Анна Стрельникова

Специфіка соціального виключення у міському просторі (на прикладі м. Москви)

Місто, що завжди вважалося породженням раціональної, розумової організованості, набуває в сучасному суспільстві особливого значення. Воно стає не тільки каналом поширення гібридних культурних форм, але й саме піддається трансформаціям. Зокрема, це стосується освоєння міського простору. Тут можна виявити декілька важливих дослідницьких напрямків:

1. Опис проблем територіальної ідентичності в мегаполісі,

2. Вивчення фізичного й символічного витіснення в міському просторі:

2.1. практики примусового розселення по міських районах,

2.2. виявлення типових "груп сусідів", ставлення до яких у місті особливе (негативне, уникаюче).

Розглянемо їх більш детально.

1. Проблеми територіальної ідентичності в мегаполісі: місто як простір свободи або набір обмежень

Свобода людських відносин сприймається як одна з найбільш важливих рис існування в мегаполісі. Люди прагнуть приїхати в місто, "щоб відчути себе "вільними у всіх відношеннях", і чим більше місто, тим значущим видається ступінь свободи у ньому. Однак наявність значного простору сама по собі не свідчить про можливості зафіксувати себе в ньому найзручнішим чином. Вибір місця проживання, місця роботи й місця відпочинку в міських умовах залежить не стільки від особистих преференцій і рівня доходів, скільки від сформованих життям у даному місті уявлень про належне, схвалюване, шановане.

Історичний розвиток міст спричинив цілий ряд змін їх життєустрою. З ростом населення відбувалося укрупнення міст і перетворення їх на мегаполіси. З розвитком торгівлі й грошового обігу, промисловості й науки, міське життя ставало дедалі раціональнішим. Анонімність зв'язків між міськими мешканцями збільшувалася. І, якщо у невеликих за чисельністю і площею містах життя індивіда або сім'ї ще проходило привселюдно, то у процесі укрупнення міст актуалізувалися цінності приватного життя. Замість співпраці, заснованій на родинних й сусідських зв'язках, у зростаючих містах стали закріплюватися відносини, засновані на тактичному, розумовому виборі й прагненнях до індивідуалістичних цілей. У зв'язку з ростом міст оформлюються й продовжують підсилюватися наступні характеристики: втрата територіального відчуття подібності, формальність і штучність людських відносин, індивідуалізм. Перша характеристика – втрата територіального відчуття подібності – означає ослаблення зв’язку з місцем, на основі якого раніше будувалися первинні соціальні зв'язки. Висока частота й великий ареал переміщень у міському просторі, з одного боку, і соціальні обмеження у вільному виборі місця проживання (морфологія розселення, що відбиває ієрархічність відносин), з іншого, призвели до того, що почуття спільності не з'являється навіть у сусідів. Формальність і штучність людських відносин пов'язана із втратою цього почуття спільності, з неглибоким і знеособленим сприйняттям іншого.

2. Фізичне й символічне витіснення у міському просторі

Сьогодні можна говорити про просторову міську сегрегацію, тобто про різні способи відокремлення тих або інших частин міського простору і їхніх мешканців. Це відокремлення набуває соціального характеру, як тільки територія починає сприйматися в термінах поділу "моє"/"чуже", причому цей поділ узгоджується з більшими або меншими соціальними можливостями, престижністю тощо. Так, окремі організації привласнюють прилеглі частини вулиць під свої автостоянки, огороджують ділянки, які раніше були загальнодоступними. Але витіснення з даного простору може бути наслідком не тільки фізичного, але й символічного розмежування. Наприклад, дорогі фасади, облагороджена прилегла територія й/або розміщення на ній тієї або іншої символіки можуть слугувати не стільки абстрактно-естетичним цілям, скільки завданню диференціювання тих, чий доступ варто мінімізувати або виключити, і тих, кого варто залучити на дану територію. Окрім того, відомо, що представники не тільки етнічних, але й соціальних груп воліють мешкати поруч із собі подібними. Ця диференціація слугує не тільки для оцінки дій "чужих", але також і для того, щоб надати своїм сучасникам соціальну "базу даних", що складається із суб'єктивно інтерпретованих, але соціально значимих "фактів" про сторонню групу.

Таким чином, виокремлення тих або інших зон у міському просторі може відбуватися за різними критеріями (функціями, типом житла тощо), які, у свою чергу, можуть відбивати специфіку розселення соціально однорідних груп. Тому можна говорити про місто в контексті упорядкування простору за певними правилами.

Міська сегрегація – це своєрідне перенесення соціальної нерівності у просторовий вимір. Один з найяскравіших проявів просторової міської сегрегації пов'язаний з регульованим розселенням по різних районах. Зокрема у Москві за останні 5-7 років відбувається планомірне витіснення "звичайних" жителів історичного центру на околиці. При цьому на місці їхніх колишніх помешкань зводяться елітні будинки, які заселяються високостатусними власниками. Оскільки більшість колишніх мешканців є противниками свого витіснення на околицю, зацікавленими особами використовуються непрямі стратегії впливу (наприклад, визнання будинків аварійними).

Інший прояв просторової міської сегрегації полягає в соціальному оцінюванні (ранжируванні) потенційних сусідів. Ми виходимо із припущення, що, уявляючи будь-кого своїм сусідом, індивід приймає рішення, кого він хотів би залучити (включити) і кого виключити (відгородитися) зі свого простору. Інакше кажучи, ми вважаємо, що у свідомості людей існує певна система категорій для ухвалення рішення щодо сусідів, з якими було б бажано і небажано жити. Ми вважаємо, що оскільки є стійкі групи людей, сусідство з якими сприймається як небажане, то це говорить про прояв сукупності дискримінуючих правил і практик стосовно даних груп¹.

Таким чином, завданнями нашого аналізу є 1) вивчення практик примусового розселення по районах м. Москви, 2) виявлення типових "груп сусідів", ставлення до яких у місті особливе (негативне, уникаюче), що може розрізнятися залежно від тих або інших статусних характеристик.