14.Філософська думка в Україні в 18-20 ст

Важливу роль у розвитку науки і культури відіграла Києво-Могилянська академія, яка виступила водночас провідним центром філософської думки України другої половини ХVІІ та ХVІІІ ст.

Митрополит Київський і Галицький П.Могила створює 1631 року вищу Лаврську школу, яка після злиття з Київською братською школою 1632 р. Перетворюється в Київську колегію і досить скоро стає загальновизнаною.

Згодом на честь її фундатора вона отримує назву Києво-Могилянської академії. І лише 1684 р. За клопотанням гетьмана України І.Мазепи цей навчальний заклад офіційно отримує царську грамоту, яка фактично констатує статус Київської академії як вищого навчального закладу.

Протягом свого двохсотлітнього існування Києво-Могилянська академія відіграла важливу роль у суспіль-політичному житті України, у відродженні її культури, в прилученні української молоді до джерел світової науки й мистецтва, в боротьбі за історичне право на існування своєї церкви й держави.

Підкреслюючи просвітницьке значення Києво-Могилянської академії, варто зазначити, що в цій справі видатну роль відіграли вчені-професори Академії, які вели філософські курси.

Варто відзначити видатну просвітницьку роль. фундатора і лідера Києво-Могилянської академії Петра Могили.

Просвітницьку справу, яку несли у світ діячі Києво-Могилянської академії, продовжував її талановитий вихованець, самобутній філософ Г.С.Сковорода, якого дослідники назвали хто українським Сократом, хто Піфагором, інші – Лейбніцом.

15.Сенс і специфіка категорії буття . Єдність і багатомірність буття . Основні форми буття.

Буття є те, що існує: матерія, речі, властивості, зв’язки і відносини. У формі духовної реалісті існують ідеї, теорії, та ін. Отже, буття охоплює і матеріальне, і духовне.  У категорії буття не саме наявність, а присутність конкретних реальностей у їх якісній визначеності. Категорія буття повніше характеризує багатоманітний світ, тому що існувати і бути виражають різний зміст, що відрізняється вже на рівні буденної свідомості. Якщо людина соціально пасивна. Обмежується життям живої істоти, то про неї говорять, що така людина не живе, а існує. Буття людини, отже, по своїй суті, передбачає активний прояв усіх її сил у всіх сферах життєдіяльності. Буття – загальна основа практично діяльного і пізнавального освоєння людиною світу. Важливою особливістю категорії буття вважається обов’язкова наявність у реальних речей певних властивостей. Щоб мати які-небудь властивості, річ спочатку повинна бути. І в такому розумінні буття передує всьому, що є у світі. 

Існують такі форми буття:  1. Буття речей, властивостей, відносин, процесів природного і штучного походження (тобто створених зусиллями людини);  2.   Буття людини;  3.   Буття соціальне, в якому розрізняють соціальне життя окремої людини і буття суспільства як цілого;  4.   Буття ідеальне (духовне), що поділяється на суб’єктивоване ідеальне (індивідуальне), об’єктивне (поза індивідуальне) і об’єктивоване ідеальне (сукупність завершених творінь духу);  5.    Буття біосферне (земна оболонка, охоплена біологічним життям); 

Буття природи (перша природа), її речі, властивості і відносини, стани і процеси характеризуються тим, що буття природне об’єктивне, первинне і не залежить від свідомості людини. Природа безкінечна в часі і просторі, була завжди, є і буде. Однак така особливість притаманна лише природі, тоді як життя окремих речей, властивостей і відносин характеризується чергуванням буття і небуття. Буттю природи, отже, притаманний взаємозв’язок минущого і не минущого буття окремих речей, процесів і станів у не минущому бутті природи.  Особливість буття речей, вироблених людиною („другою природою”), - тісний взаємозв’язок природного матеріалу, втіленого ідеального (духовного), опредмеченої (перенесеної на предмет) діяльності людини, а також соціальної функції створених речей- це і є єдністю буття.

16.Поняття матерії. Співвідношення матеріального і ідеального. Атрибути матерії

Уявлення про матерію, її будову, основні властивості історично змінювалися. Першу концепцію матерії можна назвати субстратною. Виникла вона ще в античні часи. Багато її ідей без суттєвих змін проіснували до кінця XIX ст. Згідно з цією концепцією матерія ототожнювалася з нестворюваними, незнищуваними природними першоелементами (субстратом), тобто водою, землею, повітрям, вогнем, атомами і т. д. Реальними властивостями матерії вважалися просторові параметри і вага.Прихильники субстратної концепції ототожнювали матерію з речовинним першопочатком, відрізняли її як першоматерію від усього багатоманіття конкретних речей і предметів, з якої вони утворені. Таким чином, усі якісні відмінності речей і явищ зводилися до кількісних.Другу концепцію можна назвати субстанціональною. Ґрунтувалася вона на тому, що світ - це субстанція, а властивості матерії - не що інше, як властивості субстанції.Наприкінці XIX ст. природознавство відкриває нові явища. Це завдає відчутного удару по традиційних уявленнях про матерію і матеріальне (передусім як про речовину і речовинне). Ці фундаментальні відкриття вимагали відмовитися від традиційних уявлень про матерію та її властивості (зокрема неподільність і непроникність атомів, незмінність маси тіл і т. д.) і стимулювали потребу у філософській переоцінці поглядів на природу матеріального.Узагальнюючи природничонаукове знання, марксистська філософія створює нову концепцію матерії. Виходячи з принципів та ідей діалектико-матеріалістичної концепції, В. Ленін пропонує таке визначення. Матерія - це "філософська категорія для визначення об'єктивної реальності, що дана людині у її відчуттях, яка копіюється, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них".Це визначення виходить з нескінченного багатоманіття структурних особливостей і властивостей матерії. У ньому матерія не ототожнюється з уже пізнаними і загальними її станами - речовиною, полем, енергією, їхніми властивостями і залишається відкритою для нового знання про неї.Філософська концепція марксизму виходить із принципу матеріального монізму. Онтологічно світ - об'єктивна реальність, тобто вічна, нестворювана, нескінченна матерія, що перебуває у єдності всіх форм свого існування, у безперервному русі і розвитку. Вона невичерпна у структурному плані.

Рух є способом існування матерії. Проблема руху завжди хвилювала філософську думку.Простір і час є формами існування матерії. Як і остання, вони дані нам уже в безпосередньому сприйманні, хоч уявлення простору і часу як таких стало можливим лише на основі певного соціально-історичного досвіду. їх характеристику можна дати шляхом посилання нате, шо простір — це загальна форма протяжності і співіснування матеріальних об’єктів, порядок розміщення одного тіла відносно іншого