» давно стали народною піснею.

Автор показує все життя: від того, коли ще маленьким робив перші кроки, і до того, як уже «змахнула в очі сивина». Письменник показує те, що життя - це і є два основні кольори: червоний, символізує любов, і чорне, що означає сум. Недарма у пісні йдеться: «Преплелісь, як мамине шиття, мої сумні і радісні дороги».

Людині все в житті доводиться випробовувати, однак головним, визначальним повинен бути оптимістичний дух, любов до батьків, здатність залишитися самим і тоді, коли «змахнула в очі сивина». Тобто червоний колір повинен переважати над чорним.

Для героя пісні дорогим і святим залишився на все життя «той горточок старого полотна». На цьому згорточку, як сам автор каже, вишите усе життя героя пісні. Згорточок полотна залишався як добрий спомин про маму, заповіт вірності рідній землі.

Екзаменаційний білет № 11

1.1Головна тема роману «Тигролови» І.Багряного - зображення:

б) протистояння людини-особистості тоталітарній системі;

1.2 До проблем роману «Маруся Чурай» Не належить:

г) фанатизм і гуманізм.

1.3 У ліричних відступах у кіноповісті «Зачарована Десна» зрілий майстер – Олександр КРІМ:

б) дитинства як казки життя;

1.4 До празької школи поетів належить:г) Євген Маланюк;

1.5 У формі колискової написаний твір:

г) «Лебеді материнства».

2. Відображення високого духовного потенціалу українського народу у романі «Тигролови» і.Багряного

У творі Багряного Україна постає перед читачем у трьох образах. Одна постає зі спогадів головного героя Григорія Многогрішного — справжня, прекрасна, з лісами, степами широкими, як море, весною із жайворонками, солов'ями, зозулями, з веселими хлоп'ячими забавками на Трійцю та інші свята, з піснями матері і сестри, різдвяними колядками та щедрівками. Щоправда, тепер уже «садки вишневі повирубувані, ріки збаламучені, степи сльозами обпоєні, і небо ясне людям потемніло...». Друга Україна — поселенська — та, де живуть Сірки, про яку розповідає Наталчина мати: «Це була наша друга Україна, нова Україна, синку, але щасливіша. І назви наші люди подавали тут свої, сумуючи іноді за рідним краєм: Київ, Чернігівка, Полтавка, Україна, Катеринослав, Переяславка...». Мати зберегла на цій далекій чужині уклад українського життя — одяг, хатнє убранство, свята, пісні й перекази. Вперше вона постає перед очима Григорія «... в очіпку і в рясній, стародавній спідниці», а «голос у неї такий..., як у всіх матерів там, за тисячі кілометрів звідси». Вона працьовита, любляча, турботлива. У хаті в Сірків усе прибрано, опоряджено за гтарим українським звичаєм. Свою любов до рідного краю — далекої України — мати передала й дітям. Наталка і Грицько залюбки співають українських пісень, беруть участь у старовинних обрядах, додержуючись традицій предків. І ще одна Україна постає перед читачем «ось так — на колесах поза геттю, розчавлена, розшматована, знеособлена, в корості, в бруді... розпачі! Голодна!.. Безвихідна!.. Безперспективна! ..» Вона постає в образі дівчат-невільниць, що пиляють дрова під брудну лайку охоронців, в образі дівчат у ресторані — дочок розкуркулених батьків, що «рятують життя ціною краси і молодості». Вона постає перед очима Григорія в поїзді «Владивосток — Москва»: «Григорієві здавалось, що він потрапив додому. Вагон говорив усіма діалектами його — Григорієвої — мови: полтавським, херсонським, чернігівським, одеським, кубанським, харківським... Ба, тими діалектами тнорив весь цей «експрес», і то не тільки тепер, а, либонь, протягом цілої своєї історії. Основний контингент його пасажирів — Україна, ота зірвана з місця й розкидана по всіх світах — поза геттю. І міч цей «експрес» ходив за маршрутом «Владивосток — Москва», але то була своїм мовним і пісенним фольклором та й усім іншим Україна. Екстериторіальна Україна. Україна без «стерна і вітрил». Ця Україна постає і з розповіді старого Мороза про «місто каторги», в якому заживо ховають український народ. Малюючи «Малу Україну» на Далекому Сході, Іван Багряний переконливо показує, чого можуть досягти вільні люди своєю працею. Але, на жаль, не переселиш усю Україну в глухий закуток, не огородиш високим парканом від її ворогів.