1.2. Поняття мотивації досягнення особистості та погляди вчених-психологів на проблему самореалізації людини.

Велику значимість набуває дослідження таких широких форм мотивації, які проявляючись у різних сферах діяльності (професійній, науковій, навчальній) визначають творче, ініціативне ставлення до справи і впливають як на характер, так і на якість виконання праці.

Одним з основних видів такої мотивації виступає мотивація досягнення, визначальне прагнення людини виконати справу на високому рівні якості скрізь, де є можливість проявити свою майстерність і здібності. Принципово важливим є те, що мотивація досягнення тісно пов'язана з такими якостями особистості, як ініціативність, відповідальність, сумлінне ставлення до праці, реалістичність в оцінках своїх можливостей при постановці завдань і т. п.

Поведінка, орієнтована на досягнення, передбачає наявність у кожної людини мотивів досягнення успіху і уникнення невдачі. Переважання тієї чи іншої мотиваційної тенденції завжди супроводжується вибором мети.

Люди, мотивовані на успіх, віддають перевагу складнощам середнього рівня або ж злегка завищені цілі, які лише трохи перевершують вже досягнутий результат. Вони воліють ризикувати обачливо.

Особистості цього типу зазвичай активні, ініціативні. Якщо зустрічаються перешкоди - шукають способи їх подолання. Продуктивність діяльності і ступінь її активності в меншій мірі залежать від зовнішнього контролю. Відрізняються наполегливістю в досягненні мети. Вони схильні планувати своє майбутнє на великі проміжки часу.

     В значній мірі (більше, ніж у протилежного типу) виражений ефект Зейгарник (ефект незавершеної дії, встановлений ученицею К. Левіна, яка стала згодом професором МДУ, Б.В.Зейгарник. Сенс закономірності в тому, що незавершені дії запам'ятовуються значно краще, ніж завершені ). Схильні до переоцінки своїх невдач у світлі досягнутих успіхів.

При виконанні завдань проблемного характеру, а також в умовах дефіциту часу результативність діяльності, як правило, покращується. Схильні до сприйняття і переживання часу як «цілеспрямованого і швидкого», а не безцільно поточного.     Привабливість задачі зростає пропорційно її складності. Особливо це проявляється на прикладі добровільних, а не нав'язаних ззовні зобов'язань. У випадку ж невдалого виконання такого «нав'язаного» завдання його привабливість залишається тим не менш на колишньому рівні.  

Особистості, які спрямовані на уникнення невдачі зазвичай малоініціативні. Уникають відповідальних завдань, вишукують причини відмови від них. Ставлять перед собою невиправдано завищені цілі; погано оцінюють свої можливості. В інших випадках, навпаки, вибирають легкі завдання, які не потребують особливих трудових витрат.

У випадку невдачі при виконанні будь-якого завдання його привабливість, як правило, знижується. Причому це буде відбуватися незалежно від того, «нав'язане» чи завдання ззовні або обране самим суб'єктом, хоча в кількісному відношенні зниження привабливості в другому випадку (вибрав сам) може бути менш виражене, ніж у першому (нав'язано кимось).     

Прагнення до досягнення успіху за Ф. Хоппе (1930), або «мотив досягнення» по Д. Макклелланду, - це стійка потреба індивіда досягати успіху в різних видах діяльності.

Вперше ця диспозиція (мотиваційна властивість) була виділена в класифікації Г. Мюррея. Досить широку популярність здобула його мотиваційна концепція, в якій поряд з виділеним У.Макдугаллом переліком органічних, або первинних, потреб, ідентичним основним інстинктам, Мюррей запропонував список вторинних (психогенних) потреб, що виникають на базі інстінктоподобних потягів у результаті виховання і навчання.

Це потреби досягнення успіхів, афіліації, агресії, незалежності, протидії, поваги, приниження, захисту, домінування, залучення уваги, уникнення шкідливих впливів, уникнення невдач, заступництва, порядку, ігри, неприйняття, осмислення, сексуальних стосунків, допомоги, взаєморозуміння.

Пізніше до цих двадцяти були додані ще шість потреб: придбання, відхилення звинувачень, пізнання, творення, пояснення, визнання та ощадливості.

ВИСНОВКИ ДО І РОЗДІЛУ

Механізм самореалізації, являє собою сукупність різних процесів - від фізичного розвитку до розвитку вищих форм творчості.

Це процес реалізації себе, здійснення самого себе в житті і повсякденній діяльності, пошук і затвердження свого особливого шляху в цьому світі, реалізація своїх цінностей. Процес самореалізації припускає наявність орієнтира - потенціалу самореалізації, і актуального, наявного рівня досягнутої самореалізації. Задоволеність самореалізацією є відчуттям того, наскільки продуктивна і осмислена була прожита частина життя. Тобто це суб'єктивна оцінка досягнутої самореалізації.

Мотивація діяльності - особливий стан особистості, що служить основою для постановки і здійснення цілей, спрямованих на досягнення максимально можливого на даний момент результату.

При цьому особистість є одночасно і суб'єкт і об'єкт власної свідомої і цілеспрямованої діяльності. Мотивація ж займає особливе місце в психологічному забезпеченні діяльності, що спонукає людину ставити собі нові й нові цілі та досягати їх.

Мотиваційна сфера, як ми переконалися, чинить серйозний вплив на розвиток особистості, її внутрішнього потенціалу, реалізації творчих можливостей, збагачення особистісних структур.

Зі зміною провідної діяльності змінюються окремі системоутворюючі компоненти особистості, що визначають особливості мотиваційної сфери.

Люди неуспішні і мотивовані на уникнення невдач не знаходять такої сфери активності, де можна було б реалізувати свої потенційні можливості.

Перебудовуючи діяльність через створення ситуації успіху, можна забезпечити зміну внутрішньоособистісний мотивації, що сприятиме певній перебудові на рівні особистості. Така особистість сама здатна включитися в діяльність, прагнучи домогтися успіху.

Допомогою активної участі в спільній діяльності з іншими членами соціуму особистість, отримавши в порядку зворотного зв'язку інформацію про успіх, задовольняє тим самим потребу в персоналізації (А.В.Петровський).

Отже, суб'єкт (особистість, що самореалізується) не лише сам ставить мету, а й перетворює її в життєву задачу, для чого сам переструктуровує власний внутрішній світ. Таким чином, він стає "причиною своїх відносин зі світом, із суспільством; є творцем власного життя, створює умови свого розвитку; долає деформацію власної особистості".

Розділ ІІ. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗВ’ЯЗКУ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ З МОТИВАЦІЄЮ ДОСЯГНЕННЯ.