- •1.Поняття світогляду. Його структура та головні функції.
- •2. Історичні типи світогляду, їх головні риси
- •3. Філософія як історичний тип світогляду і своєрідна форма суспільної свідомості
- •4. Проблема людини і світу в її філософському тлумаченні.
- •5. Загальна хар-ка філософії стародавнього сходу.
- •6. Головні етапи розвитку та ключові ідеї античної філософії
- •7. Загальна характеристика середньовічної філософії.
- •8. Основні риси філософії відродження
- •9. Головна проблематика філософії нового часу
- •10. Загальна характеристика німецької класичної філософії.
- •11. Основні положення філософії марксизму
- •12. Основні положення та напрямки некласичної філософії
- •13. Головні напрямки сучасної західної філософії
- •14. Філософські погляди сковороди та юркевича.
- •17. Філософське поняття матерії. Сучасні уявлення про структуру матеріального світу
- •18. Рух як спосіб існування матерії.
- •19. Простір і час як форми існування матерії
- •20. Проблема методу. Діалектика та її альтернативи
- •21. Закони діалектики
- •22. Категорії діалектики.
- •23. Свідомість. Її сутність, структура, головні чинники виникнення та розвитку
- •24. Суспільна свідомість. Її рівні та форми.
- •25. Проблема пізнання. Витоки, рівні, форми.
- •26. Проблема істини та її критеріїв
- •27. Форми та методи наукового пізнання
- •1.Емпіричні методи.
- •28. Людина як предмет філософського аналізу
- •29. Практика як специфічно людський спосіб буття.
- •30. Природа людини. Її біологічні, соціальні та духовні виміри.
- •31. Свобода як сутнісна характеристика людського буття.
- •32. Загальна характеристика проблеми сенсу людського буття
- •33. Суспільство як обєкт філософского аналізу. Специфіка соц пізнання.
- •34. Проблема детермінації суспільного процесу. Його головні чинники та субєкти.
- •35. Суспільство та природа. Динаміка взаємодії.
- •36. Соціально-етнічні спільності людей: етнос, народ, нація.
- •39. Культура. Її сутність, типологія, діалектика розвитку.
- •40. Глобальні проблеми сучасності та перспективи їх розвитку.
22. Категорії діалектики.
Діалектика – єдина логічна теорія, яка за допомогою своїх категорій дає точне уявлення про рух, зміну, розкриває взаємозв’язок речей в об’єктивній дійсності. Категорії – це універсальні форми мислення, форми узагальнення реального світу, в котрих знаходять своє відображення загальні властивості, риси і відношення предметів об’єктивної дійсності. У категоріях діалектики фіксується, відображається загальне в речах, не береться до уваги те, що є в них конкретним, відмінним. Категорії є результатом високого рівня абстрагування. Вони можуть бути застосовані в процесі пізнання в будь-яких сферах дійсності, оскільки вони абстрагуються від усіх сфер буття, тобто виділяють найзагальніше в усіх речах, явищах і процесах об’єктивного світу. Тому вони мають статус все загальності. У цьому полягає методологічне значення категорій, використання їх у предметно-практичній діяльності людини.
Таким чином, категорії діалектики – універсальні логічні форми мислення, в яких відображаються загальні зв’язки, властивості і відношення, що мають місце в об’єктивній дійсності. Без понять і категорій, в котрих знаходять своє відображення процеси пізнання, саме пізнання було б неможливим. Особливостями категорій діалектики є: об’єктивність, всезагальність, зв'язок з практикою, історичність, рухливість.
Розробкою філософських категорій займались Платон, Аристотель, кант, але найбільший внесок належить Гегелю, який подає у взаємозв’язку і взаємоопосередкуванні такі категорії: буття (якість, кількість, міра), сутність (підстава явища, дійсність, до якої входять субстанція, причина, взаємодія), поняття (суб’єкт, об’єкт, ідея).
Характеристики явищ охоплюються за допомогою категорій загальне-особливе-одиничне. Одиничне виявляє те, що відрізняє один об’єкт від іншого; категорія загального виявляє об’єктивно існуючу подібність між предметами, явищами та процесами у межах конкретної якісної визначеності. У категорії особливого відображається момент діалектичної єдності загального і одиничного, в особливому долається однобічність як одиничного, так і загального.
Сутність і явище – це категорії, які виявляють різні сторони речей, ступені пізнання, різний рівень глибини розуміння об’єкта. Категорія сутності визначає головне, основне, визначальне у предметі, а явище є зовнішнім вираженням сутності, формою її прояву.
Зміст – це склад елементів об’єкта, єдність його властивостей, внутрішніх процесів, зв’язків і суперечностей розвитку. Форма – це спосіб зовнішнього виявлення змісту відносно стану, визначеність зв’язку елементів змісту і їхньої взаємодії. Будь-яка система має зміст і форму. Не існує беззмістовної форми та безформеного змісту.
Причина – філос категорія для позначення моменту універсальної взаємодії предметів і явищ, яка полягає у породженні одними предметами (причинами) інших (наслідків). Причинно-наслідковий звязок має об’єктивний, універсальний, загальний характер, суворо детермінований у часі.
Необхідність – внутрішня закономірність у зв’язках між явищами, це сталий, істотний зв'язок між явищами, зумовлений усім попереднім ходом їх розвитку. Випадковість – зовнішня зумовленість явищ, що може статись, а може і не статись.
Можливість – об’єктивно існуюча тенденція виникнення предмета, що зумовлюється певною закономірністю, дійсність – реалізована можливість, все те, що має наявне буття.