5.Давньокитайська філософія

Становлення філософської думки Стародавнього Китаюспостерігається вже у 7 столітті до н. е. Про це свідчать давньокитайські трактати:«Книга перемін»(І-цін),«Книга пісень»(Ші-цзін) та«Книга історії»(Шу-цін). В них проглядаються такі філософські проблеми: про єдність і різноманітність речей, про дію протилежних сил в єдинійсубстанції, про природнузакономірність, природність людськоїдушіісвідомості.

Особливе місце у китайській філософії посідає вчення Лао-Цзи(VI століття до н. е.), центральна категорія його філософії —дао, всезагальний шлях, якого дотримуються всі явища і речі, їхнє джерело, першооснова. Лао-Цзи вважається засновникомдаосизму.Конфуцій(VI століття до н. е.) всю свою увагу зосередив на питанняхетики, в основу якої покладені принципи: 1) людяність ; 2) справедливість і обов'язок ; 3) ритуальність ; 4) знання ; 5) довіра Важливу роль у розвитку філософії Стародавнього Китаю відігравали школиЯн Чжу,Ван Чуна. У більшості філософських шкіл Китаю переважала практична філософія, тісно пов'язана з проблемамиморалі, пізнання природи і соціального управління.

6.Філософія Давньої Індії

Зародки філософського мислення в Індії сягають глибокої давнини (2500—2000 роки до н. е.). Зміст цього мислення відображають Веди, Брахмани, Упанішади. Принципи, закладені у них, стали основою таких світоглядних систем як: брахманізм, буддизм, джайнізм, кришнаїзм.

Традиційно в історії індійської філософії виділяють кілька періодів. Це Ведичний період (1500-600 роки до н. е.), що охоплює епоху розселення індоарійських племен і поширення їх культури. Сюди належить і виникнення Вед, Брахманів і Упанішад. Другий період - Епічний (600-200 роки до н. е.) - створення філософських систем, названих «даршан». Третій період - створення сутр, канонічних творів, що викладали суть того чи іншого філософського вчення (починається з осмислення текстів Упанішад). Четвертий період - реформування класичної філософії Індії (XIX ст.). Сформульовані тоді ідеї створили теоретичні передумови сучасної індійської філософії.

Один з пам'ятників теоретичної думки Індії - веди (веди буквально - знання) складені мудрецями приблизно в середині І тисячоліття до н. е. Чотири збірники вед (Самхіти) містять гімни (мантри або сукти) і звертання до богів, давні міфи і перекази, правила молитов і жертвопринесень. У ведах відображені і перші філософські елементи пізнання природи і місця людини в навколишньому світі і природі.

7.Антична філософія основні етапи їх особливості та досягнення

Сократ(469 до н. е., Афіни — 399 до н. е., Афіни) — давньогрецький філософ.У центрі філософії Сократа — людина, але вона ним розглядається насамперед якморальнаістота, тому філософія Сократа — це етичнийантропологізм. Головним предметом бесід Сократа були питанняетики— питання про те, як треба жити. Ставив у центр своєї філософії людину. Сократ стверджує, що пізнати світ людина може, тільки пізнавши себе, свою душу, вчинки, і в цьому полягає основне завдання філософії.

Головним завданням філософіївін вважав раціональне обґрунтування релігійно-моральногосвітогляду. Вважав зайвим і неможливим вивченняприродиі пояснення природних явищ. За Сократом, світ — творіння божества.Сократ вважає людину метою всього у світі. Він відкидаєнатурфілософію, протиставляє їйтелеологію.

Платон ( 427 до н. е. — 347 або 348 до н. е.) — давньогрецький мислитель, поряд з Піфагором, Парменідом і Сократом основоположник європейської філософії; глава філософської школи, відомої як Академія Платона.

Платон будує свою філософську систему, створюючи три світи: світ речей, який постійно змінюється, світідей;— вічний та незмінний і, у проміжку між ними — математичні об'єкти.

Платон вважав, що, все у природі виникає й знищується — отже, не може бути дійсного знання, бо чуттєвий світ мінливий. Тому він висуває теорію«ідей», які є граничним станом речей, пізнаваних лише за допомогою математичних об'єктів при прагненні отримання дійсного знання.

Платон був засновником того, що пізніше отримало назву ідеалізму. Його погляди сформульовані уміфі про печеруз«Держави». На погляд Платона справжні цінності буття утворюють особливий позафізичний світ —Гіперуранію. Цей світ складають безтілесні прообрази, зразки, проекти, ідеї, ейдоси речей, тварин, людей, чеснот та цінностей.

Аристо́тель (384 до н. е., Стагіра — 322 до н. е., Халкіда) — давньогрецький вчений-енциклопедист,філософ і логік, засновник класичної  логіки.

Філософія у Аристотеля досить чітко виділяється із усієї сфери знання. Він розрізняє "першу" і "другу" філософії. Фізика для Аристотеля все ще філософія, але "друга". Предметом "першої" філософії є не природа, а те, що існує за нею. "Перша філософія, за Аристотелем, – наука "найбільш Божа" у подвійному розумінні: по-перше, володіє нею скоріше Бог, ніж людина; по-друге, її предметом є "божественні предмети". Тому Аристотель свою філософію називає теологією, вченням про Бога.

Однак Бог – це тільки "одне з начал". Тому філософія Аристотеля все-таки ширше теології. Вона вивчає взагалі "начала і причини всього існуючого, оскільки воно береться як існуюче". Філософія Аристотеля – спроба розібратися в існуючому, розкрити його структуру, знайти в ньому головне, визначити його по відношенню до неіснуючого.